Середньострокові інтеграційні пріоритети перебувають у полі двох різноспрямованих векторів. З одного боку, обережне ставлення до участі в інтеграційних угрупованнях країн з високим рівнем наднаціонального регулювання, зумовлене особливостями України як самостійного суб’єкта інтеграції. З другого, неможливість тривалого "позаінтеграційного" розвитку в регіоні, де масштаби і динаміку економічної інтеграції визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні (глобальні) фактори.
У перспективі на найближчі 10-15 років ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами СНД. Інтеграційна політика стосовно країн СНД та Балтії має орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили.
На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та кооперації в науково-технічній і виробничій сферах різних галузей економіки.
На макроекономічному рівні доцільно, щоб Україна дедалі повніше входила до міждержавних координируючих структур Економічного союзу при збереженні статусу асоційованого члена. Найбільш актуальним є створення режиму вільного руху товарів, а також формування ефективної міждержавноїрозрахункової системи (на основі платіжної або клірінгової угоди). Без налагодження такого типу інтеграційних зв’язків Україна може втратити "свої" зовнішні ринки в країнах СНД. Вона не буде готова до активних дій на інших ринках (низька конкурентоспроможність українських товарів, насиченість міжнародних ринків, їх закритий характер тощо). Виникає реальна загроза для України втратити ключові елементи свого експортного потенціалу внаслідок розриву не лише неефективних, а й ефективних науково-технічних та виробничих зв’язків.
Інтеграційна політика щодо східноєвропейських країн має орієнтуватися на відновлення ефективних традиційних зв’язків у сфері міжнародної спеціалізації та кооперування.
Специфічне місце серед інтеграційних угруповань може зайняти Черноморське економічне співробітництво (ЧЕС), декларацію про створення якого 1992 р. підписали керівники Албанії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Росії, Румунії, Туреччини, України.
Основні напрями причорноморського співробітництва:
- формування інфраструктури бізнесу через створення та розвиток спільних фінансових та інформаційних мереж;
- спільне будівництво об’єктів транспортної інфраструктури, розвиток транспортно-експедиторського співробітництва;
- комплексне використання і охорона ресурсів Чорного моря;
- співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази регіону, у справі раціонального енергоспоживання;
- реалізація спільних проектів щодо технологічного переобладнання металургічних виробництв країн-учасниць;
- участь у конверсії оборонної промисловості та ін.
У довгостроковому контексті очевидна орієнтація України на європейські інтеграційні структури, що розвиваються на основі ЄС. Група фахівців Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України під керівництвом В. Сіденка обгрунтовано сформулювала основні завдання зовнішньоекономічної політики України щодо ЄС та країн-членів цієї організації:
- якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС загальних принципів торгово-економічного співробітництва;
- своєчасне і комплексне вжиття економічних та політичних заходів, необхідних для початку переговорів з ЄС щодо створення в перспективі зони вільної торговлі;
- забезпечення безперешкодного доступу основних експортуємих товарів і послуг України на ринки ЄС;
- здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведення ринкових перетворень в економіці України.
Важливим є розуміння об’єктивно обумовленої етапності в реалізації інтеграційних пріоритетів України в Західній Європі з відповідною орієнтацією як внутрішньої, так і зовнішньоекономічної політики.
55. Євроінтеграційна стратегія України і проблеми її реалізації.
Згідно даних Міністерства закордоних справ України, то відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.
Намір вступити в ЄС було вперше проголошено в 1996 р., а у червні 1998 р. затверджено Указом Президента України вiд 11 червня 1998 року N 615/98 про затвердження Стратегiї iнтеграцiї України до Європейського Союзу, що офіційно проголосило членство України в ЄС як довгострокову стратегічну ціль.
Взагалі, європейська iнтеграцiя в першу чергу означає подальше політичне та iнституційне зближення з ЄС та еволюцiйне просування до кiнцевої мети - iнтеграцiї України до ЄС.
