Головними напрямами захисту і оздоровлення навколишнього середовища на підприємствах має стати екологізація виробництва, формування біосферосумісної матеріально-технічної бази

В агропромисловому комплексі інтенсивна біологізація дає змогу використати землеробський закон оптимуму. При цьому культурні рослини найбільш забезпечені умовами життя, стають більш конкурентно здатними по відношенню до бур’янів, шкідників і хвороб, що допомагає значно зменшити пестицидне навантаження на гектар ріллі, а той зовсім його зняти. Це створює умови для вирощування екологічно чистої продукції на рівні світових стандартів.

Біологізація землеробства дозволяє зменшити витрати мінеральних добрив, пестицидів, пального і в той же час підвищити врожайність сільськогосподарських культур. Біологізація також прискорює грунтотворний процес, сприяє екологічній стабілізації агроландшафтів, робить їх стійкішими проти водної та вітрової ерозії [79, с. 52].

В Україні більш 500 тис. га земель не використовуються в сільському господарстві і можливі для заліснення. Під захистом лісових смуг та захисних насаджень знаходиться понад 13 млн га орних земель.

Пріоритетним напрямком лісової галузі є нарощування лісосировинного і природоохоронного потенціалу лісового фонду шляхом створення нових лісів в основному на непридатних для використання в сільськогосподарському виробництві землях, агролісомеліоративних насаджень, а також підвищення продуктивності і захисних функцій лісу.

З метою зменшення впливу ерозійних процесів на сільськогосподарські угіддя та підвищення родючості ґрунтів необхідно здійснити розширене відтворення лісів за рахунок залучення для цього нових земель.

Захисні лісонасадження на ярах, балках, пісках передбачають довести у 2005 році до 16 млн га, а полезахисні лісосмуги – до 2,3 тис. га [78, с. 49].

Сьогодні вже всім зрозуміло, що без попередньої стабілізації соціально-економічного і екологічного стану в країні і її окремих регіонах ні про який сталий розвиток не може бути й мови. Одним із напрямів сталого розвитку перебудови і реструктурізації економіки природокористування, та й всієї економіки, має бути інноваційний процес. Саме інновації мають надати можливість провести екологічну реконверсію економіки, забезпечити режим ефективного ресурсозберігаючого виробництва [233, с. 8].

Господарський комплекс України упродовж багатьох десятиліть розвивався без урахування економічних та екологічних наслідків. В результаті, в країні створений потужний водогосподарський комплекс, який за структурою, технологіями і рівнем водокористування і водоохорони характеризується як брудо- і водомісткий, екологічно небезпечний, і, такий, що прийшов у протиріччя з відновлюваними можливостями природних водоресурсних систем і якісними запитами на соціальну сферу водозабезпечення.

Внаслідок старіння та спрацювання водозабезпечуючого і водоохоронного устаткування, його технологічної відсталості, навіть при гіперзниженні виробництва, збільшується скид забруднених стоків та водомісткість продукції, зростає небезпека масових технологічних та екологічних аварій і катастроф, виходу із ладу життєзабезпечуючих водогосподарських систем, очисних споруд.

Найголовнішими напрямами по зберіганню водних ресурсів на підприємствах є: реалізація на регіональному рівні (за басейновим принципом) водогосподарської політики, що забезпечуватиме раціональне використання, відтворення, запобігання забруднення і виснаження водних ресурсів, покращання екологічної обстановки. Обов’язковою умовою забезпечення екологічної безпеки при реалізації стратегії стійкого водозабезпечення повинно бути неухильне додержання регламентованих норм водокористування.

Необхідно підвищити інвестиційну активність з метою будівництва нових і реконструкції існуючих водогосподарських і водоохоронних об’єктів.

Утримання водних об’єктів і земель водного фонду та експлуатація гідроспоруд повинно здійснюватись за рахунок зацікавлених водокористувачів, тобто базуватись на широко розповсюджених в західноєвропейських країнах принципів «вода оплачує воду».

Необхідно також переглянути принципи стягнення плати за скид у водні об’єкти стічних вод забруднених речовин. Помірна плата за нормативні скиди повинна стягуватись з урахуванням рівня очищення стічних вод перед їх скидом у водні об’єкти. При порушенні нормативів водовідбору і скиду забруднених стоків повинна стягуватись висока і прогресуюча плата, яка спроможна стимулювати раціональний і охоронний режим водокористування. Водокористувачі, що здійснюють ефективну водоохоронну діяльність, мають користуватись пільговими тарифами.

Однією з найактуальніших й найболючіших проблем охорони та раціонального використання водних ресурсів була і залишається проблема фінансування водоохоронних заходів. Цю проблему можна розв’язати на підприємствах за допомогою механізму госпрозрахунку та самофінансування.

