Фактори економічного розвитку країн, що розвиваються, в умовах глобалізації

Поліпшення економічної ситуації в країнах, що розвиваються, за останні 10 років викликано рядом причин:

- Різними мотивами перенесення ряду виробництв із розвинутих країн у ті, що розвиваються. Багато трудомістких галузей промисловості, такі як швейне, текстильне, взуттєве приладобудування й електроніка були зорієнтовані на дешеві і численні трудові ресурси країн, що розвиваються. Матеріалоємні й енергоємні галузі, такі як виплавка кольорових металів, (нафтопереробка, електроенергетика, деревообробка більше стали орієнтуватися на сировинні бази. Екологічно шкідливі -нафтопереробка, виробництво мінеральних добрив, целюлозно-паперова промисловість, хімія органічного синтезу) через високі витрати на при родоохоронні заходи в розвинутих країнах були витиснені з них у країни Третього світу. Країни Третього світу для залучення інвестицій створювали сприятливий інвестиційний клімат, пільгове оподаткування як усередині країни, так і в зонах сумісного підприємництва.

- Стабілізацією політичної ситуації в багатьох країнах, що розвиваються. Націоналізація економіки після одержання країнами незалежності, усунення диктаторських режимів, припинення військових конфліктів і громадянських війн підвищували привабливість країн для іноземних інвесторів; обіцяли стабільно високі прибутки, недоторканість вкладених капіталів і придбаної власності.

- Сформованою в 90-х роках загальною сприятливою економічною ситуацією в світі, зростанням суспільного виробництва як у розвинутих країнах, так і в країнах НІК і нафтоекспортних. Це викликало підвищення попиту на сировину і паливо, що оживило споживчий попит в середині країн, що розвиваються. Посилення ролі ТНК у світі і на ринках країн, що розвиваються, привело до припливу іноземних інвестицій, оживило економіку, сприяло індустріалізації раніше традиційно аграрних країн, розширило кредитування країн, що розвиваються, з боку розвину тих. Капітали нафтоекспортних країн, що накопичувалися від експорту енергоносіїв, і прибутки від експорту готових виробів НІК також стали основами інвестування.

- Проведенням структурних реформ в економіці країн, що розвиваються. У країнах, що розвиваються, продовжилися розпочаті раніше реформи по індустріалізації їхніх економік: від видобувних виробництв вони більше стали переходити до переробних,трудомістких і навіть наукоємних. Високими темпами розвивалася інженерна і соціальна інфраструктура, сфера послуг, туризм, банківська справа, страхування, зв'язок. Змінювалися форми власності: державна власність приватизувалась, приватний сектор економіки всебічно підтримувався на державному рівні інвестиціями, законодавчою і податковою базою. Проводилася жорстка фінансова політика щодо зниження рівня інфляції, боротьби з корупцією, тіньовим капіталом.

- Переорієнтуванням виробництва зі стратегії розвитку імпортозамінної на експортоорієнтовану. Багато країн, що розвиваються, раніше дуже залежали від кон'юнктури світового експорту, бо виробляли обмежений перелік експортних товарів, і водночас жорстко залежали від імпорту численої групи товарів. У даний час вони значно розширили номенклатуру запропонованих на експорт товарів, перейшовши з розряду монофункціональних у поліфункціональні, що дало можливість, зокрема, встояти під час азіатської фінансово-економічної кризи 1997-1998 pp. Економічний підйом у країнах Третього світу сприяв зростання загального і душового ВВП країн, що розвиваються, а це, стимулювало внутрішні інвестиції і внутрішній ринок.

Високі темпи ВВП ряду країн, що розвиваються, незбалансованість галузевої структури, попиту і пропозиції на світовому ринку не утримали країни Південно-Східної Азії від кризи 1997г 98 pp., що негативно позначилося на темпах розвитку всіх країн, що розвиваються. Спад валютно-фінансової кризи в середині 1999 р. оживив темпи розвитку світової економіки та економіки країн, що розвиваються.

Прогресивні зміни в країнах Сходу і Півдня значною мірою визначаються інтенсифікацією міжнародного поділу праці, реіндустріалізацією, перетоком ряду трудомістких і наукомістких технологій із розвинутих країн у ті, що розвиваються. Для країн, що розвиваються, характерна диспропорція їхнього господарського розвитку, очаговість передових форм виробництва. Перехід країн, що розвиваються, до індустріального розвитку призвів до зниження частки зайнятих у сільському господарстві з 75% у 1950 р. до 50% у 1998 р.

