К критике политической экономии

[ПРЕДИСЛОВИЕ]

Я рассматриваю систему буржуазной экономики в следующем порядке: капитал, земельная собственность, наемный труд, государство, внешняя торговля, мировой рынок. Под первыми тремя рубриками я исследую экономические условия жизни трех больших классов, на которые распадается современное буржуазное общество; взаимная связь трех других рубрик очевидна. Первый отдел первой книги, трактующей о капитале, состоит из следующих глав: 1) товар, 2) деньги, или простое обращение, 3) капитал вообще. Первые две главы составляют содержание настоящего выпуска. Весь материал лежит предо мной в форме монографий, которые были написаны с большими перерывами в различные периоды не для печати, а для уяснения вопросов самому себе; последовательной обработка этих монографий по указанному плану будет зависеть от внешних обстоятельств.

Общее введение, которое я было набросал, я опускаю, так как по более основательном размышлении решил, что всякое предвосхищение выводов, которые еще только должны быть доказаны, может помешать, а читатель, который вообще захочет следовать за мной, должен решиться восходить от частного к общему. Однако некоторые замечания о ходе моих собственных политико-экономических занятий представляются мне здесь уместными.

Моим специальным предметом была юриспруденция, которую, однако, я изучал лишь как подчиненную дисциплину наряду с философией и историей. В 1842—1843 гг. мне как редактору «Rheinische Zeituug» пришлось впервые высказываться о так называемых материальных интересах, и это поставило меня в затруднительное положение. Обсуждение в рейнском ландтаге вопросов о краже леса и дроблении земельной собственности, официальная полемика, в которую г-н фон Шапер, тогдашний обер-президент Рейнской провинции, вступил с «Rheinische Zeitung» относительно положения мозельских крестьян, наконец, дебаты о свободе торговли и покровительственных пошлинах дали первые толчки моим занятиям экономическими вопросами. С другой стороны, в это время, когда благое желание «идти вперед» во много раз превышало знание предмета, в «Rheinische Zeitung» послышались отзвуки французского социализма и коммунизма со слабой философской окраской. Я высказался против этого дилетантства, но вместо с тем в полемике с аугсбургской «Allgemeine Zeitung» откровенно признался, что мои тогдашние знания не позволяли мно отважиться на какое-либо суждение о самом содержании французских направлений. Тем с большей охотой я воспользовался иллюзией руководителей «Rheinische Zeitung», которые надеялись более умеренной позицией добиться отмены вынесенного ей смертного приговора, чтобы удалиться с общественной арены в учебную комнату.

Первая работа, которую я предпринял для разрешения обуревавших меня сомнений, был критический разбор гегелевской философии права; введение к этой работе появилось в 1844 г. в издававшемся в Париже…. Мои исследования привели меня к тому результату, что правовые отношения, так же точно как и формы государства, не могут быть поняты ни из самих себя, ни из так называемого общего развития человеческого духа, что, наоборот, они коренятся в материальных жизненных отношениях, совокупность которых Гегель, по примеру английских и французских писателей XVIII века, называет «гражданским обществом», и что анатомию гражданского общества следует искать в политической экономии. Начатое мною в Париже изучение этой последней я продолжал в Брюсселе, куда я переселился вследствие приказа г-на Гизо о моей высылке из Парижа. Общий результат, к которому я пришел и который послужил затем руководящей нитью в моих дальнейших исследованиях, может быть кратко сформулирован следующим образом. В общественном производстве своей жизни люди вступают в определенные, необходимые, от их воли не зависящие отношения — производственные отношения, которые соответствуют определенной ступени развития их материальных производительных сил. Совокупность этих производственных отношений составляет экономическую структуру общества, реальный базис, на котором возвышается юридическая и политическая надстройка и которому соответствуют определенные формы общественного сознания. Способ производства материальной жизни обусловливает социальный, политический и духовный процессы жизни вообще. Не сознание людей определяет их бытие, а, наоборот, их общественное бытие определяет их сознание. На известной ступени своего развития материальные производительные силы общества приходят в противоречие с существующими производственными отношениями, или — что является только юридическим выражением последних — с отношениями собственности, внутри которых они до сих пор развивались. Из форм развития производительных сил эти отношения превращаются в их оковы. Тогда наступает эпоха социальной революции. С изменением экономической основы более или менее быстро происходит переворот во всей громадной надстройке. При рассмотрении таких переворотов необходимо всегда отличать материальный, с естественнонаучной точностью констатируемый переворот в экономических условиях производства от юридических, политических, религиозных, художественных или философских, короче — от идеологических форм, в которых люди осознают этот конфликт и борются за его разрешение. Как об отдельном человеке нельзя судить на основании того, что сам он о себе думает, точно так же нельзя судить о подобной эпохе переворота по ее сознанию. Наоборот, это сознание надо объяснить из противоречий материальной жизни, из существующего конфликта между общественными производительными силами и производственными отношениями. Ни одна общественная формация не погибает раньше, чем разовьются все производительные силы, для которых она дает достаточно простора, и новые более высокие производственные отношения никогда не появляются раньше, чем созреют материальные условия их существования в недрах самого старого общества. Поэтому человечество ставит себе всегда только такие задачи, которые оно может разрешить, так как при ближайшем рассмотрении всегда оказывается, что сама задача возникает лишь тогда, когда материальные условия ее решения уже имеются налицо, или, по крайней мере, находятся в процессе становления. В общих чертах, азиатский, античный, феодальный и современный, буржуазный, способы производства можно обозначить, как прогрессивные эпохи экономической общественной формации. Буржуазные производственные отношения являются последней антагонистической формой общественного процесса производства, антагонистической не в смысле индивидуального антагонизма, а в смысле антагонизма, вырастающего из общественных условий жизни индивидуумов; но развивающиеся в недрах буржуазного общества производительные силы создают вместе с тем материальные условия для разрешения этого антагонизма. Поэтому буржуазной общественной формацией завершается предыстория человеческого общества. […]

