Економічна теорія К. Маркса

Економічні погляди К. Маркса (1818—1883) сформувалися впродовж 40—80-х років ХІХ ст.

Історичними передумовами формування політико-економічних ідей К. Маркса були економічні та соціальні перетворення, пов’язані з утвердженням індустріального суспільства; загострення соціальних суперечностей у результаті погіршення становища найманих працівників, соціальні потрясіння і боротьба робітничого класу за свої права; активна участь К. Маркса у революційно-демократичному русі, прагнення довести необхідність соціально-економічних перетворень і дати теоретичне обґрунтування боротьби пролетаріату проти буржуазії спонукали їх до аналізу економічних явищ і процесів з метою обґрунтування неминучості загибелі капіталізму під натиском його внутрішніх суперечностей; зростання популярності соціалістичних ідей і незадоволення теоретичним вченням класичної політичної економії.

Економічні погляди К. Маркса знайшли відображення у працях «Злиденність філософії» (1847), «Святе сімейство» (1844) і «Німецька ідеологія» (1845–1846), написані разом з Ф. Енгельсом (1820–1895), «Маніфест Комуністичної партії» (1848), «До критики політичної економії» (1859), «Капітал: критика політичної економії», перший том якого був видрукуваний у 1867 р. за життя автора, а наступні три томи (1885, 1894, 1905–1910) видрукувані Ф. Енгельсом і К. Каутським за чернетками К. Маркса. В І томі «Капіталу» із підзаголовком (Процес виробництва капіталу) розглядаються питання виробництва, ключовою проблемою є теорія додаткової вартості як основа розвитку і вираження відносин найманої праці і капіталу. В ІІ томі «Капіталу» (Процес обігу капіталу) центральною є теорія відтворення як єдність виробництва та обігу індивідуального і суспільного капіталу. Теорія «перетворених форм» додаткової вартості — прибутку, процента, торговельного прибутку і земельної ренти розглядається в ІІІ томі «Капіталу» (Процес капіталістичного виробництва, взятий у цілому). Критичному огляду відомих на той час економічних теорій, з погляду трактування суті та форми розподілу додаткової вартості, присвячений IV том «Капіталу» (Теорії додаткової вартості).

Вчення К. Маркса, яке він розглядав як альтернативу класичній політичній економії, є основою марксизму ― економічної теорії, яка визначається як марксистська політична економія. Поняття “марксизм” поширилося у 70-х роках ХІХ ст. Послідовники К. Маркса пов’язували його з трансформуванням утопічного соціалізму в науку революційного перетворення суспільства на соціалістичних засадах. Марксистське вчення є теоретичною засадою суспільних рухів і політичних партій, у Радянському Союзі використовувалося як складова державної ідеології, в Китаї залишається такою і на сьогодні. Є різні школи економічної думки марксистського спрямування.

Предмет дослідження і особливості методології. Ідейно-теоретичними і методологічними джерелами вчення К. Маркса булианглійська класична політична економія, зокрема вчення Д. Рікардо; німецька філософія (діалектика Г. Гегеля і матеріалізм Л. Фейєрбаха); французький утопічний соціалізм. На їх основі К. Маркс створив власну теоретичну систему, яка базується на дослідженні внутрішніх суперечностей капіталізму як рушійної сили його еволюції.

Предметом дослідження економічної теорії К. Маркса були сфера виробництва та сукупність економічних відносин, які він називав виробничими, економічні закони, що визначають їх еволюцію.

Для методології К. Маркса характерні такі риси:

· абстрактно-теоретичний підхід, який дає змогу глибоко проникнути у сутність економічних явищ і процесів, виокремити їх найсуттєвіші риси;

· філософська теорія історичного матеріалізму, змістом якого є матеріалістичне розуміння історії, аналіз діалектичного взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин, учення про базис і надбудову, їх взаємозв'язки та первинність базису над надбудовою і свідомістю;

· історизм і лінійна модель розвитку суспільства. Суспільний організм аналізувався як суспільно-економічна формація, еволюція яких є основою історичного розвитку. Підпорядкованість економічного дослідження ідеї неминучої загибелі капіталізму і заміни його більш прогресивним суспільним ладом ― комунізмом;

· класовий підхід до аналізу економіки, трактування класової боротьби як рушійної сили історії, економічної теорії ― як класової, партійної науки;

· концепція економічного базису і надбудови, єдність яких визначає спосіб виробництва життєвих благ, останній зумовлює соціальні політичні та духовні процеси життя загалом. Економічний базис — це сукупність виробничих відносин, певний ступінь розвитку матеріальних продуктивних сил;

· визнання класичної політичної економії теорією лише капіталістичної формації, критика та обґрунтування обмеженості основних положень.

Таким чином, можна зробити певні висновки про значний вклад К.Маркса у створення нового методу економічних досліджень, а саме діалектичного методу, який включає в себе логічну абстракцію, закони матеріалістичної діалектики, індукцію і дедукцію, аналіз і синтез, поєднання історичного і логічного, одиничного, особливого і загального тощо.