На українських землях поширились кредитно-грошові та бюджетно-податкові системи Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій. Основним змістом їх розвитку була реорганізація з метою забезпечення потреб індустріально-ринкової економіки.
У Східній Україні перші заклади кредитування торгівлі виникли в 1806 р. в Одесі, Таганрозі та Феодосії як філії Дисконтної контори, заснованої в Петербурзі в 1798 р. Відділи Державного комерційного банку (1817) були створені у Одесі (1819), Києві (1839), Харкові (1843), Полтаві (1852). Гальмівним чинником розвитку банків була висока облікова ставка — 6,5—8 %, контроль Міністерства фінансів, яке регулювало позики для розвитку промисловості.
Важливим центром кредитної справи в 30–50-х роках XIX ст. був Бердичів, де зосереджувалося вісім банківських домів, до 1839 р. діяло агентство Польського банку. Кредитні операції здійснювали через Київський контрактовий ярмарок, де надавали щорічно позики на загальну суму до 1 млн руб. сріблом, у тому числі великим землевласникам під майбутній урожай, відкупщикам, промисловцям.
У пореформений період було засновано такі комерційні банки: Київський приватний комерційний банк (1868), Харківський торговельний (1870), Київський промисловий (1871), Миколаївський комерційний (1872), Одеський дисконтний (1879). У 1873 р. діяло десять комерційних банків, але на кінець XIX ст. залишилося тільки два — Київський приватний та Одеський дисконтний. Зберігалося лихварство. Відсоток у лихварів становив 36 %, а із заснуванням банківських закладів зменшився до 12 %.
Значення України в системі російської бюджетно-податкової системи не встановлено. З 1783 р. Україна перебувала у сфері фінансових відносин Російської імперії. Оподаткування мало становий характер. Дворянство та духовенство були звільнені від сплати прямих податків, платниками яких були селяни. Основними податками були подушний, рентний і «питний дохід», які становили 63 % від усіх доходів держави. Селяни сплачували земські повинності та місцеві збори. Зберігалися відкупи податків, серед яких перше місце належало винним (приблизно 30 % бюджету).
У післяреформений період селяни платили прямі та непрямі податки, викупні платежі. Подушне скасовано в 1883 р. для колишніх поміщицьких, а в 1886 р. — для державних селян. Селянство платило також губернські, повітові, волосні та сільські податки, страхові платежі тощо. Загалом на одну десятину землі селяни сплачували 2,2—3,2 руб. податків, поміщики — 7—23 коп. Викупні платежі становили на одну ревізьку душу 4–6 руб. на рік (за середньої вартості десятини в 23 руб.). За підрахунками вчених, для значної категорії селян податкові зобов’язання і викупні платежі становили понад половину доходу. Збільшились непрямі податки, зокрема акциз на спиртні напої, тютюн і цукор.
Упродовж 1868–1880 рр. податкові платежі українських губерній дорівнювали 2899,2 млн руб. Видатки за цей період — 1749 млн руб. Надходження з України становили 59,7 % від вартості загальноросійського акцизу на цукор, 33,8 % — доходів від тютюну, 22,4 % — від горілки, 19,3 % — від торгівлі та промислів.
На західноукраїнських землях банківська система почала формуватися у 50-х роках XIX ст. Австро-Угорський державний банк створив 12 філій у Галичині та Буковині. Вони здійснювали операції з іпотечними позиками, обліком векселів, зберігали вклади, фінансували господарства великих землевласників.
Найбільшими приватними банками були Галицький земельний кредитний банк (1841), Галицький акціонерний банк торгівлі та промисловості (1869) і Галицький акціонерний іпотечний банк у Львові (1868), Селянський (рустикальний) банк (1867), останній збанкрутував у 1884 р.
Панувала австрійська монетна система: австрійський гульден (флорин, золотий ринський), що дорівнював 2/3 таляра або 20 срібним грошам, ділився на 100 крейцерів замість 60. Із 1870 р. випускали золоті австрійські монети вартістю 4 і 8 гульденів, що важили відповідно 3,2 і 6,5 г.
Бюджет монархії Габсбургів був хронічно дефіцитним. У 1882 р. сума прибутків становила 448,15 млн золотих ринських (зл р.), а сума витрат — 485,72 млн зл р. Отже, державний борг дорівнював майже 40 млн зл р.
Населення платило прямі та непрямі податки. Населення української частини Галичини в 1883 р. сплачувало: податок на землю в обсязі 2,6 млн зл р., податок на будинки — 2,26, з інших прибутків — 1,47, заробітної плати — 0,46 млн зл р., екзекуційні штрафи — 83,95 тис. зл р. Загалом державний бюджет отримав 26,57 млн зл р., регіональні видатки становили лише 19,27 млн.