Друкується за: Антология мировой философской мысли. В 4 т. – М: Мисль,1969. – Т1

ФРІДРІХ ЕНГЕЛЬС (1820 - 1895)

Фрідріх Енгельс – німецький філософ, політичний мислитель, друг і соратник К. Маркса, один із засновників марксизму. Народився в багатій родині текстильного фабриканта. Вчився в школі в Бармені (нині Вупперталь), потім в гімназії в Ельберфельді. За наполяганням батька був вимушений залишити гімназію за рік до її закінчення і зайнятися вивченням комерційної справи. У вільний час займався самоосвітою. У 1841 -1842 рр. відбував військову повинність, у вільний час відвідував лекції в Берлінському університеті. Жив у Великобританії, відвідував Париж, Брюссель, де вивчав соціально-економічні і політичні відносини в цих країнах. З 1844 р. почалася дружба з К. Марксом, що продовжувалася все життя.

Основні філософські роботи: „Анти-Дюрінг", „Діалектика природи", „Походження сім'ї, приватної власності і держави", „Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії". У них Ф. Енгельс здійснює самостійний підхід до розробки методологічних проблем історії філософської думки, природничих наук і їх взаємовідношення з філософією, проблем буття і їх основних форм, руху як способу існування матерії.

Центральною ідеєю „Діалектики природи" є ідея про необхідність діалектичного методу для розвитку природничих наук. Тут викладено розуміння природи з погляду марксизму. У розділі „Діалектика", що приводиться для читання, дається визначення діалектики, характеризуються її основні закони: закон переходу кількості в якість і навпаки, закон взаємного проникнення протилежностей, закон заперечення заперечення, аналізується об'єктивна діалектика природи і суб'єктивна діалектика мислення.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Як Ви розумієте наступний вислів: «історія природи і людського

суспільства - ось звідки абстрагуються закони діалектики»?

2 До яких трьох законів зводяться закони діалектики?

3 Чим є, на думку Ф.Енгельса, закони діалектики? Чи згодні Ви з тим, що у всесвіті існують певні закони розвитку історії та

мислення?

4 У чому полягає помилка Гегеля в розвитку законів діалектики? У чому полягає суть закону переходу кількості в якість і навпаки? Наведіть приклади з хімії, фізики та хімії.

ДІАЛЕКТИКА

(Розвинути загальний характер діалектики як науки ці зв'язки у

протилежність метафізиці.)

Отже, історія природи і людського суспільства — ось звідки абстрагуються закони діалектики. Вони якраз не що інше, як найбільш загальні закони обох цих фаз історичного розвитку, а також самого мислення. По суті вони зводяться до таких трьох законів:

Закон переходу кількості в якість і навпаки. Закон взаємного проникання протилежностей. Закон заперечення заперечення.

Усі ці три закони були розвинуті Регелем на його ідеалістичний манір лише як закони мислення: перший — у першій частині «Логіки» — у вченні про буття; другий займає всю другу і найбільш значну частину його «Логіки» — вчення про сутність; нарешті, третій фігурує як основний закон при побудові всієї системи. Помилка полягає в тому, що закони ці він не виводить;І природи і історії, а нав'язує останнім згори як закони мислення. Звідси і випливає вся вимучена і часто жахлива конструкція: світ — чи він хоче того чи ні — повинен відповідати логічній системі, яка сама є лише продуктом певного ступеня розвитку людського мислення. Коли ми перевернемо це відношення, то все набирає дуже простого вигляду, і діалектичні закони, які вдаються в ідеалістичній філософії надзвичайно таємничими, негайно стають простими і ясними як день.

