документи про громадянство особи;

3) наявні матеріали екс і радиційної перевірки.

 

3. Матеріали, що подаються слідчому судді, мають бути перекладені
державною мовою або іншою мовою, передбаченою міжнародним догово­
ром, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

4. При вирішенні питання про застосування екстрадиційного арешту
слідчий суддя керується положеннями цього Кодексу та міжнародного до­
говору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

5. У разі якщо особа, щодо якої вирішується питання про тримання
під вартою, не володіє державною мовою, їй забезпечується участь пере­
кладача.

6. Строки тримання особи під вартою та порядок їх продовження ви­
значаються цим Кодексом.

7. Після одержання клопотання слідчий суддя встановлює особу, про-
юнує їй зробити заяву, перевіряє запит про видачу та наявні матеріали

^традиційної перевірки, вислуховує думку прокурора, інших учасників і виносить ухвалу про:

1) застосування екстрадиційного арешту;

) відмову в застосуванні екстрадиційного арешту, якщо для його об-Рання немає підстав.

8. При розгляді клопотання слідчий суддя не досліджує питання про
винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих
компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо
якої надійшов запит про видачу.

9. Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку
особою, щодо якої застосовано екстрадиційний арешт, її захисником чи м-
конним представником, прокурором.

 

10. Екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання про
видачу особи (екстрадицію) та її фактичної передачі, але не може тривати
більше дванадцяти місяців.

11. У межах цього строку слідчий суддя суду, в межах територіальної
юрисдикції якого особа перебуває під вартою, за клопотанням прокурора
не рідше одного разу на два місяці перевіряє наявність підстав для подаль­
шого тримання особи під вартою або її звільнення.

12. За скаргою особи, до якої застосовано екстрадиційний арешт, або
її захисника чи законного представника слідчий суддя суду, в межах тери­
торіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, не частіше одно­
го разу на місяць перевіряє наявність підстав для звільнення особи з-під
варти.

13. Звільнення особи з-під екстрадиційного арешту слідчим суддею не
перешкоджає повторному його застосуванню з метою фактичної передачі
особи іноземній державі на виконання рішення про видачу, якщо інше не
передбачено міжнародним договором України.

14. Центральний орган України невідкладно письмово інформує
Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах
біженців про кожний випадок застосування тимчасового або екстрадицій­
ного арешту до осіб, зазначених у частині другій статті 589 цього Кодексу.

1. Екстрадиційний арешт є заходом процесуального примусу у вигляді взят­
тя особи під варту з метою забезпечення її видачі (екстрадиції). Після затриман­
ня особи, яка знаходиться у міжнародному розшуку, застосування слідчим суддею
до неї тимчасового арешту та наступного надходження запиту компетентного ор­
гану іноземної держави про видачу особи прокурор звертається з клопотанням про
її екстрадиційний арешт до слідчого судді за місцем тримання особи під вартою.

2. Разом із клопотанням на розгляд слідчого судді подаються: засвідчена
копія запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи (екс­
традицію); документи про громадянство особи; наявні матеріали екстрадицій-
ної перевірки. Ці матеріали мають бути перекладені державною мовою або ін­
шою мовою, передбаченою міжнародним договором, згода на обов'язковість
якого надана Верховною Радою України.

3. Після одержання клопотання слідчий суддя встановлює особу, пропо­
нує їй зробити заяву щодо запиту про видачу (у вигляді пояснень особи щодо
підстав її видачі, зокрема, про наявність обставин, що можуть перешкоджати

1136_______________________________________________________________

видачі), а якщо вона не володіє державною мовою, їй забезпечується участь перекладача. Суд повинен перевірити запит про видачу та наявні матеріали екстрадиційної перевірки, вислуховує думку прокурора, інших учасників і ви­носить ухвалу або про застосування екстрадиційного арешту або про відмову в застосуванні екстрадиційного арешту, якщо для його обрання немає підстав. Зокрема, суд перевіряє, чи немає обставин, за наявності яких видача затрима­ної особи не здійснюється, наприклад, за вчинення військових або політичних правопорушень; у зв'язку із закінченням строків давності; коли порушується питання про видачу громадянина України або осіб, які постійно проживають в Україні, біженців тощо.

Коментована стаття встановлює межі судового дослідження, зокрема, за­значаючи, що при розгляді клопотання слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу. Обставинами, що можуть впливати на рішення слідчого судді про застосування екстрадиційного арешту та вказувати на те, що особа, видача якої запитується, перебуваючи на волі, може ухилитися від слід­ства та суду, є відсутність зареєстрованого місця проживання, відсутність місця роботи, сім'ї, тривалість розшуку запитуючою державою.

4. Ця ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку
особою, щодо якої застосовано екстрадиційний арешт, її захисником чи закон­
ним представником, а також прокурором.

5. Звільнення особи з-під екстрадиційного арешту слідчим суддею не пе­
решкоджає повторному його застосуванню з метою фактичної передачі особи
іноземній державі на виконання рішення про видачу, якщо інше не передбачено
міжнародним договором України.

6. Екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання про ви­
дачу особи та її фактичної передачі, але не може тривати більш ніж 12 місяців.
Коментована стаття встановлює порядок періодичності перевірки наявності
підстав для подальшого тримання особи під вартою чи наявності підстав для її
звільнення. Зокрема, слідчий суддя за клопотанням прокурора не рідше одного
разу на два місяці перевіряє наявність підстав для подальшого тримання особи
під вартою або її звільнення, а за скаргою особи, до якої застосовано екстра­
диційний арешт, або її захисника чи законного представника слідчий суддя не
частіше одного разу на місяць перевіряє наявність підстав для звільнення особи
з-під варти.

7. Центральний орган України невідкладно письмово інформує Управ­
ління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біжен­
ців про кожний випадок застосування тимчасового або екстрадиційного
арешту до осіб, яким надано статус біженця, статус особи, яка потребує до-

аткового захисту, або їй надано тимчасовий захист в Україні і вона не може Ути видана державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній держа-> Де н здоров'ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси,

'-------------------------------------------------------------------------------------- 1137

віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціаль­ної групи або політичних переконань.

Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обгрунтова­них побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадян­ської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи грома­дянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього по­стійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазна­чених побоювань (ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Стаття 585. Застосування запобіжного заходу, не пов'язаного із три­манням під вартою, для забезпечення видачі особи на запит іноземної дер­жави

1. За наявності обставин, які гарантують запобігання втечі особи та
забезпечення у подальшому її видачі, слідчий суддя може обрати щодо та­
кої особи запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою (екс-
традиційним арештом).

2. При вирішенні питання про можливість застосування запобіжного
заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, слідчий суддя обов'язково
враховує:

 

1) відомості про ухилення особи від правосуддя у запитуючій стороні
та дотримання нею умов, на яких відбулося звільнення її з-під варти під
час цього або інших кримінальних проваджень;

2) тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження, виходя­
чи з обставин, встановлених під час заявленого кримінального правопо­
рушення, положень закону України про кримінальну відповідальність і
усталеної судової практики;

3) вік та стан здоров'я особи, видача якої запитується;

4) міцність соціальних зв'язків особи, у тому числі наявність у неї ро­
дини та утриманців.

3. У разі порушення особою, щодо якої розглядається запит про її ви­
дачу, умов обраного запобіжного заходу слідчий суддя за клопотанням про­
курора має право постановити ухвалу про застосування екстрадиційного
арешту для забезпечення видачі особи.

1. Коментована стаття передбачає можливість застосування інших засобів процесуального примусу із забезпечення екстрадиції особи, якщо вона звільне­на з-під варти. Зокрема, під час розгляду клопотання прокурора про застосуван­ня екстрадиційного арешту слідчий суддя, за наявності обставин, які можуть гарантувати запобігання втечі особи та забезпечення у подальшому її видачі,

1138 ____________________________________________________________ ----

може обрати щодо такої особи запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою (екстрадиційним арештом). Це може бути особиста порука (див. ко­ментар до ст. 180 КПК); домашній арешт (ст. 181 КПК), застава (ст. 182 КПК)

тощо.

2. До обставин, які можуть гарантувати запобігання втечі особи та забез­
печення у подальшому її видачі, слідчий суддя додає: відомості про ухилення
особи від правосуддя у запитуючій стороні та дотримання нею умов, на яких
відбулося звільнення її з-під варти під час цього або інших кримінальних про­
ваджень; тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження, виходячи
з обставин, встановлених під час заявленого кримінального правопорушення,
положень закону України про кримінальну відповідальність і усталеної судової
практики; вік та стан здоров'я особи, видача якої запитується; міцність соціаль­
них зв'язків особи, зокрема, наявність у неї родини та утриманців.

3. Якщо після обрання слідчим суддею запобіжного заходу, не пов'язаного
з триманням під вартою, особа, щодо якої він обраний, порушила умови об­
раного запобіжного заходу, слідчий суддя за клопотанням прокурора має право
постановити ухвалу про застосування екстрадиційного арешту для забезпечен­
ня видачі особи.

Стаття 586. Припинення тимчасового арешту або запобіжного за­ходу

1. Тимчасовий арешт або запобіжний захід припиняється в разі, якщо:

1) центральний орган України в передбачені міжнародним договором
України строки не отримав запит про видачу особи (екстрадицію);

2) під час екстрадиційної перевірки встановлено обставини, за наяв­
ності яких видача особи (екстрадиція) не здійснюється;

3) компетентний орган іноземної держави відмовився вимагати ви­
дачу особи;

4) центральним органом України прийнято рішення про відмову у ви­
дачі особи (екстрадиції).

2. Скасування тимчасового арешту або запобіжного заходу здійсню­
ється прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Се­
вастополя або його заступником за дорученням (зверненням) центрально­
го органу України, а у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої
цієї статті, за погодженням з відповідним центральним органом України.
Копія постанови про скасування тимчасового арешту або запобіжного за­
ходу надсилається уповноваженій службовій особі місця ув'язнення, слід­
чому судді, який приймав рішення про застосування тимчасового арешту
або запобіжного заходу, а також особі, щодо якої застосовувався запобіж­
ний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.

1. Коментована стаття розглядає питання припинення тимчасового аре­шту або інших запобіжних заходів. Визначено, що тимчасовий арешт або

-------------------------------------------------------------------------------------------- 1139

запобіжний захід припиняється в разі, якщо: (1) в установлені строки не отри­мано запит про видачу особи; (2) встановлено обставини, за наявності яких видача особи не здійснюється (наприклад, особа є громадянином України, або вона є біженцем чи отримала політичний притулок в Україні та ін.); (3) компе­тентний орган іноземної держави відмовився вимагати видачу особи; (4) цен­тральним органом України прийнято рішення про відмову у видачі особи.

2. Скасування тимчасового арешту або запобіжного заходу здійснюється
прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя
або його заступником за дорученням центрального органу України, а у випад­
ку, коли під час екстрадиційної перевірки встановлено обставини, за наявності
яких видача особи не здійснюється, за погодженням з відповідним централь­
ним органом України.

3. Копія постанови про скасування тимчасового арешту або запобіжного
заходу надсилається заінтересованим особам (до місця ув'язнення, слідчому
судді, особі, щодо якої застосовувався запобіжний захід, не пов'язаний із три­
манням під вартою).

Стаття 587. Проведення екстрадиційної перевірки

1. Бкстрадиційна перевірка обставин, що можуть перешкоджати ви­
дачі особи, проводиться центральним органом України або за його дору­
ченням чи зверненням прокуратурою Автономної Республіки Крим, об­
ласті, міст Києва і Севастополя.

2. Екстрадиційна перевірка здійснюється протягом шістдесяти днів.
Цей строк може бути продовжено відповідним центральним органом Укра­
їни.

3. Матеріали екстрадиційної перевірки разом із висновком щодо такої
перевірки надсилаються відповідному центральному органу України.

 

1. Екстрадиційна перевірка - діяльність центрального органу України або
за його дорученням чи зверненням відповідної прокуратури щодо встановлен­
ня та дослідження визначених міжнародним договором України, іншими акта­
ми законодавства України обставин, що можуть перешкоджати видачі особи
(екстрадиції), яка вчинила злочин. У ч. 2 коментованої статті визначено, що ця
перевірка проводиться протягом 60-ти днів і може бути продовжена відповід­
ним центральним органом України.

