Прикметник – це частина мови, яка виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? За значенням прикметники поділяють на якісні, відносні і присвійні. Якісні прикметники виражають ознаки кольору, запаху, розміру, форми, гучності, смаку, які безпосередньо сприймають органи чуттів (синій, великий, запашний, кислий, тихий), ознаки, що позначають часові, вікові, розумові, фізичні якості (давній, молодий, хоробрий, мудрий, здоровий, худий), дають загальну оцінку (гарний, поганий, веселий). Відносні прикметники виражають ознаку за відношенням до предмета (університетська бібліотека), матеріалу (дерев’яний стіл), місця (міський парк), дії (бігова доріжка), сталого відношення (обов’язковий). Присвійні прикметники вказують на належність предмета певній істоті: батьків портфель, Софіїна книжка.
Якісні прикметники утворюють ступені порівняння.
Ступені порівняння прикметників
Вищий ступінь порівняння вказує на більший рівень вияву ознаки. Має дві форми: просту і складену.
Просту форму утворюють за допомогою суфіксів -ш-, -іш-: молодий – молодший, білий – біліший, ясний – ясніший, тихий – тихший, тихіший, важ-
кий – важчий, товстий – товщий, товстіший.
При творенні вищого ступеня за допомогою суфікса -ш- прикметникові суфікси -к-, -ок-, -ек- зникають: тонкий – тонший, далекий – дальший. Приголосні г, ж, з у поєднанні з суфіксом -ш- змінюють на – жч-, а с – на - щ-: низький – нижчий, дорогий – дорожчий, вузький – вужчий, дужий – дужчий, високий – вищий.
Для деяких прикметників вищий ступінь утворюють від інших основ: гарний – гарніший, кращий; великий – більший; поганий – гірший; добрий – добріший, кращий.
Cкладену (аналітичну) форма вищого ступеня порівняння утворюють за допомогою додавання слова більш або менш до звичайної форми прикметника: більш ефективний, більш відомий, менш важливий.
Найвищий ступінь порівняння вказує на максимальну міру вияву ознаки: найгарніший, найбільший. Має дві форми: просту і складену.
Просту форму утворюють додаванням до форми вищого ступеня префіксів най -, якнай-, щонай-: найвищий, найбільший, якнайвищий, якнайбільший, якнайдужчий, щонайшвидший.
Складену форму утворюють за допомогою слова найбільш і звичайної форми прикметника: найбільш зручний, найбільш ясний.
Аналітичні форми мають відтінок книжності. Їх вживають здебільшого в науковому й офіційно-діловому стилях паралельно з простою формою. У всіх інших стилях слід віддавати перевагу простим формам вищого і найвищого ступенів: гарніший, найдосконаліший, зрозуміліший, найпросторіший, веселіший, найвірогідніший, стриманіший, найефективніший.
Існують прикметники, які не утворюють ступенів порівняння. До них належать:
1) відносні прикметники – сталевий, оксамитовий, нічний, викладацький;
2) прикметники, що виражають абсолютну якість: сліпий, глухий, босий;
3) назви мастей тварин: буланий, зозулястий, вороний;
4) назви кольорів, що виникли в результаті зміни значення колишніх відносних прикметників: апельсиновий колір, салатовий відтінок;
5) прикметники з суфіксом здрібнілості: - еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: малесенький, тонюсінький, легенький;
6) прикметники з суфіксами згрубілості -езн-, -енн-: величезний, довжелезний, товстенний;
7) прикметники з суфіксами неповного вияву ознаки -ав-, -уват-: білуватий, жовтавий;
8) прикметники з префіксом пре -: предобрий, прегарний;
9) прикметники з префіксами над-, за-, ультра-, яківказують на максимальний рівень вияву ознаки: надзвичайний, заширокий, ультрашвидкий;
10) прикметники з префіксом не -: недобрий, нешвидкий;
11) незмінювані прикметники іншомовного походження: бордо, беж;
12) більшість складних прикметників: жовто-зелений, сорокарічний.
Типові порушення норми:
1) Одночасне вживання простої та складеної форм ступенів порівняння: більш точніше замість точніше, найменш уважніший замість найменш уважний.
