Тема 12.Народна музична культура- 2год

Передмова

Пізнай свій край, себе, свій рід, свій нарід,

свою землю − і ти побачиш свій шлях

у життя...(Григорій Сковорода)

Відродження духовності і створення національної вищої школи пов'язані з залученням народознавства в навчально-виховний процес. Основне історичне покликанн ВНЗ - виховувати народ, націю, продовжувати і розвивати національну освіту, культуру, мову. Для формування громадянської позиції студентів вагоме значення має предмет «Народознавство» як система цінностей та інтегративних знань про Україну.

Народознавство для сучасної молодої людини — це своєрідний орієнтир у складних процесах самопізнання, громадянського самовизначення, у пошуках шляхів творчого самовираження. Досвід показує, що тільки незалежний базовий рівень власної національної культури, засвоєний людиною в юному віці, є ядром, основою її духовного й соціального становлення, а рідна культура - це та надійнаоснова, що стимулює постійне нарощування й розвиток її потенційних творчих можливостей.

Мета навчальної дисципліни -удосконалити знання про духовну й матеріальну культуру давніх українців, які володіли значним духовним і моральним потенціалом, зосередженим в українській традиційній культурі, задіяти його в державотворенні й формуванні особистості майбутнього фахівця.

Основні завдання вивчення навчальної дисципліни

У результаті вивчення дисципліни «Народознавство» студент повинен знати:

- основні етапи етнічної історії українського народу;

- етнічні аспекти еволюції побуту й культури;

- традиційні галузі господарства й заняття населення;

- відомості про поселення й житло давніх українців;

- історію українського народного костюма;

- відомості про систему харчування й обрядову їжу українців;

- особливості громадського побуту й звичаєвості;

- відомості про шлюбні звичаї українського народу;

- витоки та еволюцію українського фольклору;

- характерні риси народного образотворчого мистецтва;

- дослідження про народні знання, світоглядні уявлення, вірування, мораль українців;

- національні наукові надбання тощо.

Відповідно до освітньо–професійної програми з навчальної дисципліни «Народознавство» студент повинен уміти:

- аналізувати стан культурно-побутових традицій народу, оцінювати їхню роль у житті людей;

- усно реконструювати давні форми суспільного життя й культури;

- досліджувати зміни окремих етнічних ознак у ході історичного розвитку (мови, ареалу розселення, особливостей господарської діяльності та культури тощо);

- використовувати набуті знання в повсякденному житті та професійній діяльності.

 

2. Методичні поради для роботи над навчальною дисципліною

Пропонований для вивчення змістовий матеріал дисципліни «Народознавство» розподілено на три частини: теоретична (лекційний курс), практична (практичних заняття) та самостійна (підготовка до занять, написання рефератів, виступів, наукових робіт (науковий реферат, родовід), створення презентацій тощо).

Відповідно до робочої програми курс «Народознавство» передбачає сім практичнихзанять, які охоплюють його основну проблематику.

Щоб ефективно підготуватися до практичних занять, студент повинен уважно прочитати розділ «Плани практичних занять», у якому зазначено тему заняття, вид заняття (слід звернути увагу на те, який вид практичного заняття запропоновано і опрацювати правила проведення того чи іншого заняття), методи, мотивовано важливість теми, зазначено перелік запитань, теоретичних і практичних завдань.

Особливу увагу слід звернути на запропоновані практичні завдання до кожної теми (усі завдання потрібно виконувати письмово). Для глибшого засвоєння матеріалу та самоосвіти студенти за бажанням можуть написати реферати, які будуть заслухані та прорецензовані на занятті, та підготувати наукову роботу, з якою виступлять на науковій студентській конференції, а потім їм буде надана змога опублікувати роботу в університетському науковому віснику. У кінці подано список літератури до кожної теми.

 

3. Програма навчальної дисципліни

Змістовий модуль 1

Духовна культура українців

Тема1. Предмет і завдання курсу народознавства як навчальної дисципліни.Історія розвитку української етнографії - 2год.

