Тема. Форми організації навчання у вищій школі

Питання для обговорення:

1. Лекції, методика їх підготовки і проведення.

2. Семінарське заняття, методика його підготовки і проведення.

3. Практичне заняття, методика його підготовки і проведення.

4. Лабораторне заняття, методика його підготовки і проведення.

5. Самостійна навчально-пізнавальна діяльність студентів.

6. Науково-дослідна робота студентів.

7. Навчальна і виробнича практика студентів.

Практичні завдання:

1. Складіть глосарій до теми.

2. Проведіть мікродослідження в групі: «Самостійна навчально-пізнавальна діяльність магістрантів педагогічного університету».

3. Розробіть до даної теми тести.

4. Складіть схему «Форми організації навчання у вищій школі».

5. Написати анотацію на одну із останніх статей присвячених темі практичного заняття.

Література

Основна

1. Артемова Л. В. Педагогіка і методика вищої школи [Текст]: навч.-метод. посіб. для студ. вищих навч. закл. Інтерактивні технології в курсах навч. дисциплін / Любов Вікторівна Артемова К.: Кондор, 2008.

2. Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої школи [Текст]: Підручник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури / С. С. Вітвицька; Житомирський держ. пед. ун- т ім. І.Франка К.: Центр навч. л- ри, 2006.

3. Вітвицька С. С. Практикум з педагогіки вищої школи [Текст]: навч. посіб. за модульно-рейтинговою системою навчання для студ. магістратури / Світлана Сергіївна Вітвицька К.: Центр навчальної літератури, 2005.

4. Курлянд З.Н. Педагогіка вищої школи [Текст]: навч. посіб. / за ред. З.Н. Курлянд. – 2-е вид., перероб. і доп. К.: Знання, 2005.

Додаткова

1. Болдирєва К. Урок-тренінг "Бізнес-ідеї" [Текст] / К. Болдирєва // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2010. – № 1. – С. 64-65.

2. Ибрагимов, Г. И. Форма организации обучения как дидактическая категория [Текст] / Г. И. Ибрагимов // Педагогика. – 2009. – №6. – С. 11-21.

3. Іванова-Комарщук О. Користь інтерактивних методів навчання [Текст] / О. Іванова-Комарщук // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2011. – №2. – С.16-17.

4. Конопка О. Як використовувати презентації [Текст] / О. Конопка // Директор школи. Україна. – 2010. – № 1. – С. 55-61.

5. Островерхова Н.Нетипові форми організації навчання та їх аналіз// Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2009. – №3. – С.62-80.- №4.-С.73-87.

6. Пометун О.Технологія інтерактивного навчання як інноваційне педагогічне явище // Рідна школа. – 2009. – №5. – С.46-49.

Лабораторне заняття № 3.

Тема. Засоби забезпечення виховальних відносин викладача і студентів у навчально-виховному процесі вишу

Питання для обговорення:

1. Поняття виховальних відносин. Ґенеза і сучасний стан проблеми.

2. Структура і механізми виховальних відносин.

3. Суб’єкт-суб’єктні взаємини викладачів і студентів як основа нової парадигми вищої освіти.

4. Рівні виховальних відносин і шляхи їх формування.

5. Проблема класифікації виховальних відносин.

6. Виховальні відносини у зарубіжній педагогіці.

Практичні завдання:

1. Доповніть бібліографію до даної теми.

2. Сформулюйте для себе, як майбутнього викладача вищого навчального закладу 10-12 правил організації навчального процесу на високому рівні виховальної взаємодії

3. Розробіть структурно логічну схему теми.

4. Проведіть мікродослідження в групі: «Суб’єкт-суб’єктні взаємини викладачів і магістрантів педагогічного університету».

5. Напишіть есе на тему «Проблеми формування суб’єкт-суб’єктних взаємин у вищій школі на сучасному етапі».

Література

Основна

1. Бойко А. Суб'єкт-суб'єктні взаємини як цінності виховання // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2005. – №23-24. – С. 37-42.

2. Бойко А.М. Виховання людини: нове і вічне. – Полтава: Техсервіс, 2006. – С. 129-189.

3. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. — К., 1996. –– 232 с.

4. Бойко А.Н. Теория и методика формирования воспитывающих отношений в общеобразовательной школе. – К.: Выща шк., 1991. – 266 с.

Додаткова

1. Гужва Н. В. Особенности коммуникации в системе студент-преподаватель в условиях современного образовательного пространства / Н.В.Гужва // Психология обучения. – 2010. – №5. – С. 91-99.