2) Утворення найвищого ступеня порівняння за допомогою слова самий: самий поганий замість найгірший, самий кращий замість найкращий.
3) Поєднання порівнянь із прикметниками вищого ступеня у формі родового відмінка без прийменника на взірець російської мови: краще всього, старший мене, глибший інших. Іноді можна почути разючий покруч: “У зайця задні ноги довше передніх ”, “Він старанніше інших студентів своєї групи”, що виникає внаслідок поєднання прислівникової форми з родовим відмінком означуваного слова. Пригадаймо, що вищий ступінь порівняння прикметників звичайно вимагає після себе прийменників від, за, над, проти з відповідними відмінками або сполучників як, ніж. Тому треба казати: “задні ноги довші, ніж (як або за) передні ”, “ довші проти (від) передніх ”, “ старанніший за (від або проти) інших студентів”, “ старанніший, ніж (як) інші студенти”, “ краще над (за, ніж, як) усе ”, “ краще від усього ”, “ старший від (за, проти) мене ”, “ старший, ніж (як) я”, “глибший за (від, над, проти) інших ”, “ глибший, як (ніж) інші ”.
4) Використання форми вищого ступеня у значенні найвищого. У газетних публікаціях та й в усних виступах часто натрапляємо на вислови “ зібралися кращі люди села ”, “ відзначимо головніші здобутки та надбання ”, “ проаналізуймо вірогідніші шляхи вирішення проблеми ”. Загальновідомо, що форму вищого ступеня вживають тоді, коли щось порівнюють за певними ознаками: кращі за інших, головніші від інших, вірогідніші, ніж інші. Вищий ступінь порівняння прикметників не має значення, синонімічного із формою найвищого ступеня. Російське “ высшая мера наказания ” – це по-українському не вища, а “ найвища міра покарання ”; “ высшее качество ” – це не вища, а “ найвища якість ”; словосполучення “ высшая аттестационная комиссия ” треба б перекласти “ найвища атестаційна комісія ” і т. ін. Отож і в названих вище ситуаціях слід було сказати так: “ зібралися найкращі люди села”, “відзначимо найголовніші здобутки та надбання ”, “ проаналізуймо найвірогідніші шляхи вирішення проблеми ”.
Присвійні прикметники вказують на належність предмета певній особі або істоті.Відповідають на питання чий? чия? чиє? Присвійні прикметники утворюють від іменників за допомогою суфіксів -ин-, -їн-, -ів-, -ач-.
Від назв осіб, іменників 1-ї відміни, присвійні прикметники утворюють за допомогою суфікса -ин-: сестрин, Миколин, Галин, Настин. Суфікс -ін- (на письмі -їн-)вживають тільки після й (Маріїн, Софіїн).
При цьому, якщо основа слова закінчується на приголосні г, к, х, відбувається чергування г – ж, к – ч, х – ш: Ольжин, тітчин, свекрушин.
До іменників другої відміни твердої групи додають суфікс -ів-, який у жіночому і середньому роді чергується з -ов-: батьків піджак – батькова куртка – батькове пальто; до іменників м’якої і мішаної групи – суфікс -ів-
(-їв-), який у жіночому і середньому роді чергується з -ев-, -єв-: Василів зо-
шит – Василева книжка – Василеве пальто; Андріїв зошит – Андрієва книж-
ка – Андрієве пальто. Присвійні прикметники, утворені від імен і прізвищ, пишуть з великої букви.
Від назв тварин присвійні прикметники утворюють за допомогою суфіксів -ач-, -ин-: птах – пташиний, орел – орлиний, миша – мишачий, крокодил – крокодилячий.
У текстах офіційного стилю присвійні прикметники вживають дуже рідко, тут переважають відносні прикметники на - ський: шевченківський, ректорський.
Тверда і м’яка група прикметників
До м’якої групи належать прикметники, які під час відмінювання мають закінчення -ій; -ього; -ьому; -ій, -ього; -ім; -ьому, -ім: вечірній; вечірнього; вечірньому; вечірній, вечірнього; вечірнім; на вечірньому, на вечірнім. Прикметники твердої групи мають закінчення - ий; -ого; -ому; -ий, -ого; -им, -ому, -ім: природний; природного; природному; природний, природного; природним; на природному, на природнім.
