Наука в епоху Середньовіччя

У теологічному світогляді, який визначав особливість середньовічної науки, можна виділити наступні головні пізнавальні установки:

Універсалізм. Походячи з ідеї божественного творіння, середньовіч­ний інтелектуал намагався осягнути божественний промисел. Згідно зі сере­дньовічним мисленням божественна креаціоністська діяльність мала універ­сальний характер. Тому проникнення в сутність божественного творіння потребувало утворення загальної, універсальної концепції Всесвіту.

Символізм. На думку середньовічних мислителів, існування кожної речі визначалось верховним планом божественного творіння, відтворювало, втілювало таємну фундаментальну сутність, яку треба було осягнути. Дже­рела середньовічного символізму йдуть до новозавітного вислову: „Спочат­ку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог".

Слово розглядалось не тільки як знаряддя творіння, онтологічна сти­хія, але і як універсальний засіб осягнення божественних творчих актів. Ре­алістичне мислення вело до ототожнення світу речей із світом понять. При цьому вважалось, що поняття виражають сутність речей. Світ понять - це фундаментальна реальність промислу Бога. Тому головна увага діячів євро­пейського Середньовіччя зосереджувалась на тлумаченні понять. Замість пізнання речей досліджувались поняття. Пізнавальний процес набув сугубо книжкового, текстового характеру. Оскільки Святе Письмо було найбільш авторитетним текстом, то пізнавальна діяльність зосереджувалась навколо його тлумачення.

Телеологізм. Кожна річ, як творіння Бога, втілювала його мету. Існу­вання кожної речі було для чогось. У загальній ієрархії цінностей кожна річ займала певне місце. Відповідно до середньовічного мислення на вершині піраміди речей-цінностей знаходилась людина як центр творіння. Відповід­но тому і Земля розглядалась як центр Всесвіту. Таким чином, на основі ан­тропоцентризму складався геоцентризм.

Містично-текстовий характер середньовічної науки, коли операції з поняттями заміщували операції з речами, визначав важливу її особливість.

Оскільки схоластична наука не мала безпосереднього доступу до ма­теріального світу, то споглядання, позадосвідність стали її невід'ємними ри­сами. Треба відмітити ще одну обставину. Теологічна спрямованість серед­ньовічного мислення готувала важливе для подальшого розвитку науки уяв­лення, що в глибині світу речей існує фундаментальна реальність, яка ви­значає їх поведінку'. В класичній науці ця реальність позбудеться теологіч­них і телеологічних властивостей та набуде номологічного, детерміністич­ного характеру, що виражає сутність усього існуючого. Отже, середньовічна наука не була провалом в історії розвитку науки, а стала важливим етапом для подальшого її розвитку.

Новоєвропейський період розвитку науки

А) класичний етап

Перехід від феодального типу суспільства до капіталістичного, великі географічні відкриття в ХVІ-ХVІІ століттях привели до кардинальних змін у ментальному просторі західноєвропейської культури. В цей період були суттєво оновлені античні і середньовічні пізнавальні установки, що дозво­ляє стверджувати про формування справжньої науки. В історії науки XVII ст. вважається часом першої наукової революції, в результаті якої ви­никло теоретичне, математизоване, експериментальне природознавство.

Початок революційних перетворень у європейській науці поклала ро­бота М. Коперніка „Про обертання небесних сфер" (1546 р.). Батьком нау­кової революції по праву вважається Г. Галілей. Публікація І. Ньютоном ро­боти „Математичні начала натуральної філософії^-" (1687 р.) зумовила фор­мування парадигми класичної науки і знаменувала кінець революційних змін. Розглянемо ці ментальні перетворення більш докладно.

