Аналіз літератури [2 – 6; 9] та наявний досвід переконливо доводять, що завдання військово-патріотичного виховання допризовної молоді не можна успішно вирішувати за допомогою одного або групи методів, навіть якщо вчителі, вихователі й викладачі предмета «Захист Вітчизни» професійно володіють ними. З огляду на це у військово-патріотичному вихованні допризовників доцільно застосувати певну систему методів, об’єднаних у класифікацію (від латин. Classis – розряд + facare - робити), яка передбачає групування методів, виходячи з їх загальних ознак і фіксованих закономірностей зв’язку між ними. Пропонована класифікація є спробою активізувати дослідницьку роботу з теорії та практки військово-патріотичного виховання допризовної молоді, орієнуючи науковців і практичних працівників у різноманітності вихованих методів та прийомів на порівняльній основі. До того ж, лише за наявності певної класифікації методів військово-патріотичного виховання створюються можливості добору методів, відповідних особливостям формування особистості майбутнього воїна. Ретельно дібрані метощди допоманають успішно вести в загальноосвітніх школахх виховну роботу, досягти високого рівня сформованості в учнів допризовного віку патріотичних переконань у необхідності завчасно готуватися під час навчання до військової служби в армії та інших військових формуваннях.
Визначення історії становлення й розвитку військово-патріотичного виховання допризовної молоді засвідчує, що науковці в різні періоди включали до своїх класифікацій як методи з теорії і практики виховання учнівської молоді, так і з теорії і методики віцйськового виховання. Наведені у таблиці 1 методи інтерпретовані стосовно військово-патріотичного виховання допризовної молоді в умовах загальноосвітніх навчальних закладів та позакласної роботи.
Не збігаючись у поглядах відносно загальної кількості методів військово-патріотичного виховання, автори неоднозначні й у визначенні їх особливостй. Так М.О. Білоусов, Л.А. Бублик, О.М. Катуков, Є.М. Цветаєв, розкриваючи свої класифікації, називають одним з найпоширеніших метод прикладу. О.Д. Тюфякін обмежує цей метод особистим прикладом вихователя. Це, певно, не зовсім виправдано, адже для учнів одпризовного віку, окрім вихователя, за позитивний приклад можуть бути вчителі, викладачі предмета «Захист Вітчизни», військовослужбовці, воїни-ігтернаціоналісти, участики Великої Вітчизняної війни, борці за незалежність Української держави, учасники Революції гідності, Антитерористичної операції та іншиі заслужені люди.
Аналіз існуючих наукових розробок з цієї проблематики засвідчує, що в літературних джерелах, дослідженнях з військово-патріотичного виховання сформульовані найрізноманітніші способи виховного впливу на юнаків допризовного віку, нагромаджено чималий науковий фонд, що розкриває зміст, сутність та закономірності функціонування загальних і специфічних методів військово-патріотичного виховання. Згадані методи за їх характерними ознаками можна поділити на кілька груп або класифікацій. У класифікації враховано передову педагогічну практику. Досвід роботи загальноосвітніх навчальних закладів, учителів, викладачів предмета «Захист Вітчизни», класних керівників та інших падагогічних працівників і вихователів.
Будь-яка з наведених у таблиці 1 класифікацій допомагає виявити загальне і часткове, суттєве і випадкове, теоретичне і практичне й тим самим сприяє доцільнішому й ефективнішому їх використанню у практичній військово-патріотичній роботі.
У військово-патріотичному виховання, як і в будь-якому іншому складному й суперечливому педагогічному явищі, важко знайти єдину логічну основу для класифікацій численних способів педагогічного впливу на допризовну молодь, організації такої військово-патріотичної діяльності, яка активно сприяє досягненню поставлених виховних завдань.
Цим пояснюються різні підходи до існуючих классифікацій методів військово-патріотичного виховання допризовної молоді, де за основу взято одну або кілька сторін виховного процесу, відбивається ті чи інші домінуючі стилі стосунків між учителями й вихователями, між педагогічними і учнівськими колективами.
