Частина вимог гетьмана Б.Хмельницького і українського уряду була розглянута царським урядом окремо, і деякі з них були підтверджені царськими указами 27.3.1654.
Згідно з Б.с. Україна зберігала значні права -мала власний адміністративно-територіальний устрій та управління, користувалася власним правом тощо. Однак відчутним було обмеження її політичного та економічного суверенітету: гетьманське управління було підпорядковане московському уряду, заборонялось підтримувати дипломатичні зносини з сусідніми державами -Річчю Посполитою та Туреччиною, всі витрати на утримання козацького війська лягали на гетьманську скарбницю, яка повністю контролювалася царськими чиновниками.
Б.с. були чинними лише на протязі 5 років. У 1659 між українським урядом і Москвою були укладені нові, т. зв. Переяславські сталі, які ще більш обмежували суверенітет України.
Оригінали Б.с.до наших днів не збереглися (до речі, їх не було вже у 1659). Відомими є тільки копії та чорновики, що зберігаються у фондах Посольського приказу Центрального державного архіву давніх актів у Москві.
БЕРЕЗОВСЬКИЙ МАКСИМ СОЗОНТОВИЧ (16(27)10.1745 - 22.3.(2.4)1777) - видатний український композитор. Н. вм.Глухові (тепер Сумська обл.) Вчився в Київській Академії, де почав писати музику. Володіючи гарним голосом в 1758 Б. був запрошений співати у придворну капелу в Петербурзі. З 1762 - співак італійської оперної трупи в Орієнбаумі. В 1765-74 - жив у Італії, де завершив музичну освіту у відомого теоретика музики Дж.Мартіні. В 1771 Б. був обраний акад. Болонської філармонічної академії. В цей період життя Б. написав оперу “Демофонт”, яка в 1778 була поставлена з великим успіхом в Ліворно. В 1774 повернувся у Петербург. Постійні придворні інтриги і неможливість знайти застосування своїм творчим силам привели Б.до самогубства. Автор опери “Іфігенія”, багатьох духовних концертів (“Не отвержи мене во время старости...”, “Отче наш”, “Вірую”), в яких відчутні впливи українських народних пісень і київських церковних співів. Б. відіграв важливу роль у становленні української класичної музики, хорового концерту.
БЕРЕНДЕЇ (берендичі. берендії) - кочові тюркські племена. Згадуються в староукраїнських літописах. З початку 12 ст. разом з торками і печенігами селились, за згодою князів, в південноукраїнських степах, поблизу Київського і Переяславського князівств, особливо в басейні р.Росі. В 1145 Б. разом з торками і печенігами увійшли до складу об'єднання чорних клобуків. Українські князі використовували кінноту Б. (чисельність близько 2,5 тис. вершників) для боротьби проти половив і в міжусобицях. Після монголо-татарської навали Б. поступово асимілювалися з основним кочовим населенням Золотої Орди.
БЕРЕСТЕЦЬКА БИТВА 1651 - битва української армії на чолі з Б. Хмельницьким в період національно-визвольної війни українського народу 1648-573 польськими військами18(28).б.-30.6(10.7)1651 поблизу м. Берестечка (тепер містечко Горохівського району Волинської області Польська армія налічувала 150 тис. чоловік, в тому числі 20 тис іноземних найманців. У війську Б.Хмельницького було близько 100 тис. козаків і 50 тис. татар. У боях 18-20 (28-30).6 козаки успішно атакували польські війська, які втратили 7 тис. чоловік вбитими. У вирішальний момент битви татарські загони, очолювані кримським ханом Іслам-Гіреєм III, не витримавши артилерійського вогню, втекли з поля бою, захопивши в полон Б. Хмельницького, який намагався їх затримати. Залишившись без полководця, українська армія була оточена ворогом. Обложені протягом десяти днів, під керівництвом полковників Ф.Джалалія, М.Гладкого, І.Богуна та інших героїчно відбивали всі атаки поляків. Під командуванням наказного гетьмана І.Богуна через непрохідні болота і р.Пляшівку з возів, хомутів, сідел і одягу було збудовано три переправи. В ніч на 30.6(10.7) козацькі полки, ведучи ар'єргардні бої, зуміли вирватись з оточення. Хоча втрати у повстанців були великі- загинули близько ЗО тис. козаків, втрачено 28 з 115 гармат, - розгромити їх ворогові не вдалося. Українська армія виступила на Київщину, де почала готуватися до нових битв. Наслідком Б. б. стало підписання Білоцерківського мирного договору 1651.
