Становлення господарської сфери суспільств ранніх цивілізацій

Історія ранніх (локальних, доосьових) цивілізаційних суспільств є першою стадією доіндустріальної цивілізації.

Ранньоцивілізаційне суспільство принципово відрізняється від первісного за такими критеріями: економіка ґрунтується на можливості отримання регулярного додаткового продукту, ремісниче виробництво виділилося в окрему сферу виробничої діяльності, суспільство поділено на стани-класи, організація влади має державно-територіальний характер, територіально-поселенську структуру характеризує поділ на міста та села, культурно-інформаційні відносини здійснюються за допомогою писемності, виникло монументальне зодчество.

Становлення цивілізації досліджується як системний розвиток конкретного автономного соціального організму, що охоплює трансформацію економічної, політичної, соціальної, культурної, демографічної та територіально-поселенської складових навколо центра-столиці. Передумови становлення цивілізаці ї охоплюють перехід до осілості, кількісне зростання населення та його розселення, панування відтворювально-виробничих форм ведення господарства, в першу чергу землеробства, що стимулювало виробництво і збереження додаткового продукту, наявність соціокультурних стимулів щодо суспільної потреби у зростанні ефективності виробництва. Умовами реалізації процесу становлення цивілізації були: 1) зростання обсягів виробництва на основі вдосконалення організаційно-управлінської праці та адміністративно-господарських методів, що забезпечувало ефективність економіки; 2) поглиблення суспільного поділу праці, що зумовило ієрархію соціальної структури, відокремлення окремих соціально-професійних груп, які займали різне місце у системі суспільного виробництва та мали різне відношення до засобів виробництва та розподілу додаткового продукту; 3) концентрація у руках вождя та аристократії додаткового продукту через реалізацію принципу влади-власності та редистрибутивної системи; 4) орієнтація суспільної свідомості на високий соціальний привілейований статус і престижне споживання. Формувалися експлуататорські відносини серед членів суспільства та окремими суспільствами.[25]

Становлення і розвиток ранніх цивілізаційних суспільств відбувалися трьома шляхами: східним, західним і скотарсько-кочовим.

Ранні цивілізації давньосхідного типу виникли на основі східної моделі розвитку передцивілізаційних суспільств, визначалися умовами іригаційного землеробства і колективними формами виробництва. Хронологічно вони охопили період кінця IV—III тис. до н. е. — VIII ст. до н. е. Територіально — це Передньоазійський і Східносередземноморський регіони випереджаючого розвитку, Північна Індія та Північний Китай.

В епоху енеоліту сформувався Єгипетсько-Месопотамський центр випережального розвитку з двох найдавніших цивілізацій світу: Месопотамської (Шумеро-Аккадської та Вавілонської), Давньоєгипетської (періоди Раннього, Давнього, Середнього і Нового царств), а також виникла Хараппська цивілізація в долині річки Інд. У добу бронзи ранні цивілізації охопили територію Егеїди в Європі, Центральної та Східної Азії. Типовим прикладами цивілізації бронзового віку є Крито-Мікенська (Мінойська цивілізація на о. Крит і Мікенська на території півострова Пелопоннес у Південній Греції), Хетське царство, Шань-Інська в басейні річки Хуанхе. У ранньозалізній добі ранні (локальні, архаїчні) цивілізації утворилися у Південній, Південно-Східній та Східній Азії. Найбільш дослідженими є цивілізації басейну річок Янцзи, Меконгу, Гангу, господарською основою яких було іригаційне рисоводство.

Сучасна наука відмовилася від категорії “рабовласництво” як стадії розвитку людства. Проте в історико-економічній літературі традиційно залишається характеристика господарства країн Стародавнього Сходу як східного рабства, азійського способу виробництва, періоду генезису (становлення, формування) рабовласницької економічної системи.

Ранні цивілізації Стародавнього Сходу характеризуються як ранньодержавні (ранньополітичні). Вони виникли на базі племен-вождівств як ранньокласові міста-держави (за грецькою термінологією ― номи), де правляча верхівка виконувала організаційно-господарські та релігійно-культові функції (реалізувала владу-власність). Поступово номи об’єдналися у великі централізовані військово-політичні держави, що мали форму східної деспотії (повного безправ’я населення перед державою). У соціальному відношенні суспільство було становим (ранньокласовим): складалося з окремих станів, пов’язаних з виконанням певних функцій, набуло вигляду ступінчатої піраміди. Панівний стан представляла військово-адміністративно-жрецька верства, існування якої було традицією і одночасно важелем забезпечення стабільності суспільства.

Економічний розвиток ранніх (локальних, «доосьових») давньосхідних цивілізацій визначають такі характеристики:

· Техніко-технологічна еволюція господарства відбувалася на основі переходу від енеолітичного техніко-технологічного рівня до використання міді та бронзи (панування доби міді у IV—III тис. до н. е., бронзи у III—II тис. до н. е.) та заліза. Першою сферою використання металів була військова. Як засоби праці в сільському господарстві та ремеслі бронзові вироби поширилися у другій половині II тис. до н. е. Залізо почали видобувати з руди (сиродутним способом) і застосовувати хетти в XV ст. до н. е. (хеттське царство існувало в XVIII—XII cт. до н. е. на території Малої Азії, було захоплено Ассірією). Лише в VIII—VII cт. до н. е. залізо стало повсякденним металом (виготовляли знаряддя праці) і витіснило бронзу. Технологічний спосіб виробництва базувався на примітивній ручній інструментальній техніці. Джерелом енергії були люди, тварини.

