Взаємодія туризму і навколишнього середовища

Туризм як галузь економіки має складну структуру і тісно пов'язаний з іншими сферами господарської діяльності людини, такими, як торгівля, транспорт, будівництво і т.д. Очевидний також взаємозв'язок туризму не тільки з економічними, але також і з соціально-культурними і природними чинниками. З цієї точки зору можна говорити про існування тісного взаємозв'язку туризму і навколишнього середовища, маючи на увазі навколишнє середовище в широкому значенні як середовище незаселеного людини, освічену не тільки природними, але і антропогенними компонентами.

Туризм розвивається головним чином в регіонах із задовільною екологічною ситуацією і економічно стимулює розвиток природоохоронної діяльності в них. З другого боку, неконтрольований розвиток туризму завдає збитку навколишньому середовищу. Туризм надає на навколишнє середовище також і непряма дія, яка виражається в зміні менталітету, стилю поведінки і устрою життя місцевого населення і туристів, що у результаті міняє їх відношення до природних ресурсів. Слід також відзначити, що в регіонах багато кого часто проблемою є не розвиток туристського сектора саме по собі, а відсутність раціонального способу цього розвитку. Можна виділити декілька аспектів впливу туризму на навколишнє середовище:

• на екосистеми і природні ресурси — землю, флору, фауну, повітря, ландшафт і ін.

• на споруди, особливо на пам'ятники архітектури

• на місцеві суспільства і народи — їх культуру, цінності, устрій і т.д.

• на місцеву регіональну і національну економіку

Природні і культурні ландшафти часто є головними чинниками залучення туристів в місця відпочинку. Проте слід ураховувати, що здібність до збереження і самовідновлення природних комплексів рекреаційних місцевостей, перш за все є пов'язаний з допустимими нормами антропогенних навантажень. В 1920—30 рр. головним чинником дії рекреації на грунт було визнано толочення. Найбільша дія рекреації на грунт і рослинність приурочена до місць інтенсивного відпочинку (стоянкам, установам відпочинку, стежкам).

До того ж очевидно, що ліс і ділянки рослинності матимуть максимально можливе рекреаційне значення лише в тому випадку, якщо в них будуть зосереджені тільки «м'які» форми рекреації. Головною формою рекреаційного устаткування-лісу повинні бути пішохідні доріжки. Представляється доцільним при плануванні розміщення установ відпочинку, кемпінгів, дорожно-тропиночной мережі проводити дослідження грунтів на стійкість. Всі масові і шумові форми рекреації необхідно винести за межі лісу.

Вплив туризму на прісноводі водоймища виражається в збільшенні рівня забруднення вод стоками із стоянок, а також в механічному порушенні біоти при розчищанні озер, при перемішуванні вод гвинтами човнових моторів. З моторних човнів часто відбувається витік паливно-мастильних матеріалів. Що утворюється в результаті цього на поверхні води нафтова плівка порушує нормальний газообмін, перешкоджає насиченню води киснем. Найбільшу дію надає така діяльність на біоту малих озер.

Інтенсивний розвиток приморського і прибережного туризму значно змінює природний ландшафт. На ці зміни робить вплив і дію, пов'язану з розвитком туризму в прибережних районах: торгівля, транспорт, готелі, місця мешкання обслуговуючого персоналу і т.д. Особливо швидкий розвиток приморського і прибережного туризму очікується на території держав ЄС, які вже зараз є головними районами цього виду туризму.

Острови, особливо невеликі, стикаються зі все зростаючим тиском з боку туризму. Соціальні, економічні і природні системи островів унікальні і взаимозависимы. Тому демографічні і економічні зміни, що відбулися на островах за останні 40 літ, викликають особливу турботу. Розвиток туризму на островах останніми роками приводить до деградації природних ресурсів. Подібні зміни у минулому часто призводили до того, що острови покидалися людьми, оскільки значна антропогенна дія на природні ресурси привела до опустыниванию.