У країнах, що розвиваються, зросла роль експортоорієнтованих виробництв як запорука валютних надходжень і підйому економіки. При цьому в створенні таких виробництв головну роль відіграють філії ТНК.

ТНК та їхні філії контролюють значну частину експорту країн, що розвиваються. Найбільші ТНК монополізували світовий ринок і розділили його на окремі сегменти, контрольовані країнами «золотого мільярда» - США, Японією, Великою Британією і ФРН.

Після здобуття незалежності в 50-60-ті роки і націоналізації виробництва країни, що розвиваються, стали накопичувати внутрішні інвестиції й одержувати іноземні. Спочатку іноземні інвестиції йшли в основному в експортоорієнтовані сировинні галузі, але згодом капітали стали вкладатися й в імпортозаміщуючі галузі,- тобто почала виявлятися тенденція індустріалізації країн Периферії.

32. Глобалізація в науково-технологічній сфері. Становлення “нової економіки”

Ключову роль у техн прогресі зіграло стрімке впровадж інформац технолог. Розвиток інформ-комунік техн спричин зниж вартості передачі звуку, даних у значних обсягах. Упровадж технологій цифрової обробки даних і інтеграція засобів комунікацій і обчисл техніки дозволяє транспор величезні потоки інформац в найкоротший термін по низькій вартості. Широке поширення одержав Інтернет,.З впровадженням інформац технологій торгова сфера переживає революц зміни. Розв електронна комерція, яка дозвол суб'єктам, що знаходят в різних кінцях світу, легко знаходити торгових партнерів як у сфері оптової, так і роздріб торгівлі. Розвиток телекомунік зробив величезний ефект на глобалізацію виробн сфери. Фінансова сфера, під дією комунік і обчисл технологій трансформув у світову, значно розширивши спектр галузей і окремих фінан послуг і інструментів. Нові інформац і комунікаційні технології дозволяють оперувати одночасно практично на усіх світових біржах у режимі реального часу 24 години на добу, у багато разів збільшують швидкість переміщ капіталів. Завдяки електроніці з'явилися нові фінансові послуги і продукти. Гол. центри- США, Япон, кр-ни Зах. Європи, зокрема ЄС. Техн процес у ряді випадків включає процес іновацій при цьому вважають, що нові шляхи забезп випуск існуюч товарів та послуг з викор меншої кіл-сті ресурсів. У ін випадках він включ обновл продукту, створ нового або покращ якості старого. НТП веде до великих змін у предметах праці. Серед них велике знач мають різні види синтетичної сировини, які мають властивості, які не існують у прир матеріалів і не потреб великих затрат на їх обробку. Нерівномірність розвитку НДДКР в різних підсистемах та групах країн по різному впливає на ек ріст та ефективн вир-цтва в них. Здійснення НДДКР в одній країні через зовн торг має вплив на загальну продуктивн ін країн. Приблизно ¼ загальних результатів НДДКР “сімки” використовується іншими країнами. Найбільший вплив здійснює США.

Поняття «нова ек» введене в ек науку порівн недавно. Нова ек –це Інтернет-кономіка,ек знань,ек постійних змін. Інтернет формує якісно нове глобальне громад суспільство, яке живе і мислять поза нац,адмін та географ рамками.Хоча Інтернету й справді належить пріоритетна роль, нова ек не зводиться до його викор. Істотною її рисою є виробл і викор нових знань (постійний процес навч й самонавч,свободу творчості, миттєву реакцію на виник тенденції й культур) Тому позит можуть бути сприйняті визнач нової ек, що представляють її як «ек знань», «знання—інтенсивну ек-ку», «засновану на знаннях ек», «невагому ек». У новій ек знання *стали не тільки самост чинник в-цтва, а й головн в усій системі чинників,що пов’язано з тим, що саме вони у вигляді інформації як систематизов даних зростаюч темпами змінюють вигляд суч світу,8 як чинник вир-тва ведуть до виникн нових форм бізнесу, що перебув у постійній взаємодії суб’єктів ринку у реальн часі *набули новий якісний стан і стали самост чинник вир-тва, таким, як земля, капітал і робоча сила. Це робить нову ек якісно ін порівняно з усім попереднім розв людства, тому що раніше, незалежно від типу сусп ек формації, ек функціон на основі однієї і тієї ж групи чинників.

