Організація вет мед в місті

Білет 18

Установи ветеринарної медицини міст.

В містах України в залежності від об‘єму роботи та з врахуванням специфіки ветеринарної діяльності створюються міські державні лікарні ветеринарної медицини, районні державні лікарні ветеринарної медицини, клініки, поліклініки, дільничні лікарні, дільниці, пункти, амбулаторії, клініка дрібних тварин, станції невідкладної ветеринарної допомоги, державні лабораторії ветсанекспертизи, госпрозрахункові ветзагони та інші установи ветеринарної медицини, які працюють у відповідності із спеціальними положеннями.

Міська державна лікарня ветеринарної медицини – центральна установа державної ветеринарної медицини в місті, основним завданням якої є забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя в місті. Структурними підрозділами її є лікарні адміністративних районів міста, міська державна лабораторія ветеринарної медицини, дільничні лікарні, дільниці, пункти ветмедицини, лабораторії ветсанекспертизи на ринках, госпрозрахунковий ветзагін чи інші установи державної медицини.

Лікарню очолює начальник -лікар ветеринарної медицини. Він повинен бути всебічно підготовленим спеціалістом, здатним дати вичерпну консультацію з ветеринарної санітарії, епізоотології, законодавства, будівництва тваринницьких об‘єктів, Йому самому належить володіти методами ветсанекспертизи, вимогам стандартів, технічних умов, нормативів типового будівництва і особливо добре знати законодавство.

Лікарня ветеринарної медицини міста та її структурні підрозділи утримуються за рахунок коштів державного, місцевого бюджетів, а також за рахунок позабюджетних коштів.

Організаційна структура і штатна чисельність лікарні та її структурних підрозділів визначається Державним департаментом ветеринарної медицини Мінагрополітики України.

Штатний розпис міської лікарні ветеринарної медицини затверджується начальником управління ветеринарної медицини міст Києва, Севастополя чи міст обласного значення.

Організація колективних сільськогосподарських підприємств з великими тваринницькими фермами висунула перед сільськогосподарськими органами завдання максимально приблизити службу ветеринарної медицини до цих господарств, створити безпосередньо в них службу. Так була започаткована відомча служба ветеринарної медицини. Досвід підтвердив доцільність цих заходів. Службою ветеринарної медицини господарств виконується великий об‘єм роботи з профілактики захворювання тварин, збереження поголів‘я та підвищення ветеринарно-санітарної культури на фермах.

Служба ветеринарної медицини господарств всіх форм власності є виробничою і її діяльність обмежена рамками цього господарства. В той же час служба ветеринарної медицини господарства є частиною служби сільського адміністративного району, так як забезпечує його ветеринарне благополуччя.

Нові умови ведення тваринництва, нова технологія утримання тварин та виробництва продукції вимагають більш досконалих, прогресивних методів і форм організації ветеринарного обслуговування господарств. Основна робота з ветеринарного обслуговування тваринництва проводиться безпосередньо в кожному господарстві. Тому створення в ньому ветеринарно-санітарного благополуччя – невід‘ємна умова подальшого розвитку тваринництва – залежить перш за все від результатів роботи спеціалістів ветеринарної медицини господарств, від правильної організації їх роботи.

Лише високий рівень організації роботи спеціалістів ветеринарної медицини в кожному господарстві на підставі досягнень науки та передового досвіду може забезпечити надійний захист тварин від захворювань, створити сприятливі умови для подальшого розвитку тваринництва для збільшення виробництва тваринницької продукції високої якості.

Служби ветеринарної медицини господарств утримуються за рахунок коштів цих господарств і разом з керівництвом та іншими працівниками покликані вирішувати спільне завдання – забезпечувати виконання із збільшення та покращення поголів‘я і виробництва тваринницької продукції з найменшими витратами праці та засобів шляхом виконання свого безпосереднього завдання – попередження захворювань і загибелі тварин, організації та проведення лікувальних, профілактичних і протиепізоотичних заходів.

