Розвиток людини як суб'єкта праці. Професійне становлення особистості

Процес перетворення особистості в професіонала отримав у вітчизняній психології назва професіоналізації. Професіоналізація являє собою цілісний процес, який починається з моменту вибору професії і триває протягом всього професійного життя людини. Виділяють чотири основні стадії професіоналізації:

1) пошук та вибір професії;

2) освоєння професії;

3) соціальна та професійна адаптація;

4) виконання професійної діяльності.

На кожному з цих етапів відбувається зміна ведучих механізмів детермінації діяльності, міняються її цілі. Так, якщо на початкових етапах суб'єкт ставить перед собою мету освоїти професію і пристосуватися до її вимог після навчання, то на наступних етапах він може прагнути змінити її зміст і умови. Таким чином, професійний розвиток особистості починається на стадії освоєння професії і не закінчується на стадії самостійного виконання діяльності, а триває аж до повного припинення професійної діяльності, набуваючи специфічні форму і зміст.

У вітчизняній психології загальноприйняте положення про істотну роль діяльності в розвитку особистості. Більше того, діяльність являє собою основний спосіб існування людини, пізнання нею світу і самовираження в суспільстві. Складність і різноманіття зв'язків особистості та діяльності обумовлені особливостями структури особистісних рис конкретного індивіда, психічної регуляції його поведінки, а також специфікою діяльності, її психологічних характеристик. Це робить систему особистісно-діяльнісних відносин досить динамічною, що проявляється у взаємному пристосуванні і компенсації компонентів їх структур.

Особливості взаємозв'язку і взаємовпливу характеристик структури особистості та професійної діяльності, динамічність цієї системи визначають постановку проблеми психологічного вивчення процесу формування особистості професіонала, його професіоналізації, яка знайшла відображення в дослідженнях Е. А. Клімова, Т. В. Кудрявцева, Ю. П. Поваренкова, О. Г. Носкової, Н. С. Пряжнікова, О. Ю. Пряжнікова та ін. Теоретичною підставою для цих досліджень стали основні положення робіт Б. Г. Ананьєва, К. А. Абульханової-Славської, Л. І. Анциферової, Б. Ф. Ломова з проблем взаємозв'язку особистості і діяльності, розвитку особистості на життєвому шляху, ролі важких життєвих ситуацій в цьому процесі і т. п.

Вивчення проблеми професіоналізації суб'єкта праці ґрунтується насамперед на результатах досліджень динаміки психічного життя особистості. Так, Л. І. Анциферова розглядає розвиток особистості з точки зору динамічного підходу як постійний «рух» самої особистості в просторі своїх якостей, свого віку, мінливих соціальних норм і т. п. Даний підхід має на меті вивчення якісних змін особистості, прогресивних чи регресивних форм і тенденцій розвитку, причин трансформації особистості, і в цьому він відрізняється від тих динамічних концепцій особистості, яка відображає в основному зміни функціонально-енергетичних характеристик людини. Активна роль в процесі свого розвитку належить самій особистості: особистість сама визначає суб'єктивну значимість подій у своєму житті, закріплює у своєму психічному складі ті чи інші форми поведінки і т. п.

Вивчення розвитку особистості професіонала пов'язано зі своєрідністю періоду дорослості, для якого «завдання розвитку» на етапах життєвого і професійного шляху сформовані недостатньо чітко. Зміст цих завдань на етапах дорослості визначається варіативністю форм соціальних, виробничих та інших відносин, зростанням ролі самовизначення, саморегуляції та самооцінки, активним формуванням життєвих цілей, програм і стратегій поведінки.

Одним з кардинальних положень теорії розвитку особистості є уявлення про її цілісність, необхідність розгляду особистості не як простої сукупності окремих систем, що регулюють різні види її соціально значимої діяльності, а в їхній єдності, в якому окремі системи є породженням і формою розвитку особистості (Л. І. Анциферова). Це положення дозволяє зрозуміти досить високу стійкість психічних властивостей особистості при різних впливах. Цілісність особистості визначає і нерозривність, взаємозв'язок особистісних властивостей в процесі індивідуального розвитку, що, в свою чергу, обумовлює необхідність оцінки та обліку всієї сукупності професійно значущих особистісних якостей при вирішенні задач профорієнтації та відбору. Потреба в оцінці цілісної структури особистісних властивостей конкретного суб'єкта зростає в задачах прогнозування його психологічної адаптації до нового соціального і виробничого середовища.