2. Кашеварова А. Роли Учителя: тьютор и фасилитатор // Школьный психолог: Прилож. к газ. „Первое сент.”. – 2009. – № 1. – С. 42-43.

3. Кремінь В.Г. Людиноцентризм в освіті: сучасний напрям розвитку духовності нації // Педагогіка і психологія. – 2006. – №2. – С.17-30.

4. Курпас І. Бермудський трикутник педагогіки [Текст] / Ірина Курпас // Психолог. – 2010. – № 4. – С. 16-18.

5. Смішко А. Діалог у контексті педагогічної взаємодії [Текст] / Антоніна Смішко // Школа. – 2009. – №8. – С. 5-15.

6. Фефелова В. И. Коммуникативные отношения в вузе ”по вертикали” в системе ”преподаватель-студент” / В.И. Фефелова // Инновации в образовании. – 2010. – №3. – С. 48-51.

7. Шамлян К. Проблема взаємного сприйняття учасників навчально-виховного процесу у вищій школі /К. Шамлян // Педагогічна думка. – 2009. – №4. – С. 25-29.

 

 

Суб'єкт-суб'єктні взаємини як цінності виховання

Відносини в загальноосвітній школі - це спеціально організована під керівництвом учителя творча, морально-естетична взаємодія суб'єктів педагогічного процесу, спрямована на досягнення мети виховання. Отже, виховуючі відносини ми розглядаємо адекватно педагогічно доцільній взаємодії

Розбудова України як демократичної правової держави потребує формування в дітей справжніх ціннісних орієнтацій, створення з цією метою педагогічно доцільних, суб'єкт-суб'єктних, морально-естетичних, гуманних відносин педагогів і школярів.

Педагогічні відносини як соціальне явище, інтегрований феномен уміщують філософські та психологічні знання. У філософії вивчається об'єктивний, соціальний аспект цього феномена, у психології - суб'єктивний. Педагогіка як комплексна наука об'єднує їх, бо досліджує відносини принаймні двох суб'єктів на широкому національно-культурному, економічному, соціально-історичному тлі. Ми обґрунтовуємо відносини як педагогічну категорію, якою поповнюється поняттєво-термінологічний апарат науки, що розвивається, як і сама педагогіка.

Школа функціонує на основі відносин. Переступивши поріг навчального закладу, дитина включається в систему відносин, або взаємодію з учителем та однокласниками, через призму цих стосунків вона довго, а можливо, і все життя сприймає світ і людей. Бажано, щоб відбувалося обережне, виховуюче, відповідальне доторкання вчителя до чужого розуму та почуттів. Отже, навчання і виховання здійснюється на ґрунті виховуючих відносин насамперед двох головних дійових осіб школи - учителя, який передає досвід попередніх поколінь, і учня, який засвоює його. Як неповторна унікальність, дитина потребує не дише професійних, а й певних особистісних, щирих і спрямовуючих ставлень саме до неї. Вони виступають регулятором шкільного життя. У цьому передусім їх цінність.

Цілком природно, що сьогодні ми засвоюємо нову філософію освіти, на сторінках педагогічної літератури ведеться мова про гуманітаризацію освіти, її інтеграцію, нові навчальні технології тощо. Однак разом із цим слід, на наш погляд, вести активніші пошуки в напрямі філософії виховання, інноваційних підходів у ньому з метою формування системи справжніх цінностей у дітей та молоді. Це потребує поряд із суспільними перетвореннями нової парадигми виховання.

Нова парадигма виховання - складова ідеології та культури суспільства, що будується в Україні, зразок нового порівняно із традиційним розумінням сутності виховання в сучасних умовах державотворення. Демократичній державі мусить відповідати гуманістична, суб'єкт-суб'єктна парадигма виховання. Вона покликана навчати дітей демократичним цінностям.

Нова парадигма виховання як об'єктивне явище суспільного розвитку мусить увібрати все краще, що досягнуто вітчизняною практикою, і збагачуватися позитивним світовим досвідом. Її реалізація потребує ґрунтовних спеціальних і загальнокультурних знань, високого професіоналізму, педагогічно доцільних, гуманно спрямованих поведінки та емоційно-вольової сфери вчителя. Вона є складовою сучасного культурологічного процесу і водночас його критерієм.