БЕРЕСТЕЙСЬКА УНІЯ 1596 - одна з найважливіших подій в історії церковного життя в Україні. Укладена у 1596. внаслідок чого утворилась Українська Греко-Католицька Церква. Була викликана необхідністю виправити наслідки церковного розколу між Римським Престолом та Константинопольським Патріархатом, який відбувся у 1054. Кроки до цього робилися не один раз, але реальні можливості полагодження цього питання склалися лише в 16 ст. Сприяла цьому, насамперед, кризова ситуація, у якій перебувала православна церква в Україні. Проявами її були занепад церковної дисципліни, непорозуміння між церковними братствами та ієрархією, зазіхання новоствореного (1589) Московського Патріархату, непродумані кроки Константинопольського та інших східних патріархів, тощо. Важливим фактором, що спонукав до укладення унії з Апостольською столицею, була необхідність протистояти подальшій латинізації та полонізації української світської еліти, а також добитися зрівняння в правах українського духовенства з латинським. Ідея укладення унії знайшла прихильників і в польських державних та церковних колах, які мали тут свої розрахунки. Однак, як показав дальший розвиток подій, їхні сподівання не справдилися. Ініціатором укладення церковної унії з Римом був львівський православний єпископ Гедеон Балабан, який на протязі тривалого часу вів суперечки з Львівським Ставропігійським братством. Цю ідею підтримали єпископ холмський Діонізій Зборуйський, єпископ пинський Леонтій Пельчинський та єпископ луцький Кирило Терлецький, а з 1593 і нововисвячений володимирський єпископ Іпатій Потій. Ідею унії, особливо на етапі її підготовки, підтримував і найвпливовіший світський український магнат князь Костянтин Острозький. Для обговорення і вирішення даного питання на протязі 1590-95 єпископи провели 5 синодів і, погодивши основні питання, у червні 1595 доручили єпископам Потію та Терлецькому вести переговори у справі об'єднання церков у Римі, куди вони виїхали у вересні цього ж року. Після тривалих переговорів, у грудні 1595 обидва єпископи були прийняті папою Климентієм VIII і визнали католицьке віросповідання. Згодом було видано документ, який встановлював права та привілеї уніатської церкви. Для офіційного урочистого проголошення унії київським митрополитом Михайлом Рогозою та польським королем Сигізмундом III Ваза було скликано церковний собор у Бресті, який відбувся 16-20.10.1596. Для участі у його роботі прибули всі єпископи, багато архімандритів, ігуменів, священиків та представників мирян. Однак вже на початку собору його учасники поділилися надвоє. До противників унії, яких очолювали князь К.Острозький та представник Константинопольського Патріарха протосинкел Никир, приєдналися єпископи львівський Г.Балатон та перемишльський М.Копистинський. Разом з частиною духовенства та мирян вони провели окремий православний собор, який засудив діяльність митрополита М.Рогози та єпископів, які прийняли унію і хотіли наблизити православну церкву до західного світу. Митрополит Рогоза та вірні йому єпископи вибули згідно з канонічним правом собор, який довершив справу унії з Римським Престолом. У ньому взяли участь митрополит, 5 єпископів, частина духовенства та шляхти, а також представники католицької церкви. Собор затвердив акт унії, про що було оповіщено окремим посланням митрополита. Згідно з умовами Б.у. українська церква зберігала східний обряд, церковнослов'янську літургічну мову, право на заміщення митрополичої та єпископських кафедр, вживання старого (юліанського) календаря, нижче духовенство і надалі зберігало право одружуватись. Одночасно визнавалась зверхність Римського Папи як першоієрарха всієї Християнської Церкви та були прийняті догми католицької церкви.
Внаслідок укладення Б.у. православне духовенство, що визнало її рішення, було урівняне в правах з католицьким, звільнялося від сплати податків та виконання інших повинностей. Єпископам були обіцяні місця у сенаті Речі Посполитої, але ця обіцянка не була виконана урядом. Шляхта та міщани, що прийняли унію, також урівнювались у правах з католиками латинського обряду і одержали право займати посади у державних та міських урядах. Зразу ж після Берестейського собору з восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість: Київська, Володимир-Волинська, Турово-Пинська, Луцька, Холмська та Полоцька. Перемишльська та Львівська єпархії прийняли її згодом відповідно у 1692 та 1700.
