БАРАНОВСЬКИЙ ЯРОСЛАВ (псевдонім Лімницький, Макар; 1906-1943; за ін. даними -11.5. 1944) - український політичний діяч, член УВО і ОУН (31929). Н. в с.Темерівцях на Станіславщині (тепер Івано-Франківська обл.) в сім'ї греко-католиць-кого священика. В 1924-26 входив до складу “Летючої бригади” Української Військової Організації, створеної Ю. Головінським для здійснення бойових операцій проти польських репресивних Органів. Бравучасть в експропріаційних акціях біля Калуша (травень, листопад 1924, травень 1926), у Львові (березень 1925), біля Богородчан (влітку 1925), в Долині (влітку 1925). Заарештований польською поліцаю і в червні 1926 разом з братом Р.Барановським (згодом виявився агентом польської поліції) засуджений до 2,5 років тюрми. Після звільнення з ув'язнення в січні-лютому 1929 Б. брав участь у Першому Конгресі Українських Націоналістів у Вині (28.1.-3.2.1929), на якому було створено Організацію Українських Націоналістів. З 1930 забезпечував зв'язок між Начальною і крайовою Командою УВО, референт зв'язку Проводу Українських Націоналістів (ПУН) з Крайовими Екзекутивами ОУН. В 1933-39 - президент Центрального Союзу Українського Студентства. В серпні 1939 - учасник II Великого Збору Українських Націоналістів у Римі (27.8.1939), на якому разом з М. Капустянським і О. Сеником увійшов до складу президії ПУН. Загинув в 1943 у Львові.
БАРБАРЕУМ - греко-католицька духовна семінарія в 1774-84 у Відні, заснована імператрицею Марією Терезією. Діяла при Варвари св.церкві. В Б. навчались відомі українські греко-католицькі церковні діячі Галичини та на Закарпаття (А. Ангелович та ін.).
БАРБОН ПЕТРО (р. н. невід. -1588)- львівський архітектор. Походив з Італії, жив у Львові в 50-80-х рр. 16 ст. Барбон збудував там дзвіницю при братській Успенській церкві, що носить назву “вежа Корнякта” (1572-82) та палац у стилі палійського Відродження для купця К. Корнякта (1571-80). Мав великий вплив на творчість українських архітекторів П.Римлянина і А.Прихильного.
БАРВІНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР (25.2.1850 3.2.1883) - український громадський діяч, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист. Брат О.Барвінського. Н. в с. Шляхтинцях на Тернопільщині (тепер с. Гніздичка Збарзького району Тернопільської обл.). В 1872 Б.В. закінчив Львівський ун-т. Б. -один з співзасновників товариств “Просвіта” (1868) і “Рідна школа” (1881). В 1876-80 -редактор журналу “Правда”, а в 1880-83 - засновник і перший редактор газети “Діло”. Б. був знайомий і підтримував зв'язки з П. Кулішем, М. Драгомановим, М. Костомаровим. Автор публіцистичних статей і прозових творів, наприклад повістей “Скошений цвіт” (1871), “Сонні мари молодого питомця” (1879), “Безталанне-сватання” та ін.
БАРВІНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (6.6.1847-1927)- визначний український громадсько-політичний діяч, педагог і історик, дійсний член НТШ (з 1899). Брат В. Барвінського. Народився в с. Шляхтинцях на Тернопільщині у родині священика. В 1857-65 вчився у тернопільській гімназії. У 1865 вступив до Львівського ун-ту, вивчав історію і українську мову та літературу. Добре володів німецькою і декількома слов'янськими мовами. В студентські роки очолював львівський осередок Громади, співпрацював з українськими періодичними виданнями “Правда”, “Мета”. “Русь”, “Русалка”. Був знайомий з М. Лисенком. З 1868 Б. займався педагогічною діяльністю, викладав у гімназіях Бережан, Тернополя, з 1888 - професор державної учительської семінарії у Львові. В 1889-1918 - член Крайової шкільної ради, в 1891-96 голова Українського Педагогічного Товариства, заступник голови т-ва “Просвіта” (1889-1895) у Львові. В 1886 Б. розпочав видавати “Руську історичну бібліотеку” (вийшло 24 томи). Б. поряд з О. Кониським і й. Антоновичем став одним з ініціаторів реорганізації Літературного Товариства ім.Т.Шевченка в Наукове Товариство ім. Т.Шевченка, а в 1892-97 - очолював т-во. Б. брав активну участь у громадсько-політичному житті Галичини. Намагався досягнути порозуміння з австрійським урядом і польськими політичними колами, впроваджуючи в життя політику т.зв. нової ери, яка, однак, зазнала невдачі (див. Народовці). В 1891-1907 входив до складу австрійського парламенту (з 1917-довічний член Ради Панів), в 1894 -1904 - депутат галицького сейму. В 1896 виступив засновником Католицького Руського Народного Союзу, який в 1911 перетворився на Християнсько-Суспільну Партію. В 1918-19 Б. очолював Державний Секретаріат освіти і віросповідань Західно-Української Народної Республіки в уряді К.Левицького (з 9.11.1918 до 4.1.1919). Після окупані польськими військами Галичини вийшов від політичної діяльності Б. - автор і видавець кількох підручників для українських народних і середніх шкіл -“Виїмки з українсько-руської літератури”, “Вибір з української літератури”, “Історія української літератури” (1920), та ін.
БАРСЬКА КОНФЕДЕРАЦІЯ 1768 - військово-політичне об'єднання польської шляхти, спрямоване проти короля Станіслава Августа Понятовського і Російської імперії. Створена 29.2.1768 у м. Бар на Поділлі (тепер Вінницька обл.) за ініціативою магнатів братів Красинських, Ю.Пуласького та ін. Учасники Б.к. виступали проти втручання Росії у внутрішні справи Речі Посполитої та реформ внутрішнього устрою Польщі, домагалися збереження прав і привілеїв шляхти. Безпосереднім приводом до виступу конфедерате стало підписання С. Понятовським 17.2. 1768 під грубим тиском російського уряду трактату про зрівняння в політичних правах католиків з некатоликами (лідери противників зрівняння були заарештовані російським послом М.Рєпніним і вивезені у Калугу). В ході воєнних дій з російськими військами конфедерати чинили масові розправи над українським населенням, що викликало піднесення гайдамацького руху і стало причиною національно-визвольного повстання на Правобережній Україні - Коліївщини. Боротьба конфедератів проти царських військ продовжувалася з 1768 до 1772. В жовтні 1768 на стороні Б.к. виступила Туреччина, яка оголосила війну Росії. Французький уряд для керівництва збройними силами конфедератів вислав ген.Дюмур'є. Проте, незважаючи на значну міжнародну підтримку, в 1772 головні сили конфедератів були розбиті російськими військами під командуванням О. Суворова. Поразка Б.к. стала однією з передумов першого поділу Польщі (1772).
БАРЯТИНСЬКИЙ ІВАН (рр.н. і см. невід.) -російський князь. В 1734 разом з князем О.Шаховським і полк. Гур'євим увійшов від російської сторони до складу Правління гетьманського уряду. В 1736 призначений фактичним головою цього органу. За наказом Б. було заарештовано весь київський магістрат, а всі королівські і царські грамоти, в яких зазначалися привілеї Києва, зібрано і відіслано до Петербурга.
БАРЯТИНСЬКИЙ ЮРІЙ (рр.н. і см. невід.) -московський воєвода, князь. В 1658 командував московською залогою в Києві. У вересні 1658 зумів вибити спробу Д. Виговського при підтримці київських міщан здобути місто. Щоб помститися киянам, Б.Ю. зруйнував частину міста, знищивши при цьому кілька тисяч мирних жителів (за деякими даними - 15 тис.чол.).
БАСАРАБ МАТЕЙ (Матейу; р. н. невід. - п. 1654) - господар Волощини (1632-1654), сприяв економічному розвитку Волощини, зміцнював владу господаря. За допомогою київського митрополита П.Могили відкрив друкарні у Кимпулунгу і Говорі. В 1652 надрукував перший збірник писаних законів Волощини. В 1653 Б., підтримуючи претендента на молдавський престол С.Георгіцу, разом з семигородським (трансільванським) князем Юрієм II Ракоці) вів боротьбу проти військ господаря Молдови В. Пупула і українських військ на чолі з Т. Хмельницьким.
