Словосполучення — це синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох і більше повнозначних слів, пов’язаних між собою за змістом і граматично. У словосполученні виділяють головне і залежне слова. Від головного слова до залежного ставиться питання, за допомогою якого встановлюється змістовий зв’язок. Граматичний зв’язок здійснюється за допомогою закінчення залежного слова або закінчення і прийменника.
Словосполучення за будовою поділяються на прості і складні. Прості словосполучення складаються з одного головного і одного залежного слова, не поширені. У складних словосполученнях головне слово поширене іншим.
Види словосполучень: 1) вільні — обидва слова у словосполученні виступають різними членами речення;2) синтаксично нероздільні — головне і залежне слова виступають одним членом речення; 3) фразеологічні — словосполучення виражене фразеологізмом і виступає одним членом речення.
Типи зв’язку слів у словосполученні: 1) узгодження — слова в словосполученні узгоджуються в роді, числі й відмінку; головним словом виступає іменник або будь-яка інша частина мови у значенні іменника, а залежними словами можуть бути прикметники, дієприкметники, займенники, числівники; 2) керування — головне слово (дієслово) вимагає від залежного (іменник або інші частини мови у значенні іменника) форми певного відмінка;3) прилягання — залежне слово має незмінну форму і поєднується з головним тільки за змістом. Найчастіше прилягають прислівники, дієприслівники, інфінітиви.
Типи словосполучень за значенням головного слова: 1) дієслівні — головним словом виступає дієслово;2) іменні — головне слово виражене іменником, прикметником, займенником, числівником. 3) прислівникові — головним словом є прислівник.
Залежно від того, до якої частини мови належить головне слово, словосполучення поділяються на такі типи:
1. Іменникові (субстантивні) - з іменником у ролі головного слова, який сполучається: з) з прикметником; б) з іменником у непрямих відмінках без прийменника та з прийменником; в) з займенником; г) з дієрикметником; ґ) з прислівником; д) з інфінітивом.
2. Дієслівні (вербальні) словосполучення, в яких головним словом виступає дієслово, що сполучається: а) з іменником у непрямих відмінках без прийменника та з прийменником; б) з інфінітивом;
в) з прислівником;
г) із займенником без прийменника та з прийменником.
3. Прикметникові (ад'єктивні) словосполучення - з прикметником у ролі головного слова, який сполучається: а) з іменником у непрямих відмінках, з прийменником і без прийменника; б) з прислівником; в) із займенником без прийменника та з прийменником; г) з інфінітивом.
4. Числ і в н ико в і (нумеральні) словосполучення - з числівником у ролі головного слова, що найчастіше сполучається: а) з іменником у непрямих відмінках; б) з числівником.
5. Займенникові (прономінальні) словосполучення - з займенником у ролі головного слова, який сполучається: а) з іменником; б) з прикметником; в) з займенником.
6. Прислівникові (адвербіальні) словосполучення - з прислівником у ролі головного слова, який сполучається: а) з іменником; б) з прислівником.
До прислівникових словосполучень належать також і словосполучення з предикативними прислівниками в ролі головного слова.
Словосполученням властиві певні семантико-синтаксичні відношення. За характером цих відношень виокремлюють такі три типи словосполучень:
1. Атрибутивні словосполучення, в яких називається предмет і його постійна чи змінна ознака.
Головним словом в атрибутивних словосполученнях виступає іменник чи інше субстантивоване слово, а залежним - усі інші повнозначні частини мови, а також іменник у непрямому відмінку.
2. Об'єктні словосполучення, в яких головне слово позначає дію (також і опредметнену) або стан, а залежне - об'єкт, на який переходить ця дія: доручити справу, бажати щастя, читати доньці, розмовляти з товаришем, розповідати казку, захоплюватися грою, схвалений урядом.
Отже, об'єктні відношення виражають залежність предмета від дії, спрямованої на нього, або від стану, з яким пов'язаний цей предмет.
3. Обставинні словосполучення, в яких головне слово називає дію, стан чи якість, а залежне - різні обставини, за яких реалізується дія чи ступінь якості: написати чітко, розмовляти пошепки, повернутися вночі, нагримати зопалу, значно кращий, з "їхати з гори, не спати від хвилювання.Головним словом в обставинних словосполученнях переважно виступає дієслово, прикметник, прислівник та слова категорії стану.
Розрізняють три способи підрядного зв'язку у словосполученні: узгодження, керування, прилягання. Узгодження - це такий тип підрядного зв'язку, за якого залежне слово уподібнюється граматичним формам головного слова. У словосполученнях життєрадісна дітвора, наш дім, п ятий день, написаний лист залежні слова - прикметник, займенник, порядковий числівник і дієприкметник -узгоджуються в роді, числі, відмінку з головним словом - іменником. Зміна форми головного слова потребує відповідної зміни залежного слова. Залежно від того, повністю чи частково узгоджується залежне слово з головним, розрізняють узгодження повне й неповне.
За повного узгодження всі форми залежного слова відповідають формам пояснюваного слова. За неповного узгодження залежне слово уподібнюється головному тільки у формах відмінка і числа або тільки відмінка.
Керування - це такий тип підрядного зв'язку, за якого головне слово вимагає від залежного певної відмінкової форми: переборювати втому, переборення втоми, купувати квіти, приходити до рідних, радісно дітям, розмовляти з вихователем.
Керування може бути безпосереднім (безприйменниковим) і опосередкованим (прийменниковим): цінити доброту, хазяїн зеті, співати пісню і передаю через знайомого, жити для народу, розповідати з натхненням.
Розрізняють сильне і слабке керування. За сильного керування семантико-граматичні особливості головного слова вимагають обов'язкової появи залежного слова: зустрів товариша, копав криницю, виконав завдання, написав на папері. За слабкого керування семантико-граматичні особливості головного слова не потребують обов'язкової появи залежного слова: цей зв'язок можливий, але не обов'язковий.
Прилягання - це такий тип підрядного зв'язку, за якого залежне слово є невідмінюваним (незмінним), а головне може бути як відмінюваною частиною мови, так і невідмінюваною. Підпорядковане слово визначає свою залежність від головного тільки за змістом та інтонаційно, для їх зв'язку не використовуються ні флексії, ні службові слова: читати вголос, розповідав хвилюючись, готовий працювати, дуже жаль, старанно вчитися.
Отже, зв'язком прилягання приєднуються прислівники, дієприслівники та інфінітив.