Формування професійної придатності суб'єкта і його професіоналізація обумовлюються синтезом індивідуальних особливостей особистості та вимог діяльності, характерними рисами розвитку суб'єкта діяльності. Його становлення, яке проявляється в індивідуальній своєрідності особистої позиції, цілей і програм дій, професійних планів, стратегій поведінки та інших специфічних властивостей, є результатом заломлення законів розвитку людини, зміни психологічного складу на життєвому шляху під впливом діяльнісних детермінант (Ю. П. Поваренко). Встановлено, проте, що в умовах жорстко детермінованих вимог, нормативів діяльності особистість та її психіка набувають і проявляють не тільки різноманіття форм і способів пристосування, самоорганізації, а й конструктивну особистісну активність в пошуку та виробленні механізмів і прийомів регуляції діяльності, знаходженні найбільш оптимальних та індивідуально своєрідних шляхів і процедур організації психічної активності для досягнення необхідних результатів. Типові завдання і типові вимоги людина забезпечує індивідуально зручним, суб'єктивно привабливим і творчо знайденим чином (К. А. Абульханова-Славська). Структури діяльності переломлюються суб'єктом через свої можливості, здібності, особистісні риси та якості з урахуванням їх індивідуальних особливостей.

У процесі професійного розвитку відбувається зміна ставлення особистості до себе як до професіонала на всіх психологічних рівнях: потребо-мотиваційному, когнітивному, емоційно-вольовому, поведінковому. На думку В. А. Бодрова, зміст і співставлення образу «Я» у професії і образу професіонала (її еталонної моделі) можна розглядати не тільки як фактор (індикатор) регуляції розвитку суб'єкта діяльності, але і як критерій орієнтованості особистості, її проникнення в світ обраної професії.

Проблема формування особистості професіонала є комплексною і включає психологічні, фізіологічні, соціальні та медичні аспекти. Основний теоретичний аспект психологічного змісту цієї проблеми пов'язаний з вивченням особливостей розвитку особистості в період її професіоналізації та індивідуальної детермінації процесів успішного освоєння і реалізації професійної діяльності. Практична спрямованість вивчення даної проблеми визначається завданнями самовизначення особистості (профорієнтації та відбору), трудового навчання, професійної підготовки, соціально-психологічної адаптації, психологічної реабілітації та підтримки в процесі діяльності.

В. А. Бодров визначає професіоналізацію як психологічну категорію, яка відображає процес формування специфічних видів трудової активності особистості на основі розвитку і структурування сукупності її професійно орієнтованих характеристик, які забезпечують реалізацію функцій пізнання, спілкування і регуляції в конкретних видах трудової діяльності та на етапах професійного шляху. Можна сказати, що професіоналізація – це специфічна форма трудової активності особистості протягом професійного етапу життєвого шляху, що відображає процес її соціалізації і рівень розвитку.

На вивчення проблеми формування особистості професіонала істотно впливає ряд положень психологічних теорій особистості і діяльності, таких як концепція психічного розвитку, розроблена в працях А. Н. Леонтьєва, Д. Б. Ельконіна, В. В. Давидова і спирається на уявлення про провідну і домінуючою діяльності та їх зміни, положення про роль виникнення кризових явищ у розвитку особистості (Л. І. Анциферова), про суперечливість процесу індивідуального розвитку людини, виражене в законі гетерохронності (несвоєчасність) та нерівномірності розвитку (Б. Г. Ананьєв) та ін.

Аналіз даних літератури, проведений В. А. Бодровим, дозволяє визначити основні передумови професійного розвитку у вигляді наступних положень.

1. Всі люди індивідуально розрізняються за психологічними властивостями і якостями.

2. Успішність професіоналізації визначається ступенем відповідності індивідуально-психологічних особливостей особистості вимогам професії.

3. Кожна людина відповідає вимогам ряду професій.

4. Ступінь співвідношення індивідуальних особливостей і професійних вимог визначає рівень інтересу до професії, задоволеності в ній, прагнення до професійного вдосконалення і т. п.

