Джерела права у Гетьманщині за Березневими статтями 1654

За Березневими статтями навесні 1654 р. Б. Хмельницький вже в союзі з Росією розпочинає війну з Польщею, щоб завершити об'єднання українських земель в етнічних ме­жах аж до Вісли й угорського кордону. З червня 1654 р. українські й російські війська спільно діють проти Речі Посполитої і тепер її союзника — Кримського ханства. Водночас гетьман наполегливо зміцнює вже існуючу незалежну Українську державу.Територія незалежної України. Договір 1654 р. не торкався територіального складу української держави. Малося на увазі, що у підданство до Росії переходять землі України, на яких прожива­ли українці, що звільнилися з-під влади Польщі. Це був великий простір, на лівому березі Дніпра — Чернігівщина й Полтавщина, на правому — Київщина, східна Подолія, частина Волині. Вже після 8 січня 1654 р. у Польщі була відвойована частина Білорусії (Го­мель, Могильов, Новий Бихов), яка приєднувалася до України як Білоруський полк. Запорізька Січ також входила «під високу руку» російського монарха, оскільки становила невід'ємну частину Украї­ни, хоча й мала автономне становище. Суспільний устрій. Звільнення з-під влади Польщі, форму­вання самостійної національної держави створили сприятливі умо­ви для піднесення продуктивних сил України. Цьому сприяло ви­гнання польських феодалів та виключення їх з економічного життя України, зменшення магнатсько-шляхетського землеволодіння, збіль­шення дрібної козацької власності на землю, а отже, і виробників, що працювали на ринок1. Феодали. Більша частина земель вигнаних польських феода­лів була передана до скарбниці, а також дісталася козацькій стар­шині. У такий спосіб клас феодалів поповнився козацькою старши­ною. Було встановлено, що кожний обраний на посаду в один із трьох урядів діставав шляхетні права, старшина ставала панівним класом. Феодали (старшина та шляхта) привласнили також при­вілеї вигнаних з України польських феодалів — за ними закріплю­валося виключне право займатися промислами (поташним, пиво­варним, млиновим), а також оптовою торгівлею. Духовенство. Змінився і статус православного духовенства. За договором 1654 р. православна церква в Україні відновила свої права. Царський уряд підтвердив права та привілеї православного духовенства та пообіцяв не порушувати їх. Привілейоване станови­ще православного духовенства визначалося роллю, яку церква відігравала в ідеологічному та політичному житті України. Правове становище духовенства наближалося до статусу шляхти. Реєстрове козацтво. Уточнюється правовий статус такої гру­пи населення, як реєстрове козацтво. За Березневими статтями з останнього мало бути сформоване постійне військо України. Тому після 1654 р. реєстровими стали вважати усіх, хто служив у війсь­ку. Звідси, мабуть, і з'явилася нова назва реєстрового козака — «воинского звания человек».Як відомо, реєстр був оголошений на 60 тис. козаків. Проте Б. Хмельницький, щоб зменшити соціальну напруженість, залишив у складі реєстру додатково ще значну кількість осіб. Реєстровці бу­ли майново заможними, інакше вони не могли б нести службу. Цар не давав їм платні, а служба потребувала витрат. Реєстровці були власниками землі. Джерелом земельних володінь більшості з них стало захоплення земель, які залишилися без хазяїв у 1648— 1654 рр. Так реєстрові козаки — верства між шляхтою і селянст­вом — стали привілейованим станом, опорою влади гетьмана. Рядо­ві реєстрові козаки відбували військову службу (бойову і похідну), яка була досить важкою та підпорядковувалася тільки своїй коза­цькій адміністрації. Селяни-посполиті. Основну масу економічно підлеглого насе­лення, як і раніше, становили селяни (посполиті). «После войны Бо­гдана Хмельницкого, як осели люди, тогда можайшие пописались в казаки, а бедные остались в мужиках», тобто залишалися посполи­тими і феодально залежними. Це становище відповідало інтересам і прагненням козацької старшини, які були чітко відображені у стат­тях Б. Хмельницького,Водночас спостерігалося таке нове явище, як збільшення про­шарку вільних селян. Це сталося внаслідок скасування польського землеволодіння та зменшення землеволодіння української шляхти. До того ж, значна маса селян, яка брала участь у війні, спромоглася увійти до розряду вільних жителів військових поселень, де вони покозачилися. Хмельницький надав козацьких прав усім селянам і міщанам, які залишалися у війську упродовж 1648—1654 pp. Міське населення. Після 1654 р. кількість міського населення України, а головне — його роль в економіці, зростає. З вигнанням польської шляхти багато міст вийшло з-під її феодальної влади, і більшість городян здобули особливу волю. Основну частину насе­лення міста становили міщани. «Ті, що не пристали до козаків, піш­ли у міщани». Тому часто термін «городяни» визначає саме цю час­тку населення міста. Термін «міщани» поширився й на усіх жителів полкових і сотенних міст. Провідна роль у житті міст перейшла до українського населення. Б. Хмельницький збільшив число міст, що управлялися за Магдебурзьким правом. Він звільнив ці міста від постоїв та інших військових обов'язків, надавав купцям і ремісни­кам різні пільги. Політичний устрій, У 1654—1657 pp. (тобто в останні роки життя Б. Хмельницького) Україна залишалася незалежною держа­вою. Це визнавали і сучасники, визнають і дослідникиУ 1654—1657 pp. владні повноваження Б. Хмельницького на­віть збільшилися. Він відмовився від нарад із загальновійськовою радою (є думка, що Переяславська Рада була останньою за життя Хмельницького такою масовою радою), віддавав перевагу вирішен­ню важливих державних питань зі старшинською радою, але ос­таннє — вирішальне — слово залишав за собою. Він привласнив право призначати генеральних старшин, які раніше обиралися, внаслідок чого їхня залежність від гетьмана зросла2. Самостійно гетьман розпоряджався державною скарбницею, державними зем­лями. Нарешті, Хмельницький здобув право передачі за спадком посаду гетьмана своєму синові Юрію. До речі, ще в 1649 р. він вніс у козацький реєстр зразу після себе на посаду гетьмана ім'я свого старшого сина Тимоша.