· Утвердження експлуататорського суспільства через монополізацію знаттю адміністративно-управлінських посад і привласнення додаткового продукту в межах конкретного соціального організму. Функціонувала тоталітарна модель господарювання з розвиненою бюрократичною системою. Влада, а не власність, відігравала вирішальну роль у суспільному житті.

· Економічні відносини визначала верховна власність держави на землю, влада-власність ранньодержавної панівної верстви. Приватна власність на землю як основний засіб виробництва не сформувалася. Господарство ранніх цивілізацій характеризується поняттям “державницький спосіб виробництва“, коли держава виступає провідним суб’єктом економічної діяльності, або як державно-централізована економіка. Держава регулювала і контролювала виробництво і розподіл не лише додаткового, але й необхідного продукту, поведінку та образ мислення громадян.

· Двосекторність економіки: державно-палацово-храмовий і державно-громадський сектори. Економічні відносини всередині територіальної сусідської землеробської громади характеризували володіння громади на землю; приватна індивідуально-трудова власність великої патріархальної сім’ї на житло, рухоме майно і присадибну земельну ділянку, користування орною землею громади та спільне користування іншими угіддями. Збереження землеробської громади як суспільного інституту та селянина як основної продуктивної сили. Консервація громади була однією з причин так званої східної стагнації.

· Панування влади-власності та редистрибуції, трансформація додаткового продукту в престижні цінності. Збільшення додаткового продукту досягалося за рахунок введення нових принципів організації праці. Еволюція редистрибутивної системи у стягування ренти-податку.

· Рабство як економічний уклад не сформувалося, існувало переважно в державній формі, матеріальне виробництво було поза рабовласницькими відносинами.

· Відбувався другий суспільний поділ праці: виокремлення промислового виробництва як самостійної галузі. Про це свідчили поява металургії та металообробки бронзи і заліза, ремісниче виготовлення засобів виробництва. Промислове виробництво існувало у таких історичних формах, як домашня промисловість та ремесло. Домашня промисловість (систематичне виробництво промислової продукції для власного споживання) поступово еволюціонувала в ремесло ― виготовлення продукції на замовлення, для обміну та продажу. Професійне ремесло виникло із потреби обслуговування престижних запитів знаті, існувало як палацове та “общинне ремесло“, забезпечувало воєнні, культові та престижні потреби, виконувало функцію трансформації сконцентрованого в руках знаті додаткового продукту в престижно значимі цінності.

· Розпочався третій суспільний поділ праці (виокремлення торговельного, купецького та грошового лихварського капіталу). Сформувалася економіка як складова організованого суспільного життя, її основні галузі: сільське господарство, промисловість та обіг. Приватновласницькі відносини формувалися у сфері ремесла, торгівлі та лихварства.

· Домінувало натуральне господарство, повільно розвивалися товарно-грошові відносини, переважав зовнішньоторговий обіг над внутрішнім.1

У країнах Стародавнього Сходу винайшли колесо і порох, папір, різні системи писемності, сейсмограф, компас, сонячний і місячний календар, розвинулись астрономія, математика, географія, медицина, створювалися навчальні заклади і бібліотеки.

В історії господарства ранніх цивілізацій Стародавнього Сходу науковці виділяють три періоди:

1) окремих номових міст-держав з двосекторним державно-громадським і державно-палацово-храмовим господарством;

2) бюрократично-централізованих монархій із державно-палацово-храмовою системою організації господарства, редистрибутивною системою панування із регламентацією усіх сторін життєдіяльності людей;

3) криза ранньокласової соціально-економічної системи, заснованої на централізованому управлінні виробництвом та редистрибуції матеріальних благ. Зростання економічного значення сільської громади, ремісничо-торгових корпорацій із дрібними приватними виробниками при збереженні влади-власності, контролю верховного правителя та бюрократично-чиновницького апарату. Формування приватної власності у промисловості та сфері обігу.

Економічна думка цивілізацій Стародавнього Сходу аналізується на основі писемних джерел, що відображають господарську практику (переписи населення, земельні кадастри, звітність) і спроби її осмислення та регулювання (закони, настанови, повчання). Ці першоджерела мають переважно нормативний (рекомендаційний) характер, свідчать про зародження знань з конкретних економічних наук, зокрема статистики, обліку та аналізу, управління.

У середині I тис. до н. е. в добу «осьового часу» VIII—III ст. до н. е. давньосхідний тип ранньокласових суспільств вийшов на рівень традиційних регіональних цивілізацій (станово-класових суспільств), які розглядаються як друга стадія доіндустріальної цивілізації.

Становлення ранніх цивілізацій суспільств західної моделі розвитку хронологічно відповідає періоду раннього залізного віку ― I тис. до н. е. Їх основою були пізньопервісні суспільства неполивного землеробства з автономними домогосподарствами, які були самостійними соціально-економічними одиницями. Важливим зовнішнім чинником розвитку була індоєвропеїзація скотарськими племенами впродовж кінця IV – початку I тис. до н. е., які створювали власні ранньополітичні об’єднання. Тваринництво, зокрема скотарство, індивідуалізувало економічне та соціальне життя, оскільки було власністю окремих сімей. Важливе значення мав також вплив давньосхідних цивілізацій, які зумовлювали попит на метали та сировину.

Скотарсько-кочові ранньокласові суспільства (номади) склалися на території Середнього Сходу, Аравії, Північної Африки, Євразійських степів від Північного Причорномор’я до Китаю у II—I тис. до н. е. Найбільш відомими на території України є цивілізаційні суспільства кіммерійців, скіфів, сарматів, гунів. На думку вчених, в історії ранньоцивілізаційних скотарсько-кочових суспільств велику роль мало створення макродержавних утворень типу кочових імперій: Гунського, Тюркського каганатів і Монгольської імперії Чингісхана і Чингізидів.