Нормативність уживання граматичних форм прикметника

Прикметник – це частина мови, яка виражає ознаку предмета і від­повідає на питання який? чий? За значенням прикметники поділяють на якісні, від­носні і присвійні. Якісні прикметники виражають ознаки кольору, запаху, розміру, форми, гучності, смаку, які без­посередньо сприймають органи чуттів (синій, великий, запашний, кис­лий, тихий), ознаки, що позначають часові, ві­ко­ві, розумові, фізичні якості (давній, мо­лодий, хоробрий, мудрий, здоровий, ху­дий), дають загальну оцінку (гарний, по­ганий, веселий). Відносні прик­мет­ники виражають ознаку за від­ношенням до предмета (університетська бібліотека), матеріалу (де­рев’яний стіл), міс­ця (міський парк), дії (бігова доріжка), сталого відно­шення (обов’яз­ковий). Присвійні прикметники вказують на належність предмета певній істоті: бать­ків портфель, Софіїна книжка.
Якісні прикметники утворюють ступені порівняння.

Ступені порівняння прикметників
Вищий ступінь порівняння вказує на більший рівень вияву ознаки. Має дві форми: просту і складену.
Просту форму утворюють за допомогою суфіксів -ш-, -іш-: молодий – мо­лодший, білий – біліший, ясний – ясніший, ти­хий – тихший, тихіший, важ-
кий – важчий, товстий – товщий, товстіший.
При творенні вищого ступеня за допомогою суфікса -ш- прикметникові суфікси -к-, -ок-, -ек- зникають: тонкий – тонший, далекий – дальший. Приголосні г, ж, з у поєднанні з суфіксом -ш- змінюють на – жч-, а с – на - щ-: низький – нижчий, дорогий – дорожчий, вузький – вужчий, дужий – дужчий, високий – вищий.
Для деяких прикметників вищий ступінь утворюють від інших основ: гар­ний – гарніший, кращий; великий – більший; поганий – гірший; добрий – добріший, кращий.
Cкладену (аналітичну) форма вищого ступеня порівняння утворюють за допомогою додавання слова більш або менш до звичайної форми прик­метника: більш ефективний, більш відомий, менш важливий.

Найвищий ступінь порівняння вказує на максимальну міру вияву оз­наки: найгарніший, найбільший. Має дві форми: просту і складену.
Просту форму утворюють додаванням до форми вищого ступеня пре­фіксів най -, якнай-, щонай-: найвищий, найбільший, якнайвищий, якнай­біль­ший, як­най­дужчий, щонай­швид­ший.
Складену форму утворюють за допомогою слова най­більш і звичайної форми прикметника: найбільш зручний, найбільш ясний.
Аналітичні форми мають відтінок книжності. Їх вжива­ють здебільшого в науковому й офіційно-діловому стилях паралельно з прос­тою формою. У всіх інших стилях слід віддавати перевагу простим формам вищого і найвищого ступенів: гарніший, найдосконаліший, зрозуміліший, най­просто­ріший, весе­лі­ший, найвірогідніший, стриманіший, найефективніший.

Існують прикметники, які не утворюють ступенів порівняння. До них належать:
1) відносні прикметники – сталевий, оксамитовий, нічний, викла­дацький;
2) прикметники, що виражають абсолютну якість: сліпий, глухий, босий;
3) назви мастей тварин: буланий, зозулястий, вороний;
4) назви кольорів, що виникли в результаті зміни значення колишніх відносних прикметників: апельсиновий колір, салатовий відтінок;
5) прикметники з суфіксом здрібнілості: - еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: малесенький, тонюсінький, легенький;
6) прикметники з суфіксами згрубілості -езн-, -енн-: величезний, довже­лезний, товстенний;
7) прикметники з суфіксами неповного вияву ознаки -ав-, -уват-: білуватий, жовтавий;
8) прикметники з префіксом пре -: предобрий, прегарний;
9) прикметники з префіксами над-, за-, ультра-, яківказують на мак­си­мальний рівень вияву ознаки: надзвичайний, заши­рокий, ультра­швидкий;
10) прикметники з префіксом не -: недобрий, нешвидкий;
11) незмінювані прикметники іншомовного походження: бордо, беж;
12) більшість складних прикметників: жовто-зелений, сорокарічний.