Об’єкт, предмет і завдання народознавства. Історія розвитку української етнографії.Етнографічно-фольклористична діяльність «Руської трійці».Діяльність Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка (НТШ).Українська етнографія в останні десятиріччя ХІХст. – поч. ХХст.Народознавство в контексті національної системи виховання.

Синтез і систематизація знань із дотичних до народознавства наук: філософії, історії, теорії етносу, естетики, історії культури, фольклористики, етнографії та ін.

Народознавство в контексті національної системи виховання.

Тема 2. Релігія в житті українського народу - 2год.

Особливості української міфології. Український Олімп. Поняття про духів, демонів, демонологію. Сюжетно-тематичні особливості української міфології.

Ведійська культура в Україні. Храми, священні гаї, давньоруська богослужба. Язичницька духовна верства.

Християнізація українського народу. Християнське віровчення в Україні.Сучасна релігійна ситуація в Україні.

Тема 3. Народні знання: морально-етичні норми - 2год.

Головні чинники народної моралі. Поняття «діяльної любові» до людей. Національні риси характеру українців. Український народний етикет. Поняття «душевної краси». Духовно-моральні якості в сучасній Україні.

Тема 4. Національний характер і ментальність українців- 2год.

Поняття національного характеру та ментальності. Етнічні складники українського характеру. Соціопсихічні риси українського характеру. Мова й національна психологія. «Хвороби» національної психіки.

Тема 5. Звичаї та обряди українського народу. Обряди посвячення в Україні- 2год.

Світогляд і фольклорна творчість. Магічність пісні й обряду. Поняття про календарно-обрядову поезію. Пісні різдвяного циклу. Веснянки. Русальні пісні. Купальські пісні. Жниварські пісні. Національна емоційно–образна свідомість.

Тема 6. Обряди та звичаї в українській родині- 4год.

Шлюб і сім’я. Весільна обрядовість: сватання; умовини; заручини; церковні оповіді; обряд прощі; весілля; післявесільні обряди – пропій, міни, калачини. Родильна обрядовість: звичаї допологового періоду; народження; баба-повитуха; вибір імені для дитини; обряд очищення; відвідини породіллі і святкування народин; вибір кумів; хрестини; пострижини та ін. Похоронні та поминальні обряди.

Змістовий модуль 2

Матеріальна культура українців

Тема 7. Житло, домашнє господарство та побут українців- 2год.

Традиції народної архітектури. Українська хата та її інтер’єр. Вибір місця під будівництво. Подвір’я та господарський реманент. Будівельні традиції українців.

Тема 8.Промисли та народні художні ремесла- 2год.

Загальні відомості про промисли та ремесла. Гончарні вироби (кераміка). Вишивка. Писанкарство. Ткацтво. Килимарство. В’язання. Художнє плетіння. Витинанки. Художня обробка шкіри, дерева. Вироби з металу, каменю, кістки та рогу. Ювелірні прикраси. Гутне скло.

Тема 9. Українські символи та священні знаки- 2год.

Найдавніші знаки-символи в Україні. Родові знаки та символи, емблеми земель України. Походження та значення жовто-блакитних барв. Походження та значення тризуба. Символіка рослин і тварин у побуті та звичаях українців.

Тема 10. Український народний одяг- 2год.

Матеріали, з яких виготовляють народний одяг. Жіноче вбрання. Чоловіче вбрання. Спільний одяг для чоловіків і жінок. Верхній одяг, що шиють із крамної матерії.

Тема 11. Астрономічні знання та народний календар- 2год.

Літочислення. Тиждень – найдавніша календарна одиниця. Місячний календар. Сонячний календар. Зоряне значення праукраїнського календаря.

Тема 12.Народна музична культура- 2год.

Музична етнографія. Розвиток народного українського мелосу. Кобзарська пісня. Народні музичні інструменти. Народний танець.

