Головні та другорядні члени речення

Однією з головних проблем синтаксису є всебічне вивчення речення, його граматичної організації у зв'язку з вираженням певного змісту. Речення як основна одиниця синтаксису являє собою складну систему взаємозв'язаних одиниць, які утворюють його структуру. Найдавнішою й найвипробуванішою часом синтаксичною моделлю речення є модель членів речення. Учення про члени речення створене зусиллями представників логіко-граматичного напряму, психологічного напряму.

Основним типом простого речення є двоскладне речення, структурну основу яких становлять два головні члени - підмет і присудок.

Отже, члени речення, що утворюють його граматичну основу, називаються головними.

Головні члени речення виділяються на підставі структурних і семантичних ознак.

Підметом називається головний член речення, що означає предмет, явище, поняття, якому властива якась дія, стан, ознака. Основні класифікаційні ознаки підмета такі: а) позначає носія предикативної ознаки; б) входить до структурної схеми речення як його головний член; в) виражається формою називного відмінка іменника або іншої частини мови в значенні іменника; г) займає типову позицію перед присудком; г) перебуває у двобічному (предикативному) зв'язку з присудком; д) поєднується з присудком способом предикативного зв'язку - координацією.

За будовою розрізняють підмети прості і складні.

Простий підмет виражається іменником, займенником або будь-якою іншою частиною мови, вжитою в значенні іменника, а також лексичним словосполученням, наприклад:

а) іменником:б) займенником.в) субстантивованим прикметником;г) числівником;ґ) інфінітивом;д) субстантивованим вигуком;е) службовими частинами мови;є) лексичними словосполученнями;ж) фразеологічним сполученням чи реченням.

Складений підмет виражається синтаксичним словосполученням, утвореним з двох повнозначних слів, яким властива семантична єдність. Компонентами складного підмета можуть бути:

1) числівник (власне кількісний, неозначено-кількісний, збірний) та іменник у називному чи родовому відмінку множини;

2) іменник, що має значення сукупності (зграя, група, отара, натовп, табун, гурт, стадо) та іменник у родовому відмінку;

з) іменник (займенник) у формі називного відмінка та іменник в орудному відмінку з прийменником зі значенням сумісності;

4) іменники половина, більшість, меншість, частина та іменник у родовому відмінку:;

5) іменник (займенник) у формі називного відмінка та іменник (займенник) у родовому відмінку;

6) іменник зі значенням міри та іменник у родовому;

7) інфінітив (бути, стати, здаватися, лишатися, залишатися) та іменник в орудному відмінку:.

Своєрідну форму підмета становлять поєднання означального займенника все та вказівного це. Сполучення все це утворює семантично нерозкладну групу підмета.

Другим головним членом двоскладного речення є присудок.

Присудком називається головний, граматично підпорядкований підметові член речення, що означає дію, стан, якість, властивість предмета, означуваного підметом. Виділяючи присудок, враховують такі головні диференційні його ознаки: а) характеризує підмет;

б) входить до структурної схеми речення як його головний член;

в) виражається дієслівними формами; г) займає типову позицію після підмета: г) перебуває у двобічному (предикативному) зв'язку з підметом; д) поєднується з підметом способом предикативного зв'язку - координацією.

За будовою присудки поділяються на прості і складені.

Прості дієслівні присудки виражаються формами дієслів теперішнього, минулого й майбутнього часів, дійсного, наказового та умовного способів.

Інколи прості присудки ускладнюються дієвідмінюваними дієслівними формами: а) повторенням дієслова в одній і тій ж граматичній формі; б) повторенням однокореневих дієслів; в) повторенням синонімічних дієслів; г) поєднання дієслів із дієсловами знати, взяти у наказовому способі.

Прості присудки також виражаються: а) дієсловом бути в різних формах, яке в ролі присудка є повнозначним; б) вигуково-дієслівними формами типу хап, стук, скік, кидь; в) фразеологічним сполученням.

Складені присудки сучасної української літературної мови становлять поєднання двох чи кількох повнозначних слів (за винятком випадків, коли дієслівна зв'язка є нульовою), одне з яких семантично збіднене й виконує лише граматичну роль.

Складені присудки поділяються на два види: іменний складений, та дієслівний складений

Іменний складений присудок має дві частини: зв'язку та іменну частину. Іменна частина виражає предметне значення присудка, а зв'язка - граматичне значення часу, особи, способу.

До власне зв'язок належать дієслова бути, становити, являти собою, які позбавлені лексичного значення. Зв'язкову функцію виконують і невласне зв'язки, які, крім граматичного значення, виражають певні відтінки лексичного значення: виявитися - виявлятися, лишитися -лишатися, залишитися - залишатися, назватися -називатися, зробитися -робитися, уявитися -уявлятися, вважатися, доводитися.

У ролі іменної частини складеного присудка найчастіше виступають прикметники, іменники та дієприкметники, які вживаються у формі називного, орудного й знахідного відмінків без прийменників, а також у знахідному з прийменником за..

Із дієсловом-зв'язкою бути іменна частина складеного присудка, вживається у формі називного або орудного відмінка, якщо дієслівна зв'язка вживається в теперішньому часі й не опускається в реченні. Якщо ж дієслово-зв'язка бути виступає у формі минулого або майбутнього часу, у формі умовного або наказового способу, іменна частина складеного присудка вживається переважно в орудному відмінку.

Іменною частиною складеного присудка може бути також іменник чи інша субстантивована частина мови у формі знахідного відмінка з прийменником або словосполучення з родовим відмінком іменника.

Якщо в ролі зв'язки виступають дієслова здаватися, вважатися, уявлятися, залишатися, ставати, називатися, іменна частина складеного присудка вживається у формі орудного відмінка.

Із зв'язками становити, являти собою іменна частина складеного, присудка вживається у формі знахідного безприйменникового відмінка.

В іменних складених присудках з нульовою зв'язкою в ролі іменної частини можуть виступати іменник, прикметник, займенник, числівник у називному відмінку та прислівник і словосполучення.

Дієслівний складний присудок має дві частини: основну й допоміжну. Він виражається інфінітивом (основна частина) в сполученні з особливими формами дієслів (допоміжна), які вказують на початок, продовження, кінець дії (починати, кінчати, продовжувати, братися, переставати, припиняти, заходжуватися), на необхідність, бажаність чи можливість дії (могти, мусити, мати, зуміти, намагатися, сміти.

Якщо ж дія, названа дієсловом в особовій формі, стосується одного суб'єкта, а дія, названа інфінітивом, - іншого, то інфінітив до складу присудка не входитиме, а виступатиме додатком.

Дієслівний та іменний складені присудки можуть бути ускладнені (подвійні). Ускладнена модель поєднує в собі структуру дієслівного складеного (допоміжні модальні дієслова) та іменного складеного (іменна частина з властивими їй дієсловами-зв'язками) присудків. З погляду структурного ускладнені присудки відрізняються від складених тим, що вони містять три й більше компоненти.

Двоскладні речення можуть мати у своєму складі, крім головних членів, також другорядні члени речення. За традицією серед другорядних членів речення виділяють додаток, означення й обставину. У цьому реченні, крім підмета сніг і присудка блищить, є й другорядні члени речення: січневий, що пояснює підмет, і бадьоро, що пояснює присудок.

На противагу головним другорядні члени не беруть участі у створенні предикативної основи речення.

В основу виділення другорядних членів речення покладено також їх морфологічне вираження та позицію в реченні, що і зумовлює форми синтаксичного зв'язку пояснювальних слів з пояснюючими.