В Альпійських регіонах значна дія на природне середовище здійснюється зимовими видами спорту. Живописні гірські ландшафти привертають в Альпи з країн багато кого світу щорічно близько 40 млн відпускників і 60 млн відпочиваючих у вихідні дні. Доходи від туризму складають істотну частину бюджету місцевих жителів і держав. Але під впливом високих рекреаційних навантажень, зростання числа підйомників і канатних доріг відбувається деградація природи гірських областей. Надмірне навантаження на ландшафт може привести до зниження його цінності і руйнуванню.

Історично і архітектурно значущі споруди і культурне середовище населених пунктів є головним чинником, що привертає в них туристів. Проте потрібно відзначити, що якщо культурна спадщина великих міст завжди привертала туристів, і ці міста були здатні справлятися з великою кількістю туристів, то невеликі за розмірами історично значущі населені пункти стикаються зі все зростаючими природними і функціональними проблемами, такими, як автомобільний рух, шум, забруднення і т.д. Іноді ці проблеми приводять до зміни місцевих галузей економіки, які у великій мірі стають залежними від туризму і впливають потім на зміну вигляду цього регіону.

Перенасичення традиційних районів туризму супроводиться їх господарським перетворенням, що посилюється, широким упровадженням об'єктів сервісу і інших елементів туристської інфраструктури. В результаті у туристів зникає відчуття спілкування з «дикою природою», тобто вони позбавляються найпривабливішого елемента, ради якого вони відправляються в подорож. От чому ефективне освоєння нових районів, де живописні ландшафти збереглися у відносній недоторканності, є однією з найзначущіших проблем розвитку туризму. Потрібно прагнути не тільки створювати матеріальну базу в нових туристських регіонах, але і здійснювати освоєння цих територій на основі наукового розрахунку, роблячи упор на збереження природних ландшафтів — основного ресурсу туризму.

Туристська діяльність приводить до різних негативних наслідків, до небажаних змін природного середовища різних регіонів, до забруднення їх відходами і т.д. Розвиток туризму обертається багатолюдністю, різким збільшенням числа автотуристів. Виникає загроза забруднення повітря і водоймищ, збільшення шуму, що особливо відчувається в крупних містах-курортах. Така дія, в першу чергу, надає масовий неорганізований туризм, інакше званий «диким», який домінував у минулому і, видно, займатиме очолююче положення і в майбутньому. Цей вид туризму тісно пов'язаний з низькою вартістю житла і послуг і якнайменше чутливий до природних ресурсів, оскільки такі туристи не стурбовані якістю навколишнього природного середовища. Через концентрацію масового туризму виникає його додаткова дія на навколишнє середовище. Сезонність «дикого» туризму веде до списів в попиті і перевантаженні у використовуванні місцевих ресурсів і інфраструктури.

Вплив туризму може бути і позитивним. Місцеві жителі, надаючи житло туристам, дістають доступ до кращих матеріально-технічних можливостей, інфраструктури і послуг. Часто ці обставини приводять до поліпшення якості природного середовища. Крім того, місцеве населення стає все більш інформованим і надає велику увагу збереженню навколишнього середовища, місцевих ресурсів і своєї культурної спадщини.

Кажучи в цілому про вплив туризму на навколишнє середовище, не можна прийти до однозначного висновку. У багатьох випадках відносно однакові умови приводять на різних територіях або до позитивних, або до негативних результатів. Взаємозв'язок між туризмом і навколишнім середовищем не є простим причинно-наслідковим зв'язком: туризм — його вплив на навколишнє середовище. Туризм і навколишнє середовище є єдиною системою; яка загалом укладається в модель «природа—население—господарство». Якість навколишнього середовища є необхідною умовою для розвитку туризму, а успішний розвиток може бути забезпечений за умови регулювання потоку туристів і досягши збалансованого співвідношення економіки і екологічного стану регіону.