Тема 5.Припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб

Опрацьовуючи тему «Припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб», студент має взяти до уваги, що об’єктом вивчення в цій темі навчальної дисципліни виступають організаційні відносини щодо за­свідчення факту припинення юридичної особи-суб'єкта господарювання, засвідчення факту припинення статусу підприємця у фізичної особи, а також вчинення інших юридично значущих дій, які з цим пов’язані, в тому числі і питання банкрутства суб'єктів господарювання. Головна мета – ознайомлення з правилами (правовими нормами), за якими вчиняються зазначені дії.

Студенту необхідно знати, що діяльність суб’єкта господарювання у більшості випадків не обмежується певним часом. Як правило вона є безстроковою. Випадки можливого припинення суб’єкта господарювання передбачені виключно законом, зокрема ст. 104 – 109 ЦК України і ст. 59 ГК України.

Припинення – це передбачені законодавством юридичні підстави за якими суб’єкт господарювання втрачає право проводити господарську діяльність та, відповідно втрачає правосуб’єктність з моменту внесення запису до Єдиного державного реєстру.

Законом передбачено дві форми припинення діяльності суб’єктів господарювання – реорганізація і ліквідація. Суть реорганізації полягає в припиненні діяльності одних і виникненні нових суб’єктів господарювання відповідних організаційно–правових форм. Внаслідок реорганізації виникають нові суб’єкти господарювання, які є правонаступниками реорганізованих. До новоутворених суб’єктів господарювання переходять права і обов’язки, у даному випадку, в першу чергу майнові реорганізованих.

Відповідно до статей 104 і 109 ЦК України і ст. 59 ГК України реорганізація відбувається такими п’ятьма способами:

перетворення - один суб’єкт господарювання перетворюється в інший і до новоутвореного суб’єкта господарювання переходять усі майнові права і обов’язки попереднього. Відбувається зміна організаційно – правової форми суб’єкта господарювання;

злиття – на базі двох і більше суб’єктів господарювання утворюється один і усі майнові права і обов’язки переходять до суб’єкта господарювання, що виник в результаті злиття;

приєднання – до одного основного, потужнішого суб’єкта господарювання переходять усі майнові права і обов’язки приєднаного суб’єкта господарювання. Новий суб’єкт господарювання внаслідок такої реорганізації не виникає;

поділ – на базі одного суб’єкта господарювання утворюється два і більше нових до кожного з яких за роздільним балансом (актом) у відповідних частках переходять майнові права і обов’язки реорганізованого суб’єкта господарювання;

виділення – від суб’єкта господарювання виділяється частина майна, на базі якого створюється один або декілька суб’єктів господарювання. До кожного з них переходять за роздільним балансом (актом) у відповідних частинах майнові права і обов’язки реорганізованого суб’єкта господарювання.

Другим способом припинення діяльності суб’єкта господарювання є ліквідація. Ліквідація – це регламентована законодавством процедура, результатом якої є припинення діяльності суб’єкта господарювання без переходу майнових прав і обов’язків у порядку правонаступництва до інших.

Ліквідація суб’єкта господарювання можлива як у добровільному, так і примусовому порядку. Підстави ліквідації можуть бути передбачені законодавством, установчими документами, погіршення фінансово – економічного стану тощо.

За таких підстав у добровільному порядку суб’єкт господарювання ліквідується:

· за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів;

· у зв’язку із закінченням строку, на який він створювався;

· у разі досягнення мети, заради якої його було створено.

Підставами для примусової ліквідації суб’єкта господарювання можуть бути:

· рішення суду про визнання недійсною державної реєстрації через допущенні при його створеннні порушення, які не можна усунути;

· у разі здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам на підставі рішення суду за таких підстав:

провадження діяльності, що суперечить установчим документам або такої, що заборонена законом;

як розмір статутного фонду господарського товариства стає меншим від мінімального визначеного законом;

при перевищенні максимального числа (більше 10) кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю якщо воно протягом року не перетворене на інше товариство;

у разі вибуття членів повного і командитного товариства, коли в них залишається один учасник, який протягом шести місяців не перетворив його в інше або вибуття з командитного товариства всіх учасників;

у разі визнання його в установленому порядку банкрутом.

