Зрештою, беручися до перебудови помешкання, замало зламати старе, запастися матеріалами й архітекторами або самому набути навички в архітектурі і, крім того, ретельно окреслити план — необхідно передбачити інше приміщення, де можна було б зручно влаштуватися під час робіт; так само, щоб не бути нерішучим у діях, доки розум зобов'язував мене до нерішучості у судженнях, і щоб мати можливість прожити цей час якомога щасливіше, я склав собі наперед деякі правила моралі — три або чотири максими, які я охоче вам викладу.
По-перше, коритися законам та звичаям моєї країни, невідступне дотримуватися релігії, в якій, милістю Божою, я був вихований з дитинства, і керуватись у всьому іншому найбільш поміркованими і вільними від крайнощів опініями, що були спільно вироблені найрозважливішими людьми, в колі яких мені випало жити. Отже, відтепер я не вважав за ніщо свої власні опінії через те, що я збирався піддати їх перегляду, проте я був переконаний, що найкраще слідувати опініям найрозважливіших людей. Хоча розважливі люди можуть траплятися й серед персів, китайців, так само як і серед нас, мені здавалося доцільнішим узгоджуватися з вчинками тих, серед кого я житиму… Між багатьох опіній, однаково поширених, я завжди обирав найпоміркованіші, оскільки вони зручніші на практиці і, напевне, найкращі, оскільки будь-яка крайність є поганою, а також і задля того, щоб у разі помилки найменше відхилятися від істинного шляху, ніж якби я, обравши якусь крайність, мав був перейти до іншої крайності. Особливо ж я зараховував до крайнощів всі обіцянки, які якоюсь мірою обмежують свободу. Не тому, що я не схвалював законів, які задля того, щоб убезпечити слабких духом від непостійності, дозволяють — чи то заради якогось доброго наміру або навіть заради надійності торгівлі, чи то з метою байдужою стосовно добра — давати обіцянки, укладати угоди, що примушують до постійного їх дотримання, але тому, що я не бачив у світі нічого, що завжди залишалося б в тому самому стані, і оскільки особисто я намагався дедалі вдосконалювати свої судження, а не погіршувати їх, то я вважав, що скоїв би велику помилку стосовно здорового глузду, якби, схваливши одного разу будь-що, зобов'язав себе вважати це добрим і тоді, коли воно, можливо, перестало бути таким або ж коли я перестав вважати його таким.
Моїм другим правилом було залишатися настільки твердим і рішучим у своїх діях, наскільки це було мені до снаги і з не меншою наполегливістю слідувати навіть найсумнівнішим опініям, якщо я поціновував їх як цілком слушні. У цьому я вподібнював себе до мандрівників, що заблукали в лісі: вони не повинні кружляти або блукати врізнобіч, ні, тим більше, залишатися на одному місці, але мають іти якомога пряміше в одному напрямку, не змінюючи його з якогось найменшого приводу, хоча б початковий вибір і був цілком випадковим; якщо ж вони не дістануться своєї мети, то все ж таки вийдуть куди-небудь, де їм, що найімовірніше, буде краще, ніж посеред лісу. …
Моїм третім правилом було завжди прагнути перемагати радше себе, ніж долю, змінюючи свої бажання, а не світовий лад, і взагалі звикнути до думки, що у повній нашій владі перебувають виключно наші думки і що після того, як ми зробили все можливе стосовно зовнішніх для нас речей, те, що нам не вдалося, слід розглядати як щось абсолютно неможливе. … Обернувши, як то кажуть, потребу на чесноту, ми так само не бажатимемо стати здоровими, коли ми хворі, або вільними, перебуваючи у в'язниці, як і тепер не бажаємо мати тіло з настільки ж незламної речовини, як діамант, або мати крила, щоб літати, мов птахи.[…]
Нарешті, на завершення цієї моралі я вирішив розглянути різні заняття, властиві людям у цьому житті, щоб спробувати обрати краще з них, і, не бажаючи заторкувати занять інших людей, я вирішив, що немає нічого кращого, ніж продовжити ті справи, якими я займаюся, тобто присвятити все моє життя вдосконаленню мого розуму й просуватися, наскільки я буду в змозі, у пізнанні істини згідно з методом, котрий я сам для себе обрав.[…]
А тому достатньо правильно судити, щоб правильно діяти, і достатньо найслушнішого міркування, щоб і діяти також найправильніше, тобто щоб здобути всі чесноти, а разом з ними всі інші доступні нам блага.
