Згідно до ч. 1 ст.189 КК України вимагання – вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру, що підкріплена відповідною погрозою і спрямована щодо потерпілого чи його близьких родичів.
Основним безпосереднім об’єктом виступає право власності, а додатковим фізична і психічна недоторканість особи, життя, здоров'я, честь і гідність.
Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно, а також дії майнового характеру.
Потерпілими можуть бути: власник, особа, якій майно ввірене на законній підставі, близькі родичі цих осіб (батьки, діти, бабуся, дідусь, сестри, брати).
Об'єктивна сторона вимагання виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру. Вимога являє собою відповідну пропозицію, що викладена в рішучій формі і підкріплена однією з наступних погроз: 1) погроза насильством щодо потерпілого чи його близьких родичів; 2) погроза знищення або пошкодження їх майна; 3) погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб; погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його родичі бажають зберегти в таємниці.
Погроза може бути виражена усно, письмово, жестами, демонстрацією зброї тощо. У будь-якому разі важливо встановити, що винний, застосовуючи погрозу, прагне до того, щоб у потерпілого чи його родичів склалося переконання про реальність, дійсність реалізації цієї погрози, якщо він не виконає пред'явленої вимоги. Тому, навіть у тому випадку, якщо винний і не думав розголошувати відомості або погрожував непридатною зброєю або її макетом, а потерпілий сприймав таку погрозу як реальну – вчинене є вимаганням.
Вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимог, тобто з моменту погрози. Якщо винний реалізував свою погрозу і умисно заподіяв потерпілому або його близьким родичам смерть, необхідна кваліфікація за сукупністю ч. 4 ст. 189 і відповідної частини ст. 115 КК України.
Із суб’єктивної сторони вимагання вчиняється з прямим умислом і корисливим мотивом.
Суб’єкт – особа з 14 років.
Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочину закон визнає вимагання: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) службовою особою з використанням свого службового становища, або 4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або 5) з пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 189), або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 189); 7) що завдало значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 189), або 8) майнової шкоди у великих (ч. 3 ст. 189) чи 9) в особливо великих (ч. 4 ст. 189) розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи (ч. 3 ст. 189), або 11) із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189).
46. Шахрайство та його відмежування від заподіяння.
Шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману або зловживання довірою.
Безпосереднім об’єктом є право власності.
Предметом шахрайства є не тільки майно, але і право на майно.
Об'єктивна сторона цього злочину виражається у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Обман — це повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені, з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виражатися в усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів.
Зловживання довірою — це вид обману, що полягає у використанні винним довірливих відносин з власником або іншою особою, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах.
Особливості шахрайства полягають у тому, що потерпілий, будучи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на майно. Тому обман або зловживання довірою за часом передує передачі майна або права на майно і викликає у потерпілого усвідомлення правомірності такої передачі.
Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбання права на майно (матеріальний склад).
Із суб’єктивної сторони шахрайство вчиняється з прямим умислом і корисливим мотивом.
Суб’єкт – особа з 16 років (загальний).
Частина 2 ст. 190 КК України передбачає відповідальність за шахрайство, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому; ч. 3 – за шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки; ч. 4 – за вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.