А втім, той, хто хоч трохи обізнаний з Регелем, знає, що Регель у сотнях місць уміє давати з галузі природи і історії надзвичайно влучні приклади на підтвердження діалектичних законів.

Ми не збираємося тут писати посібник з діалектики, а хочемо тільки показати, що діалектичні закони є дійсними законами розвитку природи і, значить, мають силу також і для теоретичного природознавства. Через це ми не можемо вдаватися в детальний розгляд питання про внутрішній зв'язок цих заковів між собою.

І. Закон переходу кількості в якість і навпаки. Закон цей можемо для наших цілей висловити так, що в природі якісні зміни - точно визначеним для кожного окремого випадку способом — можуть відбуватись лише через кількісне додавання або кількісне зменшення матерії або руху (так званої енергії).

Усі якісні відмінності в природі ґрунтуються або на різному хімічному складі, або на різних кількостях чи формах руху (енергії), або, — що буває майже завжди, — на тому й другому. Отже, неможливо змінити якість якого-небудь тіла, не додавши або віднявши матерії або руху, тобто не змінивши кількісно цього тіла. В цій формі таємниче гегелівське положення виявляється, таким чином, не тільки цілком раціональним, а навіть-таки очевидним. Навряд чи є потреба вказувати на те, що й різні алотропічні й агрегатні стани тіл, які залежать від різного групування молекул, ґрунтуються на більшій чи меншій кількості [Меngе] руху, даного тілу.

Але що сказати про зміну форми руху, або так званої енергії? Адже коли ми перетворюємо теплоту в механічний рух або навпаки то тут змінюється якість, а кількість залишається тією самою? Це правильно, але про зміну форми руху можна сказати те, що Гейне говорить про порок: доброчесним кожен може бути сам по собі, а для пороку завжди треба двох. Зміна форми е завжди процесом, що відбувається принаймні між двома тілами, з яких одне втрачає певну кількість руху такої-то якості (наприклад теплоту), а друге дістає відповідну кількість руху якої-то іншої якості (механічний рух, електрика, хімічний розклад). Отже, кількість і якість відповідають тут одна одній взаємно і обобічно. Досі ще ніколи не вдавалось перетворити рух всередині окремого ізольованого тіла з однієї форми в другу.

Тут мова йде поки що тільки про неживі тіла; цей самий закон має силу і для живих тіл, але в живих тілах він проявляється в надзвичайно заплутаних умовах, і кількісне вимірювання тут для нас тепер часто неможливе. "Якщо ми уявимо собі, що будь-яке неживе тіло ділять на все менші частинки, то спершу не настане ніякої якісної зміни. Але це ділення має свою межу: коли нам вдасться, як у випадку випаровування, дістати у вільному стані окремі молекули, то хоч ми й можемо здебільшого продовжувати й далі ділити ці останні, але тільки при повній зміні якості. Молекула розпадається на свої окремі атоми, в яких зовсім інші властивості, ніж у неї. Коли ми маємо справу з молекулами, що складаються з різних хімічних елементів, то замість складної молекули з'являються атоми або молекули самих цих елементів; коли ж справа йде про молекули елементів; то з'являються вільні атоми, що виявляють цілком відмінні щодо якості дії: вільні атоми утворюваного кисню граючи роблять те, чого ніколи не зроблять зв'язані в молекули атоми атмосферного кисню.

Отже, ми бачимо, що чисто кількісна операція ділення має межу, де вона переходить в якісну відмінність: маса складається з самих молекул, але вона являв собою щось по суті відмінне від молекули, як і остання в свою чергу є щось відмінне від атома. Саме на цій відмінності й ґрунтується відокремлення механіки як науки про небесні й земні маси від фізики як механіки молекул і від хімії як фізики атомів.

В механіці ми не зустрічаємо ніяких якостей, а в кращому випадку етани, як рівновага, рух, потенціальна енергія, які всі ґрунтуються на доступному вимірові перенесенні руху і самі можуть бути виражені кількісно. Тому, оскільки тут відбувається якісна зміна, вона зумовлюється відповідною кількісною зміною.

У фізиці тіла розглядаються як хімічно незмінні або індиферентні; ми маємо тут справу із змінами їх молекулярних станів і з переміною форми руху, при якій в усіх випадках — принаймні на одній з обох сторін — вступають в дію молекули. Тут кожна зміна є перехід кількості в якість — наслідок кількісної зміни властивої тілу або наданої йому кількості руху якої-небудь форми.

«Так, наприклад, температура води не має спочатку ніякого значення щодо її крапельнорідкого стану; але надалі, при збільшенні або зменшенні температури рідкої води настає момент, коли цей стан зчеплення змінюється І вода перетворюється — в одному випадку в пару, в другому — в лід» (Гегель, «Енциклопедія», Повне зібрання творів, том VI, стор. 298)».