БАСАРАБ ОЛЬГА (1889 - 12.02.1924) -визначна українська громадсько-політична дячка в Галичині. Н. в с.Підгородді на Рогатинщині (тепер Івано-Франківська обл.). Навчалась у Перемишльському ліцеї, згодом у Торговій академії у Відні. Вже під час навчання брала активну участь в українському національному русі, створюючи перші дівочі дружини Пласту. На поч. першої світової війни Б. разом з О.Степанів організувала першу жіночу чету Легіону Українських Січових Стрільців. В ході війни проводила велику доброчинну і освітню роботу у Комітеті допомоги пораненим і полоненим у Вині та Комітеті допомоги цивільному населенню, за що була відзначена організацією Міжнародного Червоного Хреста. Одна з організаторів і член Головної Управи Союзу Українок у Львові. 9.2.1924 Б., була заарештована польською поліцією за приналежність до Української Військової Організації. В ніч з 12 на 13.2.1924 закатована під час допиту. Похована на Янівському цвинтарі у Львові.
БАСКАК - намісник хана Золотої Орди у підвладних країнах у II пол. 13 - на поч. 14 ст. На українських землях з'явилися після падіння Києва (1240). Б., якого супроводжували значні військові загони, проводив облік населення і збирав данину в українських землях. Часто втручалися у взаємовідносини між князями, чинили суд і розправу. Жорстоке поводження Б. з місцевим населенням часто приводило до повстань проти монголо-татар. На початку 14 ст. хани перестали посилати Б. в Україну, зобов'язавши князів самих збирати данину і відвозити її в Золоту Орду.
БАТИЙ (Бату, Саїн-хан: 1208-1255) -монгольський хан, полководець, онук Чингісхана. В 1236-43 очолив похід монголо-татарського війська в Східну і Центральну Європу. В 1239 війська Б. здобули і зруйнували Чернігів і Переяслав, в 1240 - Київ, Галич, Володимир. Наприкінці 1240 монголо-татари увійшли в Польщу. Угорщину і Далмацію. Ослаблене героїчною боротьбою населення руських князівств, військо Б. зазнало ряд поразок у Чехії та Угорщині. В 1242 Б. повернувся з військом на Нижню Волгу. де заснував монгольську державу - Золоту Орду з столицею Сараєм-Бату (місто Бату). В 1251 Б. брав участь у державному перевороті в монгольській імперії, під час якого великим ханом імперії став Мунке.
БАТОЗЬКА БИТВА 1652 - переможна битва українського війська, очолюваного Б.Хмельницьким з польською армією під командуванням коронного гетьмана М.Калиновського 22-23.5(1-2.6.)1652 біля г.Батіг на Брацлавщині (тепер Вінницька обл.). Щоби не допустити воєнного союзу України з Молдовою польський уряд направив в Україну армію, яка складалась з 12 тис. кінноти, 8 тис. жовнірів та ЗО тис. озброєних слуг. Несподіваним ударом 22.05.(1.6) козацькі полки атакували польське військо і змусили ворога виступити в табір. Оточивши польський та6ір, вранці 23.5(2.6) козаки вдарили з усіх боків і в кількох місцях прорвали ворожу оборону. Бій у таборі точився цілий день і завершився повним розгромом польської армії. В Б. полягло майже все польське військо та німецькі найманці. Загинув і сам гетьман М.Калиновський. Українські війська зайняли територію України до р. Случ. В Б. Б. особливо яскраво проявився талант Б.Хмельницького як видатного полководця. Сучасники, оцінюючи цю блискучу перемогу української армії, порівнювали Б.б. з розгромом римлян карфагенським полк. Ганнібалом під Каннами (216 рік до н.е.)