Тема 13.Етнопедагогіка та дитячий фольклор- 2год.

Етнопедагогіка – національна система виховання дітей. Дитячий фольклор як складова частина етнопедагогіки. Складники національної системи виховання.

 

 

Теми практичних занять

№ з/п	Назва теми	Кількість годин
1.	Астрономічні знання та роль календаря в етнічному бутті народу
2.	З історії українських імен і прізвищ
3.	Витоки українського народного театру
4.	Український народний гумор
5.	Український народний одяг
6.	Українська національна кухня
7.	Українська народна медицина
	Разом

Плани практичних занять

Практичнезаняття № 1

Тема: Астрономічні знання та роль календаря в етнічному бутті народу

Вид заняття: бесіда.

Методи:спостереження, міні-доповіді з подальшим їх обговоренням, діагностика знань, самостійна робота.

Мета: знати дослідження про народні знання з астрономії та генетичні корені народного календаря; уміти застосовувати отримані знання під час фахової діяльності.

Мотивація навчання: особистісне і професійне самовдосконалення.

Актуалізація опорних знань: запитання для обговорення та дискусіїі завдання для практичного виконання.

План

1.Історія становлення українського народного календаря.

2. Світський і церковний календар.

3. Історія Нового року в Україні.

4. Магічний календар і гороскоп українців.

5. Відеопрезентація про свята і звичаї поточного місяця.

 

Методичні поради. Відповідно до плану практичного заняття, опрацювавши рекомендовану літературу, законспектувати та підготувати виступи.

 

 

Підготуйте відповіді на запитання й виконайте завдання:

1. Що таке календар? Яка історія становлення народного календаря?

2. Розкажіть про літочислення? Які системи літочислення Ви знаєте?

3. Яку реформу календаря запропонував учений-монах, скіф за походженням Діонісій Малий?

4. Як Ви вважаєте, чому було запроваджено 7-денний тиждень? Чому в православній літературі число 7 вважають особливим?

5. Що означають народні вислови «добрий час (добрий день)», «лихий час (лихий день)»? Як Ви ставитесь до магічного календаря?

6. Прочитайте інформацію про назви місяців, пригадайте назви відомі Вам. Яка з назв Вам подобається найбільше й чому?

Квітень, цвітень, краснець, снігогін, дзюрчальник, водолій, лукавець.

Травень, май, травник, пісенник, місяць-громовик, мур (від «мурава» - трава).

Червень, кресник, червець, ізок, гнилець.

Липень, липець, сінокіс, косень, грозовик, іллюх.

Серпень, копень, гедзень, хлібосол, живець, спасівець, «прибериха-припасиха».

Вересень, сівень, вереснець, ревун, «бабине літо».

Жовтень, падзерник, костричник, весільник, зазимник.

Листопад, падолист, напівзимник, «братчин».

Грудень, хмурень, мочавець, андієць (християнське), солоноворот.

Січень, тріскун, сніговик, льодовик, просинець.

Лютий, крутень, зимобор, бокогрій, криводоріг, громник.

Березень, марець.

7. Проаналізуйте прислів’я та приказки про пори року, місяці й пригадайте ті, які відомі Вам. «Весна гарна квітками, а осінь пирогами», «Марець з водою, квітень з травою, а травень з квітами», «Мокрий квітень, сухий май, буде в клуні рай», «Як у травні дощ надворі, то восени хліб у коморі», «Літо собироха, а зима прибероха», «У червні на полі густо, а в коморі пусто», «Чого липень і серпень не доварить, того і вересень не досмалить», «У серпні спина мліє, а зерно спіє», «Не чекай від осені сонця», «У вересні одна ягода і то гірка горобина», «Плаче жовтень холодними сльозами», «В листопаді день як заячий скік», «Зимою сонце світить, та не гріє», «У грудні сонце на літо, а зима на мороз повертають», «Січень не так січе, як у вуха пече», «Лютий воду відпускає, а березень підбирає».