5. Професіоналізація реалізується на всьому протязі професійного шляху розвитку особистості.

6. Професійний розвиток особистості, її операційних і психологічних якостей і структур відбувається нерівномірно і різночасно.

7. Визначальним у професійному розвитку особистості є характер провідної діяльності та її зміна.

8. Ставлення до професії, її освоєння і трудова діяльність детермінуються і коректуються професійними, психологічними, фізіологічними та іншими факторами, що визначають особливості життєвої і трудової активності людини.

Розвиток особистості професіонала розглядається вітчизняними психологами як інтеграція двох процесів: розвитку особистості в онтогенезі (на всьому життєвому шляху) і її професіоналізації (з початку періоду професійного самовизначення до завершення активної трудової діяльності).

Розглядаючи професійний розвиток людини, Е. А. Клімов виділяє в ньому три хронологічні періоди:

1) період допрофесійного розвитку: від народження до 11 – 12 років, тут виділяють стадію раннього дитинства, або передгри; стадію дошкільного дитинства; стадію молодшого шкільного віку (від 7 – 8 до 11 – 12 років). В цілому це час формування довільної регуляції поведінки, оволодіння мовою, формування загальнотрудових умінь (самоорганізації і самоконтролю своєї діяльності, планування, доведення до кінця розпочатої роботи, вміння концентруватися на поставленому завданні ззовні). У цей період необхідно виховати потреба бути рівноправним членом суспільства і створювати щось цінне для людей, це час початкового оволодіння смислами праці;

2) період вибору професії: від 11 до 18 років. У цей період більшість школярів приймають рішення про вибір першої професії, професійного навчального закладу, так як існують коледжі, технікуми, професійні училища, в які беруть осіб, які закінчили дев'ять класів загальноосвітньої школи;

3) період власне професійного розвитку (19 – 60 років).

А. К. Маркова та В. А. Бодров виділяють ще один період – післяпрофесіоналізм (період спаду після виходу на пенсію).

Отже, професіоналізмом називається один з періодів професійного розвитку людини як суб'єкта праці, протягом якого вона, самостійно працюючи, досягає вершин у своїй діяльності, успішно долаючи періоди спадів, труднощів.

Прогресивна стадія професійного розвитку особистості. Професійний розвиток – досить складний процес, що має циклічний характер. Це означає, що людина не тільки вдосконалює свої знання, вміння і навички, розвиває професійні здібності, але може відчувати і негативний вплив даної стадії, що призводить до появи різного роду деформацій і станів, не тільки знижують її професійні успіхи, а й негативно проявляються в повсякденному житті. У зв'язку з цим В. Є. Орел виділяє висхідну (прогресивну) і спадаючу (регресивну) стадії професійного розвитку.

Прогресивна стадія професійного становлення особистості пов'язана насамперед із формуванням мотивів професійної діяльності і структури професійних здібностей, знань, умінь і навичок. Формування мотивації професійної діяльності здійснюється в двох напрямках: у перетворенні загальних мотивів особистості у професійні й у зміні системи професійних мотивів у зв'язку зі зміною рівня професіоналізації. Реалізація першого напрямку полягає в тому, що в ході професійного розвитку потреби людини знаходять свій предмет у професійній діяльності. Загальна мотивація людини наповнюється професійним змістом. Особистість «приміряє» вимоги професії на систему мотивів і оцінює професію з точки зору можливості задоволення в ній все більшого числа своїх потреб. Чим більше можливостей надає професія для задоволення потреб та інтересів людини, тим вища її включеність у професійну діяльність. Найвищої ефективності в трудовій діяльності людина досягає тоді, коли професія набуває сенсу для особистості. Цей сенс визначається особистісною значимістю професії для людини. Інший напрям формування мотивів суб'єкта пов'язано зі зміною мотивації на етапах професійного становлення: на різних етапах професійного розвитку домінуючими виявляються різні мотиви. Зміна домінуючої мотивації є глибоко індивідуальним процесом і залежить від особистісних особливостей, умов праці або навчання, організації діяльності.