На підставі рішення суду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про це судове рішення та повідомити органи статистики, державної податкової служби та інші, в яких був на обліку ліквідований суб’єкт господарювання щодо якого прийнято судове рішення.

Загальний порядок ліквідації суб’єкта господарювання регламентується ст. 60 ГК України. Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК України. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж 2 місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, публікує в офіційних друкованих органах повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені законом строки.

Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Для виплати грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується ст. 112 ЦК України встановлена спеціальна черговість. Вони проводяться відповідно до проміжного ліквідаційного балансу починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі збігом 1 місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу.

Згідно зі ст. 112 ЦК України встановлена наступна черговість задоволення вимог кредиторів:

· у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

· у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

· у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

· у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом. Достовірність і повнота цього балансу повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською формою).

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Вимоги кредитора, заявлені після збігу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволен­ня вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Порядок державної реєстрації припинення суб'єктів господарю­вання регламентується, насамперед, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» та іншими законодавчими актами. Він залежить від виду суб’єкта (фізична чи юридична особа), підстави припинення, а стосовно юридичної особи – також форми припинення (реорганізація чи ліквідація).

Особливий порядок ліквідаційної процедури передбачено законодавцем при провадженні справ про банкрутство – відповідно до положень Закону України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. (в редакції від 22 грудня 2011 р.), який набуває чинності через рік після його опублікування.

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури

Відповідно до ст. 1 Закону під неплатос­проможністю розуміють неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Сторонами у процедурі банкрутства згідно зі ст. 1 Закону є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут).

Боржник - суб’єкт підприємницької діяльності (юридична особа або фізична особа – підприємець), неспроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов’язання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом. Фізична особа - підприємець є боржником лише за зобов’язаннями, які виникли у неї у зв’язку зі здійсненням підприємницької діяльності. Боржником не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо). Банкрут – це боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом.

Кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено законом.

Безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:

· розпорядження майном боржника;

· мирова угода;

· санація (відновлення платоспроможності) боржника;

· ліквідація банкрута.

Під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Мирова угода у справі про банкрутство - домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами.

Санація - це система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом реструктуризації підприємства, боргів і активів та/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Під ліквідацією розуміється припинення суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення в порядку, встановленому законом, вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

Відповідно до законодавства господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.

Наслідки визнання боржника банкрутом та черговість задоволення вимог кредиторів регламентуються Законом України «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом».

Господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:

1) боржник не внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

2) юридичну особу, яка є боржником, припинено в установленому законодавством порядку, про що є відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

3) у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника;

4) затверджений звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому цим Законом;

5) затверджена мирова угода в порядку, передбаченому цим Законом;

6) затверджений звіт ліквідатора в порядку, передбаченому цим Законом;

7) боржник виконав усі зобов’язання перед кредиторами;

8) до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про його банкрутство не висунуто вимог;

9) згідно із законом справа не підлягає розгляду в господарських судах України;

10) підприємницька діяльність фізичної особи - підприємця, яка є боржником, припинена в установленому законодавством порядку, про що зроблено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

11) господарським судом не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника;

12) в інших випадках, передбачених законом.

 

План лекційного заняття

1. Загальні засади припинення суб’єктів господарювання.

2. Реорганізація юридичної особи - суб’єкта господарської діяльності. Форми реорганізації.

3. Підстави та порядок ліквідації платоспроможних юридичних осіб..

4. Банкрутство суб’єктів господарювання: поняття, суб’єкти, умови порушення справи про банкрутство. Провадження у справах про банкрутство.

План практичного заняття

1. Загальні засади припинення суб’єктів господарювання.

2. Реорганізація юридичної особи - суб’єкта господарської діяльності. Форми реорганізації.

3. Підстави та порядок ліквідації платоспроможних юридичних осіб..

4. Банкрутство суб’єктів господарювання: поняття, суб’єкти, умови порушення справи про банкрутство. Провадження у справах про банкрутство.

Самостійна робота

Питання для самостійного опрацювання

1. Підстави і наслідки скасування державної реєстрації суб’єктів господарювання.

2. Особливості припинення господарської діяльності фізичних осіб.

3. Стадії провадження справ про банкрутство та їх загальна характеристика.

4. Порядок проведення санації. Мирова угода.

5. Наслідки визнання боржника банкрутом.

