Глобалізація сьогодні обговорюється в основному з позицій інтернаціональної корпорації, яким держава або заважає, або допомагає, створюючи знаряддя внутрішньої і зовнішньої експансії. Лінія боротьби корпорацій з державою пролягає на економічному фронті. Держава виступ за соціалізацію розвитку, корпорації за його повну ринку комерціалізацію, лібералізацію і десоціалізацію розвитку. Є невелика група великих і багатих держав, які пішли по лінії компромісу з великими корпораціями і підтримують їх як знаряддя своєї експансії. Вони поступово перетворюються в корпоративні держави незалежно від пануючої в них ідеології. Це такі країни як США, країни G7, Росія, Китай. Інститут держави опинився під високим тиском корпорацій у 2 половині XX століття в умовах інтенсифікації процесів і формування економіки системи глобалізму. Реальний економічний прогрес і зростання добробуту населення західних розвинутих країн створили сприятливі умови не тільки для економічної демократії, нагромадження кап і підприємництва, а й для масової зовнішньої експансії консолідації і організації капіталу.
Останнім часом вчені багато говорять про розмив і втрату авторитету національних урядів. На практиці дуже часто буває навпаки — слабкі держави мають авторитарний режими, сильні бюрократичні державні апарати і силові механізми. При цьому їх економіка є дуже слабкою. Поряд із цим господарські зв'язки базуються на особистих зв'язках менеджерів корпорацій з керівниками держави, на їх особистісних фінансових інтересах. Характерний для всіх держав політичний протекціонізм втрачає свою силу, перш за все по відношенню до слабких держав. А найбільші держави — США, ФРН, Японія — залишаються дуже сильними економічними протекціоністами. Характерно для нинішнього етапу перенесення економічних прав і повноважень національних держав на рівень міжнародних організацій. Великі держави компенсують своїм впливом і фактично контролем над цими організаціями для спрямування їх рішень у своїх інтересах. Але в останні десятиліття МО послабили свій вплив під тиском корпорацій, можливо, за винятком ЄС. Створено певний вакуум економічної влади, в який «успішно» входять корпорації. Таким чином, дедалі більше питань національного економічного розвитку вирішується за межами національних держав і переходить до міжнародних структур. Альтернативою економічної і владної експансії корпорацій можуть стати регіональні структури і регіональні процеси (процеси регіоналізації). Сьогодні держави вже не повинні йти до якоїсь ідеальної економічної системи (Захід, США, Європа), бо їх не існує. Незалежно від стану держави і їх економічної організації вони мусять вибрати собі якісь орієнтири розвитку, щоб не перетворитися у хронічно доганяючи когось в процесі розвитку. Сильні держави застосовують до слабких принцип «подвійного стандарту», вони штовхають слабих у вир корпоративної економіки. Західні держави прагнуть обплутати економічно слабкі держави мережами своїх корпоративних структур, всіляко стимулюють їх спеціальними податковими пільгами, чим знижують конкурентоспроможність слабких держав. Нова система міжнародних економічних відносин не надає відсталим державам ніяких гарантійних умов входження в систему міжнародного економічного співтовариства, їх помилка в тому, що вони чекають таких преференцій і вважають, що це може трапитись без конкурентної боротьби з милості великих держав. Даремно це ослаблює і так слабкі держави і відносно посилює сильні з них, які отримують більше шансів включитися і користуватися міжнародної економічною інфраструктурою. Перспективи розвинутих держав залежать від їх конкурентоспроможності не лише внутрішньої, а й міжнародної. Поряд з традиційними факторами національної могутності (територія, населення, рівень економічного розвитку, величина війська і ступінь його оснащеності, наукова-технічна база, система союзів і т.д. Глобалізація висуває на перший план нові фактори сили: інформаційно-комунікаційний потенціал, становище на світових фінансових ринках, сучасні технології, можливості впливу через міжнародні організації. Країни і держави, незалежно від їх розміру, що добре оволоділи новими факторами економічної сили демонструють найвищу конкурентоспроможність в процесах глобалізації. Швейцарія, Сінгапур, Нідерланди, Швеція, Австрія, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ірландія краще всіх використали глобалізацію в своїх інтересах. З одного боку, вони мобільно використовують відкриті ринки, капітали, щоб отримати потрібні їм товари, капітали, недостатні на малих і національних ринках, а з іншого —вони зуміли через свої корпоративні структури глобалізувати унікальні ресурси, товари (вигідне розміщення тер, туризм, геокліматичні, природні і фінансові ресурси), що забезпечило їм конкурентоспроможне місце на ринках і в системах поділу праці.
