Загальні засади психолінгвістики

Психолінгвістика – це наука про мовленнєву діяльність людей у психологічних та лінгвістичних аспектах, зокрема експериментальне дослідження психічної діяльності суб'єкта в засвоєнні та використанні мови як організованої та автономної системи.

Основними завданнями психолінгвістики як когнітивної науки є дослідження:

l процесів планування мовлення;

l механізмів та процесів сприйняття, інтерпретації, розуміння та породження мовлення;

l структури та системи представлення знань індивіда та стратегії їх використання для когнітивної обробки дискурсу;

l механізми засвоєння та оволодіння мовою в ході розвитку дитини;

l проблеми білінгвізму, перекладу та механізми оволодіння іноземною мовою.

Герменевтика як наука тлумачення текстів.

Герменевтика — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів.

Герменевтика є допоміжною дисципліною тих гуманітарних (і насамперед історичних) наук, які займаються писемними пам'ятками (історії літератури, історії філософії, історії релігієзнавства, мовознавства та ін.). У XX ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації.

Герменевтика має три рівні інтерпретації тексту

l філософський

l критично-філософський (методологічний)

l ідеологічний

Тлумачення права — складне, комплексне явище. Воно має дві сторони (аспекти), два значення (смисла) залежно від суб'єкта, мети тлумачення та його спрямованості.
По-перше, тлумачення інтерпретується як внутрішній розумовий процес, який здійснює особа, що застосовує норму права, внаслідок чого відбувається з'ясування її смислу (змісту) як необхідний підготовчий етап для правильного розв'язання справи. Це з'ясову-вальне тлумачення.
Річ у тому, що формальна визначеність норми права у тексті акта не виключає необхідності встановлення справжнього її змісту, який був би адекватним, тобто відповідав волі нормотворця.
Про можливість неоднозначного розуміння висловленого та необхідність відповідного його витлумачення свідчать й факти повсякденного життя. Скажімо, як розуміти таке:
1) вислів спортивного оглядача — "...блискуче зіграв головою..." (з футбольного репортажу); або
2) зміст таблички при вході в установу — "Роздягальня" (а де ж "одягальня"; а як "роздягальня", то до якої міри?).
В наведених прикладах відповідь лежить на поверхні. Складніше буває із тлумаченням спеціальних нормативних текстів. Більше того, інколи можливість адекватного тлумачення ^розуміння) тексту залишається за межею можливого (на межі неможливого). Так, в п. 1 глави 11 "Прикінцеві положення" Закону України від 21 квітня 1999 р. "Про виконавче провадження" читаємо: "1. Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування і вводиться в дію з 1 липня 1999 p.". Річ у тім, що "набрання законом чинності" та "введення закону в дію" — це тотожні (однозначні) поняття.
По-друге, тлумачення — це роз'яснення змісту норми, що виходить від певних органів та осіб, що має самостійний спеціальний характер та допоміжне призначення. Це роз'яснювальне тлумачення, яке, не створюючи норм права, відіграє певну регулятивну роль, спрямовуючи юридичну практику в напрямі єдиного розуміння норм усіма, хто ними керується.
У першому значенні тлумачення може існувати (відбуватися) саме по собі; воно не обов'язково тягне за собою тлумачення у другому значенні.
Тлумаченню у другому значенні завжди передує тлумачення у першому значенні, тобто з'ясування змісту норми тим, хто роз'яснює її зміст іншим суб'єктам.