Характерною особливістю прогресивної стадії професіоналізації є формування професійних знань і уявлень. В ході професійного пізнання відбувається відображення виробничої ситуації, яка являє собою систему об'єктивних і суб'єктивних факторів, що детермінують діяльність. До їх числа відносять параметри зовнішнього середовища, що впливають на виконання діяльності (умови праці, характер виробничих завдань, стан устаткування і т. п.), а також особистісні особливості індивіда, пізнавальні та рухові здібності.

В. Є. Орел виділяє пізнавальний і регулятивний рівні відображення людиною виробничої ситуації. На першому (пізнавальному) рівні людина використовує всю інформацію, яка відома їй про ситуацію, а також зрозуміла і доступна. На другому (регулятивному) рівні людина зосереджує свою увагу тільки на тій інформації, яку вона буде безпосередньо використовувати в діяльності для управління нею. Тому регулятивна структура відображення професійної діяльності менше за своїм кількісним складом в порівнянні з пізнавальною. Аналіз динаміки обох структур дозволив виділити ряд її закономірностей у процесі професійного розвитку. Так, на початкових етапах професійного становлення розвиток обох структур збігається, спостерігається значне зростання їх кількісного складу. Потім, починаючи з певного етапу професіоналізації, їх динаміка перестає збігатися. Пізнавальна структура продовжує збільшуватися, а регулятивна починає зменшуватися (В. Є. Орел).

В процесі професіоналізації загальні здібності наповнюються професійним змістом і перетворюються таким чином в професійні. Останні починають з'являтися тільки тоді, коли діяльність, пов'язана із загальними здібностями, наповниться професійно-технологічним змістом і цей зміст буде різним для різних професій.

На різних етапах професіоналізації домінуючими є різні групи якостей, при цьому спостерігається гетерохронність розвитку загальних та професійних здібностей (тобто вони формуються в різний час). Наприклад, при оволодінні професією педагога на перших етапах професіоналізації провідними за рівнем розвитку є пам'ять, мислення, комунікативні здібності. Найменший рівень розвитку щодо інших мають емпатія, оперативне мислення, відповідальність. На другій стадії професіоналізації розвиток досліджуваних характеристик має рівномірний характер. На третьому етапі емпатія, оперативне мислення, відповідальність набувають провідного значення.

У процесі оволодіння діяльністю під впливом професії розвиваються також і особистісні властивості. Наприклад, тривожність підвищується на початкових етапах професійного розвитку, потім знижується, при 3 – 5-річному стажі вона стає неадекватно низькою, а потім знову підвищується до оптимального для даної діяльності рівня (В. Є. Орел).

Розвиток особистісних особливостей при оволодінні професією і її здійсненні залежить від специфіки праці. Наприклад, професія юриста виробляє самовладання, спостережливість, пильність; професія педагога у її успішних представників розвиває емпатію, педагогічну спостережливість, терпимість, здатність розподіляти увагу. При цьому формування тих чи інших характеристик особистості як професійно важливих якостей може здійснюватися несвідомо, працівник не помічає тих змін, які відбуваються в його особистості. Розвиток особистісних особливостей у процесі професіоналізації може йти не тільки за рахунок безпосереднього пристосування особистості до професії, а й за рахунок компенсаторного, професійного пристосування (В. Є. Орел). Це означає, що суб'єкт під впливом вимог професії зусиллям волі долає в собі певні особистісні риси, які заважають виконанню діяльності. Наприклад, якщо вимоги професії припускають постійний контакт з людьми, особистість може подолати свою природну сором'язливість і поступово втягується в спілкування з людьми.

Регресивна стадія професійного розвитку. Професійний розвиток може носити і спадаючий характер. Проявом негативного впливу професії на особистість є поява самих різних професійних деформацій або специфічних станів, таких, наприклад, як феномен психічного вигорання.

Під професійною деформацією розуміють всяка зміна, викликане професією, що настає в організмі і набуває стійкого характеру. З цієї точки зору деформація поширюється на всі сторони фізичної та психічної організації людини, які змінюються під впливом професії. Традиційно розуміння професійної деформації пов'язано з негативним впливом професії на психологічні характеристики людини, ускладнює її поведінку в повсякденному житті і в кінцевому підсумку здатна знизити ефективність праці.