БАТОРІЙ СТЕФАН (27.9.1533 - 12.12.1586) -польський король (з 1576). Син семигородського (трансильванського) князя Стефана IV. Навчався в Падуанському ун-ті В 1571-76 - семигородський князь. Вибраний польським королем при підтримці середньої шляхти. За правління Б. польський уряд зробив спробу знищити Запорізьку Січ. В квітні 1578 було видано королівський універсал, яким заборонялось пускати запорожців “на волость” і торгувати з Січчю зброєю і порохом. У вересні-грудні 1578, готуючись до війни з Московською державою і намагаючись використати в ній козацтво, Б. збільшив кількість реєстрових козаків до 500 чол., а в 1583-до 600 чоловік і надав їм ряд привілеїв, у т. ч. було вперше передано козакам клейноди (хоругву, бунчук, булаву та печатку) та видано у володіння Трахтемирів в Зарубським монастирем. В 1579-82 за Б. Річ Посполита брала участь у Лівонський війні 1558-1583. У воєнних діях брали участь і українські козаки, зокрема в боях на Оверщині. В січні 1582 Б. в Ямі Запольському уклав перемир'я з Московським царством. Намагаючись зміцнити королівську владу, вів боротьбу з польськими магнатами.
БАТУРИН - містечко Бахмацького р-ну Чернігівської обл. на р. Сеймі Час заснування Б. точно невідомий. Вперше згадується в документах за 1625. Під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57- сотенне містечко Батуринської сотні Стародубського полку. В 1669 - 1708 -резиденція гетьманів Лівобережної України (Д. Многогрішного, І.Самойловича, І.Мазепи). Тут підписано Батуринські статті 1663. В листопаді 1708 московські війська під командуванням О. Меншикова захопили Б. Місто було вщент зруйновано, а всі жителі знищені. Козацьку старшину розіп'яли на хрестах, котрі встановили на плотах і пустили вниз по р.Сейм. В 1750-64 Б. був резиденцією гетьмана К.Розумовського. В Б. збереглися цінні архітектурні пам'ятки: палац К.Розумовського (1709-1803, архітектор Ч. Камерон), парк і будинок В. Кочубея.
БАТУРИНСЬКІ СТАТТІ 1663 - міждержавний договір, підписаний гетьманом Лівобережної України І.Брюховецьким і представниками московського уряду у м. Батурині в 1663. Підтверджуючи Березневі статті 7654, Б. с. містили додаткові пункти, за якими гетьманська адміністрація зобов'язувалась забезпечувати харчами московське військо в Україні: повернути московським поміщикам селян-втікачів; українським купцям заборонялось ввезення та продаж горілки і тютюну у Московській державі. У 1665 Б. с. замінені Московськими статтями 1665.
БАХЧИСАРАЙСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1681 угода про перемир'я 13(23).1.1681 у Бахчисараї між Туреччиною, Кримським ханством і Московською державою. При укладанні договору від української сторони був присутнім генеральний писар С Ракович. Договір був укладений терміном на 20 років і завершив війни 70-х рр. 17 ст. між цими державами за володіння землями Правобережної України. За Б.м.д. кордон між Туреччиною і Московською державою встановлювався по р. Дніпру; Туреччина приєднувала пн. Київщину, Брацпавщину і Поділля, а Московська держава - Лівобережну Україну і Київ з містечками Васильків, Стайки, Трипілля, Радомишль. Напротязі 20-х років територія між Дністром і Бугом залишалася нейтральною і незаселеною, на якій обидві сторони не мали права будувати і відновляти укріплення: козаки отримали право на рибну ловлю, добування солі та вільного плавання по Дніпру та його притоках до Чорного моря, а татари - на кочування і полювання в степу по обидві сторони Дніпра. Б. м. д. в черговий раз перерозподілив українські землі між сусідніми державами і значно посилив позиції московського уряду в Гетьманщині, що призвело до поступового наростання національного та соціального гніту українського народу у Лівобережній Україні.