33. Проблема державної економічної і політичної безпеки в умовах глобалізації

Економічна безпека – це сукупність умов і факторів, що забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність і стійкість, здатність до постійного відновлення і самовдосконалення. Саме національно-державні інтереси, що мають довгостроковий характер і визначальні основні цілі, стратегічні і поточні задачі внутрішньої і зовнішньої політики держави, формують об’єктний склад національної економіки, що включає наступні види безпеки: економічна, політична, військова, соціальна, міжнародна, екологічна, інформаційна, духовна, прикордонна, ядерна, продовольча, транспортна, енергетична та інші. Економічна безпека є головною складовою в системі національної безпеки і відіграє провідну роль в силу основного значення економічного потенціалу в господарській діяльності країни та світових відносинах. По-перше, вона є визначальною для розвитку виробництва і ринкових відносин, обміну товарами і послугами. По-друге, формує забезпечення превентивних заходів і захисно-охоронних заходів. Незважаючи на те, що в зовнішніх відносинах основною залишається військова безпека, у внутрішніх – соціальна, у відносинах із глобальним навколишнім середовищем – екологічна, основою усіх складових національної безпеки є налагоджений соціально-економічний механізм, від якого залежить рівень добробуту населення. Вищі інтереси міжнародного економічного співтовариства диктують необхідність формування систем міжнародної безпеки (глобальної та регіональних). Провідні в економічному плані країни прагнуть отримати довгострокові стратегічні переваги. Для цього застосовуються такі засоби, як зовнішньоекономічні війни, ослаблення національних інфраструктур, цілеспрямоване створення напружених геополітичних ситуацій. Поняття безпеки, яке застосовувалось раніше щодо воєнної сфери, в сучасних умовах поширюється на економічні, екологічні, гуманітарні, політичні відносини. Це зумовлено певною девальвацією воєнних факторів безпеки, з одного боку, а з іншого - підвищенням ролі економічних, політичних, екологічних та інших складових національної безпеки.

34. Потенціал формування транснаціонального характеру економіки України

Трансформація економік пострадянських країн, утворення нових геополітичних об'єднань на теренах СНД спонукають їх до вкладання капіталу в ключові сфери економіки цих країн у разі сприятливої ситуації. Україна, як приймаюча ТНК країна, не посіла належного місця в їх діяльності. Незважаючи на певні природні переваги, вона має один із найнижчих показників залучення прямих іноземних інвестицій серед країн Центральної та Східної Європи, СНД. Визначальна причина вкладення інвестиції в Україну -пошук нових ринків збуту. Більшість іноземних інвесторів приваблює передусім великий внутрішній ринок України (близько 50 млн. споживачів). Наявність дешевої робочої сили є істотним фактором лише для інвесторів-підприємців. Однак найнижчі серед країн Східної Європи витрати на оплату праці часто обертаються її низькою продуктивністю, нестачею капіталу, слабким менеджментом та регуляторними перепонами, що робить собівартість продукції вищою, ніж у сусідніх країнах. Іноземні інвестори, як правило, сподіваються на внутрішню ставку дохідності в межах від 10 до 30%. ТНК, які залучають капітал під менші відсотки, задовольняються ставкою, нижчою за 20%. Тому ТНК можна розглядати як найкращий спосіб залучення довгострокових інвестицій в Україну. Проте процес іноземного інвестування в Україні гальмується численними чинниками. Основні серед них: (а) нестабільне й надмірне регулювання; (б) нечітка правова система; (в) мінливість економічного середовища; (г) корупція; (ґ) великий податковий тягар; (д) проблеми щодо встановлення чітких прав власності; (е) низький рівень доходів громадян; (є) труднощі у спілкуванні з урядовими та приватизаційними органами; (ж) мінливість політичного середовища; (з) відсутність матеріальної інфраструктури; (і) проблеми виходу на внутрішній і зовнішній ринки. Практика свідчить, що пріоритетами державної політики мають бути лібералізація руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків; зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях, мінімізація бюрократичних обмежень і зниження податкових ставок та зменшення кількості податків.

