Важко переоцінити значення рідної мови у вихованні дітей. Адже мова є не тільки засобом спілкування, а й носієм інформації, засобом набуття знань, є скарбницею знань про свій народ, свою історію, свою Батьківщину. Як не згадати слова К.Д.Ушинського про те, що мова кожного народу створена самим народом, а не кимось іншим. З мови народжується і поет, і музикант, і художник. Чим освіченіша людина, писав К.Д.Ушинський, тим більше вона повинна цінувати перлини народної мови, оскільки у мові одухотворяється весь народ і вся його батьківщина, вся історія духовного життя народу». У мові передається найтісніший живий зв'язок між минулим, сучасним і майбутнім поколінням.
Мова і народ нерозлучні, коли ж зникає мова, зникає і сам народ.
К.Д.Ушинський дійшов висновку, що людина, позбавлена з дитинства рідної мови. назавжди залишається непотрібним членом суспільства, ніколи не зрозуміє народ, залишиться людиною без Вітчизни, яку б маску патріотизму не надягнула пізніше. Кожний народ і його мова глибоко індивідуальні і своєрідні. Мова - це найкраща характеристика народу, за характером мови можна говорити про психологію народу.
Ніби перегукуючись зі словами К.Д.Ушинського, український поет С.Воробкевич у 1869 р. писав:
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Тільки камінь має...
У тій мові ми співали,
В ній казки казали,
У тій мові нам минувшість
Нашу відкривали.
Українська мова належить до числа великих мов світу. Вона є національною мовою 47-мільйонного народу України, її вважають рідною близько трьох мільйонів жителів Росії, інших республік колишнього СРСР. Чути її у Польщі, Словакії. Понад мільйон українців розмовляє нею у США, понад 700 тис. - у Канаді, близько 150 тис. - в Аргентині, 150 тис. - у Бразилії, понад 15 тис. – в Австралії. Є українці і в інших країнах світу.
Т.Г.Шевченка називають фундатором нової української літературної мови. Великий співець українського народу, символ української нації у поемі «І мертвим, і живим...» виступає проти забуття своєї історії та мови:
...І всі мови
Слав'янського люду -
Всі знаєте. А своєї
Дастьбі... Колись будем
І по-своєму глаголать...
Твори українських класиків - це вічні, ніколи не в'янучі зразки української мови, невичерпне джерело виховання підростаючого покоління рідною мовою, материнською мовою.
Як ту мову нам забути,
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?!
С. Воробкевич
Українська мова мелодійна, надзвичайно співуча, за висловами поетів І.Малковича - «наша мова - солов'їна». П.Тичини - «мов те сонце дзвінкотюче, мов те золото блискуче, вся і давність, і обнова - українська мова». У самій мелодії мови вже вчувається подих гаїв і луків, пташиний спів, сонячний промінь.
З першими словами колискових пісень, які чує малюк від матері, дитина засвоює співучість української мови. Народна мова в забавлянках та колисанках добирала для дитини ті слова, котрі западали в її серце, формували ЇЇ духовне начало.
Слова колискових пісень, забавлянок, примовок – це перша сходинка до ознайомлення дітей з реаліями дов- кілля: «Хмелику хмельовий, служнику землі, матері! Прошу тебе шишок дати, дитя шанувати, сон у колисоньку з вечірньою зорею накликати». У них закладено народну мудрість, яку потім дитина пронесе через усе життя: «Кладу ниточку на щастя, на здоров'я синку, щоб ріс міцним та красним, як зоря довіку. Жовту нитку з сонця візьму, а зелену - в травах. Подарує небо - синю, зіронька - багряну».
Дитя підростає, і ось уже перед ним гостинно відчиняє двері народна казка у світ чарівний, невідомий, світ прадавньої мудрості. А з нею й образні вирази сонце-красне, вовчику-братику, місяцю-ясний.
У дошкільному віці через слово дитина знайомиться із творчістю українських письменників, пізнає історію народу в поетичних та прозових рядках.
...І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій.
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
Ці слова Шевченкового «Заповіту» западають у дитячі душі ще задовго до школи.
Художнє слово виховує любов до рідної природи:
...світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Мова формує людську духовність, відчуття слова і образу. Дитина через засоби художньої літератури засвоює художній стиль мови, що веде до естетичної насолоди. Однак для цього дитина повинна постійно чути від дорослих (батьків, вихователів, педагогів) віршові рядки, примовки, народні образні вирази. Тільки за таких умов «сфера естетично-образного спілкування стане органічною складовою духовного життя...»1 дитини. Наприклад, дитина збирається на вулицю і звертається до дорослого: «Де моя шапка-бирка, зверху дірка?» Або «На, мамо подушку під вушко», «Де мені сісти, коржика з'їсти?» тощо.
Мова є складовою понять «естетичне» і «етичне». У сім'ї, у дошкільному закладі дитина засвоює етичні норми спілкування. Це вміння привітатися («Добрий день (ранок)!», «Доброго дня (ранку)!», «Добрий вечір», «Доброго вечора!», «Здрастуйте!»), попрощатися («До побачення!», «На добраніч!», «Бувайте здорові!», «На все добре!»), звернутися по допомогу («Дозвольте запитати», «Допоможіть, будь ласка!», «Поясніть, будь ласка») попросити вибачення («Пробачте, будь ласка», «Вибачте, будь ласка!»), вибачити («Вибачаю!», «Будь ласка!»).
Рідне слово є знаряддям патріотичного виховання дітей. «Тільки той може осягнути своїм розумом і серцем красу, велич і могутність батьківщини, хто збагнув І пахощі рідного слова, - писав В.О.Сухомлинський, - хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини...».
Педагог дошкільного закладу повинен зробити українське слово надбанням духовного світу дитини, разом зі звучанням цього слова влити в Її душу відчуття краси мелодії, емоцій, які вклав український народ у своє рідне слово.
На думку В.О.Сухомлинського, це найлегше зробити в ранньому дитинстві, ще до школи, оскільки дитяча душа надзвичайно чутлива до тонкощів краси й емоційного забарвлення слова, оскільки дитинство не є підготовкою до життя, дитинство - це справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя. Саме від того, що ввійде в період дитинства в розум і серце дитини з довкілля, залежить, якою людиною вона стане завтра.
