Тема. Фізіологія травлення.
План.
1. Біологічне значення травлення. Ферменти, їх роль і класифікація.
2. Травлення в ротовій порожнині.
3. Травлення в шлунку.
4. Травлення в дванадцятипалій кишці. Роль підшлункової залози та печінки в процесах травлення.
5. Травлення в інших відділах травної системи.
Біологічне значення травлення. Ферменти, їх роль і класифікація.
Травлення – сукупність фізичних, хімічних, фізіологічних процесів, які забезпечують обробку і перетворення травних продуктів у прості хімічні зєднання, що здатні засвоюватись клітинами організму або початковий процес обміну речовин між організмом і зовнішнім середовищем.
Фізичними змінами їжі є механічна її обробка, подрібнення та перемішування.
Хімічна обробка – розщеплення їжі під впливом ферментів, які містяться в соках травних залоз.
Вода, мінеральні солі, вітаміни поступають у кров у незмінному стані, а органічні речовини (білки, жири, вуглеводи) розщеплюються ферментами до більш простих хімічних з’єднань (амінокислот, гліцерину та жирних кислот, моносахаридів).
Ферменти, за допомогою яких відбувається гідроліз, називаються гідролазними.
Поділяються на 3 групи, залежно від тих речовин, які вони розщеплюють:
- гліколітичні (розщеплюють вуглеводи),
- протеолітичні (розщеплюють білки),
- ліполітичні (розщеплюють жири).
Більшість ферментів, що виділяються в травну систему є неактивними і називаються проферментами. Активність ферментів підвищується за рахунок гідролітичних ферментів або електролітів та окремих іонів.
Ферменти травної системи специфічні і діють тільки на специфічні структури одного субстрату. За цією однакою їх поділяють на:
- ендоферменти (діють на внутрішні зв’язки молекул);
- екзоферменти (відщеплюють мономери від кінцевих ланцюжків субстрату).
Кожний фермент виконує тільки один етап розщеплення, тому вони складають ланцюг гідролізу. Т. ч., порушення активності одного ферменту приводить до порушення процесу травлення вцілому.
У травному тракті є клітини, які утворюють слизовий секрет мукопротеїдного походження. Мукопротеїн захищає клітини травного тракту від самоперетравлювання, а також полегшує проходження харчових мас.
Травна система складається з травного тракту та залоз, розташованих за його межами.
Травний тракт: ротова порожнина; глотка; стравохід; шлунок; тонкий кишечник: дванадцятипала, порожня, клубова; товстий кишечник; пряма кишка.
Залози: слинні, підшлункова, печінка та залози шлунку і кишечнику.
Гідроліз проходить в шлунку і кишечнику, куди надходять травні соки. Таке травлення називається порожнинним.
Кожний відділ травної системи має свої особливості і характерні тільки для нього риси, але для всіх них існує загальне. Так, стінки травного тракту мають 4 основні частини: 1) слизову оболонку; 2) підслизову оболонку (утворює складки, в яких проходять кровоносні та лімфатичні судини, а також нервові сплетення та залози); 3) м’язова оболонка (утворена 2–3 шарами гладеньких м’язів); 4) підм’язова оболонка (в ній знаходяться нервові волокна і кровоносні судини).
Основні функції шлунково-кишкового тракту.
І.П. Газенков – учень І.П. Павлова, виділив наступні функції шлунково-кишкового тракту:
1) рухову або моторну (здійснюється м’язами травного апарату і полягає в жуванні, ковтанні, руху їжі по травному тракту та видалення з організму неперетравлених решток);
2) секреторну (зовнішня секреція заключається в виробленні залозистими клітинами травних соків: слини, шлункового, підшлункового, кишкового соків та жовчі);
3) інкреторну (внутрішня секреція пов’язана з утворенням у травному тракті гормонів, які специфічно впливають на процес травлення);
4) екскреторну (забезпечує виділення травними залозами в порожнину шлунково-кишкового тракту продуктів обміну, таких як: сечовини, аміаку, жовчних кислот, а також води, солей тяжких металів і лікувальних речовин, які потім видаляються з організму);
5) всмоктувальну (пов’язана з діяльністю бактерій, здійснюється слизовою оболонкою шлунку та кишечнику).
Всмоктування – універсальний фізіологічний процес, який пов’язаний з переходом різного роду речовин через шар будь-яких клітин у внутрішнє середовище організму.
Інтенсивність всмоктування в різних відділах травного тракту неоднакова. Вона залежить від особливостей будови слизової оболонки, ступеня перетравлювання їжі, складу вмісту шлунково-кишкового тракту.
