Поняття релігійної свідомості. Релігійна свідомість є однією з форм відображення дійсності й виникає як закономірність суспільної історії. Нас цікавлять особливості релігійної свідомості. На рівні суспільного буття релігійна свідомість існує у вигляді релігійної ідеології та релігійної психології й має специфічні, лише їй притаманні риси: особлива форма відображення дійсності (буття відображається у фантастичній формі) та особливий об'єкт відображення (найбільш активно релігійною свідомістю відображаються сили, що пригнічують людину).
Серед особливостей релігійної свідомості релігієзнавство виділяє такі головні:
• фантастичне відображення дійсності, подвоєння світу на світ реальних та надреальних сутностей;
• визнання релігійності надприродної;
• наявність ідеї Бога;
• відносна самостійність релігійної свідомості, яка проявляється у таких рисах: релігія найповільніше за інші форми суспільної свідомості є реагує на зміни у суспільному;
• релігійна свідомість повільно змінюються та оновлюється;
• в релігійній свідомості відбувається активне наслідування попередніх релігійних явлень - будь-яка з нових релігій завжди має в собі елементи релігійних вірувань з попередніх епох.
Всі ціннісні форми суспільної свідомості ведуть до обгрунтування власного розуміння й пізнання світу. Але релігія є єдиною, що проголошу своєю головною цінністю не пізнання чи засвоєння світу, а віру. Тому головною ознакою релігійної свідомості є віра у надприродне. Під надприродним релігія розуміє все те, що стоїть над світом реальних речей та явищ.
Але виникає питання: яким чином релігія приходить до визнання реальності світу надприродних сутностей? Будь-яка релігія спирається тільки на віру, тому релігійна віра у надприродне - обов'язкова ознака релігійної свідомості й її головна цінність. Слід сказати, що віра є компонентом будь-якої, а не тільки релігійної, свідомості, вона виступає як вираз високого ступеню впевненості. Але релігійна віра будується не на впевненості, що виходить із наявного знання, а лише на самій вірі й навіть на запереченні свого зв'язку із знанням. Релігійна віра, на відміну від суджень науки, не вимагає обгрунтування, доказів, перевірки й підтвердження шляхом співвіднесення її з реальною дійсністю. Вона підтримується не доказами розуму й не фактами, які її підтверджують. Вона спирається на силу традиції. Віруюча людина певна, що джерелом її віри є не процес пізнання, а божественне одкровення. Тому релігійна людина, спираючись на таке розуміння віри, має можливість відчувати довір'я до того, до чого вона поставилася б вкрай недовірливо, як би керувалась здоровим глуздом чи критеріями наукового мислення. Релігійна віра розглядається як переживання, а її аргументація - як нижча по відношенню до самої віри, бо віра не має потреби в аргументації. Віра - це переживання, а не інтелектуальна дія, тому логіка та докази їй не потрібн, це те, до чого індивід прилучається через релігійне виховання - у сім'ї, у церкві та релігійну освіту, яку він, будучи віруючою людиною, сприймав як істинну на основі довір'я до авторитету церкви та її традиції.
Стійкість релігійної віри пов'язана з її можливістю протистояти суперечливій щодо неї інформації. Це пояснюється природою будь-якого переживання: в ньому доводи розуму частіше за все безсилі перед емоціями та бажаннями. Але стійкість віри спирається не на соціокультурні обставини: багато людей вірять в Бога тому, що більшість людей в нього вірить, тому що, коли віра є в наявності, то не може бути, що за нею нічого не стоїть, тобто така віра спирається на довір'я до традиції. Тому для людини психологічно цілком можливо бути віруючою й зовсім не мати уявлення про теоретичні чи фактичні питання щодо вірування, яке вона поділяє.
Віра в надприродне - головна ознака релігії. Релігійне відображення дійсності супроводжується утворенням уявлень про надприродне. За допомогою розуму довести існування надприродного так само важко, як і заперечувати існування надприродних сил. Ось чому релігії притаманна віра у надприродне.
Свідомість людини не просто відображає світ. Спираючись на зміст свідомості, людина діє у світі, активно до нього ставиться, тобто певний світогляд. Світогляд - сукупність узагальнених уявлень про дійсність, переконань та ідеалів, які відображають, розкривають та обумовлюють певне практичне й теоретичне ставлення людини до світу, її спосіб сприйняття, осмислення та оцінки навколишньої діяльності й самої себе як конкретного історичного об'єкта пізнання та практики. Релігія також виступає як різновид світогляду, тобто вона синтезує знання й практичний досвід людини, принципи та норми її поведінки у навколишньому середовищі через уявлення пре надприродне. Тому релігія практично впливає на діяльність людини, формує певне світовідчуття.