БАЧИНСЬКИЙ ЛЕВ (1872-1930)- український політичний діяч, адвокат. Н. у Галичині. Після здобуття юридичної освіти займався адвокатською практикою у Станіславові (тепер Івано-Франківськ). Належав до провідних членів Української Радикальної Партії. В 1907-1918 Б., будучи членом Державної Ради у Відні, послідовно відстоював національні інтереси українського населення Галичини. В серпні 1914 увійшов до складу Головної Української Ради, а з травня 1915 разом з М. Васильком. Є Петрушевичем, М. Ганкевичем став заступником голови Загальної Української Ради К. Левицького. В жовтні 1918 обраний заступником президента Української Національної Ради Є. Петрушевича. На початку листопада 1918 - державний комісар Станіславського повіту. Автор конституційного закону від 3.1.1919 про об'єднання ЗУНР і УНР та закону про земельну реформу від 14.4.1919. В січні 1919 очолював делегацію з представників Галичини, Буковини і Закарпаття, яка 22.1.1919 взяла участь в урочистій церемонії проголошення Злуки двох українських держав у Києві. Після переходу УГА за Збруч залишився в окупованому польськими військами Станіславі. Підтримував діяльність президента ЗУНР Є.Летрушевича за кордоном, спрямовану на відновлення незалежності Західно-Української Народної 'Республіки дипломатичними заходами. В 1924-30 - голова УРП (з 1926 - Української Соціалістичної Радикальної Партії). З 1928 -депутат польського сейму, в якому спільно з Українською Парламентською Репрезентацією діяв Соціалістично-Радикальний Клуб, очолюваний Б.
БАЧИНСЬКИЙ ЮЛІАН (1870-після 1934) -український громадський діяч, публіцист. Член Української Радикальної Партії, а з 1899 -Української Соціал-Демократичної Партії. В 1895 Б. опублікував працю “Ukraina Irredenta” (“Україна Незалежна”), де обгрунтував необхідність політичної самостійності України. В 1918 Б. входив до складу Української Національної Ради ЗУНР-ЗОУНР. З 1919 -представник УНР у Вашингтоні. В 20-х рр. повернувся в УСРР. Працював у редакції “Української Радянської Енциклопедії”. В 1934 Б. заарештований і засланий. Дальша доля невідома. Б. - автор книги “Українська еміграція в Америці”.
БЕЗБОРОДЬКИ - український старшинський рід. Походили з козаків Переяславського полку. Андрій Б. (1711 - 1780) - генеральний писар (1741-62), з 1762 - генеральний суддя. Олександр Андрійович Б. (1747 - 6.4. 1799) - державний діяч, дипломат, князь (з 1797). Н. в м. Глухові. Закінчив Київську Академію. В 1765 розпочав службу в канцелярії ген.-губернатора Малоросії П. Рум'янцева. Брав участь в укладанні Кючук-Кайнарджійського миру 1774.31775 - особистий секретар Катерини 11. В 1780 став членом Колегії закордонних справ, а з 1784 фактично очолював її. В 1791 підписав Ясський мирний договір 1791 з Туреччиною. Маючи великий вплив на Павла І, добився відновлення в Україні генерального Військового Суду та деяких установ часів Гетьманщини. Ілля Б. (1756-1815) - брат Олександра Б. В 1820 на його кошти в Ніжині була відкрита гімназія вищих наук. В 1832 її перетворено на Ніжинський ліцей.
БЕЗПАЛИЙ ІВАН (р. н. невід. - 1718) -козацький полковник. Походив з козацької старшини Уманського полку. В 1658-59 Б. очолював старшинську опозицію, яка, стоячи на промосковських позиціях, виступала проти незалежницької політики гетьмана І.Виговського. В листопаді 1658 під Барвою (тепер Чернігівська обл.) був обраний наказним гетьманом. При підтримці московських воєвод організував антигетьманське повстання на Лівобережжі. Приєднав свої загони до московських військ під командуванням воєвод Г.Ромодановського і О.Трубецького, які окупували частину території Лівобережної України. Після обрання в 1659 гетьманом Ю.Хмельницького став генеральним суддею. На початку XVIII ст. прийняв схиму.
БЕЗПАЛКО ЙОСИП (1881 - р. см. невід.) -український політичний і військовий діяч, публіцист. Н. на Буковині. Деякий час займався педагогічною діяльністю. В 1906-18 Б. очолював Українську Соціал-Демократичну Партію на Буковині. 1908-1914 і 1918 редагував партійний друкований орган - газету “Борба”. В 1918- член Української Національної Ради Буковини, з жовтня 1918 -Української НаціональноїРади ЗУНР-ЗОУНР. В січні 1919 взяв участь у роботі Трудового Конгресу України. В 1919-1920 Б. - міністр праці УНР в уряді Б.Мартоса. З 1920 жив в емігрант у Чехо-Словаччині, викладав у Господарській Академії у Подебрадах. В 1947 репресований НКВС СРСР.
