Існують різні причини щодо модифікації ролі держави на кожному з етапів розвитку світового господарства. На думку експертів Світового банку, протягом ХХ століття спостерігалась активізація ролі держави, особливе пожвавлення відбулось після Першої світової війни. Найсуттєвіші події, які спричинили перегляд основних державних компетенцій:
- Велика депресія 30-х рр. вичерпала запаси більшості капіталістичної системи господарства, країни якої вимушені були вдатись до розробки методів державного регулювання для відновлення процесів економічного відтворення;
- в кінці 60-х рр. відбувся розпад колоніальної системи європейських держав, який призвів до якісних і кількісних трансформацій у міжнародній економічній системі, зокрема, зростання числа учасників світового господарства;
- реалізація цілей мілітаризму економіки в умовах „холодної війни”, протистояння двох соціально-політичних систем у світовому господарстві, а також посилення спроб щодо розширення сфер впливу у країнах „третього світу”.
Сучасний інститут держави у промислово розвинутих країнах досяг свого пікового значення у післявоєнні роки, коли більшість економічних політик базувалась на кейнсіанській платформі. Уряди проводили політику, що створювала умови для ефективного функціонування економіки, забезпечуючи відносно справедливий розподіл господарських результатів між підприємцями і найманими працівниками. Вигоди цієї політики знайшли свій прояв у практично повній зайнятості, підвищенні рівня соціальних гарантій, зростанні продуктивності праці тощо.
Однак, успішний економічний курс тривав недовго. Перша нафтова криза 1973 року зруйнувала позитивні результати минулих років. Вже наприкінці 70-х років промислово розвинуті країни зіткнулись з такими серйозними проблемами, як зниження продуктивності праці, високі темпи інфляції та стагнація економіки. Вже на початку 80-х рр. уряди країн почали проводити курс лібералізації своїх економік. Відтоді, настав період, коли глобалізація почала проявлятись у всіх сферах людського життя. Саме в той час почали розгортатись активні дискусії навколо необхідності обмеження функцій держави.
Очевидно, що перелік компетенцій держави потребує перегляду, про що можна судити, перш за все, із тих проблемних сфер, в яких вона втрачає важелі регулювання, а саме: глобалізація фінансових і товарних ринків, інформаційне забезпечення і контроль, соціальні гарантії населенню, система охорони здоров’я тощо. Міжнародна світогосподарська система, яка формується у умовах глобальної інтеграції, не залишає для держави вільного простору для здійснення політичних та економічних заходів консолідації національних господарств. Національні господарства стають невід’ємною складовою єдиної світогосподарської системи, яка все частіше створює державі виклики, на які вона змушена відповідати заходами внутрішньої політики.
Проте, держави на сьогодні залишаються основними суб’єктами регіональних інтеграційних союзів. Відіграючи роль основних суб’єктів внутрішньонаціональної економічної політики, держави координують її напрямки, які торкаються спільних блокових інтересів. Разом з тим, без участі держав не можлива участь у міжнародних економічних організаціях. Інституційна адаптація до нових реалій примушує держави трансформувати свої функції, роблячи наголос на гнучкості національних виробничих систем та їх адаптації до вимог глобального ринку. Адаптуватись до зовнішніх змін не є новим явищем для держави, новизна теперішнього періоду полягає у швидкості й масштабності перетворень, які відбуваються у суспільстві, за таких умов, складний державний механізм є занадто повільним аби адекватно реагувати на нові виклики.