Релігійний світогляд має лише йому притаманні особливості: 1)релігійний світогляд подвоює світ на реальний та потойбічний (порівняйте: науковий світогляд виходить з принципу матеріальної єдності світу);2) у релігії світ реального - створений, обмежений у просторі та часі, тому й тіло людини є смертним, а потойбічний світ є вічним і душа в ньому житиме вічно (міфи про творення земного світу). Людина у релігійному світогляді теж постає як результат надприродної дії, божественного творіння.
Як бачимо, релігійний світогляд формується всередині релігійної свідомості й має спільні з нею ознаки. Релігія, з певного етапу розвитку людського мислення, йшла поруч з філософією, спираючись на неї, часом захищаючись від її критики або критикуючи, обмежуючи саму філософію. Можна помітити багато спільних рис між релігійним й філософським ідеалізмом: 1)вони однаково вирішують так зване основне питання філософії про первинність матеріального чи ідеального, наголошуючи на приматі ідеального над матеріальним; 2)вони мають спільні гносеологічні корені, по-третє, ідеалізм, як і релігія, подвоюють світ на ідеальний та матеріальний. Чому між релігією й ідеалізмом є суттєві відмінності, в чому вони полягають?
1)ідеалізм не персоніфікує ідеальне першоджерело світу, як це робить релігія, тобто не уявляє ідеальне у вигляді надприродної істоти. Здебільшого ідеалізм абсолютизує свідомість, розум взагалі або свідомість суб'єкта. В останньому випадку він може взагалі відкидати існування Бога поза суб'єктом;
2)ідеалізм спирається на теоретичне мислення, а для релігії головною цінністю є віра, а не розум;
3) ідеалізм є формою знання, наукою, релігія ж знанням не є, до нього не прагне;
4)релігія має такий елемент, як релігійний культ, обрядність і цим теж відрізняється від філософії.
Питання про структуру релігійної свідомості у сучасному релігієзнавстві розглядається по-різному. Але треба відрізняти структуру релігії як соціального явища в цілому від структури релігійної свідомості.
Релігія - це складне соціальне явище, в якій розрізняють: 1)саму релігійну свідомість, 2)релігійні відносини й релігійну діяльність та 3)релігійні інститути та організації.
Але зараз ми розглядаємо структуру релігійної свідомості. Оскільки вона є суспільною свідомістю, то їй притаманні спільні з нею риси: тобто в релігійній свідомості відрізняють буденну та теоретичну (богословську, теологічну) релігійну свідомість. Буденна релігійна свідомість має аморфний характер, а теологічна є теоретично обгрунтованою за допомогою богословської філософії.
Структура релігійної свідомості.Але релігійна свідомість має також специфічні, тільки їй притаманні риси, які й становлять структуру релігійної свідомості. Існують різні релігії, але в релігійній свідомості можна знайти групи ідей та почуттів, спільних для будь-якої релігії. Це й будуть елементи, що становлять структуру релігійної відомості.
- Віра в групу ідей, пов'язаних з уявленням про надприродне існуванні істот та сутностей, емоції, пов'язані з цією вірою, які спираються на уявлення про можливість спілкування людини з ними, називається анімізмом. В кожній релігії є анімістичні ідеї й почуття. Вони складають анімістичний елемент релігійної свідомості.
- Ідея реальності надприродного знаходить своє вираження в міфах, як відображають явища природи чи суспільного буття. Вони становляті міфологічний елемент релігійної свідомості.
- В релігійній свідомості існує уявлення про надприродні якості окремих предметів чи явищ - це фетишистський елемент релігійної свідомості.
- Уявлення про надприродний характер дій культу становить магічний елемент релігійної свідомості.
Релігійна свідомість є таким специфічним відображенням світу, яке спирається перед усім на залежність людини від сил, що її пригнічують, відображенням, яке формується за допомогою ідеї надприродного чи уявлення про надприродне - головну ознаку релігії. Релігійна свідомість може складатися стихійно, під впливом традиції й буденного життя, чи теоретично - під впливом теології чи філософії.
№3.
