Класифікація алюмінієвих сплавів

Класифікація алюмінієвих сплавів проводиться за такими ознаками: За способом отримання виробів — деформівні та ливарні сплави. До деформівних відносяться сплави з сумарним вмістом легуючих елементів до максимальної розчинності в а — розчині при евтектоїдній температурі, що мають структуру а або а+Р; до ливарних — з більш високим вмістом легую­чих елементів і структурою не менше 20% евтектики, як показано на рис. 7.6.

2. За методом зміцнення — зміцнені нагартуванням (низьколеговані а-сттлави), легуванням (нетермообробні а-сплави) і зміцнені термічною оброб­кою (а+р — деформівні сплави та евтектичні ливарні сплави).

3. За складом — прості (двокомпонентні сплави алюмінію з одним еле­ментом та складні (сплави з двома елментами і більше)

4. За структурою у відпаленому стані — а-сплави, а+р-сплави, доевтек-тичні (а+евт.), евтектичні і заевтектичні (евт.+р).

5. За властивостями та призначенням — високопластичні (термічно не зміцнені), ковочні, тверді (дюралюміни), високоміцні, жароміцні, корозійно­стійкі, для зварювання, герметичні та антифрикційні.

Позначення алюмінієвих сплавів: літерами позначається відповідна по значенню група, а цифрами порядковий номер у групі. В деяких двокомпо­нентних сплавах в марках позначають назву та вміст легуючого елемента, наприклад АМгЗ — сплав А1+3%М§. Літера А на початку марки означає — сплав алюмінію, Д — особливий сплав дюралюмін (в перекладі з французької

—твердіючий за часом), АК — ковкі алюмінієві сплави, М — жароміцні, АД

—підвищеної деформації (пластичності), В-високоміцні, ВАД — високомі­цні з підвищеною деформаційною можливістю, АЛ — алюмінієві ливарні сплави. Додаткові цифри, позначені через дефіс після цифри порядкового номера, означають модифікацію сплава, наприклад АК4 — ковочний, а АК4-1 — ковочний жароміцний сплав.

Часто за цифрою стоять літери, які характеризують стан сплаву: М — м'який (відпалений), Н — нагартований (наклепаний), П — напівнагартований, Т — термічно зміцнений (за буквою Т також ставляться цифри, що означають вид термообробки, — ТІ, Т2, ТЗ).

Основні методи обробки різанням. Види рухів у металорізальних верстатах.

1. Види рухів в металорізальних верстатах. Для обробки різанням (то­чіння, свердління, фрезерування та ін.) заготовка і різальний інструмент мають виконувати певні рухи. Вони поділяються на робочі, або рухи рі­зання, установчі та допоміжні.

Робочі рухи призначені для зняття стружки, а установчі та допоміжні для підготовки до цього процесу.

Установчі - рухи робочих органів верстата, за допомогою яких інстру­мент займає таке положення відносно заготовки, яке б дало змогу зняти з неї певний шар матеріалу.

Допоміжні - рухи робочих органів верстата, що не мають прямого відношення до різання, наприклад швидкі переміщення робочих органів переключення швидкостей різання і подач тощо.

Головний рух і рух подачі. Робочі рухи поділяються на головний рух і рух подачі. За допомогою головного руху знімається стружка, а рух по дачі дає змогу розпочати процес і поширити його на необроблені діл янкі поверхні заготовки.

У металорізальних верстатах головний рух найчастіше буває обертальним (токарні, свердлильні, фрезерні, шліфувальні верстати) або прямолінійним (зворотно-поступальним - стругальні і довбальні верстати).

Головний рух може передаватись заготовці (верстати токарної групи поздовжньо-стругальні верстати) або різальному інструменту (фрезерні свердлильні, поперечно-стругальні верстати).

У верстатах з обертальним головням рухом рух подачі безперервний завдяки чому процес різання також безперервний. У верстатах із зворотно-поступальним головним рухом робочий хід чергується з холостим, рух подачі здійснюється перед початком кожного робочого ходу, а отже, процес різання – переривчастий.