Стратегiя iнтеграцiї України до ЄС грунтується на:
- Конституцiї України, що встановлює спрямування зовнiшньополiтичної дiяльностi України на забезпечення її нацiональних iнтересiв i безпеки шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства за загальновизнаними принципами i нормами мiжнародного права;
- схвалених Верховною Радою України Основних напрямах зовнiшньої полiтики України та Концепцiї (основах державної полiтики) нацiональної безпеки України;
- Угодi про партнерство та спiвробiтництво мiж Україною та Європейськими Спiвтовариствами та їх державами - членами вiд 1994 року (УПС) та iнших договорах, укладених мiж Україною та ЄС, в яких визначаються механiзми взаємодiї мiж ними.
В результаті розширення ЄС - вступу до ЄС Польщі та Угорщини - Україна межує з ЄС, що створює принципово нову геополiтичну ситуацiю. У зв'язку з цим необхідним є чітке та всебічне визначення зовнішньополітичної стратегiї щодо iнтеграцiї України до європейського полiтичного (в тому числi у сферi зовнішньої політики i політики безпеки), iнформаційного, економічного та правового простору. Позиція ЄС щодо можливого вступу України до Союзу визначається двома більш важливими факторами, аніж просто внутрішньополітичний розвиток в Україні.
Отримання на цiй основi статусу асоцiйованого члена ЄС є головним зовнiшньополiтичним прiоритетом України у середньостроковому вимiрi i повинно спiввiдноситися в часi з набуттям повноправного членства в ЄС державами-кандидатами, якi мають спiльний кордон з Україною.
Аналізуючи євроінтеграційну стратегію України та план дій Україна-ЄС, можна виділити основні напрямки інтеграційного процесу:
1. Адаптацiя законодавства України до законодавства, забезпечення прав людини.
2. Економiчна iнтеграцiя та розвиток торговельних вiдносин мiж Україною та ЄС.
3. Iнтеграцiя України до ЄС у контекстi загальноєвропейської безпеки.
4. Полiтична консолiдацiя та змiцнення демократiї.
5. Адаптацiя соцiальної полiтики України до стандартiв ЄС.
6. Культурно-освiтня i науково-технiчна iнтеграцiя.
7. Регiональна iнтеграцiя України.
8. Галузева спiвпраця.
9. Спiвробiтництво у галузi охорони довкiлля.
Якщо все-таки буде отримано дозвіл від керівництва ЄС на вступ нашої держави, виникне необхідність виконати критерії членства у цій організації (Копенгагенські критерії конвергенції), які полягають у наступному:
- стабільність інституцій, що гарантують демократію, верховенство закону, поважання прав людини та захист прав національних меншин (політичні критерії);
- існування функціонуючої ринкової економіки та спроможність впоратися з тиском конкуренції й ринкових сил у межах ЄС (економічний критерій);
- спроможність взяти на себе обов’язки членства, включаючи прихильність цілям політичного, економічного та монетарного (валютного) союзів (членські критерії). Щодо перших двох критеріїв, можна сказати, що Україна не повністю відповідає поставленим перед нею, як кандидата на вступ до ЄС, вимогам, оскільки сучасний політичний та економічний стан в країні є досить невтішними: невисокий рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників, їх товарів і послуг та економіки країни в цілому; невідповідність нашого законодавства існуючим нормам в країнах ЄС; повільність у проведенні економічних реформ; відсутність верховенства права; слабкі позиції України у сфері високих технологій; велика доля бідних громадян.
Крім цього, одночасно зі вступом до ЄС країна зобов’язується, відповідно до членських критеріїв, вступити до економічного та валютного союзу, також при виконанні певних умов, які отримали назву критерії конвергенції (зближення) або Маастрихтські критерії:
- відношення дефіциту бюджету до ВВП не повинно перевищувати 3% (в Україні даний показник становить 6,7%);
- відношення державного боргу до ВВП не повинно перевищувати 60%; (в Україні даний показник становить 41,7%);
- достатній рівень стабільності цін та сталість середніх темпів інфляції (цей показник не повинен перевищувати три кращі показники рівня стабільності цін держав-членів більше, ніж на 1,5%). В Україні темпи інфляції складають 10,5%;
- довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати три кращі показники стабільності цін держав-членів більше, ніж на 2% (в Україні облікова ставка складає 7,75%);
- протягом щонайменше двох років і без значного напруження з боку відповідної країни нормальне відхилення величини обмінного курсу не має перевищувати показник трьох найкращих країн-членів більш ніж на 2,25%..
