Амеба дизентерійна
(Entamoeba histolytica)
Дизентерійна амеба - збудник амебіазу (амебної дизентерії).
Географічне поширення: зустрічається повсюдно, частіше у країнах з тропічним і субтропічним кліматом (Індія, Північна і Центральна Африка, Південна Америка).
Морфологія: паразит існує у трьох формах.
Тканинна вегетативна форма (forma magna) Розміри 20-40 мкм, дуже рухома.
Просвітна вегетативна форма (forma minuta).
Розміри 15-20 мкм. Рух більш слабкий, ніж у formamagna, поділ на екто- й ендоплазму відбуваєтьсятільки при утворенні псевдоніжок. Живиться бактеріями, часточками їжі. Розмножується поділом.
Циста Нерухома, 8-15 мкм в діаметрі, безбарвна, покрита товстою оболонкою. Зріла
циста містить 4 ядра.
Життєвий цикл): паразитує тільки в людини.
Інвазійна форма _ циста. Механізм передачі фекально_оральний. Цисти потрапляють в організм здорової людини з забрудненою їжею, водою, із брудних рук. Механічними переносниками можуть бути мухи і таргани. Локалізація: просвіт товстої кишки, переважно сліпа і сигмоподібна кишки..
Патогенна дія: утворення мікроабсцесів стінки кишківника при проникненні амеби, після прориву яких виникають виразки різного розміру подразнення нервових закінчень стінки кишки, що викликає гіперперистальтику і гіперсекрецію слизової оболонки; руйнування стінки кровоносних судин при поглибленні виразки, перфорація виразки призводить до перитоніту.
Клініка: інкубаційний період - від одного тижня до 3 міс, частіше 3-6 тижнів.
Лабораторна: виявлення forma magna у нативних чи пофарбованих мазках фекалій;
дослідження нативних мазків необхідно проводити не пізніше 20 хв. після дефекації, оскільки тканинні форми амеб швидко руйнуються.
Лікування. Застосовують протипаразитарні хіміопрепарати: метронідазол, тинідазол, дигідроеметин.
Профілактика. Особиста: дотримання правил особистої гігієни, кип'ятіння води, миття овочів, фруктів, захист їжі від мух і тарганів. Громадська: виявлення і лікування хворих та цистоносіїв, контроль за станом джерел водопостачання, знищення мух і тарганів, санітарно-просвітня робота.
Збудники шкірного та вісцерального лейшманіозу. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патологічний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.
Leishmania donovani _ збудник індійського лейшманіозу.
Leishmania infantum _ збудник середземноморського (дитячого) лейшманіозу.
Географічне поширення. Leishmania donovani — Індія, Пакистан, Північно-Східний Китай, Непал.
Бангладеш. Leishmania infantum _ басейн Середземномор'я, Ближній і Середній Схід, Центральна і Південна Америка
Інвазійна форма _ джгутикова. У макрофагах шкіри в місці укусу, а через кілька днів - у клітинах внутрішніх органів утворюються лейшманіозні форми.
Локалізація: клітини печінки, селезінки, червоного кісткового мозку, лімфатичні вузли (середземноморський лейшманіоз)
Патогенна дія. Спостерігається ураження селезінки, печінки, лімфатичних вузлів
Клініка. Інкубаційний період - від 10 днів до 2-х років, близько – 3-5 міс
Діагностика. Клінічна: лихоманка, виражене збільшення селезінки, темно-сіре забарвлення шкіри при індійському типі лейшманіозу.
Лабораторна: виявлення паразитів у мазках клітин червоного кісткового мозку Лікування. Застосовують препарати сурми: мег-лумін-антимоніат, ломідин та ін.
Профілактика. Особиста: захист від укусів москітів (застосування репелентів, протимоскітних сіток), профілактичні щеплення. Громадська: своєчасне виявлення і лікування хворих; знищення москітів за допомогою інсектицидів; знищення бродячих собак в осередках середземноморської форми вісцерального лейшманіозу.
