Змістовий модуль 1. Світове господарство та економічна думка в період монополістичної конкуренції (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Загальна характеристика розвитку господарств провідних країн Західної Європи та США в кінці XIX - початку XX ст. Монополії — це великі господарські об'єднання, що знаходяться в приватній власності (індивідуальній, груповій або акціонерній) і здійснюють контроль над ринками за допомогою концентрації матеріальних і фінансових ресурсів, науково-технічного потенціалу з метою одержання монопольного прибутку. Основними формами монополістичних об'єднань стають:

· картелі — об'єднання, учасники яких укладають угоду про регулювання обсягів виробництва, умови збуту продукції і наймання робочої сили (як правило, у рамках однієї галузі). Учасники картелів зберігають комерційну і виробничу самостійність;

· синдикати — об'єднання, у яких розподіл замовлень, придбання сировини і реалізація готової продукції здійснюються через єдину збутову контору;

· трести —повне об'єднання підприємств, що виготовляють однорідну продукцію, з метою спільного виробництва і збуту. Учасники трестів не мають виробничої, комерційної, а нерідко і юридичної самостійності;

· концерни — об'єднання ряду трестів або підприєм_Ст. промисловості, транспорту, торгівлі і банківської сфери. Учасник», зберігають формальну самостійність, однак підконтрольн-фінансовій групі, яка очолює концерн.

Слід зазначити, що виникнення монополій відбувалося не тільки в найбільш розвинутих у промисловому відношенні країнах, але й у країнах з відносно невисоким рівнем індустріального розвитку. Так, монополії склалися в більшості країн Західної Європи, у США, Японії, Росії.

Для монополій і фінансової олігархії найефективнішим способом одержання найбільшого прибутку став вивіз капіталу у відсталі, але вже утягнені в оборот світового капіталізму країни. Капіталів там гостро не вистачало, а робоча сила і сировина були дешевими. Тільки за перші 13 років XX ст. обсяг закордонних капіталовкладень найбільших країн подвоївся і досяг 44 млрд дол. Найбільшого поширення вивіз капіталу набув в Англії, Франції, Німеччині, а потім і у США.

Наприкінці XIX — початку XX ст. найвищі темпи розвитку економіки мали відносно молоді країни — США і Німеччина, які посіли провідне місце у світі за обсягами промислового виробництва й випередили Англію і Францію.

Однак розподіл ринків збуту і джерел сировини не відповідав такому стану, тому що колоніальні володіння Англії і Франці| набагато перевищували за розмірами і багатством колоній Німеччину і США. Посилення нерівномірності розвитку капіталістичних країн і збільшення диспропорцій у розподілі ринків збуту та сировини виступили основними причинами, що зумовили загострення суперечностей між провідними країнами. Починається боротьба за переділ світу.

Таким чином, наприкінці XIX ст. відбувається вже другий промисловий переворот, який залучає до суспільного виробництва енергію від згоряння нафти, газу, електричну енергію. Створюється сучасний технічний ланцюг генерації, передачі на великі відстані та приймання електроенергії. На основі цих відкриттів виникають принципово нові галузі суспільного виробництва та докорінно змінюються вже існуючі.

Науково-технічна революція знайшла добрий ґрунт на американській землі. Тут активно впроваджувалися власні та європейські винаходи. У зв'язку із запізненням промислового перевороту, в США використовувалися найновіші досягнення інженерії, застарілого обладнання практично не було. Після Громадянської війни в країні сформувався широкий внутрішній ринок, розширювалася географічна спеціалізація.

Фактори та наслідки економічного зростання США:

1. Економічному зростанню сприяли зовнішня політика держави - високі митні тарифи на ввіз готової продукції і повна свобода для ввозу іноземних капіталів, яка підтримувалася високою нормою прибутків. Це приваблювало європейські, в першу чергу англійські, капітали.

2. Висока норма прибутку стимулювала інвестиції західноєвропейського капіталу, частка якого на початку XX ст. становила понад 3,4 млрд дол., у той час як американські закордонні інвестиції складали лише 685 млн дол.

3. США у 1867 р. розширили свої володіння шляхом купівлі у Росії Аляски за 6,7 млн дол. Згодом було анексовано Гаванські острови. Колоніями США стали Куба, Гуам, Пуерто-Рико, Філіппіни, частина островів Самоа.

4. Національний дохід з 1870 по 1913 рр. виріс у 5 разів, а національне багатство — майже у 7 разів. Найвищими темпами зростало промислове виробництво. Частка промисловості і будівництва напередодні Першої світової війни складала 75% сукупного суспільного продукту.

5. Важливе значення в економічному розвитку США мало залізничне будівництво. Довжина залізниць країни з 1870 по 1913 рр. збільшилася у 8 разів. Будівництво залізниць стимулювало ріст виробництва у металургійній, металообробній вуглевидобувній галузях промисловості, сприяло освоєнню земель західних штатів, зміцнило економічну єдність країни.

6. Кардинальні зміни відбулися в галузевій структурі промисловості — значно збільшилася частка важкої про­мисловості, яка розвивалася надзвичайно високими темпами. Вперше в історії США була досягнута перевага частки важкої промисловості над легкою і харчовою. Вже у 1900 р. питома вага галузей важкої промисловості перевищила половину загального об'єму промислової продукції. Особливо швидкими темпами розвивалися нові галузі важкої промисловості — нафтова, алюмінієва, гумова, електротехнічна, автомобільна, сталеплавильна.