Відомі вчені Ю.С, Васютин, О.М. Катуков, Є.М. Цветаєв і О.Д. Тюфякін, наприклад, у своїх класифікаціях виокремлюють такі методи військово-патріотичного виховання допризовної молоді, як переконання, методи врав, прикладу, заохочення, примушування. Від цієї групи незначною мірою відрізняються класифікації військово-патріотичного виховання, запропоновані Л.А. Бубликом і В.В. Третьяковим. Вони включили лише в методи переконання, прикладу і практичні методи (щоправда, не назвали які саме). У класифікації В.В. Зенкіна, А.І. Кукаріна, Є.М.Цветаєва і С.О. Черних, крім названих методів, виділено групу стимулювання, яка поєднує заохочення і примушування. М.О. Білоусов і С.С. Ткачов до аналогічної групи включили методи покарання та змагання.
Наявність різних точок зору вчених і методистів на проблему класифікації методів військово-патріотичного виховання допризовної молоді відбиває природний процес диференціації та інтеграції знань про них. Водночас це переконливо доводить, що визріли реальні можливості для узагальнення й систематизації уявлень про методи військово-патріотичного виховання допризовної молоді на основі методології цілісного підходу до її виховання на території особистіно зорієнтованого виховання, розробленої І.Д. Бехом, яка грунтуєтиься на методологічних принципах гуманістичної педагогіки і психології [1].
Адже відомо, що особистість учнів допризовного віку формується насамперед у процесі їхньої основної діяльності: навчання, праці, військово-спортивних ігор, походів по місцях бойової слави українського народу, на заняттях оборонно-спортивних і технічних гуртків, спортивних секцій з військово-прикладних видів спорту, в процесі пошукової робьоти тощо.
Отже, при обгрунтуванні класифікацій методів військово-патріотичного виховання доцільно спиратися на фундаментальні положення теорії діяльності, розробленої у працях О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна та ішних психологів.
Розглядаючи цю категорію як одрну з найскладніших у психології, С.Л. Рубінштейн зазначав, що діяльність – це «процес», через який реалізується те чи інше ставлення людини до навколишнього світу, інших людей, до завдань, які ставить перед нею життя [10, с. 256-257]. О.М. Леонтєв уточнює, що під діяльністю варто розуміти не будь-який процес, а лише пов'язаний з потребами людини. Отже, під діяльністю треба розуміти таків процеси, «які, виконуючи те чи інше ставлення людини до світу, відповідають особливою, відповідною їм потребою» [8, с. 145]. Г.С. Костюк звернув увагу на те, що в її «психологіній структурі виявлено взаємозв’язок таких компонентів, як мета, мотив, предмет діяльності, способи і засоби досягнення мети, а також активні дії й операції» [7, с. 42].
Отже, до класифікацій мають входити такі методи військово-патріотичного виховання, що передбачають активну участь юнаків допризовного віку у виховному процесі. Практика засвідчує, що активними вони бувають лише за умови, коли їхня особиста мета, потреби, мотиви, що спонукають їх до військово-патріотичної діяльності, активної підготовки до військової служби, озбігатимуться. Такий збіг певною мірою є, наприклад, у меті нашої держави забезпечити мир, оборонити свою національну незалежність, підготувати допризовну молодь до військової служби.
Таблиця 1.
Класифікація методів військово-патріотичного виховання у дослідженнях різних авторів
| М. О. Білоусов | Л. А. Бублик | Ю. С. Васютин | В. В. Зенкін та інші |
| ˇ метод переконання ˇметод прикладу ˇметод вправ Методи стимулювання: • метод заохочення; •метод покарання | ˇметодпереконання ˇметод прикладу ˇприктичніметоди | ˇ метод переконання ˇ метод заохочення ˇ метод примушування ˇ метод особистого прикладу | ˇ метод переконання ˇметод прикладу ˇметод вправ Методи стимулювання: •методзаохочення; •методпримушування |
| О. М. Катуков, Є. М. Цветаєв | С. С. Ткачов | О. Д. Тюфякін |
| ˇ метод переконання ˇ метод прикладу ˇ метод вправ ˇ метод заохочення ˇ метод примушування | ˇ метод переконання ˇ метод прикладу ˇ метод вправ Метод стимулювання: •метод заохочення; • метод покарання; • метод змагання ˇ Метод особистого прикладу вихователя | ˇ метод переконання ˇ метод особистого прикладу вихователя ˇ метод вправ ˇ метод заохочення ˇ метод примушування |
Мета молоді – жити в мирі та безпеці, не одпускати міжнаціональних конфліктів, сприяти своєму благополуччю та розвитку, підготовці до майбутньої професійної діяльності та захисту своєї країни.