Завдання спеціалістів ветеринарної медицини господарств полегшується в деякій мірі тим, що їх діяльність зосереджена на обслуговуванні тваринництва одного господарства, де всі заходи проводяться на підстав єдиного виробничо-фінансового плану і де вказівки адміністрації обов‘язкові для всіх працівників господарства.

Спеціаліст ветеринарної медицини, виконуючи вказівки та завдання адміністрації, керується Законом України “Про ветеринарну медицину” та єдиними загальнодержавними ветеринарно-санітарними правилами і нормами. ЯК працівник господарства, він зобов‘язаний сприяти виконанню виробничого плану, як спеціаліст він зобов‘язаний забезпечити ретельне дотримання законодавства з питань ветеринарної медицини, так як несе відповідальність перш за все за ветеринарно-санітарний стан тваринництва, за охорону здоров‘я тварин та за охорону населення від антропозоонозів.

2. Інфекційні хв. Коней(інф анемія. ринопневмонія)

Інфекційна анемія коней — вірусна хвороба, яка належить до повільних інфекцій і характеризується в основному періодичною або постійною гарячкою, анемією, ураженням серцево-судинної системи, дегенеративними і проліферативними змінами в органах, високою летальністю клінічно хворих тварин.

Збудник хвороби

Вірус відносять до родини Retroviridae, підродини Lenti-virinae. Він містить унікальний фермент — зворотну транскриптазу й морфологічно подібний до інших лентивірусів, у тому числі вірусів артриту та енцефаліту кіз, вісна-маеді овець, імунодефіциту людини і кішок. Штами вірусу ШАН, виділені в різних частинах земної кулі, в антигенному відношенні ідентичні. Вони розрізняються у РН, проте мають загальний антиген, який виявляють РЗК, РДЗК, РДП. Вірус чутливий до дії 2%-го розчину їдкого натру і 2%-го розчину формаль­дегіду, які знешкоджують його за 5 хв. У матеріалі, нагрітому до температури 60 °С, він інактивується за 30 хв.

Епізоотологія

Встановлено, що на інфекційну анемію хворіють переважно коні незалежно від породи, віку й статі, а також мули, осли та поні. Основним джерелом збудника інфекції є хворі коні. Передача вірусу можлива при недотриманні правил асептики й антисептики, заборі крові, а також при малеїнізації та осіменінні. Встановлено пере­дачу вірусу від кобили до лошати трансплацентарно або з молоком. Жеребці інфікуються ІНАН під час парувальної кампанії від інфікова­них кобил, а кобили — при спільному утриманні з хворими й інфікова­ними жеребцями. Клінічний прояв хвороби відзначають переважно у пасовищний період, особливо в роки з сухим і жарким літом. У стій­ловий період спостерігаються лише спорадичні випадки, викликані рецидивом хвороби. Це пов'язано з недостатньою годівлею та інтен­сивним використанням тварин. У господарствах, розміщених в лі­систо-болотистій місцевості, утворюються епізоотичні вогнища. Се­зонність клінічного прояву хвороби пояснюється масовим вильотом кровосисних комах.

Симптоми

Розрізняють надгострий, гострий, підгострий, хро­нічний і прихований перебіг ІНАН. У більшості випадків гостра й підгостра форми спричиняють падіж тварини. При надгострому пе­ребігу хвороби тварина гине через кілька годин або через 1—2 дні. Характерні ознаки: гарячка, параліч задніх кінцівок, серцево-судинна недостатність, часто відзначають гастроентерит. Гостра форма супро­воджується пригніченням, підвищенням температури тіла до 40—42 °С, крововиливами в носову порожнину. При надгострій та гострій фор­мах значно зменшується кількість еритроцитів і знижується рівень гемоглобіну. Підгострий перебіг характеризується періодичною га­рячкою. При підвищенні температури у хворих помітні такі ж самі клінічні ознаки, як і при гострому перебігу. В періоди ремісій стан тварини значно поліпшується. Хвороба закінчується смертю або переxодить у хронічну форму. Хронічний перебіг ІНАН супроводжується короткочасним загостренням температури. При цьому відзначають виснаження, значне виділення поту, кволість. Роботоздатність коней відновлюється через 15—20 діб. Прихований перебіг хвороби характеризується періодичним не­значним підвищенням температури. Інфіковані коні клінічно здорові й небезпечні як джерело інфекції, оскільки вірусна персистенція може спостерігатися протягом усього життя.

