(З листа Єлизавети Англійської Генріху IV)
Довгорічні релігійні війни, які велися у Франції, створювали сприятливий привід для втручання Філіпа II у внутрішні справи Франції. Як ревний захисник католицької релігії Філіп ІІ подавав допомогу ослабленій королівській владі, а потім «католицькій лізі» в їх боротьбі проти гугенотів.
Поступово підкоряючи їх своєму впливові, він прагнув зробити Францію залежною від іспанської монархії. Генріх IV, прийшовши до влади, свою боротьбу за єдність і незалежність Франції неминуче повинен був почати з вигнання іспанських загонів. Саме до цього моменту і стосується наведений нижче лист англійської королеви Єлизавети. Пропонуючи Генріху IV свою допомогу проти Іспанії, Єлизавета дає загальну оцінку всій зовнішній політиці Іспанії.
Союз Філіпа II з папою має на меті відновити владу Рима в усіх християнських державах. Іспанський король, який уже давно задумав всесвітню монархію, хоче з допомогою союзу з папою досягти апогею задуманої ним могутності, прикриваючись при цьому піклуванням про відновлення папської влади і єдності церкви.
Франція є театром, в якому розігрується політична трагедія. Ліга [католицька] підтримується іспанськими грішми, – такі є наслідки союзу папи з государями, які взяли на себе захист римського первосвященика.
Наслідки ці почалися у Франції, але поширяться і на всі інші європейські держави, якщо тільки бог допустить це. Всі християнські государі повинні через це бути заінтересовані в-даному питанні. Вони не захочуть лишатися пасивними глядачами боротьби, успішний результат якої матиме загальне значення.
Найкраще буде обговорити заходи до загального тісного союзу і виявити принаймні таку згоду і такий взаємний зв’язок для захисту нашої політичної незалежності, які не поступалися б перед згодою і союзним зв’язком папи, іспанського короля та їх союзників, що об’єдналися з метою погубити нас.
МОРСЬКИЙ РОЗБІЙ АНГЛІЙЦІВ
(Повідомлення з Севільї від 21 січня 1569 р.)
З Віго в Галісії прийшло кілька листів, в яких пишуть ось що. Минулого року один англієць вирушив з вісьмома добре оснащеними кораблями з Англії в Гвінею, в морську сферу короля Португалії. Промінявши свої товари на 15 сотень чорношкірих, він з цими [невільниками] на борту взяв курс до берегів Нової Іспанії. Щоб зробити все без опору і на свій розсуд, недалеко від Вера Крус, в якій іспанський флот завжди розвантажується і навантажується, він зайняв невеличкий острівець Сан Хуан де-Луа, повз який завжди повинен проходити іспанський флот. Там він перегородив води кораблями і гарматами з таким розрахунком, щоб іспанський флот, який складався з ЗО кораблів і незабаром прибув, не міг без його згоди увійти в гавань Вера Крус. Іспанський генерал був змушений укласти із згаданим англійцем договір, за яким останній міг вільно продати своїх чорношкірих і виїхати з вирученими грішми. Все це було вказано в договірній грамоті, і кожен дав другому по 12 заложників. Через кілька днів іспанський генерал, який увійшов у гавань Вера Крус, вважаючи договір несправедливим або гніваючись на насильницькі дії англійця, порушив цей договір, але не відкрито і гласно, а таємно, на ділі. З його наказу таємна було запалено сім старих кораблів, які були виведені з гавані і спрямовані на англійські судна. В такий спосіб хотіли спалити всі англійські кораблі з їх капітанами. Проте, коли англієць помітив це і зрозумів обман, він розсердився і зробив з іншими іспанськими кораблями таке, що чотири з них він пустив на дно. Тим часом його власні кораблі не зазнали ні найменшої шкоди. З 12 іспанськими заложниками на борту він взяв курс до берегів батьківщини. По дорозі назад буря порозкидала його кораблі, і він на одному тільки кораблі, бідуючи і відчуваючи недостачу в їжі, добрався до Biro. Він не зміг би далі протриматися на морі і трьох днів! Там [у Віго} він забезпечив себе всім необхідним і вирушив до Англії. Невідомо, де інші його кораблі і що з ними сталося.