Механізм виникнення професійної деформації має досить складну динаміку і пов'язаний з закріпленням негативних змін у професійній діяльності та в повсякденній поведінці та спілкуванні. Спочатку виникають тимчасові негативні психічні стани, потім починають зникати позитивні якості. Пізніше на місці позитивних властивостей виникають негативні психічні якості, що змінюють особистісний профіль працівника. Настає стійке спотворення конфігурації особистісного профілю працівника, що і є деформацією.

Професійна деформація зачіпає різні сторони особистості: мотиваційну, когнітивну, емоційну. Її результатом можуть бути специфічні установки і уявлення, поява певних рис особистості. Наприклад, професійна деформація мотиваційної сфери може виявлятися в надмірній захопленості якоюсь професійною сферою при зниженні інтересу до інших сфер.

Професійна деформація в пізнавальній сфері також може бути результатом глибокої спеціалізації в якій-небудь професійній сфері: людина обмежує сферу своїх знань тільки тими з них, які необхідні їй для ефективного виконання своїх обов'язків, демонструючи при цьому повну необізнаність в інших областях. Іншою формою прояву цього явища є формування професійних стереотипів і установок. Вони являють собою певний рівень досягнутої майстерності і проявляються в знаннях, автоматизованих уміннях і навичках, підсвідомих установках, які не завантажують свідомості. Негативний вплив стереотипів проявляється і в спрощеному підході до вирішення проблем, до створення уявлення про те, що даний рівень знань може забезпечити успішність діяльності.

Сформовані у професіоналів стереотипи і установки можуть також заважати освоєння нових професій. Дослідження показали, що поняття про професію психолога у представників медичної та педагогічної сфер і у психологів, які мають базову освіту і успішно працюють у своїй галузі, мають відмінності в віднесеності ряду якостей професії психолога до різних сфер (В. Є. Орел, Є. І. Рогов та ін.) Зокрема, обидві групи виділяють такі якості, як уміння здобути прихильність до себе людей, доброзичливість, увага до людей. Однак якщо психологи відносять ці якості до професійної компетенції, то лікарі та вчителі цього не роблять. Причина такої розбіжності може полягати в перенесенні старих моделей на нові умови. У традиційній медицині (та педагогіці) існує образ лікаря (педагога) як професіонала-маніпулятора, що включає такі характеристики, як домінування, авторитарність, вимогливість, управління поведінкою пацієнта (або учня). На противагу лікарям і педагогам психологи відповідних спеціалізацій будують свій образ в контексті психологічно орієнтованої моделі.

Сформовані під впливом тієї чи іншої професії особистісні особливості істотно ускладнюють взаємодію людини в соціумі, особливо у непрофесійній діяльності. Зокрема, багатьох вчителів відрізняють дидактична манера мови, прагнення повчати і виховувати. Якщо така тенденція виправдана в школі, то в сфері міжособистісних відносин вона дратує людей. Для вчителів також характерний спрощений підхід до проблем. Це якість необхідно в школі для того, щоб зробити пояснюється матеріал більш доступним, проте поза професійної діяльності воно породжує ригідність і прямолінійність мислення.

Професійна деформація особистісних особливостей також може виникнути внаслідок надмірного розвитку однієї риси, необхідної для успішного виконання професійних обов'язків і розповсюдила свій вплив на непрофесійну сферу життя суб'єкта. Наприклад, слідчий у своїй роботі стикається з обманом, підступом і лицемірством, тому у нього може виробитися підвищена критичність і зайва пильність. Подальший розвиток цих рис може привести до зростання надмірної підозрілості, коли слідчий в кожній людині бачить злочинця, причому ця риса проявляється не тільки в професійній діяльності, але й поширюється на сімейні та побутові відносини.

Іншим проявом негативного впливу професії на особистість є феномен психічного вигорання. На відміну від професійної деформації психічне вигорання можна віднести більшою мірою до випадку повного регресу професійного розвитку, оскільки воно зачіпає особистість в цілому, руйнуючи її і роблячи негативний вплив на ефективність трудової діяльності. В. Є. Орел визначає основні характеристики феномена психічного вигоряння наступним чином.