8. Проаналізуйте, як в народній календарній астрології язичницькі елементи переплітаються з християнськими (для прикладу можна розглянути місячний календар, складений на основі етнографічного матеріалу).

9. Які, на Вашу думку, виховні традиції народного календаря? Чому незалежно від віросповідання потрібно знати зміст і духовний потенціал народного календаря?

Література

1. Ігнатенко П., Руденко Ю. Виховний потенціал народного календаря // Початкова школа. - 1990. - № 9

2. Українська минувшина: Ілюстративний етнографічний довідник. - 2-е вид. /А.П. Пономарьов та ін. – К.: Либідь, 1994. – 256с.

3. Климишин Й.А. Календарь й хронология. - М., 1985.

4. Лозко Г.С. Українське народознавство. - К.: Зодіак - ЕКО, 1995.

5. Повір’я. - К.: «Знання» України, 1922.

6. Сележан Й.Ю. Основи національного виховання (Українознавство: ритуально-міфологічна, звичаєва та обрядова культура українців): Хрестоматія. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2005.

7. Скуратівський В.Т. Український рік: Розповіді. -К.: Веселка, 1996.

Теми для рефератів (наукових робіт)

1. Астрономічні знання та народний календар.

2. Тиждень – найдавніша календарна одиниця.

3. Місячний календар.

4. Сонячний календар.

5. Зоряне значення праукраїнського календаря.

6. Язичницька концепція часу.

7. Значення астрономії для формування світогляду людини

8. Астрономічні знання як явище культури.

9. Астрономічна культура — складова частина загальної культури сучасної людини.

 

Практичне заняття № 2

Тема: З історії українських імен і прізвищ

Вид заняття: дискусія.

Методи: навчальні дискусії, бесіда за «круглим столом», діагностика знань, психологічне дослідження, самостійна робота.

Мета: знати історію походження своїх імені та прізвища; вміти застосовувати отримані знання під час фахової діяльності.

Мотивація навчання: особистісне і професійне самовдосконалення.

Актуалізація опорних знань: запитання для обговорення та дискусіїі завдання для практичного виконання.

 

План

1.З історії українських імен.

2. З історії українських прізвищ.

3. Родовід. Родовідна пам'ять.

 

Методичні поради. Відповідно до плану практичного заняття, опрацювавши рекомендовану літературу, законспектувати та підготувати виступи.

І. Підготуйте відповіді на запитання й виконайте завдання:

1. Яке ім’я, за легендою, було найпершим? Чому саме так воно звучало?

2. Коли виникли і які періоди свого розвитку пройшли українські імена?

3. Чому перші імена називали «охоронними»? Наведіть приклади.

4. Чому ім’я вважають частиною історії? Наведіть приклади.

5. Що Ви знаєте про «війну імен» у Х-ХІVст.?

6. Чи, на Вашу думку, варто зважати на народні традиції й називати дітей на честь родичів?

7. Як Ви розумієте поняття «гарні» та «негарні» імена? Чи гарні такі імена та прізвища, як Петро Атомович Дуля, Цецилія Іртишівна Баран, Трактор Іванович Швець. Чому так назвали дітей?

8. Носіїв якого імені найбільше у Вашій групі? Які імена найпоширеніші на факультеті? Чи можете Ви пояснити це явище?

9. Чи погоджуєтеся Ви з твердженням, що дати ім’я – це означає визначити долю? Чи знаєте Ви гороскоп свого імені?

10. Чи давно в Україні почали вживати ініціали?

 

ІІ. Практичні завдання

1. Підготуйте і напишіть(на окремому аркуші паперу) про походження та значення свого імені, прізвища (за бажанням і про своїх рідних), яку потім можна використати під час складання свого родоводу.

Зразок:

Моє ім’я Тетяна. З грецької означає «фундатор, засновник, організатор, упорядник».

25 січня – Тетянин день, мій день ангела.