7. У 1882 р. на р.Ніагара була збудована перша у світі гідроелектростанція. Напередодні Першої світової війни потужність американських електростанцій становила понад 5 млн кВт. (потужність англійських, німецьких і французьких в сумі не перевищувала 3 млн кВт).

8. Легка та харчова галузі промисловості переходять на виробництво стандартизованої продукції, чого не було ще в інших країнах. У США вперше отримало розвиток масове серійне виробництво, при якому застосовувались раціональні методи організації виробництва. Поточний, конвеєрний метод вперше було запроваджено на автозаводі Г.Форда у 1913 р. що сприяло небаченому росту продуктивності праці.

9. В кінці XIX — на початку XX ст. почали виникати акціонерні товариства, монополістичні об'єднання. Перші монополії виникли ще у 60-70-х роках. Одна з найбільших — «Стандарт-ойл-Компані» — була створена Дж.Рокфеллером у 1872 р. Згодом вона приєднала ще 14 компаній з видобутку та переробки нафти. У 1882 р. була реорганізована у трест і монополізувала виробництво понад 90% очищеної нафти у країні.

Індустріалізація кінця XIX — початку XX ст. вивела
Німеччину на друге місце у світі (після США) та перше місце у Європі. Цьому сприяло ряд факторів:

· перемога у франко-прусській війні 1870-1871;

· об'єднання Німеччини навколо Прусії;

· консолідація німецької нації, ліквідація політичної роздрібненості, митних бар'єрів;

· формування єдиної грошово-фінансової системи, прийняття загальнодержавної система міри і ваг, залізничного і поштового права.

Перемога над Францією, анексія Ельзасу та Лотарингії (промислово розвинутих провінцій), контрибуція у розмірі 5 млрд франків сприяли економічному зростанню Німеччини. Різко збільшилися інвестиції у промисловість. Масово виникають нові заводи і фабрики.

Фактори, особливості та наслідки економічного зростання Німеччини:

1. У промисловості запроваджувалися найновіші науково-технічні досягнення. Інженерно-технічна думка Німеччини в кінці XIX — на початку XX ст. за кількістю та якістю впроваджень та нових розробок поступалася лише американській.

2. Особливістю індустріалізації у Німеччині було те, що прискорений розвиток промисловості, особливо важкої, був спрямований у мілітарне русло. Державні замовлення на зброю, боєприпаси у значній мірі зумовили ріст галузей важкої індустрії.

3. Велике залізничне будівництво (у 1870-1875 рр. щорічно вводилося 1500-2000 км шляхів) стимулювало розвиток металургії, добувної промисловості. Німецька металургія поступалася лише американській. Важлива роль належала машинобудуванню, зокрема виробництву двигунів внутрішнього згоряння. Успішно розвивалися нові галузі промисловості: хімічна, електротехнічна, автомобілебудівна.

4. У процесі індустріалізації змінилася структура господарства Німеччини: промисловість почала домінувати в економічній системі країни. Німеччина напередодні Першої світової війни стала індустріально-аграрною, частка населення, зайнятого у промисловості, складала майже 50% від загального числа працюючих. Темпи економічного зростання були найвищими У Європі.

5. Сповільненими темпами розвивалася галузь легкої промисловості. Її відставання пояснюється відсутністю достатньої сировинної бази, високими цінами та низькою закупівельною спроможністю населення. Крім того, заробітна плата у Німеччині була нижчою, ніж у Франції та Англії.

6. Процес монополізації відбувався тут на основі картелів та синдикатів. Найбільше їх виникло у вугільній, хімічній, електротехнічній, суднобудівній та військовій галузях промисловості. Напередодні Першої світової війни У Німеччині було близько 600 монополістичних об'єднань.

З останньої чверті XIX століття Англія починає поступо­во, але неухильно втрачати роль економічного центру світу. Можна знайти тому багато обгрунтувань:

1) забезпечувати високі темпи росту при високому рівні економічного розвитку набагато складніше, ніж при низькому;

2) дещо спізніла модернізація в США і Європі, особливо в Німеччині, здійснювалася на базі передових технологій, у той час як на острові значна частина устаткування встигла застаріти мо­рально, фізично зберігаючи працездатність;

3) колонії забезпечували більш високий рівень прибутку, за рахунок дешевої робочої сили, тому капітал витікав туди;

4) політика протекціонізму, що практикується значним чином з експансією на світові ринки промисловців США (зерно, сталь, нафта, машини), Франції (розкіш, продовольство, озб­роєння,) і Німеччини (вугілля, сталь, машини й устаткування), звузила ринки для англійських товарів;

5) недооцінка значення електричної енергії призвела до слабкої енергооснащеності праці в Англії в порівнянні із США і Німеччиною.

У результаті частка Великобританії у світовому промис­ловому виробництві скоротилася з 32% у 1870 р. до 14% у 1913р., хоча саме виробництво за цей період виросло в 2,3 рази.

Втрата світової гегемонії відбувалася повільно і практич­но непомітно для сучасників, тим більше, що прибутки всіх про­шарків англійського населення впевнено зростали. Національ­ний доход Англії в останню чверть XIX століття виріс у три ра­зи, а прибутки від вкладень за кордоном — у дев'ять разів. Бри­танський військовий флот залишався самим потужним у світі, тим більше, що на його оснащення йшла половина витрат бюд­жету країни.