2. Отримані в результаті перевірки матеріали разом із відповідним висно­
вком надсилаються центральному органу України, за дорученням або звернен­
ням якого зазначена перевірка проводилася. За результатами вивчення матеріа­
лів перевірки готується вмотивований висновок стосовно рішення Генеральної
прокуратури України за клопотанням іноземної установи про видачу особи.

У матеріалах перевірки обов'язково повинна бути інформація, яка відо­бражається у висновку, зокрема, стосовно: а) наявності договірних відносин; б) громадянства особи, видача якої запитується; в) екстрадиційності злочину

1140_______________________________________________________________

ч

за чинним законодавством України; г) наявності строків давності притягнен­ня особи до кримінальної відповідальності; ґ) стану здоров'я особи, яка ви­дається; д) результатів перевірки притягнення особи до відповідальності та наявності остаточного процесуального рішення в Україні, у тому числі за той само злочин, у зв'язку з яким запитується видача; є) можливості видачі за пра­вопорушення, які не є екстрадиційними, якщо видача за них запитується ра­зом із злочинами, що тягнуть екстрадицію; є) розгляду та вирішенню кількох одночасних запитів різних держав стосовно видачі однієї особи; ж) гарантій незастосування смертної кари, якщо законодавством запитуючої держави таке покарання передбачене за злочин, у зв'язку з яким запитується видача, тощо.

Стаття 588. Спрощений порядок видачі осіб з України

1. Особі, щодо якої надійшов запит про її видачу, повідомляється про
право звертатися з проханням згідно з цією статтею про застосування
спрощеного порядку видачі і роз'яснюється порядок надання відповідної
заяви.

2. Спрощений порядок видачі з України особи може бути застосова­
ний лише за наявності письмової заяви такої особи про її згоду на видачу,
оформленої у присутності захисника та затвердженої слідчим суддею. У
разі одержання відповідної заяви видача можлива без проведення в повно­
му обсязі перевірки наявності можливих перешкод для видачі.

3. Прокурор звертається до слідчого судді з клопотанням про затвер­
дження згоди особи на видачу. Слідчий суддя розглядає клопотання за
участю особи, що підлягає видачі, її захисника та прокурора. Слідчий суд­
дя зобов'язаний переконатися, що особа, яка підлягає видачі, добровільно
погоджується на свою видачу і усвідомлює всі наслідки цієї видачі, після
чого постановляє ухвалу про затвердження згоди особи на її спрощену ви­
дачу або про відмову в цьому.

4. У разі отримання заяви про згоду особи на видачу запитуючій сто­
роні та її затвердження ухвалою слідчого судді прокурор передає заяву на
розгляд центральному органу України, який протягом трьох днів розгля­
дає її та приймає рішення про можливість застосування спрощеного по­
рядку видачі.

5. Якщо особа, щодо якої надійшов запит про видачу, не погоджується
на свою видачу, застосовується звичайний порядок розгляду запиту про
видачу.

6. Після затвердження слідчим суддею згоди особи на застосування
спрощеного порядку видачі така згода не може бути відкликана.

1. Серед інших прав, які роз'яснюються особі, видача якої запитуєть­ся згідно з вимогами ч. 1 ст. 581 КПК, повідомляється, зокрема, і про її право звертатися з проханням про застосування спрощеного порядку ви­дачі. Такий порядок видачі з України (коли видача можлива без проведен-

-----------------._________________________________________________ 1141

 

ня в повному обсязі перевірки наявності можливих перешкод для видачі) може бути застосований лише за наявності письмової заяви такої особи про її згоду на видачу, оформленої у присутності захисника та затвердже­ної слідчим суддею.

2. Після отримання згоди від особи на видачу прокурор звертається до
слідчого судді з клопотанням про затвердження цієї згоди. Слідчий суддя роз­
глядає клопотання за участю особи, що підлягає видачі, її захисника та про­
курора. Під час розгляду заяви на згоду слідчий суддя зобов'язаний перекона­
тися, що особа, яка підлягає видачі, добровільно погоджується на свою видачу
і усвідомлює всі наслідки цієї видачі. Після цього він постановляє ухвалу про
затвердження згоди особи на її спрощену видачу або про відмову в цьому.

3. У разі отримання заяви про згоду особи на видачу запитуючій стороні та
її затвердження ухвалою слідчого судді прокурор передає заяву на розгляд цен­
тральному органу України, який протягом трьох днів розглядає її та приймає
рішення про можливість застосування спрощеного порядку видачі.

4. Якщо особа, щодо якої надійшов запит про видачу, не погоджується на
свою видачу, застосовується звичайний порядок розгляду запиту про видачу,
але після затвердження слідчим суддею згоди особи на застосування спроще­
ного порядку видачі така згода не може бути відкликана.

Стаття 589. Відмова у видачі особи (екстрадиції)

1. У видачі особи іноземній державі відмовляється у разі, якщо:

1) особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, відповідно до за­
конів України на час прийняття рішення про видачу (екстрадицію) є гро­
мадянином України;

2) злочин, за який запитано видачу, не передбачає покарання у виді
позбавлення волі за законом України;

3) закінчилися передбачені законом України строки давності притяг­
нення особи до кримінальної відповідальності або виконання вироку за
злочин, за який запитано видачу;

4) компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу цен­
трального органу України додаткових матеріалів або даних, без яких не­
можливе прийняття рішення за запитом про видачу (екстрадицію);

5) видача особи (екстрадиція) суперечить зобов'язанням України за
міжнародними договорами України;

6) наявні інші підстави, передбачені міжнародним договором України.

2. Особа, якій надано статус біженця, статус особи, яка потребує до­
даткового захисту, або їй надано тимчасовий захист в Україні, не може бути
видана державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній державі,
де її здоров'ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, ві­
росповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), прина­
лежності до певної соціальної групи або політичних переконань, крім ви­
падків, передбачених міжнародним договором України.

1142_______________________________________________________________

3. У р»і' відмови у видачі з мотивів громадянства та наявності статусу біженця або і інших підстав, що не виключають здійснення кримінально­го провадження, за клопотанням компетентного органу іноземної держави Генеральна прокуратура України доручає здійснення досудового розсліду­вання стосовно цієї особи в порядку, передбаченому цим Кодексом.

1. Коментована стаття встановлює перелік обставин, що можуть перешко­
джати видачі особи та бути підставою для відмови у видачі.

Обставини, що виключають видачу, за своїм правовим характером залеж­но від їх формулювання у міжнародному договорі про видачу можуть бути або імперативними (обов'язковими для застосування), або дискреційними (засто­сування яких залежить від розсуду центрального органу запитуваної держави). Обставини, вказані в ч. 1 коментованої статті, про відмову у видачі особи іно­земній державі є імперативними. Зокрема, Україна відмовляє у видачі особи у разі, якщо: особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, на час прийняття рішення про видачу є громадянином України; злочин, за який запитано вида­чу, не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі за законом України; закінчилися передбачені законом України строки давності притягнення осо­би до кримінальної відповідальності або виконання вироку за злочин, за який запитано видачу; компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу центрального органу України додаткових матеріалів або даних, без яких не­можливе прийняття рішення за запитом про видачу; видача особи (екстрадиція) суперечить зобов'язанням України за міжнародними договорами України.

2. Відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників
(1957 р.) видача не здійснюється: а) якщо правопорушення, у зв'язку з яким
запитується видача, розглядається запитуваною державою як політичне право­
порушення або правопорушення, пов'язане з політичним правопорушенням;
б) якщо є достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за
вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з метою
переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної
належності чи політичних переконань або що становище такої особи може бути
погіршене з будь-якої з цих причин (при цьому вбивство або замах на вбивство
глави держави або члена його сім'ї не вважається політичним правопорушен­
ням, як не вважаються такими, наприклад, злочини проти людства, зазначені в
Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, яка була
ухвалена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 9 грудня
1948 p., тощо); в) видача правопорушників за вчинення загальнокримінальних
правопорушень, що також є військовими правопорушеннями, може бути здій­
снено Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, не буде
піддано кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом;

) якщо щодо правопорушників була проголошена амністія в запитуваній дер-^аві Щ°до діянь, за які ця держава мала компетенцію переслідувати згідно з її кримінальним законодавством (ст. 4 Додаткового протоколу 1978 p.).

—■--------------------._____________________________________________ 1143

Згідно з Європейською конвенцією про видачу правопорушників (1957 р.) у видачі може бути відмовлено: 1) якщо правопорушення за законодавством запитуваної держави вважається вчиненим повністю або частково на її тери­торії або в місці, яке розглядається як її територія (ст. 7); 2) якщо компетентні органи запитуваної держави переслідують особу у зв'язку із правопорушенням (правопорушеннями), за яке вимагається видача (ст. 8); 3) через дотримання правила non bis in idem (не можна двічі за те саме) - видача не здійснюється, якщо компетентні органи запитуваної сторони проголосили остаточне рішення щодо відповідної особи у зв'язку із правопорушенням, за яке вимагається ви­дача. У видачі може бути відмовлено, якщо компетентні органи запитуваної сторони ухвалили рішення або не порушувати, або припинити переслідування у зв'язку із таким самим правопорушенням (ст. 9); 4) через зобов'язання не здійснювати видачу, якщо особа, видача якої запитується, за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю (Закон України «Про ратифікацію Єв­ропейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, Додаткового про­токолу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» від 16 січня 1998 р.).

У видачі також може бути відмовлено, якщо є загроза застосування смерт­ної кари; є загроза катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарань.

3. Не може також бути видана іншій державі особа, якій надано статус бі­
женця або статус особи, яка потребує додаткового захисту, або їй надано тимча­
совий захист в Україні, а також особа не може бути видана державі, біженцем з
якої вона визнана, або іноземній державі, де здоров'ю, життю або свободі особи
загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національності,
громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політич­
них переконань, крім випадків, передбачених міжнародним договором України.

Статті 1 (п. 5 ч. 1) та 3 Закону України «Про біженців та осіб, які потребу­ють додаткового або тимчасового захисту» забороняють вислання або приму­сове повернення - недопущення видворення (добровільного чи примусового), видачі (екстрадиції), передачі, іншого примусового переміщення зазначених осіб за межі України.

4. Коментована стаття містить також положення виконання принципу між­
народного співробітництва у кримінальному судочинстві, за яким, якщо відмо­
ва у видачі здійснена з мотивів громадянства та наявності статусу біженця або
з інших підстав, що не виключають здійснення кримінального провадження, то
за клопотанням компетентного органу іноземної держави Генеральна прокура­
тура України доручає здійснення досудового розслідування стосовно цієї особи
в порядку, передбаченому КПК України.

Стаття 590. Рішення за запитом про видачу особи (екстрадицію) 1. Після вивчення матеріалів екстрадиційної перевірки центральний орган України приймає рішення про видачу особи (екстрадицію) або від-

1144_______________________________________________________________

мову у видачі (екстрадиції) іноземній державі. Рішення виноситься керів­ником центрального органу України або уповноваженою ним особою.

2. Про своє рішення центральний орган України повідомляє компе­
тентний орган іноземної держави, а також особу, щодо якої воно прийнято.

3. У разі прийняття рішення про видачу (екстрадицію) такій особі
вручається його копія. Якщо впродовж десяти днів зазначене рішення не
оскаржено до суду, організовується фактична видача цієї особи компетент­
ним органам іноземної держави.

4. Рішення про видачу особи (екстрадицію) не може бути прийнято,
якщо така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка по­
требує додаткового захисту, чи скористалася відповідно до законодавства
правом на оскарження рішення щодо зазначених статусів, до остаточного
розгляду заяви, у порядку, встановленому законодавством України. Інфор­
мація про подання особою зазначених заяв або оскарження відповідних рі­
шень не надається іноземній державі, що надіслала запит.

 

1. Після вивчення матеріалів екстрадиційної перевірки відповідний висно­
вок із наявним листуванням щодо екстрадиції особи доповідається керівнику
центрального органу України (його заступнику), який приймає рішення про
видачу особи (екстрадицію) або про відмову у видачі (екстрадиції) іноземній
державі.

2. Про своє рішення центральний орган України повідомляє компетентний
орган іноземної держави, а також особу, щодо якої воно прийнято (їй вручаєть­
ся копія). Якщо впродовж десяти днів зазначене рішення не оскаржено до суду,
організовується фактична видача цієї особи компетентним органам іноземної
держави.

 

3. Відповідно до ст. 17 Європейської конвенції про видачу правопоруш­
ників 1957 p., якщо видача правопорушника запитується одночасно кількома
державами або за одне й те ж правопорушення, або за різні правопорушення
(так звані «колізійні запити»), запитувана сторона ухвалює своє рішення з
урахуванням всіх обставин і особливо відносної серйозності та місця вчи­
нення правопорушень, відповідних дат надходження запитів, громадянства
відповідної особи та можливості подальшої видачі правопорушника іншій
державі.

4. Рішення про видачу особи (екстрадицію) не може бути прийнято, якщо
така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує
додаткового захисту (подача заяви-анкети встановленого зразка), чи скориста­
лася відповідно до законодавства (ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб,
які потребують додаткового або тимчасового захисту») правом на оскарження
Рішення щодо зазначених статусів, до остаточного розгляду заяви у порядку,
встановленому законодавством України. Інформація про подання особою зазна­
чених заяв або оскарження відповідних рішень не надається іноземній державі,
ЩО надіслала запит.

---- —----------- ________________________________________________ 1145

С т а т т я 591. Порядок оскарження рішення про видачу особи (екстра­дицію)

1. Рішення про видачу особи (екстрадицію) може бути оскаржено осо­
бою, стосовно якої воно прийняте, її захисником чи законним представни­
ком до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого така особа
тримається піл вартою. Якщо до особи застосовано запобіжний захід, не
пов'язаний із триманням під вартою, скарга на рішення про видачу такої
особи (екстрадицію) може бути подана до слідчого судді, в межах терито­
ріальної юрисдикції якого розташований відповідний центральний орган
України.

2. Якщо скаргу на рішення про видачу подає особа, яка перебуває піл
вартою, уповноважена службова особа місця ув'язнення негайно надсилає
скаргу до слідчого судді і повідомляє про це прокуратуру Автономної Рес­
публіки Крим, області, міст Києва і Севастополя.

3. Розгляд скарги здійснюється слідчим суддею протягом п'яти днів
І дня її надходження до суду. Судовий розгляд проводиться за участю про­
курора, який проводив екстрадиційну перевірку, особи, щодо якої прийня­
то рішення про видачу, її захисника чи законного представника, якщо він
бере участь у провадженні.

4. При розгляді скарги слідчий суддя не досліджує питання про ви­
нуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих
компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо
якої надійшов запит про видачу (екстрадицію).

5. За результатами розгляду слідчий суддя виносить ухвалу, якою:

 

1) залишає скаргу без задоволення;

2) задовольняє скаргу і скасовує рішення про видачу (екстрадицію).

 

6. Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку
прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, її захисником чи закон­
ним представником. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді
зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.

7. Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касацій­
ному порядку лише прокурором з мотивів неправильного застосування су­
дом норм міжнародних договорів України, якщо скасування рішення про
видачу (екстрадицію) перешкоджає подальшому провадженню щодо осо­
би, видача якої запитувалася іноземною державою.

1. Після отримання рішення про видачу особа, стосовно якої прийнято це рішення, її захисник чи законний представник може його оскаржити до слідчо­го судді, в межах територіальної юрисдикції якого така особа тримається під вартою. Якщо ж до особи застосовано запобіжний захід, не пов'язаний із три­манням під вартою, то скарга на рішення про видачу такої особи (екстрадицію) може бути подана до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого розташований відповідний центральний орган України.

1146_______________________________________________________________ -

2 Скаргу на рішення про видачу особи, яка перебуває під вартою, відпо-
■дна службова особа місця ув'язнення (наприклад, СІЗО ДПС України) негай­
но надсилає до слідчого судді, одночасно повідомляючи про це прокуратуру.

3 Розгляд скарги здійснюється слідчим суддею протягом п'яти днів з
дня її надходження до суду. Судовий розгляд проводиться за участі прокурора,
який проводив екстрадиційну перевірку, особи, щодо якої прийнято рішення
про видачу, її захисника чи законного представника, якщо він бере участь у
провадженні. Під час розгляду скарги слідчий суддя не досліджує питання про
винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих ком­
петентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої
надійшов запит про видачу. Предметом оскарження і судової перевірки є за­
конність і обгрунтованість рішення про видачу особи.

4. За результатами розгляду слідчий суддя виносить ухвалу, якою або за­
лишає скаргу без задоволення, або задовольняє скаргу і скасовує рішення про
видачу (екстрадицію). Зазначена ухвала може бути оскаржена в апеляційному
порядку прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, її захисником чи
законним представником. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді
зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.

5. Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному
порядку лише прокурором з мотивів неправильного застосування судом норм
міжнародних договорів України, якщо скасування рішення про видачу пере­
шкоджає подальшому провадженню щодо особи, видача якої запитувалася іно­
земною державою.

Стаття 592. Відстрочка передачі

1. Після прийняття рішення про видачу особи (екстрадицію) цен­
тральний орган України може відстрочити фактичну передачу особи до
іноземної держави у разі, якщо:

1) особа, щодо якої прийнято рішення про видачу (екстрадицію), при­
тягається до кримінальної відповідальності або відбуває покарання у виді
позбавлення чи обмеження волі за інший злочин на території України - до
закінчення досудового розслідування або судового провадження, відбуття
покарання чи звільнення від покарання з будь-яких законних підстав;

2) особа, щодо якої надійшов запит про видачу, тяжко хворіє і за ста­
ном здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю - до її видужання.

 

2. Після прийняття рішення про відстрочку передачі прокуратура Ав­
тономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя за доручен­
ням (зверненням) центрального органу України здійснює нагляд за проце­
сом відбування особою покарання або контролює хід її лікування.

3. У разі відсутності підстав для відстрочення фактичної передачі осо-
°и, передбачених частиною першою цієї статті, прокуратура Автономної
"еспубліки Крим, області, міст Києва і Севастополя забезпечує застосуван­
ня екстрадиційного арешту в порядку, встановленому цим Кодексом.

____________________________________ 1147

4. Якщо в період відстрочення настали обставини, які можуть пере­шкоджати видачі особи, центральний орган України має право перегляну­ти своє рішення про видачу (екстрадицію).

1. Після прийняття рішення про задоволення запиту про видачу особи
центральний орган України може відстрочити фактичну передачу особи до іно­
земної держави у разі, якщо: а) особа, щодо якої прийнято рішення про видачу,
притягається до кримінальної відповідальності або відбуває покарання у ви­
гляді позбавлення чи обмеження волі за інший злочин на території України - до
закінчення досудового розслідування або судового провадження, відбуття пока­
рання чи звільнення від покарання з будь-яких законних підстав; б) особа, щодо
якої надійшов запит про видачу, тяжко хворіє і за станом здоров'я не може бути
видана без шкоди її здоров'ю - до її видужання. Відповідно до застережень
при ратифікації Європейської конвенції про видачу правопорушників (1957 р.)
Україна не вправі здійснювати видачу, якщо особа, видача якої запитується, за
станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Європейської конвенції про видачу правопоруш­ників 1957 р. запитувана сторона може не відстрочувати передачу, а тимчасово передати відповідну особу запитуючій стороні на умовах, які визначаються сто­ронами за спільною угодою.

2. Якщо було прийнято рішення про відстрочку передачі, прокуратура
за дорученням (зверненням) центрального органу України здійснює нагляд за
процесом відбування особою покарання або контролює хід її лікування, і у разі
відсутності підстав для відстрочення фактичної передачі особи забезпечує за­
стосування екстрадиційного арешту в порядку, встановленому КПК.

Настання в період відстрочення обставин, які можуть перешкоджати вида­чі особи, надає центральному органу України право переглянути своє рішення про видачу (екстрадицію).

Стаття 593. Фактична передача особи

1. З метою фактичної передачі особи, щодо якої прийнято рішення
про видачу (екстрадицію), центральний орган України після набрання
чинності цим рішенням надає відповідні доручення (направляє звернення)
компетентним органам України.

2. Передача особи мас бути здійснена протягом п'ятнадцяти днів з
дати, встановленої для її передачі. Цей строк може бути продовжено цен­
тральним органом України до тридцяти днів, після чого особа підлягає
звільненню з-під варти.

3. Якщо компетентний орган іноземної держави з незалежних від нього
обставин не може прийняти таку особу, центральний орган України встанов­
лює нову дату передачі у строки, передбачені частиною другою цієї статті.

4. Під час фактичної передачі особи компетентний орган іноземної
держави інформується про строк перебування її під вартою в Україні.

1148_______________________________________________________________

5 Доставления до установ системи виконання покарань особи, щодо кої компетентним органом іноземної держави прийнято рішення про ви-ачу в Україну, забезпечують компетентні органи України за дорученням (зверненням) центрального органу України.

1. З метою фактичної передачі особи, щодо якої прийнято рішення про
видачу, центральний орган України (Генеральна прокуратура або Міністерство
юстиції України) після набрання чинності цим рішенням надає відповідні дору­
чення про організацію приймання особи компетентним органам України. Вони,
зокрема, направляються для організації виконання Міністерству внутрішніх
справ України та Державній пенітенціарній службі України.

Порядок здійснення фактичної передачі осіб врегульовано Інструкці­єю про порядок приймання-передавання осіб, які перебувають під вартою, на кордоні України та за її межами, затвердженою спільним наказом Мініс­терства внутрішніх справ України та Державного комітету у справах охорони державного кордону від 17 листопада 1998 р. № 474/845, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 січня 1999 р. за № 16/3309; Інструкцією про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочин­ства, затвердженою спільним наказом Міністерства юстиції України, Генераль­ної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Верховного Суду України, Державної податкової адміністра­ції України, Державної пенітенціарної служби України від 29 червня 1999 р. № 34/5/22/130/512/326/73, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 7 липня 1999 р. за № 446/3739; наказом МВС України від 15 травня 2007 р. № 158 «Про організацію міжнародної діяльності органів внутрішніх справ України»; наказом МВС України від 14 травня 2009 р. № 217 «Про затверджен­ня Інструкції про порядок виїзду конвойних груп МВС у службові відрядження за кордон для приймання за межами України осіб, які перебувають під вартою (зі змінами, внесеними наказом МВС від 4 квітня 2011 р. № 122).

2. Передача особи має бути здійснена протягом 15 днів з дати, встанов­
леної для її передачі. Цей строк може бути продовжено центральним органом
України до 30 днів, після чого особа підлягає звільненню з-під варти. Якщо
компетентний орган іноземної держави з незалежних від нього обставин не
може прийняти таку особу, центральний орган України встановлює нову дату
передачі у строки, передбачені ч. 2 цієї статті.

3. Згідно з положеннями Ашгабатської угоди 1994 р. про порядок пере­
дачі й транзитного перевезення осіб, узятих під варту, сторони зобов'язуються
забезпечувати охорону, конвоювання і етапування взятих під варту осіб до пе­
редачі їх представникам сторони, яка запитує, у прикордонних, а за взаємною
згодою - в інших пунктах.

При передачі особи представникам приймаючої сторони надається при­пис сторони, яка запитує особу. Передача взятої під варту особи здійснюєть-^я за актом. Акт складається в трьох примірниках російською мовою, з них

_________________________________________ 1149

два примірники (зокрема, оригінал) - для представника запитуючої сторони та один - для представника сторони, у якої запитують особу (ст. З Угоди). Після доставки особи до місця провадження складається протокол про затримання цієї особи.

4. Під час фактичної передачі особи компетентний орган іноземної держа­ви інформується про строк перебування її під вартою в Україні.

Стаття 594. Витрати, пов'язані з вирішенням питання про видачу особи іноземній державі

1. Витрати, що виникли на території України у зв'язку з вирішенням питання про видачу особи, а також витрати, що виникли у зв'язку із тран­зитним перевезенням через територію іншої держави особи, яка видається Україні, вважаються процесуальними витратами згідно з цим Кодексом.

1. Згідно з положеннями Європейської конвенції про видачу правопоруш­
ників 1957 р. (ст. 24) витрати, що виникли на території запитуваної сторони у
зв'язку з видачею правопорушників, покриваються цією стороною, а витрати,
що виникли у зв'язку із транзитним перевезенням через територію сторони, в
якої запитується дозвіл на транзитне перевезення, покриваються запитуючою
стороною.

2. Див. також коментар до ст. 118 КПК щодо видів процесуальних витрат.

Глава 45. Кримінальне провадження у порядку перейняття

Стаття 595. Порядок і умови перейняття кримінального проваджен­ня від іноземних держав

1. Клопотання компетентних органів інших держав про перейняття
Україною кримінального провадження розглядається центральним орга­
ном України щодо міжнародної правової допомоги або органом, уповнова­
женим здійснювати зносини відповідно до частини третьої статті 545 цього
Кодексу, протягом двадцяти днів з дня його надходження.

2. Кримінальне провадження, в якому судовими органами іноземної дер­
жави не було ухвалено вирок, може бути перейняте Україною за таких умов:

 

1) особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є грома­
дянином України і перебуває на її території;

2) особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є іно­
земцем або особою без громадянства і перебуває на території України, а її
видача згідно із цим Кодексом або міжнародним договором України немож­
лива або у видачі відмовлено;

3) запитуюча держава надала гарантії, що у разі ухвалення вироку в
Україні особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, не під­
даватиметься у запитуючій державі державному обвинуваченню за те ж
кримінальне правопорушення;

4) діяння, якого стосується запит, є кримінальним правопорушенням
за законом України про кримінальну відповідальність.

 

3. У разі перейняття кримінального провадження Генеральна проку­
ратура України в порядку, передбаченому цим Кодексом, доручає здійснен­
ня досудового розслідування відповідному прокурору, про що повідомляє
державу, яка надіслала запит.

4. При відмові перейняти кримінальне провадження Генеральна про­
куратура України повертає матеріали відповідним органам іноземної дер­
жави з обгрунтуванням підстав відмови.

 

1. Коментована глава регулює порядок передачі кримінального переслі­
дування особи за правопорушення, вчинене на території України, компетентним
органам іншої держави, а також діяльність національних правоохоронних органів,
спрямовану на задоволення клопотання відповідної іноземної установи з пере­
йняття матеріалів кримінального провадження для їх подальшого розслідування
або судового розгляду згідно з вітчизняним законодавством у зв'язку із вчиненням
Діяння, яке відповідно до чинного законодавства України є кримінальним правопо­
рушенням (див. Європейська конвенція про передачу провадження у криміналь­
них справах від 15 травня 1972 p.).

2. Відповідно до ст.ст. 7, 8 КК України громадяни України та особи без
громадянства, які постійно проживають в Україні і які вчинили злочин за її

__________________________________________ 1151

межами, підлягають кримінальній відповідальності за українським кримі­нальним законодавством, якщо інше не передбачено міжнародними договора­ми України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні кримінальній відпові­дальності у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені КК України тяжкі та особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

3. Центральними компетентними органами від України, уповноваженими
здійснювати міжнародно-правову допомогу у вигляді перейняття кримінально­
го провадження, є Генеральна прокуратура України щодо кримінальних прова­
джень під час досудового розслідування та Міністерство юстиції України щодо
кримінальних проваджень під час судового провадження.

4. Клопотання компетентних правоохоронних органів інших держав про
перейняття Україною кримінального переслідування слід розглядати як при­
від до початку досудового або судового провадження. Органи досудового роз­
слідування, прокурор або суд не зв'язані межами клопотання про перейняття
кримінального переслідування особи і можуть розширити його обсяг, надати
йому іншу юридичну оцінку або закрити кримінальне провадження.

5. Зазначене клопотання розглядається протягом двадцяти днів з дня
його надходження. Порядок обрахування строків розгляду та вирішення дано­
го клопотання здійснюється відповідно до вимог ст. 115 КПК. В ході розгляду
клопотання вивчається його зміст і додані до нього матеріали, а також можуть за­
стосовуватись окремі процесуальні засоби перевірки законності й обґрунтованості
перейняття кримінального переслідування. Зокрема, ст. 17 Європейської конвенції
про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 р. перед­
бачає, що особі, кримінальне переслідування щодо якої передається, повинна бути
надана можливість подати свої аргументи до прийняття українськими органами
рішення стосовно отриманого клопотання.

6. Коментована стаття містить перелік умов, за наявності яких (однієї або
кількох з них) може відбутися перейняття Україною кримінального проваджен­
ня від компетентних органів іншої держави.

Особа, яка притягується до кримінальної відповідальності, є громадяни­ном України і перебуває на її території. До громадян України належать: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності Укра­їни (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України; 2) особи, не­залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживан­ня, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом Украї­ни «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на по­стійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено

1152 _____________________________________________________________ -

апис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками _в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазна­чені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України (див. Закон України від 18 січня 2001 р. «Про громадянство України»).

Особа, яка притягується до кримінальної відповідальності, є іноземцем або особою без громадянства і перебуває на території України, а її видача згідно із КПК або міжнародним договором України неможлива або у видачі відмовле­но. Під іноземцем слід розуміти особу, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадян­ства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (див. Закон України від 22 вересня 2011 р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Територією України є суша, води, надра, повітряний простір, що обмежені лінією і вертикальною поверхнею, яка проходить по цій лінії, і є державним кордоном України (див. Закон України від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України»). До території України також відносяться: військові судна, що приписані до портів на території України і плавають під прапором України, не­залежно від того, де вони перебувають - у відкритому морі, в територіальних водах чи портах інших держав; невійськові судна, що приписані до портів на території України і плавають під прапором України, - у відкритому морі; вій­ськові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, під розпізнавальним знаком України, де б вони не знаходились - у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави; невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України, - у відкритому повітряному просторі; територія дипломатичних пред­ставництв України за кордоном; територія розташування військових частин Збройних Сил України за кордоном.

7. Частина 1 ст. 589 КПК передбачає випадки, за наявності яких іноземній
державі відмовляється у видачі особи, щодо якої надійшов запит. Окрім того, у
видачі особи може бути відмовлено, якщо правопорушення, за яке вимагається
видача, карається смертною карою за законодавством держави, що звертається
із запитом; правопорушення, у зв'язку з яким запитується особа, розглядаєть­
ся державою, яка звертається із запитом, як політичне або пов'язане з ним; є
підстави вважати, що запит про видачу особи за вчинення звичайного кримі­
нального правопорушення спрямований на переслідування, засудження або
покарання особи за ознаками її раси, кольору шкіри, політичних, релігійних
та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового
стану, місця проживання тощо.

8. Кримінальне провадження може бути перейняте Україною й у разі на­
дання іноземною державою письмових гарантій про те, що особа, щодо якої
Ухвалено вирок в Україні, у майбутньому не піддаватиметься у державі, яка

__________________________________________ 1153

звернулась із запитом, державному обвинуваченню за те ж саме кримінальне правопорушення.

Запит про перейняття кримінального провадження від іноземної держави повинен стосуватися діяння, яке відповідно до закону України про кримінальну відповідальність є злочином чи кримінальним проступком.

9. Рішення про перейняття кримінального провадження від іноземної дер­жави або відмову в цьому оформлюється постановою, яка повинна відповідати вимогам ст. 110 КПК.

Приймаючи рішення про перейняття кримінального провадження від іно­земної держави, Генеральна прокуратура України дає доручення відповідному територіальному прокурору (області, міста, району) провести досудове розслі­дування, яке здійснюється відповідно до положень розділу III КПК. Рішення про відмову у перейнятті кримінального провадження приймається за наявнос­ті обставин, передбачених ст. 596 КПК.

Стаття 596. Неможливість перейняття кримінального провадження Кримінальне провадження не може бути перейняте, якщо:

1) не дотримані вимоги частини другої статті 595 цього Кодексу або
міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною
Радою України;

2) щодо цієї ж особи у зв'язку ї тим же кримінальним правопорушен­
ням в Україні судом ухвалено виправдувальний вирок;

3) щодо цієї ж особи у зв'язку з тим же кримінальним правопорушен­
ням в Україні судом ухвалено обвинувальний вирок, за яким покарання
вже відбуте або виконується;

4) щодо цієї ж особи у зв'язку з тим же кримінальним правопорушен­
ням в Україні закрите кримінальне провадження або її звільнено від від­
бування покарання у зв'язку з помилуванням або амністією;

5) провадження щодо заявленого кримінального правопорушення не
може здійснюватися у зв'язку із закінченням строку давності.

 

1. Коментована стаття містить перелік обставин, які в обов'язковому по­
рядку виключають можливість перейняття чи подальший рух процедури пере­
йняття кримінального провадження від іноземних держав компетентними пра­
воохоронними органами України.

2. У розумінні цієї статті в Україні не може бути перейняте кримінальне
провадження від іншої держави, в якому не ухвалений вирок та не дотримані
вимоги ч. 2 ст. 595 КПК або міжнародного договору, згода на обов'язковість
якого надана Верховною Радою України (див. ч. 2 ст. 595 КПК та коментар до
неї").

Якщо ж громадяни України та особи без громадянства за вчинені злочи­ни зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини (ч. 2 ст. 7

1154_______________________________________________________________

КК України), а відповідно матеріали такого кримінального провадження також не можуть бути перейняті.

3. Відповідно до ст. 533 КПК вирок або ухвала суду, що набрали законної
сили обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а
також для всіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та місце­
вого самоврядування, їх службових осіб і підлягають виконанню на всій тери­
торії України. Тому процедура перейняття кримінального провадження щодо
особи в Україні не може бути розпочата, а розпочата підлягає закриттю у разі
набуття вироком суду в Україні законної сили за теж саме кримінальне право­
порушення, яке інкримінувалось цій особі в іншій державі.

4. Перейняття кримінального провадження з іншої держави не може від­
бутися, якщо щодо особи у зв'язку з тим само кримінальним правопорушенням
в Україні закрите кримінальне провадження або її звільнено від відбування по­
карання у зв'язку з помилуванням або амністією. Про підстави та порядок за­
криття кримінального провадження див. коментар до ст. 284 КПК.

5. Кримінальне провадження не може бути перейняте, якщо проваджен­
ня щодо заявленого кримінального правопорушення не може здійснюватися у
зв'язку із закінченням строку давності. Під давністю притягнення до кримі­
нальної відповідальності за вчинений злочин розуміється закінчення вказаних
у кримінальному законі строків (див. ст. 49 КК України), після чого особа, яка
вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності. Питання про
звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням
строків давності вирішується судом. Про порядок звільнення особи від кримі­
нальної відповідальності див. коментар до ст.ст. 285-289 КПК.

Стаття 597. Тримання під вартою особи до отримання запиту про перейняття кримінального провадження

1. За клопотанням компетентного органу іншої держави особа, щодо
якої буде направлений запит про перейняття кримінального провадження,
може триматися під вартою на території України не більше ніж сорок діб.

2. Тримання під вартою особи здійснюється в порядку та згідно з пра­
вилами, передбаченими статтею 583 цього Кодексу.

3. Якщо після закінчення передбаченого частиною першою цієї статті
строку запит про перейняття кримінального провадження не надійде, за­
значена особа звільняється з-під варти.

 

1. За клопотанням компетентного органу іншої держави до особи, яка
перебуває на території України і щодо якої буде направлений запит про пере­
йняття кримінального провадження, може бути застосовано тимчасовий арешт
(тримання під вартою) у порядку, передбаченому ст. 583 КПК.

2. Обставини, за яких компетентні державні органи можуть вдатися до за­
стосування цього заходу, визначені лише у ст. 27 Європейської конвенції про
передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 p., зокрема:

-------------------------------------------------------------------------------------------- 1155

законодавство держави, якій направляється клопотання, дозволяє утриму­вати особу під вартою за злочин, з приводу якого здійснюється криміналь­не провадження; наявність достатніх підстав вважати, що підозрювана особа зникне або сприятиме знищенню доказів у справі (матеріалах кримінального провадження).

3. У клопотанні про тимчасовий арешт вказується наявність дозвільних
документів на застосування арешту, які були отримані відповідно до процеду­
ри, передбаченої законодавством запитуючої держави; дата і місце вчинення
кримінального порушення, за яке вимагається кримінальне переслідування.
його опис і правова кваліфікація; інформація про підозрювану особу; стислий
виклад обставин справи.

4. Строк тимчасового тримання під вартою не повинен перевищувати 40 днів.
У цей час компетентні органи України повинні отримати запит про перейняття кри­
мінального переслідування або ж звільнити особу з під варти.

Стаття 598. Порядок кримінального провадження, що перейняте від іншої держ