Наукова ідея і науковий закон

Формою наукового знання є наукова ідея, яка являє собою інтуїтивне пояснення явищ без усвідомлення всієї сукупності зв'язків, на ґрунті яких робиться висновок. Вона базується на деякому знанні, але відкриває нові за­кономірності. Свою специфічну матеріалізацію ідея знаходить в гіпотезі.

Закон - це необхідне, суттєве, загальне, тривале, повторюване відно­шення між явищами. Виділяють закони часткові, які діють у обмеженій га­лузі і вивчаються окремими науками (закон Ома в електротехніці, закони генетики в біології й ін.), та загальні, універсальні, котрі вивчаються багать­ма галузями знань (закон збереження енергії, закони діалектики).

Залежно від характеру передбачень розрізняють динамічні та статистичні закони. У законах динамічного типу передбачення мають точно ви­значений, однозначний характер. Динамічні закони характеризують поведі­нку відносно ізольованих систем, які складаються з великої кількості елеме­нтів, коли можливо абстрагуватися від цілого ряду випадкових факторів. У статистичних законах передбачення носять не вірогідний, а лише ймовір­ний характер. Подібний характер передбачень зумовлений дією великої кі­лькості випадкових факторів, які мають місце у масових діях (напр., великої кількості молекул у газі, тварин у біологічній популяції, людей у соціальних колективах). Статистична закономірність виникає як результат взаємодій великої кількості елементів, які становлять колектив, і тому характеризує не стільки поведінку окремого елемента, скільки колективу в цілому. Статис­тичні закони хоча й не дають однозначних та вірогідних передбачень, але є єдино можливими при дослідженні масових явищ випадкового характеру.

Необхідно чітко розуміти специфічність та рівноправність динамічних і ста­тистичних закономірностей, неможливість зведення їх один до одного.

Гіпотеза

Гіпотеза (від грец. основа, припущення) - це наукове припущення, іс­тинність якого не визначена. Розрізняють гіпотези як структурний елемент наукової теорії і як метод розвитку наукового знання, який передбачає ви­сунення й подальшу експериментальну перевірку.

Наукова гіпотеза завжди висувається в контексті розвитку науки для розв'язання конкретної проблеми з метою пояснення нових експеримента­льних даних або усунення суперечностей теорії з негативними результатами експериментів. Висунення нової гіпотези спирається переважно на резуль­тати перевірки старої. Тому висунення гіпотези у кінцевому підсумку стає необхідним історичним і логічним етапом становлення іншої, нової гіпоте­зи.

У ході наукового дослідження використовують гіпотези, щоб поясни­ти існуючі факти та передбачити нові, невідомі. При розв'язанні однієї і тієї проблеми може бути висунуто декілька гіпотез.

Не всяке припущення може претендувати на статус наукової гіпотези.

Гіпотеза має задовольняти такі вимоги:

1)наукова гіпотеза не повинна мати суперечностей, тому що за допомогою суперечливої гіпотези можливо пояснити все що завгодно, але тому ця гіпотеза не надає нам ніякої інформації про явища певної галузі дослідження;

2)наукова гіпотеза має узгоджуватися з фактами у своїй галузі. Якщо існуюча теорія задовільно пояснює встановлені факти, то нові гіпотези, як правило, не висуваються. Гостро постає потреба нового пояснення, коли з'являються факти, які суперечать визнаним теоретичним уявленням. Вису­нуті гіпотези повинні в цьому випадку узгоджуватися з тими фактами, які суперечили старій теорії, а також і з тими фактами, які успішно пояснювала стара теорія. Тільки тоді, коли гіпотеза узгоджується з усіма фактами у сво­їй галузі, вона набуває інтересу для вчених;

3)наукова гіпотеза має узгоджуватися з теоретичним знанням. Гіпоте­за висувається у межах існуючої системи знання, й вона не повинна супере­чити прийнятим у науці теоріям і законам. Разом із тим, лише у деяких ви­падках нова гіпотеза узгоджується зі всіма визнаними законами та теоріями. Звичайно, прийняття нової гіпотези пов'язано з відмовою від деяких законів або з їх уточненням і викривленням;

4) найважливішою з вимог до наукової гіпотези є її принципова пере-вірність (верифікованість): наслідки гіпотези повинні бути безпосередньо перевірені за допомогою спостереження або експерименту.

Наукові гіпотези обґрунтовуються і перевіряються. Обгрунтованість гіпотези є необхідною умовою її застосування. Зіставлення отриманих з гі­потези наслідків із досвідом є процесом перевірки гіпотез.

Якщо наслідки не підтверджуються досвідом, то роблять висновок про неправдивість гіпотези. Головний шлях перевірки гіпотези - практика, експериментування у сполученні з логічними операціями.

Теорія

Теорія (від грец. розглядаю, досліджую) є найбільш складною і розви­нутою формою наукового знання; інші його форми - закони, класифікації, типології, первинні пояснюючі схеми, гіпотези - генетично можуть переду­вати теорії, становлячи базу її формування; з другого боку, вони входять до теорії в якості її елементів. Теорія надає цілісне уявлення про закономірнос­ті і суттєві зв'язки визначеній галузі дійсності. Теорія - це цілісна система знання, яке постійно розвивається. Тому потрібно особливу увагу приділити вивченню цього питання.

Модуль IІ. Методологічні, структурні, світоглядно-ціннісні засади й особливості наукового пізнання