Паразитизм широко розповсюджений у природі (бактерії, віруси, гриби, багато безхребетних). Особливо багато видів паразитів серед типів найпростіших, плоских і круглих червів.
Паразитологія (від грец.παράσιτος - дармоїд, паразит і λόγος - наука) - наука про біологію та екологію паразитів, їх взаємини з хазяями і навколишнім середовищем, викликані хвороби і заходи боротьби з ними в людини, тварин і рослин. Вона вивчає морфологію, фізіологію і функціональні пристосування у процесі формування паразитизму як явища, причини й механізми розвитку багатьох хвороб людини, свійських і диких тварин та рослин.
Медична паразитологія розробляє питання біології і екології паразитів людини, викликаних ними хвороб, методи їх діагностики, лікування і профілактики.
Медичну паразитологію поділяють на три розділи:
1) медична протозоологія - вивчає паразитів людини, які належать до підцарства одноклітинних і викликають протозойні захворювання;
2) медична гельмінтологія - вивчає паразитів людини, які належать до типів плоских і круглих червів і викликають гельмінтози;
3) медична арахноентомологія - вивчає тварин з типу членистоногих, які є переносниками, природними резервуарами чи збудниками хвороб людини.
Елементарна паразитарна система включає два компоненти: організм-паразит і організм-хазяїн. Для паразита організм хазяїна виконує такі функції:
• місце проживання;
• джерело живлення;
• "захищає" паразита;
• створює умови для розмноження;
• регулює зв'язок між паразитом і середовищем проживання хазяїна.
Організм хазяїна для паразита є середовищем першого порядку, а середовище існування хазяїна - середовищем другого порядку. Ідея про подвійне середовище існування паразита належить Є. Н. Павловському.
Ставлення до паразитизму як біологічного явища не повинно бути лише негативним, адже відносини в системі "паразит - хазяїн" грунтуються на певних екологічних закономірностях. Так, паразити беруть участь у регуляції чисельності в популяціях хазяїна, інакше вона зросте. Це, у свою чергу, призведе до виснаження харчових ресурсів, порушення екологічної рівноваги і може нанести збитків самому паразитові.
Різні паразити можуть відігравати також і роль хазяїнів для більш дрібних паразитів. Йдеться про явище "надпаразитизму", або " гіперпаразитизму". Наприклад, у зовнішньому шарі сисунів можуть паразитувати найпростіші.
Система "паразит - хазяїн" є антагоністичною, вона приносить користь лише одному з її учасників - паразитові.
Хвороби людини, зумовлені патогенними найпростішими, гельмінтами або членистоногими, називаються інвазійними, на відміну від інфекційних хвороб, які викликають патогенні мікроби, спірохети, віруси та ін.
Людина, інвазована паразитами, може стати джерелом зараження не тільки оточуючих, але й самої себе. Таке явище отримало назву аутоінвазії. Повторне зараження людини паразитом, яким вона раніше інвазувалася і перехворіла, називається реінвазією.
Джерелом інвазії можуть бути носії паразитів - хворі тварини, людина. Наприклад, людина, хвора на аскаридоз, трихоцефальоз, дифілоботріоз або інший гельмінтоз, постійно виділяє в навколишнє середовище яйця. Люди, які перенесли амебіаз, лямбліоз, можуть виділяти назовні цисти дизентерійної амеби, лямблій і сприяти зараженню оточуючих.
Згідно з уніфікованою номенклатурою інвазійних хвороб, які позначаються за зоологічною назвою збудника, до родової назви паразита додається закінчення "аз" або "оз" (амеба - амебіаз, лейшманія - лейшманіоз, трихомонада - трихомоноз тощо).
Знання паразитів людини, їх біології та екології, вивчення шляхів передачі інвазії, впливу паразитів на людину, а також чутливості паразитів до різних чинників - все це необхідно для розробки заходів боротьби з паразитарними хворобами.
2. Паразити: визначення, класифікація— облігатні та факультативні, постійні та тимчасові, екто- та ендопаразити, моноксенні та гетероксенні. Специфічні та неспецифічні. Пояснити на конкретних прикладах.