Глосарій: припинення юридич­ної особи, припинення підприємницької діяльності фізичної особи, реорганізація, злиття, приєднання, виділ, поділ, перетворення, ліквідація, банкрутство, неплатос­проможність, боржник, кредитор, арбітражний керуючий, провадження у справах про банкрутство, розпорядження майном боржника, мирова угода,

санація (відновлення платоспроможності) боржника, ліквідація банкрута.

 

З авдання для самостійної роботи та самоконтролю знань:

1.Ознайомитися з рекомендованими джерелами і літературою до теми та підготувати опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.

2. Скласти термінологічний словник до теми і підготуватися до понятійного диктанту.

3. Розробити структурн-логічну схему «Порядок припинення суб’єктів господарювання».

4. Виконати тестові завдання:

Припинення підприємницької діяльності фізичних осіб – під­приємців здійснюється у випадку:

а) відсутності прибутку протягом року;

б) закінчення строку дії ліцензії;

в) закінчення строку дії патенту;

г) прийняття судового рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яка є під­приємцем.

Під час ліквідації юридичної особи відповідно до ст. 112ЦК України ліквідаційна комісія задовольняє в першу чергу претензії кредиторів щодо:

а) податків, зборів (обов'язкових платежів);

б) оплати праці найманих працівників;

в) від­шкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я;

г) виплат за використання результатів інтелектуальної творчої діяльності.

Провадження у справах про банкрутство здійснюється:

а) адміністративним судом;

б) господарським судом;

в) судом загальної юрисдикції;

г) Конституційним Судом України.

5. Вирішити ситуаційні завдання:

Ситуаційне завдання № 1

Державне підприємство «Вугілляпром», не маючи можливості (через відсутність коштів) упродовж останнього півріччя розплатитися зі своїми кредиторами, а також у зв’язку з відмовою міністерства, до відання якого входить це підприємство, надати останньому фінансову допомогу, звернулося до господарського суду із заявою про порушення відносно підприємства справи про банкрутство. До заяви були додані: копії установчих документів підприємства, балансовий звіт за останній фінансово-господарський рік, перелік кредиторів підприємства.

Ознайомтеся з відповідними нормами ГК України та Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і дайте відповідь на такі запитання: 1) який сенс підприємству-боржнику виступати ініціатором порушення відносно себе справи про банкрутство; 2) які фактичні підстави для порушення справи про банкрутство; 3) які документи в цьому разі мають бути подані разом із заявою; 4) які судові процедури можуть бути застосовані до підприємства-боржника; 5) які особливості провадження у справі про визнання банкрутом державного підприємства.

Ситуаційне завдання № 2

Внаслідок невдалої підприємницької діяльності громадянин-підприємець Малкович Р.П. має намір подати до Вищого господарського суду України заяву про визнання його банкрутом і звернувся до Вас за юридичною допомогою.

Проаналізуйте дану ситуацію та дайте відповідь з посиланням на чинне законодавство.

Ситуаційне завдання № 3

Державна податкова інспекція подала до господарського суду заяву про порушення справи про банкрутство приватного підприємства “Стимул”. Суддя господарського суду через три дні виніс ухвалу про відмову в прийнятті заяви, оскільки безспірні вимоги державної податкової інспекції до ПП “Стимул” в сумі складають 95367 грн., що значно менше 300 мін. заробітних плат.

Що таке безспірні вимоги кредиторів?

Хто має право звернутися до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство?

Чи вправі суддя відмовити у прийнятті заяви про пору­шення справи про банкрутство?

Як би Ви вирішили справу?

Ситуаційне завдання № 4

Судця Господарського суду Полтавської області, розглянувши заяву про порушення справи про банкрутство колективного підприємства “Ліра”, виніс ухва­лу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказувалося про введення процедури розпорядження майном боржника і самостійно призначив розпорядника майна з числа осіб, що були зареєстровані як арбітражні керуючі.

Кредитори КП “Ліра” не погодилися з рішенням господар­ського суду і запропонували свою кандидатуру розпорядника майном боржника. Суд не погодився з запропонованою кандида­турою з таких причин: а) запропонована особа раніше працюва­ла на посаді голови правління підприємства-боржника і була звільнена менше ніж рік тому; б) запропонована особа не має ліцензії арбітражного керуючого.