35. Варіанти позиціонування України на пострадянському просторі і проблеми реінтеграції в глобальних умовах

Геополітичне становище України є наразі вкрай складним і суперечливим, що позначається не лише на її зовнішній політиці та виборі геостратегії, але й на перспективах збереження її територіальної цілісності. Це засвідчує, зокрема, електоральна карта останніх на часі виборів президента та парламенту в Україні, які виразно засвідчили геополітичні конфронтації за векторами “Південь-Схід” і “Захід-Центр”. Подібна картина характерна не лише для України, але й для багатьох інших країн світу, які зазнають випробувань глобалізацією та демократизацією. Розташування України на “цивілізаційному розламі” (С.Хангтінгтон) між Росією та країнами Європейського Союзу, безперечно, накладає відбиток на перспективи розвитку її стратегічного партнерства зі США та можливості її вступу до такого “геостратегічного клубу” як НАТО. У контексті внутрішньої політики подібне “геополітичне розчахування”, яке українські політики часто пояснюють терміном “багатовекторність”, обертається невизначеністю й неефективністю вибору орієнтирів процесів політичного, інформаційного, культурного й економічного розвитку держави. Відповідно, стратегічна внутрішньополітична та зовнішньополітична мета розвитку країни перетворюється на формальне та неоднозначне явище, що іншою мовою формулюється як відсутність загальнооб’єднавчої національної ідеї. Україна-Росія(для прикладу): большие перспективы в сотрудничестве между двумя странами открываются в таких сферах, как ядерная энергетика, ракетостроение, авиастроение, модернизация газотранспортной системы. Киев также готов сотрудничать с Москвой в деле борьбы с терроризмом.

36. Цивілізаційні виміри глобального економічного розвитку

Суністю глобалізації є перетворення людства в єдину структурно-функціон сист. Для глоб цивілізаційних вимірів характерним є нерівноправність компонентів, що її утвор - усе зростаюча прірва (за параметр якості життя пересічних людей) між її провідною ланкою – Зх і Сх., групою найрозв країн, що вийшли на рівень інформац сусп, та ін людством, яке все помітніше відстає від світ лідерів. У світі все потужніше діють глоб закономірн та тенд, характер яких визнач здебільш інтересами і можлив невеликої групи найпотужн держав і наднац корпорацій. За таких умов більшість країн 2-го і 3-го ешелону скоріше підстроюється, прилаштов до вимог сильніших за себе, ніж самостійно і активно діє в напрямку переслідув власних інтересів. Отже, у суч світі за умов глобаліз маємо справу із взаємопов'яз різноспрямов тенденц. Розв країни Зх на чолі зі США впевнено випередж ін держ за заг обсягом спож і якістю життя. Паралельно швидкими темпами, значно випередж в цьому віднош Захід, розв деякі інші країни, переважно Далекого Сх. При цьому у більшості країн Латин Амер істотних позит зрушень не спостеріг, а Троп Африка на очах деградує. Такої ж деградації зазнали впродовж 80-90-х років спочатку СРСР, а потім пострадян країни, серед яких була і Укр. У зв'язку з цим Україна, пострад країни та ін незах країни хоч якось намагаються викор свій шанс — коли-небудь піднятися на рівень інформ сусп. Для цивілізац процесів глоб особл знач почин набув процес посил антизахідних, передусім антиамериканських, настроїв, І справа тут не лише в тому, що в наш час протистоян у світі набуває ознак "зіткнення цивіліз", а ще й тому, що нац конфлікти (на Балканах, Кавказі тощо) все більше підпорядксаме цивілізац конфронтації. Сьогодні протистояти деструктивн викликам з боку транснаціон сил глобаліз світу можуть не стільки ті чи ін окремі країни, скільки окремі цивіліз світи. За умов глоб світ не стільки уніфік за поверхово сприйнятими америк зразками, скільки набуває вигляду поліцивілізац структурно-функціон системи, в якій окремі цивілізац складові поводяться, не однаково і своїм традиц ідейно- ціннісним підґрунтям великою мірою визнач майбутнє країн і народів, що їх складають.У глоб масштабі склалася жорстка ієрарх с-ма, що ґрунт на гегемонії Зх (насамперед у сферах: фін, військ-політ та інформ)