Паразити - це такі організми, які використовують організми іншого виду (хазяїна) як джерело харчування і середовище існування, завдаючи їм шкоди; при цьому паразит не вбиває свого хазяїна одразу, на відміну від того, як це робить хижак зі своєю жертвою.
Не завжди паразитизм є єдиною формою існування організму, тому його поділяють на факультативний і облігатний.
Факультативний (від лат. facultatis - можливість) характерний для тих організмів, які звичайно вільно живуть у природі, але, випадково потрапляють до організму іншого виду (хазяїна) і ведуть паразитичне існування (деякі круглі черви, хижі п'явки).
Облігатний (від лат. obligatus - обов'язковий) - характерний для тих організмів, що не здатні вільно жити у природі. Для них паразитизм - умова існування.
Від справжніх паразитів слід відрізняти псевдо-паразитів та омеопаразитів.
Псевдопаразити (від грец. ψεύδος - омана, вигадка) - це вільноживучі організми, які в разі випадкового проникнення до іншого організму деякий час там перебувають, іноді викликають кишкові розлади (тирогліфоїдні кліщі - шкідники зерна, сиру; личинки мух). Серед них є:
• справжні, що дійсно перебувають в іншому організмі, виводяться з його фекаліями, де їх можна знайти (личинки хатньої мухи);
• несправжні (удавані), що можуть випадково потрапити у фекалії, принесені, наприклад, на аналіз (мухи можуть відкласти на них яйця, а з них швидко вилуплюються личинки).
Омеопаразити (від грец. όμοιος - подібний) - це подібні до паразитів утвори (згортки слизу з кишківника), які можуть нагадувати, наприклад, аскариду.
Буває, що паразити випадково потрапляють не до свого звичайного хазяїна, а до іншого, і продовжують в ньому жити; таких паразитів звуть ксенопаразитами (від грец. ξενία - чужий), тобто чужопаразитами. Наприклад, аскариди деяких м'ясоїдних тварин можуть паразитувати й у людини.
Класифікація паразитів:
1. Залежно від кількості ймовірних хазяїнів:
• евриксенні (від грец. ωύρύω - широкий) - ті, що мають широке коло хазяїнів (іксодові кліщі, комарі);
• моноксенні (від грец. μόνος - один, єдиний) - ті, що паразитують на хазяїні певного виду (кривоголовка, неозброєний ціп'як - у кишківнику людини; головна воша - на тілі людини);
• стеноксенні (від грец. στενός - вузький і ξενία) - ті, що мають певний вид хазяїна, але можуть паразитувати й на інших (коростяний кліщ людини й коня); серед них є звичайні - такі, що трапляються у певного хазяїна (собача блоха - у собаки,людська блоха - в людини), і випадкові - ті, що випадково потрапляють до невластивого їм хазяїна; наприклад, при проковтненні блохи, зараженої пистицеркоїдами, людина може стати хазяїном собачого ціп'яка - паразита собак і котів;
• гетероксенні (від грец. έτερος - інакший, інший) - ті, що проходять складні цикли розвитку за рахунок декількох хазяїнів. Так, собачий кліщ проходить три стадії розвитку: личинка, німфа, імаго - і на кожній стадії має свого хазяїна.
2. Залежно від терміну паразитування:
• тимчасові - такі, що живуть поза організмом хазяїна і нападають на нього лише для живлення кров'ю (кліщі, блохи, комарі, москіти) тривалістю від півхвилини до кількох діб;
• постійні - живуть в організмі хазяїна чи на його покривах на всіх стадіях розвитку.
3. Залежно від місця локалізації:
• ектопаразити (від грец. έχτας - поза, зовні):
• зовнішні - живуть на зовнішніх покривах хазяїна (воші, блохи, комарі);
• шкірні - живуть у товщі шкірного покриву, а почасти і на його поверхні (коростяний свербун);
• порожнинні - живуть у порожнинах, що сполучаються із зовнішнім середовищем - у зовнішньому слуховому ході, в порожнині носа (личинки вольфартової мухи).
• ендопаразити (від грец. ένδον - всередині):
• порожнинні - живуть у порожнинах тіла внутрішніх органів (аскарида, гострик);
• тканинні - у м'язовій, нервовій тканинах (трихінела);
• внутрішньокчітинні (споровики, джгутикові).