БЕРЕСТЕЙСЬКИЙ МИР 1918 (Брестський мир)- мирний договір між Українською Народною Республікою, з одного боку, Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією, з другого, підписаний 27.1(9.2)1918 у Бресті (Бересті, Брест-Литовську). Поштовх для початку переговорів про мир з Центральними державами дали більшовики. 20.11.(3.12)1917 у штабі німецьких військ у Брест-Литовську вони вступили у переговори з представниками австро-німецького блоку. 2(15).12 було підписано угоду про перемир'я строком на 28 днів. Переговори про укладання мирного договору між Радянською Росією і Німеччиною та її союзниками почались 9(22).12.1917 у Бресті. Більшовицька делегація (голова а. Іоффе) на початку переговорів заявила, що вона представлятиме інтереси всіх народів колишньої Російської імперії. 21.12.1917-3.1.1918 Українська Центральна Рада направила на переговори українську делегацію. До складу делегації УНР, яку було обрано на нараді представників керівництва Української Партії Соціалістів-Революціонерів і Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії, входили В.Голубович (голова), М.Полоз, М.Любинський, О.Севрюк, М.Левитський. Напередодні від'їзду делегація отримала докладне роз'яснення позиції України на переговорах ви М.Грушевського. Делегація повинна була домагатися включення до складу УНР українських земель, що знаходились під владою Австро-Угорщини (Східної Галичини, Буковини і Закарпаття), а також земель, які належали до війни Російській імперії (Холмщина, Підляшшя і Посяння). У випадку відмови Австро-Угорщини передати окуповані нею землі, делегація мала вимагати створення з них окремого коронного краю з найширшою автономією. На переговорах у Бресті Німеччину представляли державний секретар закордонних справ Р.фон Кюльман, начальник штабу східної групи військ ген. М.Гофман, Австро-Угорщину - міністр закордонних справ граф О.Черніні граф Чакі, Туреччину - посол у Берліні Ібрагім Гакі і державний секретар Ахмет Мессімі-Бей; Болгарію - міністр юстиції Попов і ген. П.Ганчев (пізніше Попова заступив голова Ради Міністрів Болгарії В. Радославов). 25.12.(6.1).1918 українська делегація, яку нотою делегацій чотирьох союзних держав було визнано “самостійним і повноважним представником УНР”, підключилася до переговорів. Питання про долю Східної Галичини, Буковини і Закарпаття на вимогу делегації Австро-Угорщини було знято з обговорення. Холмщину, Підляшшя і Посяння було визнано за землі, які повинні увійти до складу УНР. 5(18).1.1918 на пропозицію російської делегації у переговорах було зроблено перерву на десять днів. 7(20).1.1918 виїхала до Києва і українська делегація. Після проголошення в ніч з 11 на 12.1.(24 на 25.1).1918 IV Універсалу УЦР (Універсали Української Центральної Ради) члени української делегації повернулися до Бреста. На цей раз делегацію очолював О.Севрюк. Напередодні відновлення переговорів російська делегація (голова Л.Троцький)17(30)1.1918, мотивуючи зміною внутрішньополітичної ситуації в Україні і присутністю на переговорах представників харківського більшовицького уряду (голова делегації Ю.Медвєдєв), фактично відмовилася визнати повноваження делегаті УНР. Після ознайомлення учасників переговорів з текстом IV Універсалу УЦР 19.1(1.2).1918 на пленарному засіданні всіх делегацій міністр закордонних справ Австро-Угорщини О.Чернін від імені Центральних держав зробив заяву про визнання Української Народної Республіки незалежною і суверенною державою. В ніч з 26 на 27.1 (з 8.2 на 9.2) 1918 було укладено мирний договір між УНР і країнами Четверного союзу. Текст Б.м. складався з 10 статей. За умовами Б. договору кордони між Австро-Угорською імперією і УНР встановлювалися по лініі довоєнних кордонів Російської імперії та Австро-Угорщини. Кордон з Польщею мав проходити по лінії Тарноград-Білгорай-Щебрешин-Красностав-Пугачів-Радин-Межиріччя-
Сарнаки-Мельник-Високо-Литовськ-Кам'янець-Литовський-Пуржани-Вигоновське Озеро. Для остаточного встановлення кордонів з Польщею створювалась мішана місія. Брестський договір передбачав врегулювання питання про звільнення окупованих областей: встановлення дипломатичних і консульських відносин: взаємну відмову від оплати військових податків і компенсації шкоди, заподіяної війною: повернення військовополонених та інтернованих цивільних осіб. Б. м. регулював господарські відпосини і взаємний обмін товарів між Україною та країнами Четверного союзу. Додатковою умовою договору був пункт про надання Центральними державами збройної допомоги УНР у боротьбі проти більшовиків та позика українському уряду в розмірі 1 млрд.крб. У Бресті була укладена також таємна декларація між УНР і Австро-Угорщиною, за умовами якої Садна Галичина і Буковина об'єднувалися в один коронний край. Проте 4.7.1918 Австро-Угорщина анулювала таємну декларацію, мотивуючи це тим, що Україна не передала обумовленої Б.м. кількості збіжжя. Насправді таке рішення було прийняте під тиском польських політичних кіл. Укладення Б.м. стало блискучою перемогою молодої української дипломатії та першим актом визнання України як незалежної держави у новітній час.