БЕЗПАЛКО ЙОСИП (псевдонім Остап; р. н. невід. - п. 3.8.1947) - український військовий діяч, командир групи “Лисоня” Української Повстанської Армії. Загинув у бою з радянськими каральними загонами.
БЕЗРУЧКО МАРКО (1883-1944) - український військовий дач, ген.-хорунжий Армії УНР. Н. на Херсонщині. В 1914 закінчив Академію генерального штабу в Петербурзі Учасник першої світової війни. В 1918 - начальник оперативного відділу Генерального штабу Армії Української Народної Республіки. З квітня 1919 - начальник штабу Корпусу Січових Стрільців (командир Є.Коновалець), член Стрілецької Ради. З січня 1920 - командир 6 стрілецької дивізії Січових Стрільців, яка брала участь у першому Зимовому поход (див. Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921). Після підписання Варшавського договору 1920 дивізії Б. і О.Удовиченка розпочали спільно з польською армією наступ на Київ під час польсько-радянської війни 1920. 7.5.1920 дивізія Б. разом з польськими частинами зайняла Київ. З серпня 1920 Б. командував Середньою групою військ Армії УНР. яка, провівши в жовтні контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород-Бар-Літин. Наприкінці 1920 очолював військову місію і штаб Армії УНР у Варшаві. В 1920-24 Б. військовий міністр, віце-міністр уряду Української Народної Республіки за кордоном (в екзилі), член Вищої Військової Ради УНР. В 1931-35 - голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Автор книги “Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині”.
БЕЛА - в угорському королівстві ім'я королів з династії Арпадів. Найвідоміші:
БЕЛА І (1016-1063) - угорський король, брат Андрія I. Правив з 6.12.1060;
БЕЛА II СЛІПИЙ (1108 - 13.2.1141) - угорський король. В 1112 був осліплений за наказом свого дядька короля Коломана. Захопив частину Далмації з м. Спліт (1133) та Боснію (1136). В 1139 втручався в міжусобну боротьбу в Київській державі, пославши 30-тисячне військо на допомогу Ярополку Володимировичу в його боротьбі проти чернігівського князя Всеволода;
БЕЛА III (1145 - 23.4.1196) - угорський король з 117Z Син Гейзи II. Виховувався в Константинополі Користувався підтримкою візантійського імператора Мануїла I, запровадив в управлінні країною візантійські порядки і звичаї. Приєднав до Угорщини Срем, Хорватію і Далмацію (1180). В 1188 Б. скориставшись конфліктом між галицьким князем Володимиром Ярославичем і боярами, захопив Галич і проголосив себе “королем Галичини”.Залишив у Галичині намісником свого сина Андрія. В 1189 галицьке боярство об'єдналось з Володимиром і вигнало загарбників:
БЕЛА IV (1206 - 3.5.1270) - угорський король з 1235. Син Андрія II. Проводив політику зміцнення королівської влади і намагався ослабити політичну роль магнатів. В 1241 під час монголо-татарської навали втік у Далмацію. З 1242 активно вибудовував країну. В 1244-45 разом з своїм зятем Ростиславом і польськими феодалами напав на Галицько-Волинське князівство, захопив Перемишль і обложив Ярослав (на р. Сян). 17.8.1245 в Ярославській битві 1245 угорсько-польські загарбники були розгромлені українськими військами під командуванням Данила Романовича Галицького. В 1246-64 підтримував союзні відносини з Д.Галицьким. В 1247 відбувся шлюб Лева Даниловича з дочкою Констанцією. Вів війну проти Венеції за далматинські міста, також проти чеського короля Пшемисла II за оволодіння Австрією і Штірією.
БЕЛЬКЕ ГУСТАВ (1618-1661) шведський дипломат. В 1655-56 очолював шведське посольство у Москві. Виконуючи доручення короля Карпа Х Густава, Б., не визнав козаків за підданих московського царя, продовжуючи вважати Україну повністю незалежною державою. Така позиція Швеції щодо України стала однією з причин оголошення в 1656 війни з Москвою.