Патологічні зміни

При розтині трупів коней відмічають анемію та сепсис, для яких характерний геморагічний діатез із жовтяничністю слизових і серозних оболонок. У разі хронічного та латент­ного перебігу інфекційної анемії характерною ознакою патологічної картини є щільність і малонаповненість кров'ю селезінки, гіперплазія фолікулів. Нами лише у 12% коней із латентним перебігом хвороби і високими титрами (1:32—1:64) в РДП виявлені характерні для ІНАН зміни у крові та органах, що свідчить про повільне прогресування патологічного процесу при латентному й хронічному перебігу хвороби.

Діагноз

Діагноз на інфекційну анемію коней ставлять на основі клінічних, епізоотологічних даних та лабораторних методів досліджень. Основ­ним методом прижиттєвої діагностики цього захворювання є серо­логічний — реакція дифузної преципітації (РДД). Клінічні й гемато­логічні методи досліджень використовують для встановлення стадії розвитку хвороби у серопозитивних коней. Патолого-анатомічним ме­тодом досліджень визначають ступінь ураження органів, а гістоло­гічним — морфофункціональні зміни в органах. Діагноз вважають встановленим за наявності позитивних резуль­татів за РДП при дворазовому дослідженні з інтервалом 15—30 діб. У разі необхідності застосовують гематологічні, патоморфологічні до­слідження.

 

Ринопнєвмонія

Вірусний аборт

Збудник хвороби Збудник — герпесвірус коней (ГВК) типу 1. При мі­нусовій температурі (-10—18 °С) ГВК-1 зберігається до 12—14 міс. При 44 °С вірус інактивується через 30 хв, при 37 °С — від 1,5 до 7 діб, при 22 °С — 7—8 діб, при 4 °С він залишається інфекцій­ним 3—6 міс. На волосяному покриві коней інактивується за- 42 доби. Вірус чутливий до дії 2%-х розчинів їдкого натру та формальдегіду.

Епізоотологія Герпесвірусна інфекція типу 1 (ринопневмонія) пе­редається переважно через контакт або аерогенно. Вірус знаходиться в крові, виділеннях із носа, виділяється при кашлі, фирканні в повітря у вигляді аерозолю, забруднює воду, корми, приміщення. У жеребних кобил збудник міститься в навколоплідній рідині й при аборті вірус виділяється у великій кількості. Тому абортовані плоди, плодові обо­лонки та навколоплідна рідина у разі абортів є основним джерелом збудника інфекції. Вірус може передаватися кобилам при статевому акті клінічно здоровим жеребцем-носієм протягом кількох місяців або років. У господарствах, де займаються розведенням чистокровних ко­ней, можлива значна смертність лошат. При зараженні жеребних ко­бил 40—60%, а іноді до 90% конематок абортують. Внаслідок переза-раження тварин і виникнення у них імунітету випадки масових абортів в наступні роки спостерігаються рідко. Аборти у кобил бувають на 8—11-у місяцях жеребності, причому максимум (35,9%) відзначають на деся­тому місяці. Періодичність спалаху ринопневмонії в господарстві ста­новить 3—4 роки. У клінічно здорових кобил інфекція може пере­бігати латентно. Такі коні є потенціальним джерелом збудника інфекції.

Патологічні зміни У плодів характерним є жовтувато-червонувате забарвлення м'якушок копит, значне нагромадження рі­дини в грудній і черевній порожнинах. На епікарді, серозних оболон­ках, у тимусі виявляють крапкові й смугасті крововиливи. В легенях — лектази, субплевральні набряки з геморагіями. Печінка плодів з наявністю сірувато-жовтуватих ділянок. Некротичні вогнища знаходяться як на поверхні, так і в паренхімі печінки й можуть сягати діаметра-З мм. При респіраторній формі ринопневмонії спостерігаються зміни в слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів у вигляді крапкових крововиливів і набряків, інколи відзначають вираз­ки в носовій перегородці та верхніх відділах трахеї. Основні гісто­логічні зміни при ураженні нервової системи: менінгіт з периваскулярними інфільтратами і набряками, а також енцефаломієліт з фіброїдним набряком стінок судин.