Назвати мене Тетяною (в честь своєї молодшої сестри) була мамина ідея. Тітка Тетяна завжди вирізнялася розумом і кмітливістю, до того ж була і дотепер залишається красунею. Напевно, сподіваючись, що якісь її якості проявляться в мені, мама і назвала мене Танюшою. За гороскопом основні риси імені: інтуїція, активність, сексуальність. Тетяни не піддаються жодному впливу і мають неймовірну пам'ять. Хоча щодо пам’яті, то, напевно, моє ім’я тут ні до чого, вочевидь, що це спадковість. Тетяни мають сильну волю, хочуть мати все й відразу, вірять тільки в себе. Хоча я вважаю, що розумний у гору не піде, розумний гору обійде, а впертість – перша ознака тупості. Гороскоп каже, що Тетяни не слухають чужих порад, але я вважаю, що добру пораду варто приймати з вдячністю.

Вважаю, що гороскоп імені прочитати цікаво, але ми самі й наші близькі творимо своє життя.

Прізвище моє Шкурант німецького походження, про що свідчить закінчення –нт (наприклад, Esmont). До нас це прізвище прийшло за часів козаччини. Козаки займалися промислами, торгівлею. Відповідно основа прізвища Шкура свідчить про рід занять – вичинка шкіри, тобто людина, яка займалася вичинкою шкіри, пошиттям шкіряних виробів. Спілкуючись із торговцями з інших країн, наші козаки чули іноземні слова, імена чужоземців. Намагаючись зрозуміти один одного, вони запам’ятовували деякі вислови, уривки слів. Можна припустити, що іноземному торговцю, який шукав товар із шкіри, українець міг пояснити, де знаходиться шкурант (Шкурант Тетяна, студентка 3курсу, ФВГ,ВІВ).

Література

1. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис.1-2т. – Мюнхен, 1958-1966рр.

2. Масенко Л.Т. Українські імена та прізвища. - К.: Знання, 1990.

3. Що за прізвище, приятелю? Зустрічаються такі, що о-го-го! // Рівне вечірнє.13 березня, 2001, №27 (752).

4. Українська родина: Родинний і громадський побут / Упорядн. Лідія Орел. – К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 2000.

5. Повір’я. - К.: «Знання» України, 1922.

 

Теми для рефератів (наукових робіт)

1. Рідні українські імена.

2. Історія та значення імен. Таємниця імені.

3. Українські імена в історії України.

4. Українське народознавство в іменах

5. З історії Вашого імені та прізвища.

Практичне заняття № 3

Тема: Витоки українського народного театру

Вид заняття: конференція.

Методи: наукова конференція, використання навчального телебачення, діагностика знань, психологічне дослідження, самостійна робота.

Мета: знати головні поняття театральної культури та виявити основні чинники формування народного театру на Україні; розвинути загальнопсихологічні якості (уява, творче та логічне мислення, театральні здібності); виховати любов до прекрасного, бережне ставлення до усної народної творчості, до історії; вміти застосовувати отримані знання під час фахової діяльності; створювати тренінгові проекти, майстер-класи.

Мотивація навчання: особистісне і професійне самовдосконалення.

Актуалізація опорних знань: запитання для обговорення та дискусіїі завдання для практичного виконання.

 

План

1. Обрядовий пратеатр (стародавні народні ігри, свята, ритуали).

2. Шкільний театр, зв’язок із викладанням поетики та риторики (репертуар, тематика інтермедій).

3. З історії аматорських театрів.

Методичні поради. Відповідно до плану практичного заняття, опрацювавши рекомендовану літературу, законспектувати та підготувати виступи.

 

І. Підготуйте відповіді на запитання й виконайте завдання:

 

1. Відомий письменник М.В. Гоголь писав: «Театр – це така кафедра, з якої можна багато сказати світу добра». Як Ви прокоментуєте ці слова? Що є рушійною силою в розвитку театрального мистецтва?

