Система економічних поглядів К. Маркса

Трудова теорія вартості та теорія додаткової вартості є центральними елементами економічної теорії К. Маркса. Розвиваючи теорію трудової вартості класичної політичної економії К. Маркс:

Теорія заробітної плати. На відміну від представників класичної політичної економії, які під заробітною платою розуміли плату за працю, К. Маркс трактує заробітну плату як результат обміну найманого робітника з капіталістом за продаж робочої сили. Зарплата є перетвореною формою вартості та ціни робочої сили, еквівалентною ціні засобів, необхідних для її відтворення (утримання робітника і членів його родини). Рівнями виміру її величини слугують номінальна і реальна заробітна плата. Реальна заробітна плата «ніколи не зростає пропорційно збільшенню продуктивної сили праці», змінити таку ситуацію не здатні ніякі зусилля.

У теорії грошей учений обґрунтовує товарну теорію грошей, тлумачить їх природу як специфічного товару, який стихійно виокремився із товарної маси у процесі еволюції обміну і став відігравати роль загального еквівалента ― виразника вартості всіх інших товарів. При цьому гроші виконують п’ять функцій: міри вартості ― виражають вартість усіх інших товарів у певній кількості (масі) грошей; засобу обігу ― виступають посередниками між товарами у процесі їх обігу; засобу утворення скарбів (засіб нагромадження) ― для заміни товарної форми грошовою; засобу платежу ― засобу сплати боргових зобов’язань; світових грошей, коли гроші за межами внутрішньої сфери обігу функціонують як загальний засіб платежу, загальний купівельний засіб або як cуспільна матеріалізація багатства взагалі.

У теорії капіталу К. Маркс зазначає, що гроші є першою формою існування капіталу. В умовах капіталістичного виробництва рух грошей описується формулою Г – Т – Г ¹, де Г ¹ = Г + ∆Г, тобто дорівнює первісно авансовій сумі плюс деякий приріст. Саме цей рух грошей і перетворює їх у капітал. Отже, капітал виступає як самозростаюча вартість, що приносить прибуток; є нагромадженням неоплаченої праці найманих робітників, отже, є засобом капіталістичної експлуатації робочої сили; приносить прибуток (самозростає) лише у поєднанні з робочою силою, яка створює додаткову вартість. Для капіталіста той робітник продуктивний, який виробляє додаткову вартість і забезпечує самозростання капіталу.

Новим для економічної науки став марксівський аналіз структури капіталу:

· органічна будова капіталу передбачає його поділ на дві вартісних частини: постійний капітал ― вартість засобів виробництва, і змінний капітал ― вартість робочої сили, та відношення постійного капіталу до змінного. Це дало змогу проаналізувати специфіку руху цих частин капіталу, їх впливу на величину додаткової вартості та вартості створюваного продукту;

· виокремлення основного та оборотного капіталу на основі двоїстого характеру праці, втіленої у вартості товару. Відмінність між ними полягає у специфіці перенесення їх вартості при виробництві продукту (основний капітал переносить свою вартість за частинами, а оборотний капітал ― одразу);

· поділ капіталу на застосований (основний та оборотний, що використовується на одноразові витрати) та спожитий капітал як прямі витрати на виробництво за виробничий цикл (відрахування на амортизацію, заробітну плату, витрати сировини і матріалів);

· аналіз кругообороту капіталу як послідовної зміни його форм: на стадії обігу капітал існує у грошовій і товарній формах, а на стадії виробництва ― у формі продуктивного капіталу. Розмежування капітал-функції і капітал-власності. Введення в аналіз руху капіталу фактора часу і швидкості.

Досліджуючи вплив структури капіталу на створення додаткової вартості, К. Маркс пропонував розрізняти поняття норми додаткової вартості та норми прибутку, трактуючи останню як зовнішню форму вияву норми додаткової вартості. Вона розраховувалася як відношення додаткової вартості до витрат виробництва (суми постійного та змінного капіталу).

Процес нагромадження капіталу К. Маркс характеризував через:

· абсолютний загальний закон капіталістичного нагромадження, згідно з якимвідбувається нагромадження багатства у капіталістів і нагромадження злиднів, муки праці, рабства, темноти, здичавіння і моральної деградації робітничого класу;

· закон тенденції середньої норми прибутку до зниження. Перетворення додаткової вартості в капітал веде до зниження середньої норми прибутку внаслідок зростання органічної будови капіталу;

· твердження про відносне скорочення частки найманої праці у суспільному продукті (у процесі нагромадження капіталу виникає відносний надлишок населення ― суть закону народонаселення);

· висновок, що гонитва за додатковою вартістю, яка є спонукальним мотивом і кінцевою метою капіталістичного виробництва, неминуче призводить до погіршення становища робітничого класу, загострення класової боротьби, закономірним наслідком якої є зміна наявного соціального устрою.

