Нагромадження капіталу
З XVI ст. в економіці країн Західної Європи відбувається низка серйозних якісних зрушень, які свідчать про зміну типу економічної системи. Централізовано керована система феодального типу змінюється ринковою економічною системою, заснованою на переважно товарній формі господарських відносин. Цей перехід породжує необхідність вирішення комплексу завдань, які складають зміст процесу «первісного нагромадження капіталу».
Нова економічна ситуація висуває нові вимоги до економічних знань. У ринковій системі рішення приймаються кожним учасником економічного процесу самостійно і під свою відповідальність. Тому різко зростає потреба в розумінні того, що відбувається в економіці, які в ній діють закономірності, щоб уникнути помилкових рішень, наслідки яких можуть бути досить болючими. Необхідність економічних знань стає масовою, що приводить до відокремлення їх у самостійну сферу, яка досліджує область господарських відносин. Економічні ідеї, до цього розчинені в різних формах суспільної свідомості, стають предметом спеціального аналізу і продуктом діяльності самостійних економічних шкіл. Першою такою школою стають меркантилісти, які спробували побудувати систему уявлень про громадську організацію, яка базується винятково на економіці.
Відображаючи специфічну ситуацію епохи первісного нагромадження, коли перші великі капітали формувалися в сфері торгівлі і грошового обігу, вони сконцентрували свою увагу саме на цих процесах (звідси їхня назва від італ. mercante – купець). Проголосивши метою господарської діяльності збагачення, вони звели багатство до грошової форми його вираження, і головний спосіб реалізації даної мети бачили в збільшенні кількості грошей у країні.
У залежності від рекомендованих методів вирішення цього завдання меркантилізм поділяється на два етапи: ранній і пізній.
Ранній меркантилізм ґрунтувався на політиці грошового балансу, тобто прагненні залишити в країні більше грошей, аніж вивезти за її кордони. Для цього рекомендувалося всіляко перешкоджати відтокові з країни золота і срібла, зобов'язувати імпортерів тратити зароблені гроші в даній країні, а експортерів – повертати назад у країну значну частину виторгу. Незабаром, однак, з'ясувалося, що збільшення кількості грошей не стільки збагачує країну, скільки веде до росту цін і падіння доходів населення.
Пізній меркантилізм ґрунтувався на ідеї активного торговельного балансу, тобто на прагненні залучити в країну більше грошей за рахунок перевищення товарного експорту над імпортом. Вирішення проблеми вбачалося в розвитку експортного виробництва, сприянні вітчизняним торговцям шляхом надання їм пільг і преференцій, а також у створенні митних бар'єрів на шляху іноземних товарів.
Типовим виразником подібних поглядів був англієць Томас Ман (1571–1641), що у книзі «Багатство Англії в зовнішній торгівлі, або Торговельний баланс як регулятор нашого багатства» доводив вигідність для країни активної торговельної політики.
Меркантилісти пов'язували свої рекомендації з активним державним втручанням в економіку, адресуючи їх насамперед правителям, які повинні були проводити відповідну господарську політику. Ці надії французький меркантиліст Антуан де Монкретьєн (1575–1621) висловив у назві своєї роботи «Трактат по політичній економії», наголосивши, що в області економіки держава повинна здійснювати активну політичну діяльність. Винайденому ним термінові було суджене довге життя, оскільки він незабаром став позначати всю систему наукових уявлень про господарські процеси.
Інший французький меркантиліст, визначний державний діяч епохи Людовика XIV Жан Кольбер (1619–1683), проводячи політику сприяння експортному виробництву, заборонив вивіз із країни сільськогосподарської продукції, чим істотно знизив ціни на неї на внутрішньому ринку. Ця політика була вигідна власникам мануфактур і торговцям, тому що дозволяла платити робітникам меншу заробітну плату і робила конкурентоздатнішою експортну продукцію. Однак зниження доходів у сільському господарстві нанесло істотного удару цієї галузі, від якого вона оправилася дуже не швидко. Концепція меркантилістів ще не була повною мірою науковою, оскільки вони торкалися поверхневого шару економічних відносин, скоріше, реєструючи їх, ніж аналізуючи з метою виявлення закономірностей. У той же час вони наштовхнулися на ряд закономірностей, властивих економічним процесам, які хоча і не змогли пояснити, але відзначили їхню наявність. Такі, наприклад, формулювання «чистої» кількісної теорії грошей, наявність взаємозв'язку між рівнем кредитного відсотка й економічною активністю, констатація витіснення дешевими грішми дорогих («закон Грешема»).