БЕРЕСТЕЙЩИНА (Берестейська земля, Брестщина) - українська етична територія між Бугом і Прип'яттю, Яселдою і Нарвою. Загальна площа - 32.3 тис.км2 Найбільші міста -Берестя(Брест), Кобрин, Кам'янець. З 10 ст. знаходилась у склад Київської держави. В 1080-1150 належала до Турово-Пинського князівства, з 1150-до Волинського, а з 1199 стала складовою частиною Галицько-Волинськоі держави. В 1320 Брестська земля була захоплена Трокським князівством (Литва). В 1569-1795 входила до складу Берестейського воєводства Речі Посполитої. Після третього поділу Польщі (1795) Б. перейшла під, владу Російської імперії. Тепер - територія Республіки Бєларусь. Сьогодні на Б. в межах Малоритського, Брестського, Каменецького, Жабинківського, Кобринського, Березівського, Дрогочинського, Іванізського, Пінського та Столинського районів Брестської області цілковито, а в Пружанському, іванецькому, Ляховицькому і Лупинецькому - частково проживає корінне українське населення. В 1940 у Брестській області працювало 58 шкіл з українською мовою навчання, 127 читалень “Просвіти”, в обласному центр була українська бібліотека. На даний час шкіл з українською мовою викладання на Б. немає 18.02.1990 у Бресті було створено Українське Громадсько-Культурне Об'єднання, яке послідовно виступає за надання населенню Б. статусу української національної меншини в Бєларуській державі і за збереження та розвиток рідної мови, культури і звичаїв.
БЕРИНДА ПАМВО (н. між 50-70-ми рр. 16 ст. -п. 23.7.1632)-видатний діяч української культури і освіти, лексикограф, письменник. Н. у Галичині. Працював друкарем і гравером у Стрятині, Перемишлі, Львові, а з 1619 - у Києві. Був головним друкарем, редактором, перекладачем у Києво-Печорській лаврі. Найважливіша праця Б. - перший друкований український словник “Лексиконь словеноросский альбо имен толкование” (1627). Словник Б. містить 6982 поняття, слова та імена тогочасної церковнослов'янської мови з перекладом та тлумаченням тогочасною українською літературною мовою. Б. - один з зачинателів української поезії і шкільної драми, автор віршованої композиті “На Рождество Христа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа для утіхи православним християнам” (1616) - видатної пам'ятки української літератури. Помер у Києві.
БЕРЛАДНИК ІВАН (Іван Ростиславич; р.н. невід. - 1162) князь, один з представників галицького княжого роду Ростиславичів. Син перемишльського князя Ростислава Воло-даревича. Після смерті батька одержав у володіння м.Звенигород (на р.Білці). У 1141 розпочав війну з своїм дядьком Володимирком Володаревичем. В результат невдалої спроби зайняти галицький княжий стіл, Б. у 1144 був позбавлений Звенигородського удільного князівства. Зазнавши поразки, втік на землі нижнього Дунаю, де з 1146 згадується як князь берладський (назва походить від м.Берладь, що знаходилось на одноіменній річці - лівій притоці Серету). Згодом подався до Києва, де служив при дворі князя Всеволода Ольговича та його брата Святослава. У 1158 Б. знову на Дунаї, де, організувавши загони половців та берладників, у наступному році вирушив у похід проти галицького князя Ярослава Осмомисла. Маючи 6-тисячне військо, обложив головне місто Галицького Пониззя - Ушицю, але незважаючи на підтримку місцевого населення зазнав поразки. Подався до Києва, а згодом - до Греції, де у 1162 був отруєний у м.Солуні (Салоніки).
БЕРЛАДНИКИ - збірна назва переселенців з земель Київської держави, насамперед з Галицького князівства, які у 12 ст. оселилися у нижньому Подунав'ї (т. за. Галицьке Пониззя). Головним містом Б. було м.Берладь (нині м.Бирлад у Румунії). Займалися, головним чином, рибальством, полюванням та іншими промислами. У літописах вперше згадуються у 1159, коли вони пдтримуючи галицького князя Івана Ростиславича (Берладника), взяли участь у поході проти Ярослава Осмомисла, і напали на м.Ушицю та Кучелмин. Згодом, у 1160 Б. здобули м.Олешшя у пониззі Дніпра, але біля м.Дциня зазнали поразки від київського князя Ростислава Мстиславича. Після цього письмові джерела не подають відомостей про Б.