1. Психічне вигоряння являє собою синдром, що включає емоційне виснаження, деперсоналізацію (цинізм) і редукцію професійних досягнень. Під емоційним виснаженням розуміється почуття емоційної спустошеності й утоми, викликане власною роботою. Деперсоналізація припускає цинічне ставлення до праці та об'єктам своєї праці. Зокрема, в соціальній сфері деперсоналізація припускає бездушне, негуманне ставлення до клієнтів, що приходять для лікування, консультації, здобуття освіти та інших соціальних послуг. Нарешті, редукція професійних досягнень являє собою виникнення у працівників почуття некомпетентності у своїй професійній сфері, усвідомлення неуспіху в ній.

2. Феномен психічного вигоряння є професійним, він відображає специфіку соціальної професійної сфери, тобто пов'язаний з роботою з людьми і наданням їм допомоги.

3. Психічне вигоряння чинить негативний вплив на всі сторони особистості та її поведінку, знижуючи в кінцевому підсумку ефективність професійної діяльності і задоволеність працею.

4. Даний феномен є незворотнім, виникнувши в людини, він продовжує розвиватися, і можна тільки певним чином загальмувати цей процес. Дослідження показують, що короткочасний відхід від праці тимчасово знімає дію цього феномена, проте після відновлення професійних обов'язків він повністю відновлюється.

Однією з причин професійного вигорання є напружені відносини між клієнтами і працівниками. Психологічна небезпека таких взаємин полягає в тому, що професіонали мають справу з людськими проблемами, що несуть в собі негативний емоційний заряд, який важким тягарем лягає на їхні плечі.

В якості ще однієї причини вигоряння можна назвати високий рівень домагань у працівників соціальної сфери. Коли високовмотивовані фахівці терплять невдачі в досягненні своїх цілей і відчувають, що не здатні внести вагомий вклад, вони відчувають вигоряння.

Серед факторів, що викликають вигорання, особлива увага приділяється індивідуальним властивостям особистості та соціально-демографічними ознаками, з одного боку, і факторів робочого середовища – з іншого. Серед соціально-демографічних характеристик найбільш тісний зв'язок з вигоранням виявляє вік. Що стосується особистісних властивостей, то високий рівень вигорання тісно пов'язаний з пасивними тактиками опору, зовнішнім «локусом контролю», низьким ступенем особистісної витривалості. Показано також наявність позитивного зв'язку між вигоранням і агресивністю, тривожністю і негативною зв'язку – з почуттям групової згуртованості (В. Є. Орел). Серед факторів робочого середовища найбільш важливими є ступінь самостійності та незалежності співробітника у виконанні своєї роботи, наявність соціальної підтримки колег та керівництва, а також можливість брати участь у прийнятті рішень, важливих для організації.

Результатом впливу вигорання може стати зміна місця роботи і пошук нових варіантів діяльності. У цьому зв'язку важливо допомогти людині в пошуку необхідної інформації, вироблення навичок грамотного її аналізу, психологічної готовності пошуку нової роботи з урахуванням свого минулого професійного досвіду.

Стадії професіоналізації особистості. На підставі повноти професійного досвіду та особливостей його використання виділяють наступні стадії професіоналізації особистості в циклі оволодіння людиною однією професією (Е. А. Клімов).

Оптант – людина, що вибирає професію, кар'єру; це потенційний суб'єкт праці. Типові проблеми даної стадії: прийняття рішень у ситуації невизначеності, вибір не тільки професії, професійного навчального закладу, а й способу життя, пов'язаного з майбутньою професією.

Адепт – людина, що навчається у професійному навчальному закладі, освоює ази професійних знань і умінь, а також привласнює систему професійних цінностей, властиву для спільноти професіоналів. Типові проблеми цієї стадії для психологів праці пов'язані з удосконаленням програми і методів професійного навчання, підходів в рамках професійного виховання. Для самих адептів - це проблеми оптимального засвоєння програми навчання, вибір спеціалізації в рамках вузівської спеціальності, проба сил і накопичення первинного професійного досвіду, орієнтація в можливості працевлаштування після закінчення вузу, технікуму, коледжу.