2. Що стало першоосновою для виникнення театрального мистецтва?

4. Чому народні ігри та обряди мали велике значення у творенні театру?

5. Підготуйте розповідь про театральні вистави скоморохів.

6. Вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії. Що Ви знаєте про ці театри?

7. Проаналізуйте особливості театральної культури в Україні у ХVІІ-ХVІІІст. (шкільний театр, народний ляльковий театр вертеп, театр на Запорізькій Січі).

8. У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. У Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стаціонарних театральних споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший стаціонарний театр побудували в 1806 р., в Одесі — в 1809 р., в Полтаві — в 1810 р.

Скільки і які театри є у Вашому місті й що Ви про них знаєте?

ІІ. Практичні завдання

1. Студентам, номер яких у списку парний, слід створитиі оформити презентацію про Рівненський обласний драматичний театр. Студентам, номер яких у списку непарний, слід підготувати теж одну презентацію про Рівненський обласний ляльковий театр.

2. Прочитайте й прокоментуйте цікаві матеріали з історії театру:

· Найдавніше зображення театральної вистави знайдено на фресці Софійського собору в Києві, на якій зображено скоморохів епохи Київської Русі. Вистава, судячи з фрески, починалася прологом: один скоморох, відкриваючи завісу, звертається до глядачів. У центрі — танці в супроводі двох музикантів із струнними інструментами. Один, танцюючи, грає на флейті, другий б'є в тарілки.

· Найдавніший опис драматичної вистави на території України лишив нам польсько-український поет XVII ст. Бартоломей Зиморович у своїй «Історії міста Львова», написаній латинською мовою.

· У 1631 році проповідник Успенської церкви і вчитель Львівської братської школи Іоаникій Волкович видав «Розмишлянє в муце Христа спасителя нашего, притым Веселая радость з триумфального его воскресения». Його твір — не декламація, а діалог, і через це він вважається першою спробою великодньої драми.

· Найстарішою з датованих пам'яток української шкільної драматургії є п'єса невідомого автора «Алексей, человек божий», розіграна в 1673 році на честь Олексія Михайловича «в знаменіє вернаго подданства через шляхетную молодь студентськую в Колегіуму Києво-Могілеанскому на публічном діалоге». Надрукована в 1674 році в Києво-Печерській лаврі.

· Початки українського аматорського театру належить до 7 квітня 1730 року, коли в будинку глухівського заводчика І. Миклашевського відбулася вистава.

· Перший український стаціонарний театр організував у 1906 році М.К.Садовський. Перші вистави він показав у Полтаві, а з 1907 року працював у Києві.

· Перший український професійний оперний театр «Музична драма» було відкрито у 1919 році в Києві.

· Руїни театрів античного типу в Херсонесі та Ольвії залишились до наших часів. Це були театри під відкритим небом, у центрі знаходився круглий майданчик для акторів і хору, а місця глядачів йшли уступами вгору.

· Найстаріший в Україні театр було збудовано в Харкові в 1789 році, згодом у Києві (1806), Одесі (1810)

· Найстаріша з існуючих нині театральних будівель в Україні споруджена 1843 року у Львові. Зараз тут міститься Український драматичний театр імені М. Заньковецької. Раніше це був Старий театр — найбільша свого часу театральна споруда в Європі.

· Найбільше «театральне» місто в Україні — Київ, у якому 25 театрів. Щодо областей, то першість за Одеською — 10 театрів, Львівською — 9, Кримською та Дніпропетровською — по 8.

Література

 

1. Антонович Д. Триста років українського театру. 1619 – 1919 та інші праці. – К.: ВІП, 2003. – 418 с.

2. Ванченко К. Спогади українського лицедія // Спогади про Марка Кропивницького. Збірник. – К.: Мистецтво, 1990. – С. 53 – 58.

3. Дурилін С.М. Марія Заньковецька. Життя і творчість. – К.: Мистецтво, 1955. – 520 с.

