Рекреаційне природокористування та охорона природи

РЕКРЕАЦІЙНЕ І ТУРИСТИЧНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

 

План.

1. Рекреаційне і туристське природокористування. Функціональна модель і основні типи туристського природокористування.

2. Рекреаційне природокористування та охорона природи.

3. Рекреаційні загрузки на природні комплекси та методика їх визначення.

4. Нормування рекреаційних загрузок на міські та приміські ландшафти: основні аспекти.

5. Взаємодія туризму та навколишнього середовища.

6. Вплив туризму на природне та культурне середовище.

 

 

Рекреаційне і туристське природокористування. Функціональна модель і основні типи туристського природокористування.

Туристське природокористування можна визначити як область теорії і практики, пов'язану з пошуком оптимальних режимів використовування природних ресурсів в туристських цілях. При цьому функціональна модель туристського природокористування концентрується навкруги природного комплексу (мал. 1).

Природний комплекс є центральною підсистемою функціональної моделі туристського природокористування. Стан природного комплексу вимірюється такими параметрами, як площа, місткість, навантаження (чол./га), і характеризується специфічними властивостями — стійкістю, аттрактивністю, надійністю. Особлива увага надається вивченню навантаження на природний комплекс з боку відпочиваючих і виробленню гранично допустимих норм рекреаційних навантажень для різних типів ландшафтів. Не менше важливо враховувати рівень і характер технологічних дій під час будівництва і в ході експлуатації туристських установ і маршрутів, параметри антропогенних побутових навантажень на природний комплекс з боку місцевого населення.

Дана територіальна система складається з наступних підсистем:

• Управління (керування) технологічною дією на природний комплекс з боку матеріальної бази туризму і рекреаційної інфраструктури

• управління рекреаційними діями на природний комплекс

• управління побутовими антропогенними діями на природний комплекс

• управління виробничими діями на природні комплекси і рекреаційні ресурси

Питання про встановлення територіальних типів природокористування розв'язується двома шляхами: а) через типологію земель рекреаційного призначення, б) шляхом розробки системи функціонального зонування територій.

Землі рекреаційного призначення — виділені в установленому порядку ділянки землі, призначені і використовуються для організованого масового відпочинку і туризму населення. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, перешкоджаюча використовуванню їх за цільовим призначенням.

Залежно від рівня рекреаційної спеціалізації можна виділити три основні типи рекреаційного землекористування:

1) території з високою інтенсивністю рекреації, де інші землекористувачі відсутні або мають другорядне значення (парки, пляжі та інші зони масового відпочинку);

2) території з середньою інтенсивністю рекреації, що виконують одночасно деякі екологічні і виробничі функції (приміські зелені насадження, протиерозійні ліси);

3) території з незначною питомою вагою рекреації.

Виділяються чотири основні типи природокористування, а в їх рамках -ряд функціональних зон:

1. Заповідне природокористування — доступно лише науковцям для експериментів і досліджень, студентам для практики, а широкій публіці тільки для короткочасних екскурсій:

• особливо охоронна зона — функціональна зона, в межах якої забезпечуються умови для збереження природних комплексів і об'єктів, на території якій допускаються строго регульовані відвідини

• заповідні зони — функціональні зони, в межах яких заборонена будь-яка господарська діяльність і рекреаційне використовування території

2. Рекреаційне природокористування основане на розвинутій мережі заміських приміських парків для тривалого відпочинку і туризму, тобто передбачає помірну експлуатацію природних комплексів природного походження. Тут велике значення мають екскурсії і важливим чинником залишається пейзаж. В цій зоні дозволяється лежати на траві, ловити рибу, купатися, збирати гриби і ягоди. Тут розташовуються туристські бази, дачні селища, мережа туристських стежок і маршрутів:

• зона (округ) санітарної охорони — природна територія, що особливо охороняється, зі встановленим відповідно до законодавства України режимом господарювання, мешкання, природокористування, забезпечує їм захист і збереження природних лікувальних комплексів і лікувально-оздоровчої місцевості з прилеглою до неї ділянками від забруднення передчасного виснаження

• рекреаційна зона — функціональна зона, призначена для відпочинку

• зона особистої території — зони специфічної індивідуальної поведінки. В туризмі до даних зон відносяться зональні простори: інтимне, особисте, соціальне, суспільне

• зона відпочинку — спеціально організована територія для прийому великої кількості короткострокових відвідин (уїкенд), забезпечена транспортним зв'язком з великим містом, водопостачанням, каналізацією, підприємствами харчування, відпочинку і розваги

3. Руральне природокористування характеризується середньою і високою інтенсивністю ведення сільського господарства:

• зона традиційного екстенсивного природокористування — функціональна зона, що виділяється в районах мешкання корінного населення, де допускаються традиційна господарська діяльність, кустарні і народні промисли, а також пов'язані з ними види користування природними ресурсами

• зона господарського призначення — функціональна зона, в межах якої здійснюється господарська діяльність, необхідна для забезпечення функціонування рекреаційної території

4. Урбанізоване природокористування — міські парки і сквери для повсякденного користування:

• зона обслуговування відвідувачів — функціональна зона, призначена для розміщення місць ночівлі, палаткових таборів і інших об'єктів туристського сервісу, культурного, побутового і інформаційного обслуговування відвідувачів

• зона охорони культурно-побутових об'єктів — функціональна зона, в межах якої забезпечуються умови збереження історико-культурних об'єктів

• зона пізнавального туризму — функціональна зона, призначена для організації екологічної освіти і ознайомлення з визначними об'єктами

 

 

Рекреаційне природокористування та охорона природи

Розвиток рекреації пов'язаний і в майбутньому ще більше буде пов'язано з використанням значного простору. Це «вторгнення» має як позитивні, так і негативні наслідки. З розвитком рекреації у ряді країн пробиває собі дорогу так звана ландшафтна архітектура, заснована на вивченні позитивної емоційно-естетичної дії ландшафтів на організм людини. З еволюцією міжнародного туризму країни прагнуть більш представницьке показати свої ландшафти і населені пункти.