Меркантилістські ідеї отримали широке поширення практично у всіх країнах, де відбувався перехід до ринкової економічної системи, і хоча вони були фрагментарні і найчастіше суперечливі, їхній вплив був досить помітним як в області господарської політики, так і в теоретичному осмисленні явищ, які спостерігалися.
У Російській державі представниками меркантилістських ідей був думський боярин Афанасій Ордин-Нащокін (1605–1680), який проводивполітику підтримки торгівлі, яку вважав знаряддям розвитку виробничих сил і джерелом поповнення казни. Зокрема, виступав за встановлення держаної монополії зовнішньої торгівлі на ряд товарів,укріплення грошової одиниці.
Ще одним видатним представником російського меркантилізму був Іван Тихонович Посошков (1652–1726).У своєму головному труді «Книзі про скудність та багатство» висловлював ідеї близькі до західноєвропейських меркантилістів. Але на відміну від них вважав джерелом багатства не самі гроші, а продукт, який виробляють селяни і ремісники. У той же час закликав розвивати торгівлю і не тільки зовнішню, але й внутрішню.
Представником українського меркантилізму можна вважати Феофана Прокоповича (1677–1736). Він активно підтримував реформи Петра І, які мали меркантилістський напрямок. Обґрунтовував активну роль держави у вирішенні господарчих завдань. Він був прихильником активного торгового балансу, досягти якого можна лише шляхом розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі. Він обстоював необхідність розвитку економічних зв’язків, торгівлі з іншими країнами, однак лише в тому разі, якщо вони відповідали інтересам власної країни.
Цитати та документи
Тордесільянсський договір між королями Іспанії і Португалії про розділ світу (7 червня 1494 року)
…Високі сторони, що домовляються, через вищеназваних представників домовилися і погодилися, щоб уникнути сумнівів і суперечок відносно островів і земель вже відкритих, або тих, що будуть відкриті у морі-океані, щоб була проведена лінія від полюса до полюса, тобто від полюса арктичного до полюса антарктичного з півночі на південь, у 370 лігах на захід від островів Зеленого Мису на відстані, визначеної у градусах або іншими способами, які будуть визнані найбільш зручними, та виміряної без лишку або нестачі, і щоб все, що вже відкрито або буде відкрито королем Португалії або його кораблями, будь-то острови або материки, на схід від цієї лінії та всередині неї на півночі і на півдні, належало названому сеньйору королю Португалії і його спадкоємцям назавжди, і що всі острови і материки, як відкриті, так і ті, що будуть відкриті королем і королевою Кастилії і Арагону або їх кораблями на захід від названої лінії, на півночі і на півдні належало означеним сеньйорам королю і королеві та їх спадкоємцям назавжди.
Якщо ж, по щастю, така лінія пересіче острів або материк, то буде встановлений стовп або знак, що буде розділяти ту частину, що належить Португалії від тієї, що належить Кастилії.
Томас Мор [5]
…Ваші вівці, зазвичай, такі кроткі, що задовольняються дуже малим, тепер, як кажуть, стали такими ненажерливими і неприборканими, що пожирають навіть людей, розорюють і спустошують поля, дома і міста. Як раз у тих частинах королівства, де виготовляють тонковолокнисту і тому більш коштовну вовну, знатні і шляхетні пани, навіть деякі абати, святі мужі, не задовольняються тими щорічними доходами і відсотками, що зазвичай одержували від маєтків їхні попередники. Для орання у своїх маєтках вони не залишають нічого, відводячи усе під пасовища, зносять дома, руйнують міста, залишаючи тільки храм під овечий хлів.
Таким чином, один ненажера, ненажерлива і жорстока болячка, суспільства, знищує межі полів, оточує єдиним парканом кілька тисяч акрів, викидає всіх держателів, позбавляє їх, або обплутаних оманою, або придушених насильством, навіть їх власного майна, або, замучивши образами, примушують продати його. Тому у будь-якому випадку нещасні виселяються із звичних і рідних домів і не знають куди їм діватися. Коли ж вони у бродяжництві своєму все розміряють, що інше залишається їм як не красти і не опинитися по заслугам на шибениці, інакше вони повинні були блукати і жебракувати.
Акт про покарання бродяг і завзятих жебраків (1597 р.)
…Всякий, хто цим актом визнається бродягою або завзятим жебраком, повинен після свого арешту, по розпорядженню мирового судді, констебля або десяцького, бути роздягнутим догола вище поясу і прилюдно битий батогом, поки його або її спина не покриється кров’ю, а потім їх слід послати туди, де вони народилися і там вони повинні нанятися на роботу, як належить чесним людям.
Ф. Бродель [3]
Капитализм является порождением неравенства в мире; для развития ему необходимо содействие международной экономики… Он вовсе не мог бы развиваться без услужливой помощи чужого труда.
Томас Ман [7]
Звичайним засобом для зростання нашого багатства і грошей є зовнішня торгівля. При цьому ми повинні постійно додержуватися такого правила: продавати іноземцям щорічно на більшу суму, ніж ми покупаємо у них. Я покажу, яким способом повинен виводитися баланс королівства щорічно…
1. Багатство можна збільшити обробляючи великі пустощі під культури, які ми завозимо з-за кордону.
2. Ми можемо скоротити ввіз, якщо відмовимося від надмірного споживання іноземних товарів…
3. Не втрачати ринків збуту наших товарів.
4. Вартість товарів, що вивозяться може бути підвищена, якщо ми будемо вивозити їх на власних судах.
5. Економне споживання нашого багатства дуже підвищило би щорічний вивіз його за кордон.
6. Якщо ми станемо складом іноземного зерна, пряностей, бавовни, які ввозяться з-за кордону, це збільшить судноплавство, торгівлю, кількість грошей в країні…
9. Дуже вигідно вивозити наші гроші як товари, якщо це робитьс у цілях торгівлі.
10. Допускати, щоб товари, які виготовляються з іноземної сировини вивозилися без мита. Це сильно збільшить вивіз товарів за кордон.
И.Т. Посошков [1]
Аз, мизерный его императорского величества рабичищ, мнение свое сицевое предлагаю… Понеже не то царственное богатство, еще к царской казне лежащия, но то, еще бы весь народ богат был… И купечество в России чинитца неправо… А торг дело великое! Надобно о них попечение иметь неоскудное, понеже купечеством всякое царство богатитца, а без купечества и малое государство быть не может… Надлежит же и о крестьянстве вспомянуть, чтобы и их от разорения и обид поохранить.
Питання для самоконтролю
1. Які фактори сприяли Великим географічним відкриттям?
2. Які були наслідки Великих географічних відкриттів?
3. Що таке «революція цін»?
4. Які завдання вирішувалися у процесі «первісного нагромадження капіталу»?
5. Що являв собою процес «огороджування» в Англії і які були його наслідки?
6. Назвіть основні джерела первісного нагромадження капіталу.
7. Які види мануфактур ви знаєте?
8. У чому полягали особливості поземельних відносин в Україні після національно-визвольної війни 1648–1654 рр.?
9. Які причини привели до виникнення самостійних економічних шкіл?
10. Поясніть різницю між ідеями раннього і пізнього меркантилізму.
11. Які особливості меркантилістської політики Ж. Кольбера?
12. Які закономірності економічних процесів були виявлені і зафіксовані меркантилістами?
План семінарського заняття
1. Передумови і соціально-економічні наслідки Великих географічних відкриттів.
2. Джерела, методи і результати первісного нагромадження капіталу.
3. Економіка українських земель в XVII–XVIII ст.: зміни у сільському господарстві, промисловості, торгівлі, фінансах.
4. Історичні передумови виникнення, сутність і етапи еволюції меркантилізму.
Теми повідомлень
1. Найважливіші географічні відкриття XV–XVI ст.
2. «Революція цін» і її соціально-економічні наслідки.
3. Особливості первісного нагромадження капіталу в Англії.
4. Форми і типи мануфактурного виробництва.
5. Особливості меркантилізму у різних країнах.
Тести
