Кримінально правовий аналіз та види злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації

Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації передбачені 14 розділом Особливої частини кримінального закону України. До них відносять: 1) ст. 328 КК України – розголошення державної таємниці; 2) ст. 329 КК України – втрата документів, що містять державну таємницю; 3) ст. 330 КК України – передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави; 4) ст. 332 КК України – незаконне переправлення осіб через державний кордон України; 5) ст. 333 КК України – порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експертному контролю; 6) ст. 334 КК України – порушення правил міжнародних польотів; 7) ст. 335 КК України – ухилення від призову на строкову військову службу; 8) ст. 336 КК України – ухилення від призову за мобілізацією; 9) ст. 337 КК України – ухилення від військового обліку або спеціальних зборів.

Усі злочини цього розділу суттєво відрізняються між собою, оскільки вони не мають спільного родового об’єкта. Тут можна говорити про такі родові об’єкти, як режим державної таємниці, порядок перетинання державного кордону, порядок забезпечення призову і мобілізації.

Безпосередні об’єкти перелічених злочинів можуть співпадати із їх родовим об’єктом, а можуть і дещо конкретизуватися. Для деяких посягань властивий і додатковий безпосередній об’єкт (власність, громадська безпека, інші блага).

Такими предметами, зокрема, є: 1) відомості, що становлять державну таємницю, 2) матеріальні носії секретної інформації, 3) конфіденційна інформація, яка є власністю держави, 4) товари, що підлягають експертному контролю.

Абсолютна більшість злочинів 14 розділу сконструйовані як злочини із формальним складом (ст. ст. 328, 333, 336 КК України і ін.), які вважаються закінченими в момент вчинення суспільно небезпечного діяння. Стаття 329 КК України характеризується матеріальним складом, а, отже, цей злочин є закінченим з моменту настання передбачених в законі наслідків (втрата відповідних матеріальних носіїв інформації).

Із суб’єктивної сторони злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації вчиняються, як правило, умисно, хоча в деяких випадках характерна і необережна форма вини (ст. 329 КК України).

Суб’єктом такого роду діянь може бути: 1) загальний суб’єкт, тобто особа, віком з 16 років (ст. 332 КК України); 2) спеціальний суб’єкт (особа, якій відомості, що містять державну таємницю були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, пілот повітряного судна, військовозобов’язані особи та ін.).

Таким чином, злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації – це винні (умисні або через необережність), суспільно небезпечні та протиправні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на суспільні відносини, які покликані охороняти державну таємницю, зберігати недоторканість державних кордонів, забезпечити призов і мобілізацію, вчинені суб’єктом злочину.

В залежності від родового об’єкту усі злочини цього розділу можна розділити н три групи:

1. Злочини, що посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці чи конфіденційної інформації, яка є власністю держави.

2. Злочини, що посягають на недоторканість державного кордону та безпеку міжнародних польотів.

3. Злочини, що порушують порядок забезпечення призову і мобілізації.

2. Кримінально-правовий аналіз деяких злочинів у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову і мобілізації.

85. Розголошення державної таємниці та його відмежування від втрати документів що містять державну таємницю.

Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства.

Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини з охорони державної таємниці в різних сферах діяльності держави, що можна охарактеризувати як відносини інформаційної безпеки.

Предметом цього злочину є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких передбачений в Законі України «Про державну таємницю». У статті 1 цього Закону державна таємниця визначається як вид таємної інформації, що охоплює відомості в сфері науки і техніки, оборони, економіки, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення яких може заподіяти шкоду національній безпеці України.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 328 КК України, визначена як розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, тобто протиправне доведення їх до відома сторонніх осіб. Під сторонніми особами слід розуміти осіб, яким ці відомості не повинні бути відомими. Розголошення може виражатися як у дії, так і бездіяльності. Бездіяльність може полягати в недотриманні правил збереження, обертання, перевезення матеріалів, предметів, документів, коли створюється можливість ознайомлення з відомостями сторонніх осіб. Спосіб розголошення для кваліфікації значення не має.

Обов'язковою ознакою є відсутність у цих діях або бездіяльності ознак державної зради або шпигунства.

Злочин вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, тобто коли вони стали відомі хоча б одній сторонній особі (формальний склад).

Суб'єктивна сторона цього злочину – це будь-яка форма вини: як умисел (прямий чи непрямий), так і необережність (самовпевненість чи недбалість).

Мотиви і мета розголошення можуть бути різними і на кваліфікацію вчиненого не впливають. Виключення становлять мета ослаблення держави та мета передачі відомостей, що є державною таємницею, іноземній державі, іноземній організації або їх представникам, які є обов'язковими ознаками державної зради або шпигунства як злочинів проти основ національної безпеки України. Саме це і відмежовує ст. 328 КК України від статей 111 та 114 КК України.

Суб'єкт злочину – спеціальний. Це особа, якій відомості, що містять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Частина 2 ст. 328 КК України передбачає кваліфікуючу ознаку розголошення державної таємниці – спричинення тяжких наслідків (оціночне поняття, що визначається в кожному конкретному випадку окремо).

Від розголошення державної таємниці злочин, передбачений ст. 329, відрізняється переважно змістом суб'єктивної та об'єктивної сторони. Крім того, на відміну від розголошення державної таємниці, відповідальність за втрату матеріальних носіїв інформації, що містять державну таємницю, або предметів, відомості про які становлять державну таємницю, несуть тільки особи, яким ці документи (предмети) було довірено.

У багатьох випадках, коли відповідний носій (предмет) втрачено, буває неможливим встановити, де саме і за яких обставин він вийшов із володіння особи, котрій був довірений.

Суб'єктивна сторона злочину передбачає тільки необережну вину - злочинну самовпевненість або злочинну недбалість. При цьому ставлення до порушення правил поводження з вказаними документами (предметами) може бути й умисним, 3 об'єктивної сторони цей злочин сформульований як злочин з матеріальним складом і полягає у двох взаємопов'язаних фактах, перший із яких є причиною, а другий - наслідком: 1) порушення особою, якій було довірено матеріальні носи секретної інформації, що містить державну таємницю, або предмети, відомості про які становлять державну таємницю, встановленого законом порядку поводження із ними 2) втрата зазначених матеріальних носіїв інформації або предметів. Між цими фактами обов'язково має бути безпосередній причинний зв язок.