Рекреаційне природокористування характеризується і серйозними негативними наслідками для природних комплексів. Рекреаційні ресурси мають певні запаси. Можна говорити про їх вичерпаність, яка теоретично визначається порогом навантаження на них, вище за яке ресурси або істотно міняються у бік меншої привабливості, або деградують. Надмірна експлуатація ресурсів часом приводить до їх знищення.

Таким чином, масовий туризм ставить практичну і наукову проблему ув'язки охорони природи з принципом загальнодоступності цінних природних комплексів. В науковому плані ця проблема виражається в першу чергу поняттям рекреаційної місткості природних комплексів. В практичному плані вона означає, що в основі рекреаційного планування, проектування і експлуатації природних комплексів повинні лежати науково обґрунтовані норми навантажень на середовище. Негативні наслідки для природних комплексів мають і суб'єктивні причини їх деградації. До них, зокрема, відноситься низька культура поведінки рекреантів.

У ряді рекреаційних ареалів відбувається втрата цінних для організації лікування і відпочинку властивостей і зменшення рекреаційної місткості унаслідок функціонування виробництв підвищеної шкідливості і інтенсивної роботи автотранспорту. За рекреаційною галуззю не закріплені межселенные території, а що належить їй недостатні, щоб забезпечити відтворювання і нормальне використовування всього комплексу рекреаційних ресурсів. Цінні території в даний час рідко резервуються для перспективного рекреаційного будівництва і часто займаються під житлову і промислову забудову.

Дуже серйозні наслідки для рекреації має також тенденція приморської орієнтації ряду галузей індустрії, працюючих на імпортній сировині або виробляють експортну продукцію. Територіальне зростання промислових зон і міст часто веде до знищення відомих місць відпочинку. Інтенсивна вирубка лісів, перевищуюча допустимі нормативи, також зменшує привабливість природних комплексів.

Поєднання рекреації з іншими видами господарської діяльності у ряді унікальних районів вимагає дотримання певних пропорцій з метою забезпечення максимально сприятливих умов для відпочинку. Рекреація - чинник, лімітуючий розміщення ряду виробництв з підвищеною шкідливістю.

 

Прикладною задачею рекреаційної географії є розробка основ рекреаційного природокористування, яке включало б вивчення структури, динаміки і прогнозу розвитку ландшафтів стосовно інтересів людей, які подорожують. В її компетенцію входять питання розумного освоєння, перетворення і охорони природи.

Загальна система природокористування охоплює три механізми охорони навколишнього середовища:

1) адміністративно-правовий, який включає систему обмежень (норм, заборон, санкцій) природокористування;

2) планово-економічний — вибір оптимального варіанту з можливих варіантів багатоцільового природокористування;

3) механізм платного природокористування, в основі якого лежить принцип компенсації втрат при природокористуванні.

 

Технологія раціонального рекреаційного природокористування, має задачу охорони природно-територіальних комплексів, означає такі принципи і методи територіальної організації рекреаційних територій, при яких досягається максимальна відповідність рекреаційних ресурсів рекреаційним потребам.

Плідними методами регулювання рекреаційних навантажень виступають рекреаційне районування і зонування, при яких рекреаційне освоєння регулюється відповідно до прийнятого режиму окремих районів і зон. Для кожного району або зони приймається свій рівень інтенсивності рекреаційного використовування, який залежить від їх рекреаційної цінності, стійкості природного комплексу і ряду чинників неприродного характеру. До них відносяться, перш за все, специфіка тих або інших видів і форм рекреаційної діяльності, характер вимог, що пред'являються ними до природи, просторово-часові закономірності розподілу рекреантів у рекреаційних районах.

Ще складнішою проблемою є залежність між рівнем освоєнності і реакцією людей на цю освоєнність. Надмірна насиченість території устаткуванням і рекреантами змінює красу ландшафту, порушує необхідну рівновагу «природа — людина», що легко може привести рекреаційний район до самознищення.

У зв'язку зі всім сказаним вище надзвичайно важливим є проведення природоохороних заходів і багатоаспектної природоохоронної роботи.

Природоохоронна робота в туризмі — обов'язкова цілеспрямована діяльність туристсько-екскурсійних підприємств в області екологічного виховання, охорони об'єктів ландшафту, їх рекультивації і відновлень з використанням специфічних засобів і методів туризму і екскурсій.

По цілях проведення можна виділити три типи природоохоронних заходів: учбово-виховні, конструктивні і організаційні.

Учбово-виховні заходи — масово-роз'яснювальна і пропагандистська робота, виховання і придбання через туризм і екскурсії природоохоронних знань, навиків і умінь. В комплексі учбово-виховних заходів виділяються 4 види: інформаційні, учбові, виховні і пропагандистські.

Конструктивні заходи включають три підтипи, направлені на безпосередню охорону природи, її відновлення і розвиток ресурсної бази.

До організаційних заходів відносяться планування, управління, технологія, контроль, підготовка кадрів, формування активу, методика, науково-дослідна робота в області охорони природи.

Природоохоронну роботу в туризмі можна також класифікувати по суб'єкту; об'єкту (видам природних ресурсів, регіонам, конкретним об'єктам природи); тимчасовим показникам; ступені складності; матеріально-технічному, методичному і кадровому забезпеченню.