Поняття міжнародних конференцій

Міжнародні конференції є дуже поширеною формою міждержавного співробітництва і скликаються для розв'язання політичних, економічних, військових та інших проблем. Як інституціональний механізм міжнародного права і міжнародних відносин вони з'явилися в другій половині XIX сторіччя. В даний час щорічно на різноманітних рівнях міжнародних відносин проводиться більше 1000 конференцій. На думку деяких спеціалістів, у середині XXI сторіччя щорічно буде проходити приблизно 50 тисяч міжнародних конференцій.
У доктрині міжнародного права під міжнародною конференцією розуміють тимчасовий колективний орган держав — її учасників. Міжнародні конференції не є міжнародними організаціями і суб'єктами міжнародного права. їх частіше називають багатосторонньою або парламентською демократією.
Таким чином, міжнародна конференція — це зустріч офіційних представників двох або більше держав для обговорення питань, що представяють взаємний інтерес.
Слід мати на увазі, що розрізнення в найменуванні конференції (конгрес, нарада, зустріч і т.д.) не мають особливого юридичного значення.
Водночас слід враховувати, що як правовий інститут міжнародні конференції мають багато спільного з міжнародними організаціями:
— вони являють собою збори представників держав;
— для забезпечення діяльності конференції створюються робочі органи (комітети, комісії);
— ці органи діють на основі правил, установлених державами-учасницями конференції.
Основна відмінність конференцій від міжнародних організацій полягає в тому, що конференції — це тимчасові органи.
Крім того, зазвичай цілями міжнародної конференції є:
а) розроблення і прийняття тексту міжнародного договору (наприклад, прийняття Конвенції про право міжнародних договорів на Віденській конференції 1968-1969 років);
б) обговорення певної актуальної міжнародної проблеми або проблем і прийняття спільної заяви (наприклад, Декларація Ріо-де-Жанейро Конференції ООН з навколишнього середовищу);
в) обмін думками й інформацією з певної міжнародної проблеми або проблем і вироблення рекомендацій (наприклад, Гельсінський документ 1992 року «Виклик часу змін», прийнятий у рамках Конференції НБСЄ).
Конференції розрізняють за різними основами:
— у залежності від суб'єкта, який скликає кон" ференцію:
а) конференції, що скликаються в рамках міжнародних організацій (наприклад, кодифікаційні конференції);
б) конференції, що скликаються поза міжнародними організаціями;
— у залежності від представництва учасниківконференції:
а) універсальні;
б) регіональні конференції;
— у залежності від рівня представництва держав, котрі приймають участь у конференціях:
а) конференції за участю вищих керівників держав;
б) конференції міністрів закордонних справ;
в) конференції послів і т.д;
— у залежності від питань, що входять до порядку денного:
а) конференції мирні;
б) політичні;
в) економічні;

 

Рада Європи

Рада Європи стала першою європейською міжурядовою організацією, створеною після Другої світової війни. Заснована вона 1949 року і діє на основі Статуту, прийнятого 1949 р. її засновниками є 10 держав (Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Франція, Швеція). Сьогодні членами РЄ є більше 40 держав, у т.ч. Україна з 1995 року.

 

Основними цілями РЄ є:

- забезпечення більш тісних зв'язків між державами Європи;

- сприяння перетворенню Європи в демократичний простір;

- захист прав людини

- координація діяльності Ради з іншими європейськими державами;

- співробітництво у розвитку європейської культури;

- допомога країнам Європи у проведенні політичних, правових і економічних реформ.

 

Пріоритетними питаннями діяльності РЄ визначені такі:

♦ правове забезпечення прав людини;

♦ сприяння усвідомленню і розвитку європейської культурної самобутності;

♦ пошук спільних рішень соціальних проблем (національні меншини, ксенофобія, захист навколишнього середовища, СНІД, наркоманія і т.д.);

♦ розвиток політичного партнерства з новими демократичними країнами Європи.

 

У рамках Ради Європи прийнято понад 200 міжнародних конвенцій з цих та інших актуальних питань, що авторитетними джерелами міжнародного публічного права (зокрема, Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 p., Європейська Хартія місцевого самоврядування 1985 p., Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 року тощо).

Держава, що висловила бажання вступити до Ради Європи, повинна відповідати таким умовам:

1) правовий устій та інститути мають відповідати принципам демократії (місцеве самоврядування, судоустрій, права людини, скасування смертної кари, інституту прописки і т. ін.);

2) народні представники повинні обиратися шляхом вільних, рівних і загальних виборів;

3) підписання Європейської конвенції з захисту прав людини і основних свобод 1950 року і наступне визнання всієї сукупності її контрольних механізмів.

 

Органами Ради Європи є: Парламентська асамблея, Комітет міністрів, Конгрес місцевої та регіональної влади Європи, нарада галузевих міністрів і Секретаріат. У системі РЄ діє і Європейський суд з прав людини.