Становленню новоєвропейської науки якісно іншого типу сприяли на­ступні світоглядні установи:

Натуралізм. Процес звільнення від релігійних уявлень Середньовіччя супроводжувався укріпленням ідеї самодостатності природи, яка керується природними, об'єктивними законами. Цьому сприяли дві нетрадиційні тео­логічні концепції - пантеїзм і деїзм. Пантеїзм розчиняв Бога в природі й та­ким чином підвищував статус природи до буття Бога, а також привертав увагу до вивчення природи. Відповідно до деїзму вплив Бога на природу зводився лише до акту творіння, а подальше існування останньої здійсню­валось згідно з об'єктивними природними законами. Розвиток медицини, анатомії, фізіології також руйнував теологічні уявлення та зміцнював ідею природної статі людини, єдності органічної і неорганічної природи. Тради­ційний середньовічний аристотелізм затвердив різноякісне уявлення про світ, який складався з п'яти стихій (землі, води, повітря, вогню і небесної стихії - ефіру). У XVII ст. набував розвитку геометричний підхід до ви­вчення природи. Галілей, Декарт, Спіноза, Гоббс пропонували досліджувати предмети як форми й фігури, які мають кількісні параметри. їх можна вимі­ряти. В той час популярним був лозунг: „Пізнати — означає виміряти". Ця обставина сприяла активному використанню математики, кількісних мето­дів дослідження.

Детермінізм. Усе в природі взаємопов'язане причинно-наслідковими відношеннями. Кожне явище в світі має свою причину. Зв'язок між причи­ною і наслідком має однозначний характер. Тому треба вивчати ці зв'язки, виявляти їх закономірний характер. Утвердженню ідеології детермінізму активно сприяли Галілей, Гоббс, Спіноза, Ньютон, Гюйгенс та інші.

Аналітизм. Детерміністський підхід був тісно пов'язаний з аналітич­ним, згідно з яким у дослідженні потрібно було намагатись розчинити предмет на елементарні його складові. Засновником елементаристського ре-дукціонізму був Декарт. У „Міркуваннях про метод" він закликав поділяти предмети досвіду на найпростіші складові, вивчати їх зв'язки, а потім по­ступово підніматись до дослідження предмета в цілому.

Наївний реалізм. У класичній науці сформувалась пізнавальна конце­пція, яка походила від здорового глузду і таким чином значно спрощувала гносеологічну сторону наукової дослідницької діяльності. Вчені класичного періоду вважали, що світ речей віддзеркалюється в науковому знанні, яке є його точною копією. Треба відмітити, що у філософії ХVІІ-ХVШ ст. (Де­карт, Лейбніц, Юм, особливо Кант та інші) пізнавальний процес уявлявся значно складнішим.

Механіцизм. Попередні пізнавальні установки сприяли формуванню механістичного стилю наукового мислення. Завдяки роботам Галілея, Нью­тона, Гюйгенса й інших науковців механіка стала найрозвиненішою теорі­єю. Ньютонівська механіка стала фундаментальною теорією класичного природознавства, взірцем для більшості дослідників. Тому вчені інших га­лузей науки намагалирь використати теоретичні схеми і поняття механіки в своїх дисциплінах. Згодом стадо зрозуміло, що використання понятійних засобів механіки в біології, антропології тощо було непродуктивним, оскі­льки значно спрощувало характер об'єктів пізнання цих наук. Простір ефек­тивного використання понятійного апарату механіки виявився дуже обме­женим. Але це стало очевидним лише в другій половині XIX ст.

Нам потрібно розтлумачити вислів: „У результаті наукової революції XVII ст. виникло експериментальне, теоретичне, математизоване природо­знавство". Наукову діяльність утворюють дві складові, які забезпечують ви­добування нового знання, - емпірична та теоретична діяльність. До XVII ст. ці два головних види діяльності були протиставлені і розділені. Теоретичні науки (астрономія, геометрія, риторика, музика та ін.) вважались вищими, самодостатніми науками. Досвід накопичувався в діяльності ремісників (на­приклад, механістичні уявлення), до якої було зневажливе ставлення.