4. Садовський М. К. Мої театральні згадки. – К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури, 1956. – 203 с.

 

Теми для рефератів (наукових робіт)

1. Обрядовий пратеатр (стародавні народні ігри, свята, ритуали).

2. Шкільний театр, зв’язок із викладанням поетики та риторики (репертуар, тематика інтермедій).

3. З історії аматорських театрів.

Практичне заняття № 4

Тема: Український народний гумор

Вид заняття: семінар-бесіда з використанням ігрових ситуацій.

Методи: імітаційна гра«Діловий театр із елементами гумору», бесіда, діагностика знань, психологічне дослідження впливу гумору, самостійна робота.

Мета: знати національну специфіку українського гумору та місце гумору в українській культурі; вміти доречно застосовувати гумор під час ділового спілкування іу фаховій діяльності

Мотивація навчання: особистісне і професійне самовдосконалення.

Актуалізація опорних знань: запитання для обговорення та дискусіїі завдання для практичного виконання.

План

1.Гумор в історії української культури.

2. Філософія гумору.

3.Перегляд відеофільмів «Сватання на Гончарівці», «Пропала грамота», «Енеїда» та ін. (за вибором студентів).

Методичні поради. Відповідно до плану практичного заняття, опрацювавши рекомендовану літературу, законспектувати та підготувати виступи.

 

І. Підготуйте відповіді на запитання й виконайте завдання:

 

1. Що таке гумор? Якими жанрами народної творчості він представлений в Україні?

2. Значний внесок у жартівливу пісенність українського народу зробили народні професіональні співаки-кобзарі. Розкажіть про їхню творчість.

3. Якими засобами досягають комізму? Наведіть приклади.

4. З чого і з кого не слід глузувати? Чому Ви так думаєте?Як Ви розумієте поняття «Чорний гумор»?

5. Чи підтримуєте Ви вислови «Жартуй, але знай міру» і «Від великого до смішного один крок»? Підтвердьте свої міркування прикладами.

6. Як Ви розумієте значення крилатих висловів «Гомеричний сміх» і «Сардонічний сміх»?

7. Проаналізуйте судження видатних людей про почуття гумору. Чому вони так думали?

· Якщо ви хочете, щоб життя вам посміхалося, подаруйте йому спочатку свій гарний настрій (А. Сміт).

· Гумор запускає в дію механізм розуму (Марк Твен).

· Гірким словом моїм посміюся (вирізьблено на пам’ятнику М.Гоголю в Москві).

· Глузування боїться навіть той, котрий уже нічого не боїться на світі (М.Гоголь).

· Сміх для здоров’я що масло коров’яче (Народна мудрість).

· Сміх – це політика... Сміх – це завжди здоров'я... Сміх – це завжди життя (Олег Чорногуз).

· Усміхатися – це завжди трішки показувати зуби (Народна мудрість).

· А якщо спробувати систематизувати різні види сміху? Відомий клоун М. Румянцев (Карандаш), розглядаючи проблему сміху, зазначав: «Уявимо собі для початку дерево сміху. Так сказати, творіння природи. Дерево росте. Число гілок з кожним днем збільшується, розширюється наш світогляд, комічне удосконалюється, як і мистецтво вцілому. Подивимося на крону нашого дерева. Одна сторона освітлена сонцем, інша – в тіні. Одна сторона – сміх добрий, той, що творить, інша – сміх злий, той, що руйнує. А корені дерева? Тисячі корінців, нібито відображення тієї ж крони, тільки без листя. Для крони потрібне повітря, корінцям потрібна земля. В одному випадку комічне народжене самою природою, людини бачить смішну ситуацію в житті, в іншому – творить смішне, користуючись силою своєї фантазії, але при цьому все ж відштовхується від природи, черпаючи в ній лише тему».

ІІ. Практичні завдання

1. Проаналізуйте запропоновану інформацію. Як би Ви окреслили значення поняття «сміх», «народний гумор»?