37.Характеристика ключових глобальних проблем економічного розвитку

За такими ознаками глобальні проблеми можна поділити на три сфери дії. До першої сфери належать проблеми, які виникають у процесі взаємодії природи та суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства продовольством, сировиною, енергією тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, космічного простору. Джерела таких проблем закладені в тенденціях та закономірностях розвитку світових виробничих сил, які сприяють розширенню можливостей задоволення потреб людства в засобах до існування, а також збільшенню старих виробничих потреб та виникненню нових. Особливості перетворення таких проблем у глобальні полягають в тому, що сьогодні як ніколи споживання відновлювальних та не відновлювальних ресурсів досягло величезних обсягів і характеризується подальшим зростанням. Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилась суперечність між потребами суспільства у природних джерелах та можливостями природи задовольняти такі потреби. Відносна обмеженість природних ресурсів спричинює пошук подальших радикальних рішень проблем у світовому масштабі. До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносини між державами з різним економічним устроєм, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи і т.п. На передній план серед них вийшла проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в трансформаційних країнах. Про це свідчать події в колишньому СРСР, колишній Югославії, на Близькому Сході та інших регіонах світу. На цьому тлі важливою залишається проблема відведення загрози застосування ядерної зброї. У її вирішенні зацікавлені не лише держави, які мають ракетно-ядерний потенціал, а й народи всієї планети. Тільки спільними зусиллями можна запобігти загибелі людської цивілізації. Третя сфера – розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює перш за все проблеми пристосування сучасної людини до умов, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу природного та соціального середовища, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями та важкими захворюваннями (серцево-судинними, онкологічними, СНІДом). Проблему людини та її майбутнього вчені розглядають як глобальну проблему, в якій концентруються та посилюються всі інші проблеми людського співіснування.

38. Вплив глобалізації на країни-лідери світової економіки

Приймаючи виклик глобалізації, людство повинно знайти в собі сили, щоб піднятись до рівня справедливої глобалізації для всіх народів і для всіх громадян світу. Переможців у глобалізації не повинно бути і об'єктивно бути не може. Глобалізація — це спільна доля людства. Якщо деякі країни — світові лідери зроблять спробу силою взяти лише собі всі досягнення глобалізації і його позитиви, а негативні результати перекласти на плечі слабких країн, світова катастрофа стане неминучою, бо людство зіткнеться з незворотним процесом глобальної деградації. Великі «глобальні» країни, такі як США, Японія, Китай, Індія, Росія, Європейський Союз несуть особливу відповідальність за розробку нових і менш жорстких правил «глобальної гри». Вони повинні відмовитись від політики глобального тиску сильних країн на менш розвинені країни та країни перехідного періоду. Цього об'єктивно вимагають і їхні власні інтереси і весь хід світового розвитку. На сьогоднішній день особливо гостро проявляють себе нові закономірності, які діють синхронно і однонаправлено. Це, по-перше, колосальне зростання масштабів глобалізації, по-друге, стрімке прискорення процесів глобалізації, по-третє, посилення і поглиблення глобальної інтеграції. Глобальний егоїзм країн-лідерів — одна з найбільших сучасних загроз людству. Він призводить до глобальної нерівності країн і людей світу через нерівність технологій та умов життя розвинутих країн та менш розвинутих країн. Глобальний корпоративізм країн «великої сімки» поки що є дуже обмеженим і егоцентричним. Проблеми світу ці країни схильні вирішувати з позицій своїх національних і групових інтересів. Вони поки що не здатні піднятись на новий рівень бачення світу, не здатні розробити і реалізуватиглобальну стратегію взаємодопомоги і коопераціїяк основи спільного сумісного виживання. Немає ознак того, що саме ці країни-лідери світу забезпечують сучасний розвиток концепцій та ідей глобального корпоративізму, виходячи з умов та імперативів подолання глобальної кризи. Вкрай низькою за рівнем і дією залишається глобальна колективна відповідальність провідних країн світу. Парадокс сучасного етапу глобалізації полягає і в тому, що на його фоні паралельно з процесами глобальної інтеграції інтенсивно ідуть процеси сучасної цивілізаційної диференціації і роз'єднання світу. Зіткнення західної і ісламської цивілізацій стало більш ніж серйозною проблемою. Цей конфлікт став загрозою для всього людства.