Розвиток капіталізму, потреби товарного виробництва докорінно змінили ситуацію. Перед наукою ставились вимоги здобуття практичних знань. В епоху Відродження почався процес синтезу теоретичної й емпіричної дія­льності, який поступово і постійно розширювався по мірі розвитку промис­ловості. В науковій діяльності вчених XVII ст. (перш за все Галілея) ми вже бачимо тісне поєднання цих двох видів наукового дослідження.

Г. Галілей справедливо вважається батьком наукової революції XVII ст. Він не тільки першим почав проводити експерименти в своїх дослідах (вільного падіння речей, механічного руху), довів їх необхідність у нау­ковій діяльності, але й дав зразок справді теоретичної діяльності, яка до нього мала абстрактно-спекулятивний характер. Від Аристотеля йде тради­ція якісного дослідження різноманітних форм існуючого світу. В ході ви­вчення механічного руху він першим утворив ідеальну теоретичну модель руху, в якій тіло не змінює швидкості і напрямку руху без дії додаткової си­ли. Теоретичний ідеальний простір Галілея й закони,ним відкритцвиражали сутність існуючого світу, а оточення та ефекти тертя впливали на ідеальний рух, змінюючи його. На відміну від Аристотеля,Галілей закликав абстрагу­ватися від емпіричної реальності і спочатку вивчати процеси в ідеальному теоретичному вигляді, відкривати фундаментальні закони, активно застосо­вуючи апарат математики. В методології науки теоретичну діяльність з іде­альними об'єктами називають мисленнєвим експериментом. Потім, на дум­ку Галілея, потрібно теоретичні висновки з урахуванням впливу зовнішньо­го середовища перевірити у реальному експерименті. Таким чином, Г. Галілей довів необхідність послідовного емпіричного обгрунтування тео­ретичних, ідеально-логічних законів і тим самим універсальну методологію наукового пізнання.

Вищерозглянуті зміни наукових уявлень і діяльності забезпечили швидкий розвиток науки в ХVІІІ-Х1Х ст. В історії науки цей період назива­ється класичним. У ХVІ-ХVII ст. творцями науки були вчені-одинаки, яких у Європі було декілька десятків. Не було наукових журналів. Тому в листу­ваннях між собою вони інформували один одного про свої наукові досяг­нення. У XVIII ст. наука формується як соціальний інститут, як сукупність наукових організацій. Виникають національні Академії наук. В університе­тах починають викладати природознавчі науки. З'являються перші наукові журнали. У XIX ст. більша частина наукових досліджень і підготовка моло­дих наукових кадрів проводиться в Академіях наук та університетах.

Б) некласична наука

Глобальна наукова революція пов'язана з утворенням нового стилю наукового мислення, стану некласичного природознавства, який охоплює період із кінця XIX до середини XX ст. У цю епоху відбувається своєрідна ланцюгова реакція революційних змін у різних галузях знання: у фізиці (відкриття подільності атома, становлення релятивістської і квантової тео­рії), в космології (концепція нестаціонарного Всесвіту), в хімії (квантова хі­мія), в біології (розвиток генетики). Виникає кібернетика і теорія систем, які відіграли важливу роль у розвитку сучасної картини світу.

У процесі всіх цих революційних перетворень формувались ідеали і норми нової некласичної науки. Вони характеризувались відмовою від при­мітивного онтологізму й розумінням відносної істинності теорій. Ідеалу єдиної істинної теорії, яка адекватно віддзеркалює об'єкти дослідження, протиставляється можливість декількох різних теорій, які описують одну і ту ж реальність. Стало зрозуміло, що в науковому дослідженні необхідна взаємодія операційних засобів (наукових приладів) з об'єктом. Якщо в кла­сичній фізиці ідеал опису і пояснення передбачав характеристику об'єкта як такого, не враховуючи засоби дослідження, то в некласичній фізиці обов'язково фіксуються засоби спостереження, що взаємодіють з об'єктом. В некласичній науці особлива увага приділяється активності суб'єкта пі­знання. Він розглядається не як відокремлений від зовнішнього світу, а як розташований усередині. Стало зрозумілим, що відповіді природи залежать не тільки від улаштування самої природи, але й від постановки питань, які визначають вибір засобів і методів пізнавальної діяльності.

