У теоретичному дослідженні відсутня безпосередня практична взаємодія з об'єктами. На цьому рівні об'єкт може вивчатися тільки опосередковано, в уявному, а не в реальному експерименті.
На цьому рівні застосовуються інші дослідницькі засоби. Тут немає засобів матеріальної, практичної взаємодії з досліджуваним об'єктом. Але і мова теоретичного дослідження відрізняється від мови емпіричних описів. В якості її основ виступають теоретичні терміни, змістом яких є теоретичні ідеальні об'єкти. Вони також мають назву ідеалізованих об'єктів, абстрактних об'єктів або теоретичних конструктів. Це особливі абстракції, що виступають логічними реконструкціями дійсності. Жодна теорія не може будуватися без застосування таких об'єктів.
Ідеалізовані теоретичні об'єкти, на відміну від емпіричних об'єктів, наділені не тільки тими ознаками, які ми можемо відчути в реальній взаємодії об'єктів досвіду, але й ознаками, котрих немає у жодного реального об'єкта. Наприклад, матеріальна точка визначається як тіло, позбавлене розмірів, що зосереджує в собі всю масу певного тіла. Таких тіл у природі не існує. Вони виступають як результат уявного конструювання: при абстрагуванні від несуттєвих зв'язків і ознак предмета й будуємо ідеальний об'єкт, що виступає носієм тільки сутнісних зв'язків. У реальності сутність не можна відокремити від явища. Завданням теоретичного дослідження є пізнання сутності в чистому вигляді. Тому введення в теорію абстрактних, ідеалізованих об'єктів дозволяє розв'язувати це завдання.
Емпіричний і теоретичний типи пізнання відрізняються між собою не тільки наявними засобами, але й методами дослідницької діяльності. На емпіричному рівні основними методами виступають реальний експеримент і реальне спостереження. Важливу роль також відіграють методи емпіричного опису, орієнтовані на максимально очищену від суб'єктивних нашарувань об'єктивну характеристику досліджуваних явищ.
Що ж стосується теоретичного дослідження, то тут застосовуються особливі методи:
1)ідеалізація - метод конструювання ідеалізованого об'єкта;
2)уявний експеримент з ідеалізованими об'єктами, який заміщує реальний експеримент із реальними об'єктами;
3)особливі методи побудови теорії - рух від абстрактного до конкретного, аксіоматичний і гіпотетико-дедуктивний методи;
4)методи логічного й історичного дослідження.
Усі ці особливості засобів та методів пов'язані зі специфікою предмета емпіричного і теоретичного дослідження. На кожному із цих рівнів дослідник може мати справу з однією й тією ж об'єктивною реальністю, але він її вивчає в різних предметних розрізах та аспектах, а тому її бачення і представлення в знаннях будуть даватися по-різному. Емпіричне дослідження у своїй основі орієнтовано на вивчення явищ і залежності між ними. На цьому рівні пізнання сутнісні зв'язки у чистому вигляді не виділяються. На рівні ж теоретичного пізнання відбувається виділення сутнісних зв'язків у чистому вигляді.
Сутність об'єкта являє собою взаємодію низки законів, яким підлягає даний об'єкт. Завдання теорії саме і полягає в тому, щоб, розчленувавши цю складну мережу законів на компоненти, потім відтворити крок за кроком їх взаємодію й у такий спосіб розкрити сутність об'єкта.
Вивчаючи явища і зв'язки між ними, емпіричне пізнання здатне знайти чинність об'єктивного закону. Але воно фіксує цю дію, як правило, у формі емпіричних залежностей, котрі варто відрізняти від теоретичного закону як особливого знання, який маємо в результаті теоретичного дослідження об'єктів. Емпірична залежність є результатом індуктивного узагальнення досвіду і являє собою ймовірнісно-істинне знання. Теоретичний закон - це завжди знання достовірне. Здобуття такого знання вимагає особливих дослідницьких процедур.
Але необхідно зазначити, що збільшення кількості дослідів саме по собі не робить емпіричну залежність достовірним фактом, тому що індукція завжди має справу з неповним досвідом. Яку б кількість дослідів не було зроблено, просте індуктивне узагальнення дослідних результатів не веде до теоретичного знання. У свою чергу теорія не будується шляхом індуктивного узагальнення досвіду. Ця обставина в усій своїй глибині була усвідомлена наукою порівняно недавно, коли наука досягла досить високих ступенів теоретизації.
Отже, емпіричний і теоретичний рівні пізнання відрізняються предметами, засобами і методами дослідження. Однак виділення їх у самостійні галузі пізнання і самостійний розгляд кожного з них є абстракцією і може завести у безвихідну ситуацію. Тому в реальності теоретичний та емпіричний рівні пізнання завжди взаємодіють і взаємодоповнюють один одного. Емпіричне дослідження виявляє за допомогою експерименту нові дані про досліджуваний об'єкт та стимулює теоретичне пізнання. З іншого боку, теоретичне пізнання відкриває більш ширші горизонти для емпіричного пізнання, спрямовує його на пошук нових фактів.
Основи наукового знання
Можна виділити три головних компоненти основ наукового знання: ідеали і норми дослідження, наукову картину світу і філософські основи науки. Кожен із них у свою чергу внутрішньо структурований.