Діагноз Діагноз ставлять комплексно на основі епізоотологічних, клі­нічних, патоморфологічних даних та результатів лабораторних до­сліджень.

Профілактика. Проте ефект від застосування специфічних сироваток спостерігається при досить висо­ких дозах (по 5—100 см3 сироватки протягом трьох діб) на ранній стадії її застосування. У разі виникнення абортів у конематок на 8-у, 11-у місяцях жереб­ності рекомендується проведення таких заходів. Так' при появі першо­го випадку аборту слід негайно ізолювати кобилу, яка абортувала, а також кобил, жереблення яких відбулося вчасно, однак вони народили нежиттєздатних або хворих лошат; провести клінічний огляд і термо­метрію поголів'я. Конематок з підвищеною температурою тіла та ви­діленнями з носових ходів треба також ізолювати, підстилку і гній у станках таких кобил старанно вичистити, станки й приміщення про­дезінфікувати, відібрати та провести дослідження патологічного ма­теріалу від плода, а плід та плодові оболонки знезаразити; стежити за умовами годівлі, утримання й використання жеребних кобил, виявлені недоліки негайно усувати; особливу увагу звернути на забезпечення збалансованої годівлі молодих конематок (3—4-річного віку), від ко­нематок відібрати проби фекалій і визначити екстенсивність та ін­тенсивність інвазії гельмінтами; конематок, які абортували, парувати тільки з окремо підібраними для них жеребцями; організувати лі­кування хворих на нервову форму, застосовуючи: внутрішньовенне введення 200 см3 40%-ї глюкози, 20—30 см320%-го кофеїну, 5—6 см3 лазіксу; внутрішньом'язове — 20—25 см3пірацетаму; підшкірне — вітамінів В2і В6, прозеріну чи аміридину. Для молодняку додатково проводять антибіотикотерапію; умовно здорових конематок вакцину­ють вакциною СВ/69. Практичні спостереження та участь у здійсненні оздоровчих за­ходів свідчать, що при наявності ринопневмонії в господарстві необ­хідно вакцинувати поголів'я вакциною СВ/69 відповідно до настанови Щодо застосування. У разі регулярного прояву респіраторних хвороб лошат вакцинують тричі, перший раз у 10-добовому віці, наступні —згідно з настановою. Додаткова вакцинація в ранньому віці сприяє тому, що вакцинний штам блокує рецептори клітин, і відповідно хво­роба при виникненні перебігає у легкій формі. Встановлено, що макси­мальне звільнення коней від гельмінтів поліпшує стан резистентності організму. Крім того, висока інтенсивність зараження альфортіями і деляфондіями може бути однією з причин аборту. На кінних заводах перед постановкою на стійлове утримання необхідно обов'язково про­водити дегельмінтизацію всього поголів'я, застосовуючи один і той са­мий антгельмінтик не більше двох років підряд з тим, щоб у гельмінтів не вироблялася резистентність до препарату. Повторну дегельмінти­зацію конематок проводять у перші два дні після жереблення, а яоша-там-сисунам задають антгельмінтики широкого спектра дії (панакур. екваланова або аверсектова паста), починаючи з 2-тижневого до 6-мі-сячного віку з інтервалом 45—60 діб. Для підвищення резистентності організму доцільно згодовувати моркву й пророщене зерно від 0,5 до 1 кг за день на одну конематку. Крім того, доцільно конематкам на 8—10-у місяцях жеребності вводити інсолвіт внутрішньом'язово в верхню третину шиї з розрахунку 1 мл на 100 кг маси з профілактич­ною або 2 мл/100 кг маси з лікувальною метою дворазово з інтервалом 15—20 діб.