 

Отже, Радою Європи здійснюється робота в різних напрямах життя, зокрема:

- в юридичній сфері реалізується програма "Шлях до європейської юстиції XXI століття ", " Сила Закону ";

- у сфері охорони здоров'я - з фармацевтики, переливання крові, трансплантації органів, захисту від СНІДу;

- у сфері екології — стосовно біогенетичних технологій, "Європейська флора і фауна ";

- у соціальній сфері - щодо захисту дітей і сім'ї, з інтеграції мігрантів;

- у сфері культури - із захисту європейського кіно, музеїв і виставок, у фонді "Євроімідж";

- у сфері спорту - щодо демократії спорту, "Єврофіт";

- у молодіжній сфері - європейський центр молоді в Страсбурзі, Будапешті, Європейський молодіжний фонд.

Також Рада Європи активізує діяльність з налагодження співробітництва з іншими європейськими та універсальними міжнародними організаціями (ООН, ОБСЄ, Європейське космічне агентство та ін.).

 

Система ООН

ООН офіційно існує з 24 жовтня 1945

Головними органами ООН є Генеральна асамблея, Рада безпеки, Економічно-соціальна рада, рада з опіки, Міжнародний суд, Секретеріат. Всі органи, окрім суду, знаходяться у Нью-йорку.

Генеральна асамблея - сесійний орган ООН, який складається з представників усіх держав-членів. Генеральна асамблея уповноважується обговорювати будь-які питання або справи в межах статуту ООН.

Чергові сесії проводяться раз на рік. В разі необхідності можуть проводиться спеціальні сесії, які скликаються генеральним секретарем за вимогою ради безпеки або більшості членів ООН.

На кожній черговій сесії створюється 7 головних комітетів: комітет з політичних питань та питань безпеки, комітет з економічних і фінансових питань, комітет з соціальних, гуманітарних і питань культури, комітет з питань міжнародної опіки та територій, що не самооуправляються, комітет з адміністративних та бюджетних питань, комітет з правових питань.

Генеральна асамблея приймає постанови, рішення та рекомендації.

Всі держави мають один голос.

Рішення з важливих питань приймається 2/3 голосів (вступ нових членів чи виключення з ООН), всі інші питання - простою більшістю.

Генеральна асамблея може створювати допоміжні органи, наприклад конференція ООН з торгівлі та розвитку або Всесвітня продовольча рада.

 

Рада безпеки - постійно діючий орган, який несе головну відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки.

Рада безпеки складається з 5 постійних членів та 10 не постійних членів, що обирається генеральною асамблеєю на термін 2 роки.

Рада безпеки уповноважена:

- розслідувати будь-які спори або ситуації, що можуть викликати міжнародні спори,

- робити рекомендації щодо процедури або методів регулювання таких спорів,

- розробляти плани створення системам регулювання озброєнь,

- визначати наявність загрози миру та робити рекомендації про заходи, які слід прийняти,

- робити рекомендації щодо прийому нових членів та виключення з ООН

 

Рада безпеки здійснює такі заходи:

• превентивна дипломатія - дії, спрямовані на попередження виникнення спорів між сторонами, недопущення переростання існуючих спорів у конфлікти

• Миротворчі дії, що спрямовані на те, щоб схилити ворогуючі сторони до угоди головним чином за допомогою таких мирних заходів, що передбачені в главі 6 Статуту ООН

• Підтримка миру - це забезпечення присутності ООН в даному конкретному районі, що пов'язане з розгортанням військового, поліцейського персоналу ООН, не рідко і цивільного персоналу

• Миробудівництво в конфліктний період - дії, спрямовані на запобігання спалаху насильства між країнами і народами після ліквідації конфлікту або конфліктної ситуації

 

Економічно-соціальна рада

Складається з 54 членів, що обираються Генеральною асамблеєю.

Рада має:

- сприяти розвитку в економічній та соціальний галузях

- Здійснює дослідження і складає доповіді з міжнародних питань.

Органами ради є 3 сесійних комітети: економічний, соціальний та координаційний; 6 постійних комітетів з технічної допомоги не урядових організацій промислового розвитку, з житлового будівництва, з планування, з використання з метою розвитку досягненя науки і техніки; функціональні комісії - за народонаселення, з прав жінок тощо.

 

Рада опіки

Була створеною з метою досягнення всіма підопічними територіями самоврядування і незалежності.

1994 було припинення опіки над останньою територією. Тому зараз не збирається

 

Міжнародний суд

- головний судовий орган ООН, який складається з 15 незалжних судів, обраних з осіб високих моральних якостей, що задовольняють вимогам запропонованим у їхніх країнах для призначення на вищі судові посади або тих, хто є юристами з визнаним авторитетом в галузі міжнародного права. Судді не можуть бути громадянами однакової держави.

Держави, які не є членами ООН, також можуть брати участь у судді.

Стороною в суді є лише держава. До відання суду належать усі справи, передані йому сторонами, і питання спеціально передбачені статутом ООН та чинними конвенціями.

 

Секретаріат - постійно діючий адміністративний орган ООН, що складається з Генерального секретаря та необхідного персоналу. Генеральний секретар призначається Генеральною асамблеєю за рекомендацією ради безпеки на 5 років. Може бути переобраний.