Кредитори оскаржили рішення до апеляційного господар­ського суду.

Який статус розпорядника майна і якими правовими нор­мами він визначається?

Які особи не можуть призначатися розпорядниками май­ном боржника?

Які вимоги встановлені законодавством щодо особи розпо­рядника майном боржника?

Які функції здійснює розпорядник майна?

Чи правильне рішення Господарського суду Полтавської області яке рішення повинен прийняти Вищий господарський суд України за скаргою кредиторів?

 

Теми презентацій, рефератів:

1. Правове регулювання відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: основні проблеми і тенденції розвитку.

2. Законодавство про банкрутство зарубіжних країн.

3. Судова практика у справах про банкрутство в Україні..

 

Джерела і література

Нормативно-правові акти

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – 23 липня. – № 30. – Ст. 141.
2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – 28 березня. – № 11. – Ст. 462.

3. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – 11 лютого. – № 6. – Ст. 56.

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 12 липня 1984 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1984. – № 51 (додаток). – Ст. 1122.
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – 29 червня. – № 25-26. – Ст. 131.
3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. – 28 березня. – № 11. – Ст. 461.
4. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – 8 червня. – № 23. – Ст. 243.
5. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – 9 лютого. – № 5-6. – Ст. 30.
6. Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань: Закон України від 22 листопада 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 5. – Ст. 28.

10. Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. // Урядовий кур’єр. – 1999. – 3 червня. – № 101-102.

11. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 31. – Ст. 440; 1995. – № 14. – Ст. 93; 1999. – № 42-43. – Ст. 378; 2001. – № 10. – Ст. 44; Голос України. – 2012. – 18 січня. – № 8-9.

12. Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень: Закон України від 18 листопада 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – 12 березня. – № 11. – Ст. 140.

1. Про заставу: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – 24 листопада. – № 47. – Ст. 642.

14. Про затвердження Положення про порядок формування та ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство: Наказ Міністерства економіки України № 77 від 11 квітня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – 25 травня. – № 19. – Ст. 815.

Література

Основна

1. Вінник О.М. Господарське право: навч. посібник / О.М. Вінник. – 2-е вид., змін. та доп. – К.: Правова єдність, 2008. – С. 450-483.

16. Булгакова I.В. Господарське право України: навч. посіб. / I.В. Булгакова. – К.: Прецедент, 2006. – С. 311–342.

17. Господарське право: навч. посіб. / За ред. М.Л. Шелухiна. – К.: Центр навчальної лiтератури, 2006. – С. 418–451.

18. Жук Л.А. Господарське право: навч. посiб. / Л.А. Жук, I.Л. Жук, О.М. Неживець. – К.: Кондор, 2007. – С. 302–313.

1. Несинова С.В. Господарське право України: навч. посіб. / С.В. Несинова, В.С. Воронко, Т.С. Чебикіна; за заг. ред. С.В. Несинової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С.543-558.
2. Підприємницьке право: підручник / за ред. О.В. Старцева. – 3-тє вид., перероб. і доп. – М.: Істина, 2007. – С.140-246.

Додаткова

21. Ахтырская В., Бондаль В. Несколько простых и эффективных схем санации предприятия // Дебет-кредит. – 2000. – № 45. – С. 14–25.

22. Барабашова Н. Мировое соглашение в процедуре банкротства: роль экономико-правовых факторов / Н. Барабашова, Э. Сгара // Право України. – 2003. – № 1. – С. 18-20.

23. Бирюков А. Реформа законодательства о банкротстве на Украине // Юридическая практика. – 2000. – 20 апреля.

24. Бірюков О. Банкрутство як рушій економіки / О. Бірюков // Закон і бізнес. – 1999. – 11 грудня.

25. Бобкова А.Г. Правове регулювання відносин у процедурі банкрутства: навч. посібник для студ. вузів / А.Г. Бобкова, З.Ф. Татькова. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 152 с.

26. Бондик В. Особенности функционирования института мирового соглашения в арбитражном процессе // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 11.

27. Волченко А. Профессиональные банкроты // Бизнес. – 1999. – № 5. – С. 6.

28. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців / Ред. А.В. Дашкевич. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 239 с.

