Особливості експлуатації газоконденсатних свердловин

в умовах ретроградної конденсації вуглеводневої суміш}

Розробка газоконденсатних родовищ в режимі виснаження пластової енергії супровод­жується ретроградним випадінням в пласті та стовбурі свердловин, а при відповідних термо­динамічних умовах також у промислових комунікаціях вуглеводневого конденсату. Ретрог­радна конденсація вуглеводневої суміші призводить до зниження фазової проникності пори­стого середовища для газу. В результаті погіршується продуктивна характеристика свердловин аж до їх зупинок, коли дебіт газу стає нижчим від мінімально необхідного для виносу конденсату з вибою на поверхню. Наслідком передчасного відключення видобувних свердловин є зменшення не тільки конденсатовіддачі, але і газовіддачі пластів.

Для збільшення продуктивності газоконденсатних свердловин і підвищення вуглевод-невіддачі пластів необхідно зменшити негативний вплив ретроградних процесів на фазову проникність пористого середовища для газу і забезпечити повний і безперервний винос на поверхню всього конденсату, який надходить з пласта і випадає в стовбурі свердловини.

Відомі методи підвищення продуктивності газоконденсатних свердловин в умовах випа­дання і скупчення конденсату у привибійній зоні пласта можна розділити на дві групи:

методи очищення привибійної зони пласта від конденсату, що випав;

методи, які попереджують скупчення конденсату у привибійній зоні пласта або змен­шують насиченість породи рідкими вуглеводнями.

Для очищення пористого середовища від вуглеводневого конденсату запропоновано здійснювати періодичне закачування у привибійну зону пласта сухого газу. При закачу­ванні сухого газу конденсат, що випав, в основному відтісняється вглиб пласта за рахунок створення високих репресій на пласт і тільки незначна частина його переходить у газову фазу. Даний спосіб доцільно застосовувати при незначному вмісті конденсату в газі, а зака­чування сухого газу необхідно проводити при високих тисках з метою створення значних репресій на пласт. Істотним обмеженням у застосуванні даного методу є наявність на про­мислі джерела сухого газу високого тиску.

Зниження тиску і об'ємів закачування газу у привибійну зону пласта досягається вико­ристанням збагаченого газу, який характеризується підвищеним вмістом етану, пропану і бутану. Встановлено, що для поліпшення очищення привибійної зони пласта від рідких вуг­леводнів склад збагаченого газу належить вибирати, виходячи зі складу конденсату, що випав.

Ефективність застосування сухого і збагаченого газу для очищення привибійної зони пласта від конденсату може бути підвищена шляхом їх попереднього підігріву, При цьому збільшується кількість конденсату, який випаровується в газову фазу, і зменшується його в'язкість. Для нагріву газу можна використовувати гирлові і вибійні нагрівачі. а також теп­ло, яке одержують в результаті екзотермічної реакції різних хімречовин.

Очищення привибійної зони від конденсату, що випгв, можна також проводити шляхом періодичного закачування в газоконденсатні пласти міцелярного розчину, діоксиду вуглецю і різних вуглеводневих розчинників, які повністю змішуються з конденсатом, наприклад, скраплених нафггових газів, широкої фракції легких вуглеводнів та ін. з наступним продав­люванням їх у пласт сухим газом. Результати дослідно-промислових випробувань на сверд­ловинах Вуктильського газоконденсатного родовища показали, що обробка привибійної зо­ни широкою фракцією легких вуглеводнів дає змогу при відновленні роботи свердловини відібрати з привибійної зони пласта 12-15 % конденсату, що випав, а при застосуванні зба­гаченого газу - до 35 % зконденсованих вуглеводнів.

Загальним недоліком методів першої групи є необхідність проведення чадних обробок свердловин, оскільки в процесі відбору газу привибійна зона знову насичується конденса­том. Тому методи першої групи рекомендується застосовувати тільки при невеликому вмісті конденсату в газі.

Методи другої групи основані на тепловій дії на привибійну зону пласта і регулюванні характеру змочування пористого середовища.

Теплову обробку привибійної зони пласта запропоновано здійснювати зд допомогою стаціонарних нагрівальних пристроїв, встановлених на колоні ліфтових труб|Чнаприклад, вибійного газового пальника, в якому, як правило, використовують пластовий газ, мікрохвильового розігріву привибійної зони пласта і конденсату, який в ній наявний, дії на привибійну зону електромагнітним полем радіочастоти та ін. В результаті підвищення вибійної температури попереджується конденсація вуглеводнів у пласті або зменшується кількість конденсату, що випав, знижується його в'язкість і густина та збільшується ру­хомість. Однак запропоновані конструкції пристроїв для теплової дії на привцбійну зону пласта складні в обслуговуванні та недостатньо надійні.

Одним з напрямів підвищення продуктивності газоконденсатних свердловин є гідрофілізація пористого середовища. Суть її полягає у створенні в привибійній зоні пласта області штучної гідрофільності шляхом закачування гідрофільної рідини. Розмір її повинен відповідати радіусу зони рівноважної конденсатонасиченості, величина якої на кінець роз­робки родовища досягає ЗО-35м. Кількість гідрофільної рідини вибирається такою, щоб вміст її в порах пласта дорівнював рівноважній конденсатонасиченості. В гідрофільному пористому

середовищі конденсат, як гідрофобна рідина, займає центральну частину пор, яка характеризується найменшим фільтраційним опором. В результаті збільшується фазова проникність для конденсату і відповідно зменшується насиченість конденсатом привибійної зони. Ефект від гідрофілізації пористого середовища досягається як за рахунок попереджен­ня скупчення конденсату у привибійній зоні (зменшення конденсатонасиченості), так і збільшення його рухомості. Як гідрофільну рідину запропоновано використовувати прісну воду, метанол, соляну кислоту, водні розчини гідроксиду натрію, аміаку та ін. Для поліпшення змочуючих властивостей в робочі рідини можуть додатково вводитися ПАР ма­совою концентрацією 3-5%, наприклад, боксополімери оксидів етилену і пропилену.

В процесі гідрофілізації пористого середовища закачують у привибійну зону робочий розчин, витримують його протягом 8-24 год, після чого свердловину пускають в експлуа­тацію. Об'єм робочого розчину вибирають з розрахунку 0,6-1,5 м³ на Іп.м товщини пласта. У випадку забруднення привибійної зони рідкими і твердими вуглеводнями, які сприяють гідрофілізації породи, попередньо проводять очистку від них пористого середовища шляхом закачування вуглеводневого розчинника, наприклад, широкої фракції легких вуглеводнів в кількості 0,6-0,8 м³ на Іп.м товщини пласта. Вуглеводневий розчинник і робочий розчин продавлюють у пласт газом високого тиску, а при його відсутності - конденсатом або водним розчином ПАР. У випадку низьконапірних свердловин для поліпшення умов пуску їх в ро­боту після обробки вуглеводневий розчинник, робочий розчин і продавлювальну рідину за­качують в аерованому вигляді.