Типові порушення норми:
1) Одночасне вживання простої та складеної форм ступенів порівняння: більш точніше замість точніше, найменш уважніший замість найменш уважний.
2) Утворення найвищого ступеня порівняння за допомогою слова самий: самий поганий замість найгірший, самий кращий замість найкращий.
3) Поєднання порівнянь із прикметниками вищого ступеня у формі родового відмінка без прийменника на взірець російської мови: краще всього, старший мене, глибший інших. Іноді можна почути разючий покруч: “У зайця задні ноги довше передніх ”, “Він старанніше інших студентів своєї групи”, що виникає внаслідок поєднання прислівникової форми з родовим відмінком означуваного слова. Пригадаймо, що вищий ступінь порівняння прикметників звичайно вимагає після себе прийменників від, за, над, проти з відповідними відмінками або сполучників як, ніж. Тому треба казати: “задні ноги довші, ніж (як або за) передні ”, “ довші проти (від) передніх ”, “ старанніший за (від або проти) інших студентів”, “ старанніший, ніж (як) інші студенти”, “ краще над (за, ніж, як) усе ”, “ краще від усього ”, “ старший від (за, проти) мене ”, “ старший, ніж (як) я”, “глибший за (від, над, проти) інших ”, “ глибший, як (ніж) інші ”.
4) Використання форми вищого ступеня у значенні найвищого. У газет­них публікаціях та й в усних виступах часто натрапляємо на вислови “ зібралися кра­щі люди села ”, “ відзначимо голов­ніші здобутки та надбання ”, “ проана­лі­зуй­мо вірогідніші шляхи вирішення проблеми ”. Загальновідомо, що форму вищого сту­пеня вживають тоді, коли щось порівнюють за певними ознаками: кращі за ін­ших, головніші від інших, вірогідніші, ніж інші. Вищий сту­пінь порівняння прик­­метників не має значення, синонімічного із формою найвищого ступеня. Ро­сійське “ высшая мера наказания ” – це по-українському не вища, а “ найвища мі­ра покарання ”; “ высшее качество ” – це не вища, а “ найвища якість ”; сло­во­спо­лучення “ высшая аттеста­цион­ная комиссия ” треба б перекласти “ найвища атес­таційна комісія ” і т. ін. Отож і в наз­ва­них вище ситуаціях слід було ска­за­ти так: “ зібралися найкращі люди села”, “від­зна­чимо найголовніші здобутки та надбання ”, “ проаналізуймо найвірогідніші шляхи вирішення проблеми ”.
Присвійні прикметники вказують на належність предмета певній особі або істоті.Відповідають на питання чий? чия? чиє? Присвійні прикметники ут­во­рюють від іменників за допомогою суфіксів -ин-, -їн-, -ів-, -ач-.
Від назв осіб, іменників 1-ї відміни, присвійні прикметники утворюють за допомогою суфікса -ин-: сестрин, Миколин, Галин, Настин. Суфікс -ін- (на письмі -їн-)вживають тільки після й (Маріїн, Софіїн).
При цьому, якщо основа слова закінчується на приголосні г, к, х, від­бу­ва­ється чергування г – ж, к – ч, х – ш: Ольжин, тітчин, свекрушин.
До іменників другої відміни твердої групи додають суфікс -ів-, який у жіночому і се­ред­ньому роді чергується з -ов-: бать­ків піджак – батькова куртка – батькове пальто; до іменників м’якої і мішаної групи – суфікс -ів-
(-їв-), який у жіночому і середньому роді чергується з -ев-, -єв-: Василів зо-
шит – Василева книжка – Василеве пальто; Андріїв зошит – Андрієва книж-
ка – Андрієве пальто. Присвійні прикметники, утворені від імен і прізвищ, пи­шуть з великої букви.
Від назв тварин присвійні прикметники утворюють за допомогою суфіксів -ач-, -ин-: птах – пташиний, орел – орлиний, миша – мишачий, крокодил – крокодилячий.
У текстах офіційного стилю присвійні прикметники вжи­ва­ють дуже рідко, тут пе­ре­ва­жа­ють відносні прикметники на - ський: шевченківський, ректорський.

Тверда і м’яка група прикметників
До м’якої групи належать прикметники, які під час відмінювання мають закінчення -ій; -ього; -ьому; -ій, -ього; -ім; -ьому, -ім: вечірній; вечірнього; ве­чірньому; вечірній, вечірнього; вечірнім; на вечірньому, на вечірнім. Прик­мет­ники твердої групи мають за­кінчення - ий; -ого; -ому; -ий, -ого; -им, -ому, -ім: природний; природного; природному; природний, природного; природ­ним; на природному, на природнім.