29. Джумагельдиева Г. Арбитражный управляющий как особый субъект хозяйственного права / Г. Джумагельдиева // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2001. – № 8. – С. 15.

30. Джунь В.В. Вдосконалення структури провадження у справах про неплатоспроможність: проблемні питання / В.В. Джунь // Право України. – 2004. – № 5. – С. 90-94.

31. Джунь В.В. Проблема закріплення та структурування складових інституту неспроможності / В.В. Джунь // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 3. – С. 7-9.

32. Джунь В.В. Проблема реалізації засад конкурсу у механізмі провадження зі справ про неспроможність / В.В. Джунь // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1. – С. 316-325.

33. Джунь В.В. Проблемні питання вдосконалення організації провадження у справах про банкрутство / В.В. Джунь // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 2. – С. 184-191.

34. Жуков А. О правах кредитора-залогодержателя в процедуре банкротства // Підприємство, господарство і право. – 2001. – № 11. – С. 16.

35. Квасніцька О. Державна реєстрація суб’єктів господарювання як інститут господарського права / О. Квасніцька // Юридический вестник. – 2007. – № 3. – С. 34-38.

36. Кібенко О. Система реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності в Україні: додаткові функції: досвід України та Великобританії / О. Кібенко // Юридичний журнал. – 2003. – № 10. – С. 84-90.

37. Кравчук В. Виникнення, зміна та припинення корпоративних правовідносин під час банкрутства / В. Кравчук // Юридичний радник. – 2007. – № 5. – С. 31-34.

38. Лобач О. Правове регулювання поточних вимог приватного та публічного характеру при ліквідації банкрута / О. Лобач // Вісник прокуратури. – 2008. – № 1. – С. 88-104.

39. Марков В. І. Уточнення складу та змісту установчих документів суб’єктів підприємництва / В. І. Марков // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 8. – С. 43-47.

40. Мельник А. Відновлення платоспроможності платника або визнання його банкрутом: окремі проблеми // Право України. – 2001. – № 10.

41. Ніцевич А. О. Поняття реорганізації юридичних осіб і суб’єктів господарювання в Україні / А. О. Ніцевич, В. П. Лебедєв // Санація та банкрутство. – 2006. – № 1. – С. 129-131.

42. Петренко В. Правова природа та зміст статуту суб’єкта господарювання / В. Петренко // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 12. – С. 36-39.

43. Поляков Б. Порядок установления и изменения пассива должника в отношениях несостоятельности (банкротстве) // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 8. – С. 11–15.

44. Поляков Б. Правове регулювання штрафних санкцій у відносинах неспроможності // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 2. – С. 47–52.

45. Поляков Б.М. Денежные обязательства как объект института банкротства // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2001. – № 11. – С. 3

46. Поляков Б.М. Деякі питання по ініціюванню провадження справ про банкрутство // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 1. – С. 109–114.

47. Поляков Б.М. Деякі питання правового статусу кредиторів у процедурі банкрутства / Б.М. Поляков // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 4. – С. 103-108.

48. Поляков Б.М. Оскарження судових актів у процедурі банкрутства // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1. – С. 23–27.

49. Поляков Б.М. Санація як судова процедура банкрутства / Б.М. Поляков // Вісник Вищого Господарського Суду України. – 2003. – № 1. – С. 156-168.

50. Рябцева Я.Г. Відповідальність арбітражного керуючого / Я.Г. Рябцева // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1. – С. 356-359.

51. Сгара Э. Мировое соглашение в процедуре санации / Э. Сгара // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 4. – С. 13-16.

52. Створення, реорганізація та ліквідація підприємств у запитаннях та відповідях: метод. посібник. – Дніпропетровськ: Баланс-Клуб, 2004. – 144 с.

53. Степанов О. Мораторій на задоволення вимог кредиторів і проблеми правозастосування // Право України. – 2004. – № 10. – С. 47–49.

54. Шелешей І. Державна реєстрація фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності / І. Шелешей // Вісник Податкової служби України. – 2007. – № 39. – С. 48-53.

55. Шелешей І. Державна реєстрація юридичних осіб / І. Шелешей // Вісник Податкової служби України. – 2007. – № 38. – С. 31-36.

56. Яблонська А.С. Реєстрація суб’єктів господарювання в Україні / А.С. Яблонська // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – № 2. – С. 114-120.