Отже, очевидним є зростання елементів монархізму в право-мочностях гетьмана після 1654 р.Поширеною є думка, яка схвалює домагання Б. Хмельниць­кого на владу монарха на тій підставі, що тільки монарх міг захис­тити незалежну Україну, стабілізувати управління державою, до­сягти злагоди з опозицією і передусім з селянством, яке, не отрима­вши волі і землі, дедалі частіше виступало проти старшини і шлях­ти3. Однак не слід поспішати з висновком, що гетьман уже став мо­нархом, а Україна монархією.За наявності великих повноважень та впливу гетьман все ж, не був єдиновладним правителем. Як такий він передусім був важ­ливою складовою частиною військово-адміністративної і полково-сотенної організації, яка (і насамперед генеральний уряд) визнача­ла його політику, спрямовувала його дії. Козацька старшина, шлях­та, військо були опорою гетьмана, але вони не схвалювали і не до­пускали перетворення гетьмана в монарха.Після 1654 р. полковий устрій поширюється й на Слобожан­щину. З уведенням полкового та сотенного територіального поділу тут засновується полкова та сотенна адміністрація. У 1652 р. ство­рюється Острозький полк, потім Ізюмський, Охтирський, Сумський та Харківський. Острозький полк заснували переселенці-козаки та селяни Чернігівського полку, чим встановлювалася спадковість між полковою організацією України та Слобожанщини. Відтак полкова організація Слобідської України продовжувала полковий устрій Лівобережжя. Організація на цій території вирізнялася лише тим, що в адміністративних і військових справах вона була підпорядко­вана безпосередньо бєлгородському воєводі, а через нього — Роз­рядному приказу. Харківський полк був підлеглий харківському воєводі. Проте, як показав час, козацькі установи виявилися не­тривкими.Влада полкової організації поширювалася й на так звані рату­шні міста. Це міста, що були розташовані на території полку і не мали привілеїв управління за Магдебурзьким правом. Але у при­вілейованих містах, не підпорядкованих безпосередньо полковій адміністрації, органи самоврядування входили до сфери влади ге­тьмана, яку вони визнавали. Реєстрове військо. Стрижнем, основою військово-адміністра­тивної організації були власні збройні сили, військо України.За Березневими статтями чисельність реєстрового війська становила 60 тис. осіб. Це була постійна професійна армія, що ви­ділилася з 300-тисячної маси українців-патріотів, які боролися за визволення своєї землі. Ця особливість є досить примітною, якщо врахувати, що у той час основу армій більшості країн Європи ста­новили королівські навербовані частини і найманці-чужинці.Назву збройних сил України після 1654 р. було уточнено — вони стали називатися «Войско его царского величества Запо­рожское».Хмельницький значно збільшив чисельність реєстру — до 80—100 тис. вояків проти визначених 60 тис, що виправдовувалося потребами війни. Армія України стає однією з найсильніших армій Європи. Реєстровці мали кінноту, піхоту, артилерію, річково-мор­ські підрозділи.Незабаром після березня 1654 р. уряд Росії відмовився спла­чувати козакам платню, обгрунтувавши це тим, що цар воює за ви­зволення України і що його казна несе великі витрати. Крім того, царські урядовці вже в Березневих статтях (ст. 9) нагадали Б. Хме­льницькому про його минулі обіцянки не просити жалування у ца­ря1. Відмова виплатити рядовим козакам 42 тис. золотих рублів призвела до скорочення українського війська, оскільки служба ви­магала чималих витрат і була під силу лише заможним. Наприкінці життя Хмельницького у складі армії з'явилися найманці — гвар­дійські частини — татарська і німецька. Церква. У суспільно-політичному житті України після 1654 р. зростає значення православної церкви. Суд. Під час народно-визвольної війни в Україні почала фор­муватися власна судова система, яку визнав царський уряд. У ца­ревій грамоті від 27 березня 1654 р. за Україною визнавалося право мати власні суди та судитися «по своим прежним правам».Спочатку судові функції виконували уряди різних рівнів, од­нак незабаром у їхньому складі стали виокремлюватися колегії, а також урядовці, яким доручалося постійно виконувати судові фун­кції. Цей процес свідчить про поступову диференціацію органів публічної влади в Україні, тобто утвердження української націо­нальної держави, що випереджало розвиток судової системи як самостійного інституту і в Росії, і у Речі Посполитої. Вищим судо­вим органом був Генеральний військовий суд. До нього входили генеральний суддя (у 1654 р. їх було три, згодом — два, потім — один) і генеральна старшина. Міжнародний статус України. Б. Хмельницький не підкорив­ся обмеженням Березневих статей. Україна вдається до активних дипломатичних зв'язків, про які Росія не повідомлялася. Австрія, Пруссія, Семигород, Швеція та інші держави підтримували з Укра­їною відносини як із самостійною державою.