Видатки бюджетів на розвиток економіки повинні спрямовуватись насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідних умов для зростання економічного потенціалу держави, використання бюджетних коштів повинно бути максимально ефективним.
Однак за умов економічної кризи, обмеження фінансових ресурсів, уряд України не завжди має змогу спрямувати необхідний обсяг бюджетних видатків на розвиток національної економіки. Тому загальна сума видатків на фінансування економіки дещо зменшується. Зменшення бюджетних асигнувань на розвиток національної економіки до оптимальних меж є об’єктивним процесом, оскільки на заміну адміністративних методів прийшли економічні, ринкові методи.
Фінансові методи державного регулювання національної економіки передбачають два види її фінансування: пряме і непряме. При прямому фінансуванні держава виділяє кошти з бюджету та інших джерел суб’єктам господарювання у вигляді субсидій, дотацій, трансфертів, позик. При непрямому фінансуванні держава надає фінансову допомогу суб’єктам господарювання у вигляді податкових, кредитних і цінових пільг завдяки створенню сприятливих умов для національного виробника.
В сучасних умовах господарювання видатки бюджету на розвиток економіки спрямовуються на фінансування галузей інфраструктури; пріоритетних галузей, які мають стратегічне значення; галузей, які потребують великих фінансових вкладень і мають великий термін окупності; сільського господарства.
За функціональним призначенням видатки на розвиток економіки поділяться на:
- видатки на житлово-комунальне господарство, які включають фінансування житлового і комунального господарства, підприємств і організацій побутового обслуговування комунальної власності;
- видатки на промисловість та енергетику, які включають видатки на паливно-енергетичний комплекс, конверсію та розвиток підприємств оборонного та машинобудівного комплексів, відтворення мінерально-сировинної бази, фінансування золотодобувної промисловості, реконструкцію гірничо-рудних підприємств;
- видатки на будівництво;
- видатки на сільське, лісове господарство, рибальство і мисливство, які включають фінансування земельних ресурсів, водне господарство, заготівлю і зберігання сільськогосподарської продукції, проведення пільгової політики в галузі цін у сільському господарстві;
- видатки на транспорт, дорожнє господарство, зв’язок, які включають фінансування автомобільного, залізничного, повітряного, трубопровідного транспорту, будівництво та утримання доріг загального користування державного значення, експлуатацію дорожньої системи;
- видатки на інші послуг и, пов’язані з економічною діяльністю.
Фінансова підтримка за строками її надання може мати коротко- і довгостроковий характер.
Короткострокову фінансову підтримку надають підприємствам протягом одного року і з урахуванням можливостей її ефективного використання розподіляють на визначені розрахунками частини. Для цього складають план-графік надання коштів.
Довгострокову фінансову підтримку надають протягом 2-5 років окремим підприємствам, які забезпечують ефективне функціонування економіки.
Фінансова підтримка на безповоротній основі надається:
- якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених чинним законодавством про обов’язкове страхування;
- для відшкодування збитків конкретним підприємствам у випадках, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, при яких не забезпечується відшкодування витрат на виробництво товарів (робіт, послуг), що може призвести до їхнього банкрутства;
- для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов’язана з надзвичайними суспільними інтересами.
У всіх інших випадках фінансова підтримка надається виключно на поворотній основі.