Адаптант – людина, яка знаходиться на початку самостійної професійної діяльності і повинен пристосуватися до трудового колективу та організаційної культури установи (соціальна адаптація), до складнощів професійних завдань і ситуацій (професійна адаптація), до своєї професійної ролі, її включенню в систему особистісних смислів, потреб і мотивів, що може зажадати змін і себе, своєї системи цінностей, способу «Я» (особистісна адаптація). Психологи служби роботи з персоналом на підприємствах можуть діагностувати специфічні труднощі адаптації нових працівників, намічати індивідуалізовані програми оптимізації процесів соціальної, професійної та особистісної адаптації, щоб по можливості скоротити цей період і сприяти швидшому і суб'єктивно більш легкому становленню людини інтерналом.

Інтернал – людина, котра опанувала професійні завдання середнього рівня складності. Цей період може тривати досить довго і не перейти в стадію майстри, так як не всі люди схильні до щоденного виконання складних завдань. Психологи можуть сприяти оптимізації функціонального стану суб'єкта праці, що знаходиться на даній стадії розвитку. У цей період можуть проявитися протиріччя, конфлікти, кризи розвитку, подолати які здатні допомогти психологи.

Майстер – людина, яка опанувала вершинами професійної майстерності, вміє виконувати найскладніші професійні завдання. На цій стадії актуальні проблеми професійного розвитку, зумовлені кризами, протиріччями, можливі прояви професійної дезадаптації.

Авторитет – людина, яка досягла кваліфікації майстра і, крім того, що володіє неформальними лідерськими якостями, вміє переконувати, впливати на колег по праці.

Наставник – людина, що володіє вершинами майстерності, що має потребу передати свій досвід іншим людям, реально здійснює роль вчителя, інструктора по відношенню до нових працівників. Якщо людина все життя пропрацювала в одній професії і ця стадія співпадає з періодом пізньої зрілості (після 50 років), типові проблеми, обумовлені зниженням професійних можливостей, психофізіологічних функцій, характерних для цього віку.

З'ясувавши особливості біографії конкретної людини-професіонала і визначивши, до якої стадії професіоналізації він може бути віднесений в момент дослідження, легко припустити типові для нього проблеми.

Кризи професійного становлення. Рушійною силою професійного розвитку людини є кризи, виходи з яких дозволяють привести у відповідність можливості, потреби суб'єкта діяльності і вимоги конкретних умов трудової діяльності. Освіта слідом за кризою нової соціальної ситуації розвитку детермінує розвиток суб'єкта праці.

А. К. Маркова, а потім і Е. А. Клімов виділили й систематизували види протиріч в розвитку і функціонуванні людини як суб'єкта праці: це протиріччя між досвідом, компетентністю людини і обов'язками, які їй пропонують виконувати у виробничій організації, або характером вакансій ринку праці; протиріччя всередині суб'єкта праці – між його мотивами, цінностями і змістом праці; між орієнтацією «на себе» і «на справу», між зниженням функціональних можливостей і характером виконуваних завдань.

Труднощі процесу професіоналізації особистості можуть бути викликані не лише віковими змінами психічних функцій, протиріччями професійного розвитку, а й необхідністю брати участь у виробничих конфліктах, в освоєнні нових форм організації праці.

Е. Ф. Зеєр виділяє основні чинники криз професійного становлення:

а) наднормативна активність як наслідок незадоволеності своїм становищем, своїм статусом;

б) соціально-економічні умови життєдіяльності людини (скорочення робочих місць, ліквідація підприємства, переїзд);

в) вікові психофізіологічні зміни (погіршення здоров'я, зниження працездатності, синдром «емоційного згоряння»);

г) вступ на нову посаду (а також участь у конкурсах на заміщення, атестаціях);

д) повна поглиненість професійною діяльністю;

е) зміни в життєдіяльності (зміна місця проживання, перерва в роботі, «службовий роман»).

Кризи часто супроводжуються нечітким усвідомленням недостатнього рівня своєї компетентності і професійної безпорадності.

Н. С. Пряжніков і О. Ю. Пряжнікова, доповнюючи таблицю, в якій Е. Ф. Зеєр розкриває зміст професійних криз, виділяють кризи і визначають їх причини наступним чином.

1. Криза навчально-професійної орієнтації (від 14 – 16 до 16 – 17 років). До основних чинників, які детермінують дану кризу, відносяться невдале формування професійних намірів і їх реалізація, несформованість «Я-концепції» і проблеми з її корекцією.