БЕНЕДИКТИНЦІ (бенедектини) - найстаріший чернечий римо-католицький чин, заснований близько 530 Бенедиктом Нурсійським в монастирі Монте-Кассіно (Італія): жіноче відгалуження чину - бенедиктинки. Статут чину вимагав постійного перебування в монастирі, обов'язкової молитви (7 раз на добу) та ін. В 10-11 ст. чин Б. досяг найбільшого впливу в католицькій церкві. В епоху раннього середньовіччя Б. з'явилися в Україні. 313 ст. існував монастир Б. у Києві. В 1922-24 митрополитом А.Шептицьким були засновані Б. східного обряду. В 1926 відкрили католицький університету Зальцбурзі (Австрія). Сьогодні центри Б. існують в Європі та Америці. На чолі чину стоїть абат-примас, який живе в Римі і обирається кожні 12 років.
БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА - місто на р. Яселя в Західній Бєларусі, за 92 км на пн.-сх. від Бреста (тепер м.Береза, Брестської обл. Республіка Бєларусь). Назва “Картузька” походить від костьолу чину картузіанців. В 1934 в Б.К. містився створений польським урядом концентраційний табір для політичних в'язнів. Утворений розпорядженням президента Польщі І.Мосціцького від 17.6.1934. Відкритий 5.7.1934 у будівлях колишнього російського монастиря. Відзначався особливо жорстоким режимом. У таборі були ув'язнені сотні українських діячів, зокрема членів Організації Українських Націоналістів. Вже в 1934 у Б.К. перебувало 200 в'язнів, в тому числі 120 українських націоналістів, 40 членів польської партії “Обуз Народово-радикальни” і близько 40 членів Комуністичної партіїЗахйноіУкраїни. Напередодні другої світової війни у таборі знаходилось близько 5 тис. українців.
БЕРЕЗИНСЬКИЙ ЮРІЙ-МИРОСЛАВ (бл. 1912-30.11.1932) - український військовий діяч. Н.вс. Оглядів Радехівського повіту на Львівщині у сім'ї священика. Навчався у Львівському ун-ті Член УВО і ОУН. 22.03.1932 убив начальника Українського відділу слідчої поліції львівського комісаріату Е.Чеховського, який керував слідством у всіх важливих справах заарештованих членів ОУН і відзначався особливо жорстоким поводженням з ув'язненими під час допитів. 30.11.1932 керував нападом на пошту в Городку Ягайлонському (тепер м. Городок Львівської обл.) з метою здобуття коштів для дальності ОУН. Під час операції був поранений охороною і, не бажаючи потрапити до рук ворога, застрілився.
“БЕРЕЗІЛЬ” - український театр. Заснований в 1922 Л.Курбасом, як мистецьке об'єднання “Березіль” (МОБ) навколо групи акторів колишнього “Молодого театру” (створений в 1918). Назва походить від першого місяця весни - березня. Працював 1922-26 у Києві, а в 1926-33 - у Харкові. Створюючи “Б.”, Л.Курбас виходив з засади, що театр повинен не відтворювати, а формувати життєві принципи людей у суспільстві. Творча практика” Б.” зазнавала впливу емпресіонізму і конструктивізму. Театр ставив п'єси світових і українських драматургів: “Макбет” В.Шекспіра, “Змова Феско в Генуї” Ф.Шіллера, “Жакерія” П.Меріме, “Хазяїн”, “Сава Чалий” і Карпенка-Карого, “За двома зайцями” М.Старицького та ін. Особливим успіхом користувапися п'єси М.Куліша “Маклена Граса”, “Народний Малахій” і “Мина Мазайло”. В різні роки в театрі працювали Д.Антонович, А.Бучма, М.Крушельницький, О.Середюк. Н.Титаренко, Н.Ужвій, С.Шагайда, В.Чистякова та інші актори. “Б.” з його чіткою національною та мистецькою позицією постійно зазнавав критики, яка звинувачувала театр у націоналізмі, в боротьбі з політикою Комуністичної партії. Наприкінці 1933 Л.Курбас був заарештований, а театр “Б.” переформовано і перейменовано у Харківський державний драматичний театр їм. Т.Шевченка.
БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ 1654 (статті Богдана Хмельницького) комплекс документів, які регламентували політичне і правове становище Гетьманщини після Переяславської ради і включення України до складу Московського царства. В ході переговорів між гетьманським урядом та Москвою українська сторона постійно добивалася від царя підтвердження прав та привілеїв Запорізького Війська, української шляхти, православного духовенства та міст. У відповідь царські посли запевняли гетьмана Б.Хмельницького та старшину, що всі права та порядки, які існували в Україні, будуть збережені. Однак вже в процесі безпосередньої підготовки та в ході Переяславської ради виникли непорозуміння між обома сторонами. Так, зокрема, московський посол, боярин В.Бутурлін, відмовився від будь-яких зобов'язань на користь України, у т ч. і від складення присяги від імені царя, про гарантування прав і привілеїв козацтва, шляхти, духовенства та міщан України. Такий хід подій стурбував Б.Хмельницького та старшину, які вирішили добитися письмового підтвердження своїх прав. З цією метою було розроблено вимоги до царя, що складалися з 23 пунктів, або статей. Ці т. зв. “Просительні статті” гетьман доручив відвезти до Москви посольству, яке очолювали генеральний суддя Війська Запорізького С.Богданович-Зарудний та переяславський полковник П.Тетеря.
У даному документі мова йшла про підтвердження прав, привілеїв та вольностей Війська Запорізького та української шляхти (ст.1, З, 7. 13), укладення 60-тисячного козацького люстру (ст.2), платню старшині про кошти на утримання козацького війська (ст.8-12, 21), збереження місцевої адміністрації та збір нею податків (ст.4, 15), надання гетьманові у рангове володіння Чигиринського староства (ст.5), право Війська Запорвького обирати гетьмана (ст.6), право зносин гетьмана з іноземними державами (ст.14), невтручання московських чиновників у справи України (ст.16), підтвердження козацьких та шляхетських привілеїв (ст.17), збереження прав київського митрополита (ст.18), надіслання царського війська проти військ Речі Посполитої під Смоленськ (ст.19), утримання військових залог на кордонах України і Польщі (ст.20), оборону України від нападів татар (ст. 22), утримання козацької залоги у фортеці Кодак (ст.23).
Посольство вирушило до Москви наприкінці лютого 16541 відразу ж після приїзду розпочалися інтенсивні переговори, які тривали шість днів. В результаті проект був значною мірою змінений і скорочений до 11 пунктів. 21.3.1654 вони були представлені на розгляд царя та Боярської думи і схвалені ними. Згідно з цим документом, який був головним у всьому комплексі документів і увійшов до історії під назвою “Березневі статті”, передбачалось: 1 - збір податків на користь царської скарбниці доручалось вести українським урядникам; 2 - встановлювалась платня військовому писарю та підпискам (1000 польських злотих), військовим суддям (300 польських злотих), судовим писарям (100 польських злотих), полковим писарям і хорунжим (50 польських злотих), сотенним хорунжим (ЗО польських злотих) та гетьманському бунчужному (50 злотих); З - козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, всім полковникам, і військовим та полковим осавулам надавались у володіння млини; 4 - встановлювалась платня генеральному обозному (400 злотих) та генеральному хорунжому (50 злотих); 5 - заборонялись зносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем; 6 - підтверджувалося право київського митрополита і всього духовенства на маєтності, якими вони володіли; 7 - московський уряд зобов'язувався вступити у впну з Польщею весною 1654; 8 - передбачалось утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою; 9 - гетьманський уряд просив встановити платню полковникам (100 єфімків-талерів), полковим осавулам (200 польських злотих), військовим осавулам (300 польських злотих), сотникам (100 польських злотих) і кожному козакові (30 польських злотих), однак дане прохання було відкладено до перепису всіх прибутків, що мали поступати до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків; 10 - у випадку татарських нападів на Україну передбачалось організувати проти них спільні походи з боку як України, так і Московії; 11 - гетьманський уряд просив встановити утримання для козацької залоги у фортеці Кодак (400 чол.) та для запорожців, виконання даного прохання також було викладене до окремого рішення. Тут же містилась вимога до гетьмана: негайно приступити до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків і після завершення роботи надіслати його до Москви.