Після того, як я таким чином ствердився у цих правилах і поставив їх поряд з істинами віри, які я завжди ставив понад усе, я дійшов висновку, що решти всіх моїх опіній я міг би вільно позбутися. …Проте я не наслідував тих скептиків, які сумніваються лише заради самого сумніву і вважають за краще перебувати завжди у нерішучості; навпаки, моє прагнення полягало в тому, щоб досягти впевненості і, відкинувши хистку землю і пісок, знайти граніт або твердий грунт.
Друкується за: Р. Декарт. Міркування про метод (пер. з фр.). — "Тандем", Київ. — 2001.
ДЕНІ ДІДРО (1713 - 1784)
Дідро – автор відомих праць «Думки про пояснення природи», «Розмова д'Аламбера з Дідро», «Філософські принципи матерії та руху». У своїх працях він обґрунтовує принципи послідовного матеріалізму, згідно з якими єдиною реальністю може бути лише матерія і рух. У єдиний процес еволюції світу Дідро вміщує існування людини, суспільства. Найбільш відомою є діяльність Дідро зі створення «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел», якій він віддав понад 20 років життя.
Уся природа, згідно з поглядами Дідро, перебуває у постійному русі та еволюціонуванні. Усе, що існує, колись виникло і зникне, перетворюючись на щось інше. Різноманітність існуючих матеріальних форм є головною причиною процесуальності світу. Розглядаючи конкретний процес зміни форм існування, ми можемо постійно фіксувати усе нові та нові форми, фрагменти зміни конкретної форми, але ніколи не зможемо побачити нескінченної множини форм реальності, які існують під час зміни одного предмета на якийсь інший. Не маючи можливості виявити безмежну множину форм реальності, люди користуються поняттям «матерія», яке засвідчує нам, що існує реальність, навіть якщо вона не відома конкретними виявленнями. Дідро вважає, що розмаїття форм матерії створюється зіткненням та об'єднанням різноякісних елементів.
Дідро відстоює вчення про єдність матерії та свідомості, висловлює думку, що у потенційному вигляді відчуття є універсальною властивістю матерії. Розглядаючи виникнення свідомості, розуму як історичних явищ, Дідро створює першу еволюціоністичну концепцію становлення біологічних видів. Однак він розглядав еволюцію лише у вигляді накопичення властивостей, ознак, які сумарно дають феномен нового біологічного виду. Свою теорію пізнання Дідро будує, керуючись принципами сенсуалізму (насамперед — локківського). Він виділяє три види пізнання: спостереження, обмірковування, досвід. Спостереження збирає факти, обмірковування – комбінує їх, досвід— перевіряє результати цих комбінацій. Не поділяючи думку про те, що ми можемо звести мислення людини до відчуттів, Дідро розробляє концепцію психічної діяльності, згідно з якою судження, почуття не зводяться до елементарних чуттів, а останні – це їх умова, а не сутність, умова виникнення психіки, а не сама психіка.
Разом з Гельвецієм і Гольбахом Дідро обґрунтовує вчення про вирішальну роль середовища для формування особистості.
Питання для самоконтролю:
1. Чому народженим сліпими тяжче навчитися розмовляти ніж зрячим?
2. Розкрийте взаємозв’язок між нашими інтелектуальними ідеями та будовою тіла.
3. Чи згодні Ви з тим, що наша мораль залежить від способу відчувати? Чи погоджуєтеся Ви у цьому питанні з думкою Д.Дідро? Обґрунтуйте свою відповідь.
4. Чому сліпим легше припустити наявність у матерії мислення? Яку роль тут відіграє абстрагування?
5. Яким чином сліпонароджений утворює ідею про фігури? Чи є цей процес, на Вашу думку спільний у сліпих та зрячих? Аргументуйте свою відповідь.
6. Чому сліпий та глухий від народження філософ помістив би душу людини на кінчиках її пальців?
7. Яку роль відіграють відчуття (рос. ощущения) в процесі пізнання?
8. Який вид абстрагування притаманний не багатьом людям і чому?
9. Чи достатньо для того щоб бачити відображення предмета в оці?
10.Що дає людині можливість дійсно бачити, а не просто відображати предмети в глибині очей?