Об'єкти пізнання стали розглядатись як складні, ієрархічно впорядко­вані цілісні системи. Тому на перший план наукового дослідження виходять інтегруючі зв 'язки між елементами системи, проблема частини і цілого.

Нова система пізнавальних установок забезпечила значне розширення поля об'єктів дослідження, відкрила шляхи до опанування складних саморе­гулюючих систем. На відміну від малих систем, такі об'єкти характеризу­ються рівневою організацією, існуванням автономних підсистем, керуваль-ного рівня і зворотних зв'язків. Уключення таких об'єктів у процес науко­вого дослідження привело до суттєвої перебудови загальної картини світу, до формування уявлень про природу як складну динамічну систему.

В) постнекяасична наука

Інтенсивне використання наукових знань практично в усіх сферах со­ціального життя, зміна самого характеру наукової діяльності, що була пов'язана з революцією в засобах здобуття й збереження знань (комп'юте­ризація науки, поява складних і коштовних комплексів приладів, які обслу­говують дослідницькі колективи та функціонують аналогічно засобам промислового виробництва тощо) змінило характер наукової діяльності. На перший план висуваються міждисциплінарні і проблемно-орієнтовані форми дослідницької діяльності. Якщо класична наука орієнтувалась на осягнення ізольованого фрагмента дійсності, який виступав у якості предмета тієї чи іншої наукової дисципліни, то специфіку науки кінця XX ст. визначають комплексні дослідницькі програми, в котрих беруть участь спеціалісти різ­них галузей знань. Організація таких досліджень великою мірою залежить від визначення пріоритетних напрямів, їх фінансування, підготовки кадрів та ін. У самому процесі визначення науково-дослідницьких пріоритетів по­ряд із власне пізнавальними цілями все більшу роль починають відігравати цілі економічного і соціально-політичного характеру.

Реалізація комплексних програм породжує особливу ситуацію зрощу­вання в єдиній системі діяльності теоретичних й експериментальних дослі­джень, фундаментальних знань, інтенсифікації прямих та зворотних зв'язків між ними. В цьому процесі посилення взаємозв'язків між різними галузями науки поступово ліквідуються жорсткі розподільні лінії між картинами реа­льності різних наук. Вони постають у якості фрагментів цілісної загально-наукової картини світу. В міждисциплінарних дослідженнях виявляються ефекти системності складних об'єктів, які не проявляються при вузькоспе-ціалізованому, дисциплінарному підході. Об'єктами сучасних міждисциплі­нарних досліджень усе частіше стають унікальні системи, які характеризу­ються відкритістю і саморозвитком. Такого типу об'єкти поступово почи­нають визначати й характер предметних галузей головних фундаментальних наук, які детермінують особливість сучасної постнекласичної науки.

Сучасне природознавство зіштовхнулося з необхідністю враховувати особливості історичного розвитку систем. Спочатку ідея історизму ввійшла в такі науки, як біологія, астрономія, геологія. В останні десятиліття на цей шлях ступила фізика. Ідея еволюції та історизму стає основою синтезу фун­даментальних наук. Орієнтація сучасної науки на дослідження складних систем, які історично розвиваються, змінює ідеали і норми дослідницької діяльності. Історичність системного комплексного об'єкта й варіабельність йо­го поведінки включає широке використання особливих методів опису і передбачення його станів (розроблення сценаріїв можливих траєкторій його розвитку, комп'ютерні моделі історичної реконструкції та ін.).

 

Тема № 3. Пізнання

План

1.Поняття пізнання. Суб'єкт і об'єкт пізнання.

2.Чуттєве і раціональне пізнання та їх форми.

3. Буденне і наукове пізнання.

4. Проблема істини в пізнанні.