Сутнісною основою виховання, а відтак і нової парадигми, виступають особистість дитини, визнання її найвищою цінністю, орієнтація педагога на гуманні, демократичні принципи спільної з дитиною життєдіяльності, отже, генерація стратегії суб'єкт-суб'єктної освіти та виховання в усіх типах сучасних навчально-виховних закладів. Таким чином, нова парадигма виховання полягає в розумінні дитини як суб'єкта і мети виховання, усвідомлення виховання як соціально-особистісного феномена, досягнення єдності у формуванні особистості природного й соціального факторів, організація її «саморуху» від нижчих до вищих ступенів розвитку та життєдіяльності.

Виховання - категорія загальна, постійна і вічна. Воно виникло з появою людини і буде існувати, поки будуть люди на Землі, поки буде існувати потреба передавати досвід від одного покоління до іншого.

Освіта ж стала можливою лише з розвитком цивілізації. Першооснову виховання розуміли наші предки. Зокрема земляки, полтавці, відомі просвітителі Г. С. Сковорода, Я. П. Ковельський, П. М. Юркевич, а пізніше Г. Г. Ващенко попереджали, що «знанням передує виховання серця благородного і вдячного». Ми не протиставляємо ці головні категорії педагогіки - навчання і виховання, а лише наголошуємо, що виховання в його повному розумінні інтегрує і власне виховання, і навчання, і освіту.

Виховання здійснюється не лише школою. Особистість - продукт свого суспільства: від сім'ї - до засобів масової інформації, від дитячого садка - до ВНЗ і виробництва. Сьогодні ми спостерігаємо необдумані дії з метою замінити виховання гуманітаризацією освіти (але ж вона є умовою і засобом виховання), прагнення втиснути цей процес у навчальні програми і цим обмежити його. Розгляд виховання як структурної одиниці освіти принижує його роль, не відповідає нашим традиціям і реаліям соціальної практики.

Виховання відтворює внутрішню, головну сутність і навчання, і освіти. Вони його складові. Про це свідчить досвід найвідоміших у світі педагогів, наших сучасників В. О. Сухомлинського та А. С. Макаренка. В. О. Сухомлинський далеко не випадково розглядав навчання та виховання не як просту передачу знань, не як механізм засвоєння соціального досвіду, а як світ складних людських взаємин.

Вони мусять бути педагогічно доцільними, морально-естетичними, виховувати розуміння демократичних цінностей. Нерідко в українському фольклорі «виховання» трактується як процес оборони від зла, отже, «виховати» означає заховати від зла. У цьому полягають велике гуманістичне значення і цінність даного процесу.

Виховуючі відносини втілюють стратегію суб'єкт-суб'єктного, гуманного виховання, навчають демократичним цінностям. Гуманність - іманентно характерна риса нашого народу, притаманна українській ментальності загалом. В Остромировому Євангелії (1047 р.) значиться, що у східних слов'ян у значенні виховання вживається слово «пестунство». «Пестун» - досвідчена, розумна людина, яка займається вихованням. Гуманні суб'єкт-суб'єктні відносини вчителів та учнів ми відносимо до моральних цінностей. Вони є традиційно та соціально схваленою нормою функціонування школи в Україні.

Нині, у період соціальної та економічної нестабільності, гуманна школа, суб'єкт-суб'єктна взаємодія з розумним і добрим учителем - це рятівний круг для дитини. Доведено, що фактор відносин має явні переваги порівняно зі змістом і методами діяльності педагога. Високий рівень взаємин, співробітництва і співтворчості педагогів та учнів забезпечує реальні можливості успішного інтелектуального й психічного становлення особистості кожної дитини, а також виявлення всього багатства ресурсів педагогічної майстерності вчителя, арсеналу його педагогічних засобів та особистісних якостей.

Наше дослідження показує, що на відміну від виховних відносин, які об'єктивно складаються між особистістю, що формується, і всіма явищами та процесами навколишньої дійсності, виховуючі відносини, котрі свідомо формуються під керівництвом педагога і спрямовані на досягнення мети виховання, є справжніми цінностями. Ще у 20-ті роки А. С. Макаренко дійшов безперечно правильного філософсько-педагогічного висновку про відносини як істинний об'єкт педагогічної роботи.

Таким чином, система взаємин у загальноосвітній школі може бути як стихійною трансформацією суспільних відносин, так і педагогічною їх інтерпретацією, що свідомо регулюється з виховною метою. В останньому випадку ми одержуємо феномен суб'єкт-суб'єктних відносин, що є неперехідними цінностями у вихованні дітей та молоді.