Сміх, за висловом Максима Горького, — ознака міцного душевного здоров'я. Він же водночас є виявом високого духу, життєвого оптимізму, критичною розуму й тонкої спостережливості, загалом — талановитості народу. А. Луначарський розглядав український народний гумор як вияв «величезних і свіжих невичерпних сил, що відчувають за собою право дивитись і на дрібне, і на значне, велике певною мірою згори вниз, пом'якшувати ненависть презирством і зневагою, захоплення і схиляння — іронією, горе — надією».

2. Прочитайте інформацію про історію анекдоту в Україні. Підберіть і запишіть давні українські народні і сучасні анекдоти на цікаву Вам тему (на окремих аркушах паперу).

Анекдот - це коротенькі оповідання чи сценки про комічні події, пригоди, ситуації, людську поведінку або вчинок. Анекдот, як правило, ґрунтується на одному життєвому епізоді, відзначається лаконічністю викладу змісту і обов'язково завершується несподіваною смішною, дотепною розв'язкою. Персонаж проводиться через єдину сюжетну конфліктну ситуацію, але таку, яка найповніше виявляє його соціальну чи моральну сутність. Непередбаченість сюжетних ходів у анекдотах часто має настільки незвичайний або винятковий характер, що з певних міркувань (соціальних, етичних, вікових і т. д.) змушує оповідача добирати відповідного слухача, вимагає атмосфери цілковитої взаємності й довір'я між ними. На це вказує й сама назва жанру, що походить від грецького слова анекдотос, тобто не готовий в люди (заміж), або переносно: нерозголошений, таємний, неопублікований. У європейській літературі цей термін спершу адресували до коротких розповідей про незвичайні смішні випадки й пригоди з життя видатних людей, згодом перейшов у фольклористику як узагальнена назва усних дотепних прозових творів різного змісту й форми. З українських діячів культури термін анекдот стосовно народних гумористичних оповідань чи не вперше вжив Г. Квітка-Основ'яненко, який анонімно 1822 року в журналі «Вестник Европы» і 1832 року в газеті «Молва» переповів кілька почутих на Харківщині бувальщин про трьох братів, які, сховавшись під час татарського наскоку, не втримали язика за зубами і тому потрапили в руки нападників, про Наполеона, що нібито втік з Москви, дізнавшись про наближення полтавського полку; про Остапа з Охрімом, що рахували галок на хрестах, та ін. 1859 р. в Києві з'явилася вже й перша окрема збірочка творів цього фольклорного жанру — «Маленька книжка малоросійських анекдотів. У живій мові та фольклористиці існували й інші назви, що яскраво засвідчує заголовок збірки «Руські народні казки й приказки, байки й прибаютки, брехеньки й побрехеньки, билиці й небилиці, прикладки й нісенітниці», виданої в Києві 1875 р. К. Шейковським. Прозові гумористичні твори називали також «можебилицями» (П. Єфименко), «придабашками» (Ю. Федькович), «гуморесками», «вигадками» тощо. І в наш час поруч з узагальнюючим терміном «анекдот» зустрічаються, особливо в періодичній пресі та в заголовках популярних збірок народного гумору, назви «народна усмішка», «сміховина», «дотеп» тощо.

Література:

1. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навчальний посібник. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 232с.

2. Жайворонок В.В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. – К.: Довіра, 2006. – 703 с.

3. Усі крилаті вислови, прислівя, приказки, загадки. Укладач Н.В.Курганова. – Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2007. – 320 с.

 

Теми для рефератів (наукових робіт)

1. Місце гумору в українській культурі.

2. Сміх як найзагадковіша людська здібність.

3. Анекдот як джерело народних афоризмів.

4. Багатство українських жартівливих пісень.

5. Філософія гумору.

6. Сучасний український гумор.

7. Вплив гумору на формування особистості.

8. Мовні особливості вираження гумору

9. Гумористи Рівненщини.

10. Гумор у рекламі: чи добре це?