Розвиток господарство у добу бронзи та раннього заліза на території України

У період бронзи (XVIII—XII ст. до н. е.) основною економічною тенденцією був розвиток тваринницько-землеробського господарства. Перехід до бронзового віку пов’язаний зі зміною екологічної ситуації, що призвело до занепаду землеробських культур і поширення приселищного тваринницького господарства. Розводили велику та дрібну рогату худобу. Коней використовували для їзди верхи. Наземним транспортом були вози. Розвивалося громадське ремесло, в тому числі бронзоливарне, і виробництво зброї. Населення освоїло техніку лиття бронзи. Майже повністю зникли кам’яні знаряддя. З’явилися поселення з оборонними спорудами, навіть кам’яними. Посилилася соціальна нерівність. За умови спільного володіння землею членами землеробської громади патріархальна сім’я стала господарською одиницею.

В історичній науці поширена думка, що населення Європи періоду бронзи було індоєвропейським, з якого вже виокремилися германо-балто-слов’яни. Окремі вчені обґрунтовують створення у бронзовому віці на території України найдавніших держав. Так, саботанівську матеріальну культуру Південного Побужжя періоду пізньої бронзи XIV—XII ст. до н. е. порівнюють із рівнем Мікенської Греції. Для саботанівської культури характерні найбільш ранні залізні вироби на території України. Вважають також, що представники саботанівської культури мали економічні зв’язки з країнами Східного Середземномор’я та Малої Азії, разом з іншим населенням Центральної Європи брали участь у походах “народів моря” на Східне Середземномор’я та Єгипет. Носіїв комарівської та тшинецької культур, які займали територію Лісостепу та Полісся Правобережжя у пізньобронзовому періоді, традиційно вважають пращурами слов’ян (в етногенезі слов’ян цей період визначають як праслов’янський). Перша з них була землеробсько-тваринницькою, друга ― твариницько-землеробською.

Ранній залізний вік на території України згідно з останніми науковими дослідженнями датують початком XII ст. до н. е. — V ст. н. е. (за іншою версією ранній залізний вік у Східній Європі продовжувався до 375 р. ― розгрому гунами готського союзу в Північному Причорномор’ї). Основні господарські процеси пов’язані з розвитком ранньоцивілізаційних скотарсько-кочових суспільств Кіммерії, Скіфії, Савроматії та традиційних станово-класових суспільств ― грецько-римських міст-держав у Північному Причорномор’ї, а також племінних союзів пра- і давніх слов’ян.

У першому періоді раннього залізного віку (початок XII ст. — перша половина VII ст. до н. е.) в Лісостепу та Поліссі домінувало орне землеробство із залізними знаряддями праці, тваринництво перетворилося на придомне і виникло стійлове утримання худоби. Почався другий суспільний поділ праці: ремесло відокремлювалося від сільського господарства і формувалося як самостійний вид виробничої діяльності. Почалася криза бронзоливарного і становлення залізорудного виробництва. Значну частину знарядь виготовляли з каменю. Житла були наземними та заглибленими. Зросла продуктивність господарства, нагромаджувалися надлишки продукції.

У Степовій Україні в IX—VII ст. до н. е. була поширена кіммерійська культура. З кіммерійцями ― найдавнішим народом на території України пов’язують поширення залізних виробів, зброї та кінського упряжу. Кіммерійці займалися скотарством і землеробством. Провідне місце посідало конярство, що забезпечувало населення верховими кіньми та значною частиною продуктів харчування. Виробляли мідні та бронзові знаряддя праці, використовували залізні вироби ― мечі, кинжали, наконечники стріл. Поширилася збруя (стременоподібні та двокільчасті вудила). Були збудовані міста Кіммерик і Кіммерій, кіммерійські поселення.

За ассирійськими джерелами, в 722—705 рр. до н. е. кіммерійці розгромили Урарту і Ассирію. З 679 р. до н. е. частина кіммерійців мігрувала на Близький Схід (воювала проти Ассирії, Лідії), інша змішалася зі скіфськими племенами.

Навчальний тренінг