Потрібно враховувати також, що цілеспрямована військово-патріотична діяльність удосконалює особистість старшокласників, впливає певним чином на формування їхніх індивідуальних якостей, патріотичних почуттів та переконань, породжує нові потреби, певні погляди на майбутню військову службу, вносить суттєві корективи до перспективної мети, яка пробуджує активні вчинки й дії.
Отже, в процесі військово-патріотичного виховання в допризовній молоді треба формувати високу патріотичну свідосість, навчати вміло діяти за різних емоційних станів, виробляти практичні вміння, навички та звичку самостійно готувати себе до діяльності в несприятливих і навіть екстемальних умовах військової служби. Цілком закономірно, що формування, розвиток і вдо сконалення будь-якої з названих сторін особистості майбоутного воїна потребує відповідних способів вихованого спливу вчителів, вихователів і викладачів предмета «Захист Вітчизни» на учнів одпризовного віку, вироблення в них певних стилів взаємин з однолітками у процесі різноманітної військово-патріотичної і спортивної діяльності.
Сприраючись на теоретичні положення щодо створення класифікацій методоів та враховуючи специфіку військово-патріотичного виховання допризовної молоді, до запропонованої класифікації внесено низку змін і доповнень. Зокрема, овизначен6о чотири групи методів, уточнено їхні назви, запроваджено нові методи, в окрему групу виділено методи самовихвання допризовної молоді, що мають першорядне значення у формуванні особистості майбутнього воїна.
Отже, в розробленій класифікації усі методи військово-патріотичного виховання допризовної молоді умовно об’єднано в чотири тісно пов’язані одна з одною групи (табляця 3).
Таблиця 2.
Класифікація методів військово-патріотичного виховання допризовної молоді
| Методи військово-патріотичного виховання | |||
| Перша група | Друга група | Третя група | Четверта група |
| Методи формування в допризовній молоді патріотичної свідомості, поглядів та переконань: розповіді; бесіди; лекції; диспуту; прикладу; переконання; громадської думки. | Методи організації військово-патріотичної діяльності та формування особистого досвіду поведінки допризовної молоді: педагогінча вимога; доручення; метод вправ; привчання; пошуку; виховних ситуацій. | Метди стимулювання і мотивації військово-патріотичної діяльності та поводження допризовної молоді: змагання; заохочення; примушення; перспектив. | Методи саомвиховання і самопідготовки допризвної молоді до військвої служби: самозобов’язання; самопереконання; самостійних вправ; самоспостереження; самоконтролю; самозвіту. |
Як бачимо, групування методів військово-патріотичного виховання у наведеній класифікації науково обгрунтовано, спирається на загальновизнану в психології та педагогіці теорію діяльності, що враховує специфіку військово-патріотичного виховання допризовної молоді у складних- сучасних умовах. Крім того, класифікація відбиває новітні досягнення теорії виховання особистості, узагальнєю багаторічні дискусії науковіців і практиків щодо групування вихованих методів, застосування їх за умов демократизації загальноосвітноьої школи. При створенні наведеної класифікації зроблено наголос на індивідуалізацію військово-патріотичного виховання й самопідготовки одпризовної молоді од військової служби в складних сучасних умовах.
1.1. Історичне значення фізичного і військово-патріотичного виховання молоді.
З проголошенням незалежності України і створенням її Збройних Сил основою політики нашої країни стала гарантована національна безпека від зовнішньої військової загрози, запобігання війні, підтримання міжнародного миру. Свідченням турботи держави про боєздатні Збройні Сили є схвалена Указом Президента України від 25 жовтня 2002 р № 948/2002 “Концепція допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді”, згідно з якою допризовна підготовка молоді включається як складова частина до визначеної державою системи освіти вищих, професійно-технічних і загальноосвітніх навчальних закладів, є обов’язковим навчальним предметом і має забезпечити здобуття юнаками початкових знань, умінь і навичок із загальновійськових дисциплін.
Адже знання й уміння з військово-патріотичного і фізичного виховання, основ початкової військової підготовки, здобуті й опановані молоддю в навчально-виховних закладах, дадуть їй змогу швидше й успішніше адаптуватися в армійському середовищі, допоможуть виробити почуття колективізму, взаємодопомоги і взаємовиручки, поваги до історичної спадщини, а також зміцніти фізично й духовно, стати справжніми патріотами. Без цих якостей сьогодні неможливо стати гідним воїном, готовим захистити свою Батьківщину, свій народ, своїх батьків, дружин і дітей.
Політичний та економічний розквіт України неможливий без гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності, збереження і територіальної цілісності та недоторканності кордонів. Гарантом національної безпеки України виступають боєздатні Збройні Сили, побудовані за принципом оборонної достатності. Вони с необхідним атрибутом держави і виконують її найголовнішу - захисну функцію.
Зміцнення обороноздатності країни, підготовка молоді до захисту Батьківщини нині здійснюється в складних умовах, що безпосередньо і всебічно впливають на військову справу, насамперед на розвиток технічних засобів збройної боротьби і способи ведення війни. Сучасні досягнення у військовій справі висунули на перший план нові актуальні проблеми, докорінно змінили всі колишні уявлення про швидкість воєнних дій, роль і значення в них часу і простору. Відбулися значні зміни і в ставленні людини до техніки, і в характері військової праці. Виникла необхідність не тільки пристосовувати зброю до обслуговуючою персоналу, а й стимулювати здатність самої людини найбільш доцільно використовувати техніку, удосконалювати її. Звідси випливає необхідність високої спеціальної підготовки воїна, формування його творчого мислення, самостійного підходу до вирішення практичних завдань, всебічного розвитку його інтелектуальних і фізичних здібностей.
1.2. Підготовка допризовної молоді в умовах сучасної України.
В сучасній Україні допризовна підготовка здійснюється на підставі Закону «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», в якому зокрема зазначено: «Оборона країни від збройної агресії належить до найважливіших функцій держави і є справою всього народу України. Захист України - конституційний обов’язок кожного її громадянина».
Допризовна підготовка як обов’язковий державний предмет включає навчання та військово-патріотичне виховання молоді, має на меті її підготовку до проходження строкової військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях України і передбачає:
*допризовну підготовку, в т. ч. патріотичне виховання юнаків;
*підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей;
*підготовку до вступу у військово-навчальні заклади;
*підготовку студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу;
*фізичну і військово-прикладну підготовку;
*лікувально-оздоровчу роботу;
*підвищення рівня загальноосвітньої підготовки;
*вивчення державної мови.
Таким чином, військово-патріотичне виховання в нашій країні є складовою частиною допризовної підготовки молоді допризовного і призовного віку до строкової військової служби.
Добра фізична підготовка юнаків допризовного і призовного віку є першорядною умовою швидкої адаптації молодих солдатів-початківців до військової служби і фундаментом для подальшого успішного виконання службових обов’язків. А для цього вони повинні мати необхідний рівень фізичної і психологічної підготовленості, бути здатними за короткий час опанувати програму загальновійськової підготовки молодого бійця.
1.3. Система допризовної фізичної підготовки юнаків.
Системою допризовної фізичної підготовки юнаків передбачено забезпечити: загальну фізичну підготовку за програмою “Основи здоров’я і фізична культура” для загальноосвітніх навчальних закладів протягом усього періоду навчання; спеціальну фізичну підготовку за програмою «Основи здоров’я і фізична культура» для 10-11-х класів і за програмою допризовної підготовки юнаків. Комплекс навчальних і виховних завдань у системі фізичної підготовки вимагає від юнаків уміння виконувати фізичні вправи різної складності на спортивних снарядах, долати різні перешкоди, володіти широким арсеналом рухових навичок, мати необхідні у військовій діяльності і в житті високі морально-бойові (сміливість, витримку, наполегливість, кмітливість) і фізичні якості (силу, витривалість, швидкість, здатність переносити перенавантаження та ін.).
У процесі допризовної прикладної фізичної підготовки створюються додаткові можливості удосконалювати:
фізичну підготовленість — підвищити основні фізичні рухові якості, збагатити загальну рухову базу, руховий досвід юнака, навчити його вільно володіти своїм тілом, бути фізично загартованим і не залежати від життєвих і військових труднощів;
психологічну підготовленість — поліпшити психологічні якості і процеси: психологічну мобільність і стійкість, точність сприйняття вражень, багатство відчуттів, силу волі та характеру, пам’ять, увагу, здатність зосереджуватися;
моральну підготовленість — створити і зміцнити систему моральних цінностей, переконань, ідейну стійкість, патріотизм, стійкість духу.
Окремими тематичними заняттями у програмі ДПЮ передбачено: подолання перешкод і метання гранати, гімнастика, рукопашний бій, плавання, ігри.