Звісно ситуація в Україні бажає очікувати кращого, але не все так погано, у деяких випадках вона, навіть, краща за стан економіки окремих країн ЄС.
Проте Україна, все ж таки, не відповідає стандартам ЄС, тому поки що не готова стати членом цього об’єднання держав. Та незважаючи на численні економічні та політичні проблеми, які підсилені економічною кризою держави, Україна все ж таки намагається втілити в життя власну зовнішньоекономічну стратегію, основою якої є європейський вибір, та довести, що вона дійсно гідна називатися членом ЄС.
Україна вже є визнаним суб’єктом європейських відносин і сьогодні неможливо говорити про майбутню Європу, архітектуру європейської безпеки, не беручи до уваги роль і місце України. Для нашої держави включення в процес творення конструкції континентальної єдності є життєвою необхідністю. Проте треба усвідомити сьогоднішні реалії: Україна цікавить своїх зарубіжних партнерів в основному як транзитна держава, що зовсім не гарантує нам статус незамінності. Тому слід не тішитися ілюзіями, а послідовно здійснювати комплекс заходів, які дозволили би нам стати повноправним учасником європейської та пан євразійської інтеграції.
Світ не стоїть на місці. Слід усвідомлювати, що сьогодні аби розпочати входження до інституцій ЄС принаймні в середньостроковій перспективі, Україні треба економічно «наростити м’язи», тобто не тільки зберегти, а й значно підсилити динаміку та якість економічного зростання, а це сьогодні, коли за доступ до ресурсів ринків збуту конкурують потужні інтеграційні угруповання, здійснити поодинці просто неможливо. Отже, вирватись з «хибного кола» ми можемо, лише підпорядкувавши інтеграційний вектор СНД, ЄврАзЕС, ШОС стратегічному вектору європейської інтеграції. На наш погляд, зробити це цілком реально, адже напрямок, короткострокові та середньострокові цілі європейської інтеграції для України та Росії принципово співпадають: це доступ до внутрішнього ринку Союзу, створення з ЄС спільного економічного простору, відповідне поглиблення і розширення договірно-правової бази взаємовідносин, використання повною мірою потенціалу спільної політики ЄС в галузі транспорту, енергетики, охорони довкілля, дослідницької діяльності, культури та освіти.
У цьому контексті варто згадати, що в договірних документах про формування ЄЕП було прямо визначено, що воно здійснюється з урахуванням норм і правил СОТv. Понад те, закріплення в угоді про формування ЄЕП принципів різнорівневої та різношвидкісної інтеграції надавало Україні можливість брати участь лише в тих проектах і угодах, які узгоджуються з її зобов’язаннями за Угодою про партнерство і співробітництво з ЄС, іншими нормативними документами, які визначають і регламентують євроінтеграційний курс нашої держави.
Як вказує авторитетний вітчизняний політолог проф. В.Манжола, нині «відчутне послаблення американської гегемонії призводить до трансформації тристороннього балансування ЄС – Росія – США у своєрідну біполярну структуру нового, здебільше кооперативного типу ЄС – Росія». Виходячи з факту встановлення довгострокового, справді стратегічного, заснованого на життєво важливих економічних інтересах партнерства та співробітництва між Європейським Союзом та Росією, геостратегічну роль України як транзитної держави, головної ланки, яка єднає біполярний простір Великої Європи, стає очевидним, що лише ефективна координація з Росією політики євроінтеграції зробить можливою активну та перспективну співпрацю України з ЄС.