Так, необхідний певний мінімум сили струму, щоб платинова дротина електричної лампочки розжарювання розжарилася до світіння; так, у кожного металу є своя температура світіння і плавлення; так, у кожної рідини є своя певна, при даному тиску, точка замерзання і кипіння,— оскільки ми спроможні при наших засобах добитися відповідної температури; так, нарешті, у кожного газу є своя критична точка, при досягненні якої тиснення і охолодження перетворюють його в краплиннорідкий стан. Одним словом, так звані константи фізики в значній своїй частині є не що інше, як позначення вузлових точок, де кількісне додавання або зменшення руху спричиняє якісну зміну в стані відповідного тіла, — де, отже, кількість переходить в якість.

Але свої величезні тріумфи відкритий Регелем закон природи святкує в галузі хімії. Хімію можна назвати наукою про якісні зміни тіл, що відбуваються під впливом зміни кількісного складу. Це знав уже сам Гегель («Логіка», Повне зібрання творів, т. III, стор. 433).

Друкується за Енгельс Ф. Діалектика природи/ Маркс К. Енгельс Ф. Твори. Т. 20, с. 360-365, 667-688

ЖАН-ПОЛЬ САРТР (1905 – 1980)

Ж.П.Сартр французький філософ, письменник та суспільний діяч. Народився 21 червня 1905 р. в Парижі. Освіту отримав у ліцеї Ла-Рошелі, закінчив у 1929 р. привілейований вищий навчальний заклад Еколь Нормаль, викладав філософію в різних ліцеях Франції, у тому числі в Гаврі.

Літературні творчість розпочав з роману “Тошнота” (1938). Разом з Сімоною де Бовуар (з якою познайомився ще в студентські роки і яка стала не просто його супутнецию життя а й однодумнецею) та Морісом Мерло-Понті (представник екзистенціалізму та феноменології) він заснував журнал “Новий світ”.

Успіхом користувалися його п’єси “Мухи”(1943), “За зачининеми дверима” (1944), “Брудні руки” (1948) та “Дороги свободи” (1945-1949). Прагнення Сартра до свободи та незалежності від будь-яких соціальних інститутів реалізується у відмові в 1946 р. від ордену Почесного легіону, а в 1964 р. від Нобелівської премії по літературі “за богату ідеями, просякнуту духом свободи та пошуком істини творчість, що має великий вплив на наш час”.

Проблеми свободи, людини, її внутрішнього самовідчуття та переживання свого буття виявилися центральними не тільки у літературних працях Сартра, а і у його філософських роботах. Роботу над основною працію “Буття і ніщо” перериває Друга світова війна. Сартр був мобілізований та потрапляє у полон з якого звільняється завдяки імітації тяжкої хвороби. Під час окупації бере участь у Русі Опору та закінчує у 1943 р. свій філософський трактат.

Після війни філоссоф розпочинає активну політичну діяльність. З 1952 р. розпочинає співпрацю з французькими комуністами. Хоча Сартр засуджував радянське вторгнення в Угорщину в 1956 р. та Чехословатчину в 1968 р., в двічі приїжджає в СРСР (в 1969 р. відвідує Київ та Львів).

У післявоєнній Франції Жан-Поль Сартр є лідером екзистенціаліского руху. Він також підтримував студентськи виступи у травні 1968 р. (під час студентських заворушень, коли останні захопили Сорбону, вони впустили в середину тільки одного Сартра).

Помер Ж.П. Сартр 15 квітня 1980 р.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1) Які основні напрямки екзистенціалізму виділяє Ж.П.Сартр? Вкажіть спільне та відмінне між ними.

2) Що таке, на думку автора статті, екзистенціалізм?

3) Як Ви розумієте вираз “існування передує сутності”?

а) Наведіть приклад, коли “сутність передує існуванню”

б) Чи погоджуєтесь Ви з тим, що у людини відсутня наперед дана природа? Аргументуйте свою думку.

в) Чому для екзистенціалістів людина не піддається визначенню?

4) В чому, на думку Сартра, полягає сенс висловлювання: “Людина – це перш за все проект”?

5) Яким чином людина, обираючи себе, обирає людину взагалі?

6) Що розуміє Сартр під тривогою та закинутістю?

7) Чи є екзистенціалізм, на Вашу думку, виразом квієтизму? Обгрунтуйте Вашу думку.

8) У чому проявляється приреченність людини до свободи?

9) Яку роль відіграє в статті вираз Декарта “Я мислю, отже існую”?

10) Що спільного між мистецтвом та мораллю?

11) Дайте визначення “аутентичності” як основному критерію моральності.

а) Охарактеризуйте відношення автора статті до морального прогресу та аргументуйте свою думку стосовно цього.

12) Вкажіть ознаки “замкненого гуманізму” та “екзистенціаліського гуманізму”.