Це дає нам підставу трактувати виховання й навчання не як спільну діяльність, не як вплив учителя на школяра чи колективу дітей на учня з метою формування якостей особистості або засвоєння знань, умінь і навичок, а як цілеспрямовану, суб'єкт-суб'єктну, педагогічно доцільну морально-естетичну взаємодію двох рівних партнерів, що ведуть захоплюючий діалог. С. Л. Рубінштейн писав, що в стосунках суб'єктів немає переваги у мого певного «Я», їх взаємини зворотні. Тому суб'єкт-суб'єктні відносини вимагають відповідальності, свідомої дисципліни та високої організованості як школярів, так і їх вчителів.

Таким чином, система педагогічних відносин у загальноосвітній школі є складним інтегруючим феноменом. Як складова частина всієї сукупності суспільних відносин (економічних, правових, культурологічних та ін.) у період демократичних перетворень система виховуючих відносин потребує актуалізації та реалізації свого гуманістичного суб'єкт-суб'єктного ціннісного значення. Отже, нетрадиційна гуманістична парадигма виховання ґрунтується у своїй сутності на справжніх цінностях - педагогічно доцільних, гуманних суб'єкт-суб'єктних виховуючих відносинах педагогів і школярів.

Основою суб'єкт-суб'єктних відносин як цінностей є цілеспрямована добросовісна педагогічна діяльність, яка може бути забезпечена тільки на основі глибоких спеціальних, психолого-педагогічних, професійних знань, умінь і навичок, багатства методів і прийомів, їх конкретної інструментовки. Знання не можна замінити нічим. Отже, виховуючі відносини формуються в компетентній педагогічній діяльності, улюбленій праці, на основі глибоких професійних знань, які активно впливають на цей процес.

Зовнішнім виявом предметної діяльності людини є її поведінка. Учитель своєю поведінкою не лише співвідноситься з учнями, а кожною своєю інтонацією, рухом, жестом, усмішкою, виразом очей, мімікою, зовнішнім виглядом навчає і виховує. А. С. Макаренко, як відомо, нараховував до 20-ти відтінків у фразі «йди сюди», а Л. М. Толстой - понад 90 виразів обличчя і зокрема очей людини. Звідси стає зрозумілою вимога організації характеру педагога, виховання його поведінки. А. С. Макаренко мріяв, щоб у колективі були люди різного віку, красиві і некрасиві, але обов'язково охайно й естетично одягнені.

Зрозуміло, що, займаючись навчально-виховною діяльністю, учитель керується нормами професійної поведінки. Однак у вихованні та викладанні кожен учитель має індивідуальні риси, свою манеру діяти, володіє тільки йому властивими прийомами, тобто є неповторною людською індивідуальністю. Ці розходження специфічні, але, як правило, відповідають етичним нормам професії педагога. Отже, поведінка вчителя є складовою частиною педагогічної взаємодії та вираження її форми. Таким чином, якщо першим структурним елементом педагогічної взаємодії є дії вчителя та учня, то другим виступає їх поведінка.

Водночас не можна не враховувати, що поведінка вчителя значною мірою залежить від типу його нервової системи, структури і спрямованості психіки, професійної підготовки та культури, на неї впливає невлаштованість побуту, низький матеріальний рівень життя, незатребуваність знань. Тому трапляються випадки, коли вчитель поводить себе не в повній відповідності до своїх переконань і професійних вимог. У цьому зв'язку виникає завдання формування емоційної регуляції і саморегуляції поведінки педагогів, яка повинна бути гуманістично спрямованою. Про недостатню підготовленість до саморегуляції своєї поведінки свідчать факти підвищення вчителями тону, погрози учням, прагнення до розправи над дитиною, порушення такту, випадки їдкого сарказму, жорстокі покарання тощо.

Третім умовним структурним елементом взаємодії є особливості емоційно-вольової сфери вчителя. Емоції як одна із форм вияву почуттів і оцінних суджень завжди мають місце в діяльності та поведінці педагогів і дітей. Багато значать для школярів усі оцінні судження вчителя, їх форма, інтонація, відтінки. Тому поведінка й емоційно-вольова сфера вчителя мусять бути педагогічно доцільними та гуманістично спрямованими. Вони є виявом ціннісної основи суб'єкт-суб'єктних взаємин.

Оновлена парадигма виховання містить, принаймні, три науково обґрунтованих позиції, що виступають її ціннісними складовими.