1. Відновлення ОЦК (контроль ОЦК, ЧСС, АТ, ЦВТ).
2. Профілактика тромбоемболічних ускладнень – бинтування нижніх кінцівок, особливо при варикозному розширенні вен, кардіосклерозі, підшкірне введення гепарину по 2500 ОД 4 рази на добу.
3. Профілактика легеневих ускладнень – дихальна лікувальна гімнастика, гірчичники на грудну клітку, содові інгаляції,внутрішньоорганний електрофоре
4. Антибактеріальна терапія (за вибором) протягом 4-6 діб після операції – Внутрішньовенно, внутрішньом’язово, внутрішньочеревинно вводять антибіотики широкого спектру дії (левоміцетин, канаміцин, гентаміцин), десятивідсотковий розчин діоксидину,метражил, норсульфазол, бісептол. Для зняття інтоксикації застосовують введення 200-400 мл гемодезу, гемосорбцію, лімфосорбцію
5. Корекція водно-електролітної, білкової рівноваги, парентеральне харчування (індивідуально). – преливають плазму, амінокислотні препарати, жирові емульсії, глюкозу, хлорид натрію,розчин Рінгера-Локка, комплекс вітамінів груп В, С.
6. Декомпресія шлунка (привідної петлі) (назогастральна декомпресія тонкої кишки) – до відновлення перистальтики і пасажу кишкового вмісту. При гнійному розлитому перитоніті застосовують постійне або фракційне промивання черевної порожнини, програмовану лапаростомію.
7. Ентеральне харчування з 2-3-ї доби.
Обов’язкова активна курація хворих, яка включає дихальну та лікувальну гімнастику, раннє вставання і раннє повноцінне харчування. Це означає активну поведінку хворого в ліжку зразу після оперативного втручання: вільно згинати та розгинати кінцівки, повертатися в ліжку, глибоко дихати, відкашлювати харкотиння, вставати наступного дня після операції. Для профілактики утворення піддіафрагмальних абсцесів хворому надають положення Федорова-Фоулера (з припіднятим головним кінцем ліжка).
Лікування парезу кишечника у таких хворих проводиться введенням внутрішньовенно 40-60 мл 10 % розчину хлориду натрію, прозерину або пітуїтрину по 1-2 мл підшкірно, очисними клізмами, перидуральним блоком.Одночасно проводять лікування виразкової хвороби, яке включає седативні засоби (сибазон, нозепам), десенсибілізувальну терапію (димедрол, тавегіл), блокатори Н2-рецепторів (гістодил), обволікаючі засоби (альмагель).
При відсутності ускладнень шви знімають на 7-8 добу, в ослаблених хворих – на 10-12 добу. При сприятливому перебізі післяопераційного періоду хворих виписують на амбулаторне лікування.
Ранні ускладнення у післяопераційний період:
1. Кровотеча.
2. Панкреатит.
Пізні ускладнення у післяопераційний період:
1. Грижі.
2. Спайкова кишкова непрохідність.
3. Піддіфрагмальний та інші абсцеси.
4. Хвороби оперованого шлунка.
2.Лікувальна тактика при гострому місцевому перитоніті.
Наявність проявів перитоніту є абсолютним показанням до оперативного втручання, яке повинно виконуватись в ургентному порядку. Передоперацiйна пiдготовка проводиться тiльки хворим з нестабiльною гемодинамiкою i спрямована на корекцiю серцево-судинних, метаболiчних порушень, життєво важливих функцiй органiзму, що дасть можливiсть виконати у таких хворих оперативне втручання.
Завдання оперативного втручання:
1. Лiквiдацiя причин перитонiту.
2. Ефективна санацiя черевної порожнини.
3. Забезпечення можливостей евакуацiї в пiсляоперацiйний перiод перитоне-
ального ексудату, вмiсту кишечника.
Доступ – серединна лапаротомія.
З черевної порожнини видаляють ексудат, встановлюють причину перитоніту.
Об’єм операцiї з лiквiдацiї причини перитонiту повинен бути мiнiмальним. Якщо причиною його був гострий апендицит, виконують апендектомію; якщо гострий холецистит – холецистектомію; якщо странгуляційна кишкова непрохідність – резекцію кишки.
У зв’язку з високою небезпекою розвитку неспроможностi кишкових швiв, анастомози в умовах перитонiту, як правило, не накладають, а виводиться стома.
Шви, накладені в умовах перитоніту, потребують додаткового закріплення та захисту від згубної дії перитонеального ексудату. Для цього лінію швів покривають пасмом великого сальника на ніжці (якщо сальник не втягнутий в запальний процес) або захищають їх трансплантатом з авто- чи гетеротканин, який фіксують над лінією швів.
Санацiя черевної порожнини проводиться шляхом промивання її розчинами антисептикiв i наступного осушення. Вибір розчину антисептика залежить від характеру ексудату, виділеної мікрофлори. Перевагу слід надавати антисептикам з широким спектром антибактеріальної дії і поверхнево активним речовинам (декаметоксин).
Пiсля санацiї черевної порожнини виконують iнтубацiю тонкої кишки iнтестинальним зондом з метою декомпресiї проксимальних вiддiлiв травного тракту, видалення токсичних речовин з просвiту кишечника, а також для проведення пiсляоперацiйного ентерального харчування Перед інтубацією здійснюють новокаїнову блокаду кореня брижі тонкої кишки.
Кiнцевий етап операцiї залежить від форми перитонiту, його розповсюдження, ступеня тяжкостi перебігу.
Для евакуацiї ексудату, що утвориться пiсля операцiї, показане дренування черевної порожнини. Дренажі чи випускники розміщують у найбільш відлогих ділянках ураженої черевної порожнини і виводять через контрапертури на передню черевну стінку. Кiлькiсть дренажiв їх розмiщення залежать вiд локалізації процесу, його розповсюдженостi. Дренажi використовують також для проведення перитонеального дiалiзу
Задача. Гострий апендицит
Білет 20
1.Кісти_селезінки.Етіологія.Патогенез.Клініка.Діагностика.Лікування
Селезінка– це непарний паренхіматозний орган кровотворної системи людини, який знаходиться в лівому підребер’ї. Основними функціями є: елімінація (видалення) старих еритроцитів, депонування (резервування) крові та заліза, розмноження лімфоцитів, утворення антитіл та інші.
Кіста (кісти) селезінки – це утворення порожнини (або порожнин) в селезінці, які заповнені рідиною. Кісти селезінки спостерігаються в 0, 5 – 1% населення. При цьому в жінок вони бувають в 3 – 5 разів частіше, і як правило вони проявляються в віці від 35 до 55 років.
Види кіст селезінки
За кількістю кісти бувають одиночні (коли спостерігається лише 1 кіста), та множинні - 2 і більше кіст, які розміщуються в різних місцях селезінки.
За своїм походженням кісти бувають справжні та несправжні.
Справжні кісти – це ті, які утворились в процесі розвитку селезінки, і стінка кісти вистелена епітеліальним шаром.
Несправжні кісти – це ті, які утворились в результаті травм, операцій, тощо. Стінкою кісти в даному випадку являється фіброзно змінена тканина селезінки.
Крім того, зустрічаються кісти, які розвиваються внаслідок враження паразитами, як правило це ехінококові кісти.