2. Криза професійного навчання (час навчання в професійному навчальному закладі). Причини: незадоволеність професійною освітою та професійною підготовкою, перебудова провідної діяльності з навчально-професійної на власне професійну вже під час навчання в професійному навчальному закладі, зміна соціально-економічних умов життя.

3. Криза професійних експектацій, тобто невдалий досвід адаптації до соціально-професійної ситуації (перші місяці і роки самостійної роботи; інакше кажучи, це криза професійної адаптації). Причини: труднощі професійної адаптації (особливо в плані взаємин з різновіковими колегами, освоєння нової провідної діяльності – професійної; розбіжність професійних очікувань і реальної дійсності).

4. Криза професійного зростання (23 – 25 років). Причини: незадоволеність можливостями займаної посади і кар'єрою, потреба в подальшому підвищенні кваліфікації, створення сім'ї і неминуче погіршення фінансових можливостей.

5. Криза професійної кар'єри (30 – 33 роки). Причини: стабілізація професійної ситуації (для молодої людини це визнання того, що розвиток мало не припинилося), незадоволеність собою і своїм професійним статусом, ревізія «Я-концепції», пов'язана з переосмисленням себе і свого місця в світі, нова домінанта професійних цінностей, коли для частини працівників «раптом» виявляються нові смисли в самому змісті і процесі праці (замість старих, часто зовнішніх по відношенню до праці смислів).

6. Криза соціально-професійної самоактуалізації (38 – 42 роки). Причини: незадоволеність можливостями реалізувати себе в ситуації, професійної ситуації, корекція «Я-концепції», також пов'язана часто зі зміною ціннісно-смислової сфери, невдоволення собою, своїм соціально-професійним статусом, психофізіологічні зміни та погіршення стану здоров'я, професійні деформації, тобто негативні наслідки тривалої роботи.

7. Криза згасання професійної діяльності (55 – 60 років, тобто останні роки перед пенсією). Причини: очікування виходу на пенсію і нової соціальної ролі, звуження соціально-професійного поля (працівнику менше доручають завдань, пов'язаних з новими технологіями), психофізіологічні зміни та погіршення стану здоров'я.

8. Криза соціально-психологічної адекватності (65 – 70 років, тобто перші роки після виходу на пенсію). Ця криза може бути викликаний безліччю причин, перерахуємо деякі з них. По-перше, це новий спосіб життєдіяльності, головною особливістю якого є поява великої кількості вільного часу. Особливо складно це пережити після активної трудової діяльності в попередні періоди. Становище ускладнюється тим, що пенсіонера швидко завантажують різними домашніми роботами (сидіння з онуками, ходіння по магазинах і т. п.). Виходить, що шановний в недавньому минулому спеціаліст перетворюється на няньку і домробітницю. По-друге, має місце звуження фінансових можливостей. Зауважимо, що раніше, коли пенсіонери часто ще й працювали після виходу на пенсію, їх фінансова ситуація навіть поліпшувалася (досить пристойна пенсія плюс заробіток), що дозволяло їм почувати себе цілком гідними, шанованими і улюбленими членами сім'ї. По-третє, причиною кризи може бути і соціально-психологічне старіння, що виражається в надмірному моралізаторстві, бурчанні і т. п. По-четверте, відбувається втрата професійної ідентифікації (у своїх розповідях і спогадах старий все більше фантазує, прикрашає те, що було). По-п'яте, позначається загальна незадоволеність життям (відсутність тепла та уваги з боку тих, кому нещодавно вірив і сам допомагав). По-шосте, причиною кризи може стати і почуття своєї «непотрібності», яка, на думку багатьох геронтологів, є особливо важким фактором старості. Нарешті, відбувається різке погіршення здоров'я (часто як наслідок незадоволеності життям і відчуття своєї «непотрібності»).

Подолання криз професіоналізації і вирішення пов'язаних з ними внутрішньоособистісних конфліктів може бути корисним стимулом для розвитку особистості (в цьому випадку говорять про конструктивне вирішення конфлікту), або ж спосіб вирішення конфлікту і сам конфлікт можуть бути деструктивними. В останньому випадку людина втрачає цінні особистісні якості, раніше досягнутий авторитет, статус, знижується його професійна ефективність, а ставлення до праці і життя в цілому стає більш негативним, цинічним, байдужим, тяжким для самої людини.