К. Маркс запропонував оригінальну теорію розподілу доходів, суть якої полягає у тому, що всі доходи (прибуток, процент і земельна рента) промислових, торговельних і грошових капіталістів, а також землевласників є результатом розподілу ними додаткової вартості, створеної найманими працівниками у сфері матеріального виробництва. На основі цього робиться висновок, що всі вони, незалежно від того, в якій господарській сфері діють, є експлуататорами.

Теорія суспільного відтворення. К. Маркс досліджував проблему перерозподілу валового національного продукту, започатковану в «Економічній таблиці» Ф. Кене. К. Маркс створив двосекторну модель (у Ф. Кене ― трисекторна), яка описує взаємозв'язок між галузями, що випускають засоби виробництва і предмети споживання. Вчений запропонував схеми простого та розширенного відтворення, остання є першою моделлю економічного зростання. При цьому він наголошував на важливості дотримання пропорцій як у структурі виробленого продукту в масштабах суспільства, так і в структурі вартості даного продукту (умови для відтворення капіталу). К. Маркс зробив висновок про фатальний характер основного протиріччя капіталізму ― виробництво не для споживання, а для отримання прибутку.

Вчений дав розгорнуту критику теорії економічних криз недоспоживання. У власній теорії економічних криз надвиробництва він доводив неминучість і регулярність економічних криз за умов капіталізму, які є результатом внутрішніх суперечностей і вичерпання капіталізму як носія суспільного прогресу. Причинами економічних криз вважав по-перше, відсутність автоматичного зростання сукупного попиту слідом за розширенням виробництва; по-друге, нерівномірність відтворення та циклічності оновлення основного капіталу, масова заміна якого відбувається періодично, з інтервалом у 10—12 років. Проаналізував причинно-наслідкові характеристики економічного циклу: причина ― піднесення, викликане зростанням сукупного попиту для нагромадження з метою отримання прибутку, відбуваються переструктуризація економіки, зростання інвестицій, створення нових робочих місць і зменшення безробіття, підвищення зарплати; як наслідок ― спад, оскільки зростання попиту на працю перевищує його пропозицію, знижується норма прибутку та уповільнюється нагромадження. І починається новий економічний цикл.

К. Маркс ввів поняття міжгалузевої конкуренції та переміщення капіталу. Міжгалузеву конкуренцію він визначав як змагання за прибуткове вкладення капіталу. Оскільки різні галузі народного господарства мають різну норму прибутку, то відбувається переміщення капіталу з менш прибуткових у більш прибуткові. Як наслідок, у менш прибуткових галузях пропозиція зменшується, ціни та прибутки зростають, а у більш прибуткових відбувається зворотний процес. Загалом економіка спрямовується до формування середньої норми прибутку в усіх галузях.

Вчення про соціалізм і комунізм. К. Маркс вважав капіталізм зрілою ринковою економікою, що самовичерпала свій потенціал, обґрунтовував неминучість його загибелі в результаті притаманних йому внутрішніх суперечностей.

Аналізуючи процеси розвитку концентрації та централізації капіталу, поглиблення кооперації праці, він приходить до висновку про неминучість загострення основного протиріччя капіталізму ― між суспільним характером виробництва та приватним характером привласнення його результатів. Суспільне виробництво технічно та організаційно визріло для суспільного контролю, для зміни економічної системи. Усуспільнення праці стає несумісним з «капіталістичною оболонкою», що і призведе до соціалістичної революції, встановлення диктатури пролетаріату і створення нового суспільного устрою ― комунізму.

К. Маркс самовичерпання капіталізму пов’язував також з науково-технічним прогресом. Стверджував, що тенденція щодо витіснення людської праці з процесу виробництва та перетворення робітника на контролера виробничого процесу призводить до руйнування економічної системи, побудованої на експлуатації безпосередньої праці. Суспільним багатством стає праця наукова, однак ринковий механізм не здатний ефективно регулювати цю сферу людської діяльності.

У працях К. Маркса не було розроблено наукової моделі соціалізму, сформульовані лише загальні положення.

1. Комуністичне суспільство у своєму розвитку пройде дві стадії: соціалізм і комунізм. Їх спільними рисами будуть: утвердження суспільної власності, рівність усіх трудящих щодо засобів виробництва; відсутність товарного виробництва, конкуренції, ринку та грошей; відсутність експлуатації, колективізм, планомірне і безкризове ведення господарства.

1. Для соціалізму характерним буде збереження деяких рис попередніх суспільних устроїв: поділу праці та розподілу за працею, держави.

2. При комунізмі відбудеться докорінна перебудова людського суспільства; не буде ніяких суперечностей, характерних для попередніх устроїв, і людське суспільство житиме за принципом «від кожного за здібностями, кожному за потребами».

Аналіз теоретичного спадку К. Маркса дає змогу визначити такі найважливіші здобутки його вчення: