Найменування суду, до якого подасться заява про перегляд; 12 страница

г) перелік осіб, які брали участь у судовому розгляді справи, із зазначен­
ням їхнього процесуального статусу; місце проживання чи місцезнаходження
цих осіб;

ґ) відома заявнику інформація про обставини втрати матеріалів прова­дження, про місцезнаходження копій документів провадження, що втрачені, або відомостей про них;

д) повний перелік матеріалів, поновлення яких заявник вважає за необхід­
не, із зазначенням мети їх поновлення. Це положення перегукується із зазначе­
ним у п. а) коментаря до цієї статті, але у цій частині заяви варто більш докладно,
ніж у вступній частині заяви, визначити обсяг матеріалів, які просить поновити
заявник; при цьому щодо кожного з перелічених документів слід обов'язково
зазначити конкретну мету їх поновлення, оскільки якщо не зробити цього, то
відповідно до ч. 1 ст. 528 КПК суд своєю ухвалою залишить заяву без руху;

є) крім того, заява має містити загальні реквізити, тобто найменування суду, до якого подається заява, ім'я заявника (найменування, якщо учасником провадження була юридична особа), його місце проживання (або місцезнахо­дження юридичної особи), докладні контактні дані (телефон, електронна адре­са, інші засоби зв'язку).

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті до заяви про відновлення мате­
ріалів необхідно додати всі доступні заявникові документи або їх копії, що сто­
суються провадження, матеріали якого відновлюються. Ці документи можуть
подаватися у вигляді простих фотокопій, без будь-якого посвідчення, оскільки
вони не мають доказового значення, а лише слугують інформаційним інстру­
ментом, за допомогою якого суд намагатиметься відтворити втрачені матеріали.
Частина 2 не встановлює якихось обмежень щодо змісту чи характеру цих до-

1058_______________________________________________________________

кументів, тому залежно від конкретних обставин до заяви можуть додаватися і ті документи (їх копії), що як такі не були власне матеріалами провадження, але мають до нього відношення і непрямо можуть допомогти суду відновити втрачені матеріали.

Стаття 528. Наслідки недодержання вимог до змісту заяви, відмова у відкритті провадження або залишення заяви без розгляду

1. Якщо у заяві не зазначено мету відновлення втрачених матеріалів
кримінального провадження або відомості, необхідні для їх відновлення,
суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, якою встановлює
заявникові строк, необхідний для усунення цих недоліків.

2. Якщо мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов'язана із
захистом його прав та інтересів, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті
провадження про відновлення втрачених матеріалів кримінального прова­
дження або залишає заяву без розгляду, якщо провадження було відкрито.

 

1. Коментована стаття регулює прийняття судом рішень щодо відкриття та
руху провадження за заявою про відновлення втрачених матеріалів залежно від
змісту поданої заяви.

2. Частина 2 ст. 527 КПК встановлює, що однією із обов'язкових вимог до
змісту заяви є зазначення мети відновлення втрачених матеріалів провадження.
Отже, якщо у заяві не зазначено мету відновлення провадження або відомості,
необхідні для їх відновлення, це створює підставу для постановления ухвали
про залишення заяви без руху і встановлення строків для усунення цих недо­
ліків. Виходячи із загальних правил судочинства, якщо заявник у встановлений
ухвалою строк усуне недоліки, заява вважатиметься поданою в день її першого
подання до суду; в іншому разі вона вважатиметься такою, що не подана, і має
бути повернута заявникові.

3. У разі, якщо заяву подають близькі родичі померлого обвинуваченого на підставі ст. 525 КПК, мета звернення може бути лише одна - реабілітація об­винуваченого, який помер. В усіх інших випадках мета відновлення втрачених матеріалів повинна бути викладена у цілком конкретній формі. Більше того, як випливає з ч. 2 коментованої статті, мета звернення має бути пов'язана із захис­том власних прав та інтересів заявника; звернення із завою про відновлення ма­теріалів як actio popularis чи з іншою метою, що не пов'язана із захистом прав заявника, матиме наслідком відмову у відкритті провадження або залишення заяви без розгляду, якщо провадження було відкрито.

Стаття 529. Підготовка заяви до розгляду

1. Одержавши заяву про відновлення втрачених матеріалів кримі­нального провадження, суддя вживає заходів для одержання від прокурора відомостей та копій відповідних процесуальних документів, які стосують­ся відновлюваних матеріалів.

—----------------------------------------------------------------------------------------- 1059

1. Коментована стаття визначає дії судді, які передують розгляду заяви про
відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження.

2. Вираз «суддя вживає заходів» означає, що суддя у будь-якому разі має
здійснити ті дії, про які йдеться у статті, незалежно від свого бачення перспек­
тив та результативності цих дій. Такий підхід видається цілком розумним, адже
суддя не завжди може заздалегідь передбачати, які відомості чи документи є >
розпорядженні прокурора і як такі дані можуть сприяти відновленню втраче­
них матеріалів.

3. Ця стаття не конкретизує, які саме заходи має вжити суддя для одержан­
ня від прокурора зазначених у статті відомостей. Не визначається й форма цих
заходів. Така гнучкість формулювання дозволяє судді на власний розсуд оби­
рати найбільш прийнятні й ефективні засоби отримання необхідної інформа­
ції, виходячи з конкретних обставин, характеру та обсягу матеріалів, що мають
бути відновлені, тощо.

4. Стаття 529 уповноважує суддю одержувати від прокурора значно шир­
ший обсяг інформації, ніж власне копії документів відновлюваного проваджен­
ня, адже у статті йдеться про відомості та копії документів, які стосуються
відновлюваних матеріалів, а не про копії матеріалів самого відновлюваного
провадження. Таким чином, суддя має вжити заходів для отримання від проку­
рора будь-яких даних, що, на думку судді, сприятимуть ефективному розгляду
заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження.

Стаття 530. Судовий розгляд

1. Під час судового розгляду суд використовує ту частину матеріалів
кримінального провадження, що збереглася, документи, видані фізичним
чи юридичним особам до втрати матеріалів кримінального провадження,
копії цих документів, інші довідки, папери, відомості, які стосуються цього
провадження.

2. Суд має право допитати як свідків осіб, які були присутніми під час
вчинення процесуальних дій, осіб (їх представників), які брали участь у су­
довому розгляді, а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду,
що здійснював судовий розгляд, а також осіб, які виконували судове рішення.

 

1. Ця стаття встановлює процедурні правила розгляду судом заяви про від­
новлення втрачених матеріалів провадження та визначає джерела інформації,
яку необхідно дослідити для відновлення втрачених матеріалів провадження.

2. Розгляд заяви про відновлення втраченого судового провадження здій­
снюються в судовому засіданні. Під час розгляду суд досліджує (за наявності)
ту частину провадження, що збереглася; документи (або їх копії) з матеріалів
провадження, видані громадянам та юридичним особам до того, як матеріали
провадження були втрачені; інші відомості і документи, що так чи інакше сто­
суються відновлюваного провадження і можуть сприяти заповненню інформа­
ційних прогалин при його відновленні.

1060 _______________________________________________________________

3. Суд може визнати за доцільне і наділений правом допитати як свідків осіб, які в силу своєї причетності до відновлюваного провадження можуть володіти інформацією, корисною для його відновлення. Такими особами є: всі особи, що були присутніми при вчиненні процесуальних дій (тобто не тільки учасники процесуальних дій у вузькому сенсі); фізичні особи та пред­ставники юридичних осіб, що брали участь у судовому розгляді; особи, які входили до складу суду, що здійснював судовий розгляд у провадженні, мате­ріали якого втрачено; особи, які виконували ухвалене у межах провадження, що відновлюється, судове рішення. Останні дві категорії свідків законода­вець виокремлює, зазначаючи, що вони можуть бути допитані у необхідних випадках. Щоправда, при цьому стаття не конкретизує, які саме випадки є необхідними, надаючи суду можливість приймати відповідне рішення на власний розсуд.

С т а т т я 53 1. Судове рішення

1. На підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухва­
лу про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження
повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.

2. У рішенні суду про відновлення матеріалів втраченого криміналь­
ного провадження зазначається, на підставі яких конкретно доказів, по­
даних суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників су­
дового провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового
рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази дослі­
джувалися судом і які процесуальні дії вчинялися.

3. За недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення ма­
теріалів втраченого кримінального провадження суд ухвалою закриває
розгляд заяви про відновлення матеріалів втраченого кримінального про­
вадження і роз'яснює учасникам судового провадження право на повторне
звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

4. Строк зберігання матеріалів кримінального провадження не має
значення для вирішення заяви про їх відновлення.

1. За підсумками судового дослідження і перевірки зібраних документаль­
них матеріалів, пояснень заявника, допиту як свідків осіб, зазначених у ст. 530,
за умови достатності цих даних у сукупності суд постановляє ухвалу про від­
новлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на думку суду,
необхідно відновити.

2. За недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраче­
ного кримінального провадження суд своєю ухвалою закриває розгляд заяви.
Постановления судом такої ухвали не є перешкодою для того, щоб у разі ви­
явлення додаткових документів, необхідних для відновлення, заявник міг би
звернутися до суду з повторною заявою про відновлення матеріалів втраченого
кримінального провадження.

-------------------------------------------------------------------------------------------- 1061

3. Важливими гарантіями права учасників судового провадження на від­новлення втрачених матеріалів є обов'язок судді роз'яснити їм право на по­вторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів у разі, якщо за недостатності зібраних матеріалів суд закрив розгляд заяви, а також передбачене ч. 4 правило без винятків, згідно з яким вирішення заяви про відновлення матеріалів кримінального провадження не обмежується вста­новленими строками зберігання цих матеріалів.

РОЗДІЛ VIII. ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Стаття 532. Набрання судовим рішенням законної сили

1. Вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо
інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчен­
ня строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо
таку скаргу не було подано.

2. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не
скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеля­
ційної інстанції.

3. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається,
що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.

4. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, Верховно­
го Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення.

5. Ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набира­
ють законної сили з моменту їх оголошення.

1. Виконання вироку суду, ухвали слідчого судді, суду - завершальна
стадія судового провадження. Виконати вирок суду або ухвалу слідчого судді,
суду означає точно реалізувати приписи, які вирок (ухвала) містить. Звернення
та приведення в життя судового рішення про покарання слугує справі захисту
прав громадян, суспільства, держави від кримінальних правопорушень, забез­
печує потерпілим відшкодування завданої правопорушеннями шкоди. Тяганина
ж зі зверненням та приведенням судових рішень до виконання, відступ від за­
кону в процесі їх реалізації можуть звести нанівець, зробити марною велику
і важку роботу слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, захисника та інших
учасників кримінального провадження, зроблену ними на досудовому розслі­
дуванні і судовому розгляді кримінального провадження.

2. Зміст кримінальної процесуальної стадії виконання судових рішень
складають звернення слідчим суддею, судом до виконання ухвали, вироку суду,
що набрали законної сили, вирішення судом низки питань під час виконання
вироків, зокрема, про відстрочку виконання вироку, про умовно-дострокове
звільнення від відбування покарання, про заміну невідбутої частини покарання
більш м'яким, про звільнення від покарання через хворобу, про застосування
до засуджених примусового лікування та його припинення, про будь-якого роду
сумніви і суперечності, що виникають при виконанні вироку, тощо. В зміст ста­
дії виконання судових рішень входить також розгляд судом питання про зняття
судимості, яке постає перед ним після виконання вироку.

3. Звернення судового рішення слідчим суддею, судом до виконання ще
не означає його фактичної реалізації, а є лише початковим моментом його ви­
конання (наприклад, при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі,

-------------------------------------------------------------------------------------------- 1063

виправних робіт). Стадія виконання судового рішення може бути тривалою в часі. Вирок, наприклад, буде вважатися виконаним у повному обсязі, коли за­суджений відбуде призначене покарання.

Звернення судового рішення до виконання здійснюється шляхом виключ­но процесуальних дій слідчого судді, суду. У приведенні вироку до виконання, крім слідчого судді, суду, беруть участь й інші органи та установи (наприклад, уповноважені службові особи органів внутрішніх справ, органи кримінально-виконавчої служби), значна частина діяльності яких лежить поза межами кри­мінального провадження.

4. Набрання судовим рішенням законної сили є обов'язковою умовою
його виконання та підставою реалізації всіх сформульованих у ньому рішень.

До набрання вироком суду законної сили він в усіх випадках виконуєть­ся негайно в частині звільнення підсудного з-під варти у разі: а) виправдан­ня; б) звільнення від відбування покарання; в) засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; г) ухвалення обвинувального вироку без при­значення покарання (ч. 1 ст. 377 КПК).

Момент набрання судовим рішенням законної сили залежить від того, під­лягає чи не підлягає це рішення згідно із законом апеляційному або касаційно­му оскарженню, а якщо підлягає, - від реалізації учасниками кримінального провадження права на подання апеляційної або касаційної скарги.

5. Ухвали слідчого судді, суду першої інстанції набирають законної сили в
момент їх оголошення у разі, якщо закон не передбачає їх оскарження в апеля­
ційному порядку або коли в законі прямо зазначено, що ця ухвала оскарженню
не підлягає. Наприклад, стосовно ухвали слідчого судді, суду про здійснення
приводу особи в законі немає ані вказівки про її негайне виконання, ані вказів­
ки про те, що вона не підлягає оскарженню (ст.ст. 142, 143 КПК), а стосовно
ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу прямо
вказано, що така ухвала оскарженню не підлягає (ч. 5 ст. 190 КПК). Обидві на­
звані ухвали набирають законної сили в момент їх оголошення.

6. Для наведених та аналогічних випадків закон і формулює загальне
правило - ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, на­
бирають законної сили з моменту їх оголошення (ч. 5 ст. 532 КПК). З моменту
їх проголошення згідно із законом набирають законної сили судові рішен­
ня суду апеляційної та касаційної інстанції, Верховного Суду України (ч. 4
ст. 532 КПК).

7. Вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, що може
бути оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчен­
ня встановленого законом строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу
не було подано (ч. 1 ст. 532 КПК). Наприклад, вирок або ухвала суду першої ін­
станції про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медич­
ного або виховного характеру набирає законної сили через тридцять днів з дня
їх проголошення, якщо протягом цього часу на них не було подано апеляційної
скарги (п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК).

1064 _______________________________________________________________

Оскільки строк подання апеляційної скарги у всіх цих випадках обчис­люється днями, у разі, якщо апеляційну скаргу у встановлений законом строк не було подано, вказані судові рішення набирають законної сили о двадцять четвертій годині останнього дня строку її подання (ч. З ст. 115 КПК).

8. Якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, до закінчення апеляційного
розгляду відмовилась від неї (ч. 1,2 ст. 403 КПК), судове рішення набирає за­
конної сили з моменту постановления апеляційним судом ухвали про закриття
на цій підставі апеляційного провадження.

9. Якщо судове рішення набрало законної сили у зв'язку з закінченням
строку на подання апеляції, але цей строк згодом буде поновлено (ст. 117 КПК),
вважається, що судове рішення не набрало законної сили (ч. З ст. 532 КПК) і на
нього в установленому законом порядку може бути подана апеляційна скарга.

10. Судове рішення набирає законної сили повністю, а не частинами. Тому
у випадках, якщо вирок або ухвала суду у груповій справі, якими суд вирішив
обвинувачення по суті, оскаржені тільки стосовно деяких підсудних, вони на­
бирають законної сили після проголошення апеляційним (касаційним) судом
постановленої ним ухвали одночасно щодо всіх підсудних у цій справі.

Оскарження такого вироку або ухвали тільки в окремій частині також не спричиняє їх вступу в законну силу в окремих частинах.

11. У разі скасування судом апеляційної або касаційної інстанції чи Верхо­
вним Судом України вироку або ухвали із призначенням нового розгляду у суді
першої, апеляційної чи, відповідно, касаційної інстанції (п. 6 ч. 1 ст. 407, п. 2
ч. 1 ст. 436, ст. 455 КПК), вони не набирають законної сили.

Стаття 533. Наслідки набрання законної сили судовим рішенням 1. Вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.

1. Вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, набувають ознаки
обов'язковості для всіх суб'єктів, названих у коментованій статті. Вони підля­
гають обов'язковому виконанню на всій території України як і закон.

Обов'язковість судових рішень забезпечується державою. За ухилення за­судженого від покарання, відбування покарання у вигляді обмеження волі та у вигляді позбавлення волі, за втечу з місця позбавлення волі, втечу зі спеціалі­зованого лікувального закладу настає кримінальна відповідальність (ст.ст. 389, 390, 393, 394 КК). Закон також встановлює кримінальну відповідальність служ-оових осіб за умисне невиконання вироку, ухвали суду, що набрали законної сили, або за перешкоджання їх виконанню (ст. 382 КК).

2. Набрання судовим рішенням законної сили зобов'язує суд звернути
його до виконання, а уповноважених на те осіб, органів і установ зобов'язує ви-

)нати його в належні строки і в повному обсязі приписів, зазначених у ньому.

----------- •-------------------------------------------------------------------------------- 1065

Вирок за тим самим обвинуваченням, що набрав законної сили, або поста­новлена ухвала суду про закриття кримінального провадження за тим самим об­винуваченням є обов'язковими для слідчого, прокурора, слідчого судді та суду в тому плані, що в разі з'ясування їх існування на будь-якій стадії криміналь­ного провадження кримінальне провадження підлягає безумовному закриттю (п. 6 ч. 1 ст. 284 КПК), оскільки підпадає під дію принципу, сформульованому у ч. 1 ст. 61 Конституції України: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення».

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосов­но якої ухвалено вирок суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (ч. 4 ст. 31 ЦПК).

Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законноїсили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені (ч. З ст. 35 ГПК).

Вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові на­слідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питан­нях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч. 4 ст. 72 КАС).

3. Засуджену судом України особу може бути передано для відбування по­
карання в іншу державу на підставах і в порядку, передбачених нормами гла­
ви 46 КПК України.

4. Обов'язковість судових рішень не означає, однак, обов'язку всіх поді­
ляти думку суду, яка отримала своє відображення в цьому акті. Більше того,
зацікавлені особи вправі вжити передбачені законом заходи для зміни чи скасу­
вання судових рішень.

Стаття 534. Порядок виконання судових рішень у кримінальному

провадженні

1. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути
визначені у самому судовому рішенні.

2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить ви­
конати негайно, підлягає безумовному виконанню.

3. Виправдувальний вирок або судове рішення, шо звільняє обвину­
ваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголо­
шення в залі судового засідання.

4. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційно­
го оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання
вироку або ухвали. Виконання вироку або ухвали може бути зупинене та­
кож в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

5. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у
кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноосо­
бово, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

1066 _______________________________________________________________

1. Усі без винятку судові рішення виконуються відповідними органами, уста­новами, юридичними та фізичними особами в порядку, способи і строки, передба­чені КПК та іншими законами України, а також іншими нормативними актами, а у деяких випадках і згідно з правилами, встановленими міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Наприклад, ви­конання ухвали слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді до­машнього арешту згідно з ч. З ст. 181 КПК покладається на орган внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, який здійснює його через своїх працівників в порядку і способи, регламентовані ч. 4 та 5 цієї статті. Або відповідно до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на криміналь­но-виконавчу інспекцію як орган цієї служби покладено обов'язок виконувати по­карання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт та здійснювати контроль за пове­дінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 10), а порядок і умови виконання цього обов'язку визначені Кримінально-виконавчим кодексом України.

Проте закон надає можливість слідчому судді, суду у разі необхідності ви­значити спосіб, строки і порядок виконання прийнятого ним рішення у самому судовому рішенні. Так, при вирішенні цивільного позову у кримінальному про­вадженні та його частковому чи повному задоволенні суд вправі визначити спо­сіб виконання вироку в частині відшкодування (компенсації) завданої цивіль­ному позивачу діянням підсудного шкоди, - у грошовому виразі, в натурі тощо (ст. 129 КПК); при постановленні ухвали про дозвіл на затримання підозрю­ваного, обвинуваченого з метою приводу слідчий судя, суд вказує дату втрати законної сили ухвалою (а отже, й строк виконання - п. 6 ч. 1 ст. 190 КПК); при обранні запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, суд може покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язок спілкування з тією чи іншою особою лише у визначений судом спосіб (п. 4 ч. 5 ст. 194 КПК) тощо.

2. Безумовне виконання судового рішення, яке набрало законної сили або
яке належить виконати негайно, означає, що наведені судові рішення повинні
звертатися до виконання і виконуватися без будь-яких обмежень та застережень
і в повному обсязі.

3. При ухваленні за результатами судового розгляду виправдувального ви­
року, після його проголошення, якщо обвинувачений утримується під вартою,
він звільняється з-під варти негайно. Розпорядження про це дає головуючий.
Воно є для конвою обов'язкове.

Так само і невідкладно звільняється з-під варти обвинувачений при ухва­ленні судом обвинувального вироку, яким він: 1) звільняється від відбування покарання; 2) засуджений до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; 3) засуджений без призначення покарання.

Обвинувачений негайно в залі судового засідання звільняється з-під варти °ж у разі, якщо при засудженні його до обмеження волі суд, з урахуванням

особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, звільняє його з-під варти, у виняткових випадках, якщо суд з урахуванням особи та об­ставин, встановлених під час кримінального провадження, при засудженні об­винуваченого до арешту чи позбавлення волі змінює йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою (ст. 377 КПК).

4. Обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді три­
мання під вартою, звільняється з-під варти в залі судового засідання при поста-
новленні судом ухвали про закриття кримінального провадження та звільнення
його від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ст. 284 КПК, та
в порядку, встановленому ст. 288 КПК.

5. Підозрюваний, обвинувачений, якого було затримано з метою приводу
для розгляду клопотання про обрання до нього запобіжного заходу у вигляді
тримання під вартою (ст. 190 КПК); якого було затримано в порядку ст.ст. 207,
208 КПК; до якого попередньо був застосований як запобіжний захід тримання
під вартою, до моменту розгляду клопотання про продовження строку триман­
ня під вартою (ст. 199 КПК); незаконно затримана чи утримувана під вартою
особа (ст. 202 КПК) звільняється з-під варти в залі судового засідання після
проголошення слідчим суддею ухвали: 1) про відмову в застосуванні запобіж­
ного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 196 КПК); 2) про відмову в
продовженні строку тримання під вартою (ст. 199 КПК); 3) про застосування за­
побіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою (ст. 199 КПК); 4) про
зміну тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід (ст. 200 КПК);
5) про звільнення з-під варти особи, позбавленої свободи за відсутності судово­
го рішення, яке набрало законної сили; 6) не звільненої з-під варти особи, яка
внесла в установленному законом порядку заставу (ст. 206 КПК).