До першочергових заходів з охорони водних об’єктів на підприємствах належить передбачити [175, с. 410]:

- стабілізацію в цілому в Україні обсягів забору свіжої води і негативного антропогенного впливу на водні об’єкти за рахунок реалізації комплексу невідкладних заходів по відновленню і охороні природних водних об’єктів;

- відновлення робіт по реконструкції і переоснащенню промислових підприємств сучасним виробничим устаткуванням, впровадження і освоєння маловідходних водозберігаючих технологій (в тому числі безводних і маловодних) і прогресивних методів очищення води;

- обстеження споруд на водних об’єктах і оцінка їх недійсності;

- терміново заборонити скидання у водойми неочищених стічних вод;

- повсюдне каналізування і улаштування зливовими каналізаційними системами населених пунктів;

- розробка для підприємств нормативів допустимих антропогенних навантажень на водні об’єкти.

У промисловості необхідно передбачити поглиблення локальної очистки стічних вод і впровадження замкнутих систем водокористування з метою зниження маси забруднюючих речовин, в першу чергу, важких металів, що надходять на комунальні очисні споруди і у водні об’єкти. Для цього буде доцільним введення для промислових підприємств з різною формою власності прогресивний податок за скид забруднюючих речовин.

У житлово-комунальному господарстві найважливішими напрямами є здійснення заходів по досягненню роботи кожної очисної споруди в проектному режимі. Для цього необхідно різко обмежити прийом без локальної очистки стічних вод від промислових підприємств, побудувати споруди доочищення стічних вод, запобігти перевантаження в роботі очисних споруд. Реалізацію указаної цілі необхідно передбачити здійснення переважно на основі економічних методів.

Організаційно-технологічний блок принципів оптимізації структури використання зрошуваних земель у першу чергу повинен орієнтуватись на зниження енергомісткості рослинницької продукції, економне (раціональне) використання земельно-водних ресурсів, одержання «валютомістської» продукції та скорочення терміну окупності витрат.

Одним з основних показників, що відображає існуючу структуру сільськогосподарського виробництва на зрошуваних землях, дає змогу оцінювати ефективність окремих напрямів та визначити їх частку в загальному обсязі продукції, свідчить про резерви скорочення енергетичних та матеріальних ресурсів і економію поливної води, є структура посівних площ. За останні 15 років у структурі посівів на зрошуваних землях виражена тенденція стабілізації частки зернових культур на рівні 33–34 %, кормових – 50–53 %, технічних – 5–6 %, зниження частки овочевих з 10 до 7,7 % [77, с. 58].

Сільськогосподарські підприємства є найбільшими водоспоживачами і джерелами забруднення водних об’єктів розосередженим стоком з сільськогосподарських угідь, меліоративних систем, тваринницьких комплексів. Тут необхідно впровадити комплекс агротехнічних прийомів і речовин, водомісткості зрошуваного землеробства [175, с. 411].

Пріоритетними напрямами наукових досліджень на найближчу перспективу повинні стати [175, с. 411]:

- розробка енерго- і ресурсозберігаючих технологій щодо запобігання забруднення природних вод, відновлення екосистем водних об’єктів, розробка нових конструкцій, приладів, устаткування і очисних комплексів для забезпечення безпечного, гарантованого і контрольованого водокористування;

- удосконалення методів моніторингу водних об’єктів;

- розробка наукових основ і створення технологій і технічних засобів захисту водних об’єктів від забруднення поверхневим стоком з сільськогосподарських угідь та урбанізованих територій.

До суттєвого удосконалення водокористування на підприємствах можна запропонувати такі напрями:

- встановлення і доведення до підприємств регламентацію речовин, що допускаються до скиду в комунальні системи водовідведення та водойми, заборона скиду токсичних речовин;

- всім підприємствам (державним і приватним) заборонити скиди речовин, які можуть погіршити процеси очищення, нанести збитки мережам та головним очисним спорудам або є небезпечними для обслуговування персоналу, а також речовин, що не піддаються очищенню;

- встановити ГДК для всіх речовин, що допускаються до скиду (окремо для скидів у водойми і в системи водовідведення);

- встановити механізм на видачу дозволів на скид, в яких встановлюється допустимий об’єм стічних вод у концентраціях речовин у кожному випуску;

- ввести диференційовану плату за скид в залежності від концентрації забруднюючих речовин в стічних водах, або у вигляді платежів за нормативний і понад нормативний скид, або у вигляді прямих і непрямих податків на скид;

- ввести судову відповідальність для підприємств з різною формою власності за порушення водного законодавства із застосуванням штрафних санкцій та позовів про відшкодування збитків, що нанесені водному джерелу або комунальним водоочисним спорудам залповим скидом забруднених речовин.

Платежі за забруднення водних ресурсів найчастіше стягуються у вигляді податків. Рівень податку на забруднення вважається оптимальним [175, с. 456], коли граничні витрати на запобігання забруднення прирівнюються до граничних витрат на ліквідацію збитку.

В Україні треба передбачити, щоб платежі за водозбір, водокористування та скид стічних вод надходили в басейнове управління і витрачались на очисні устаткування та інші заходи по скороченню і запобіганню забруднення вод.

Запровадження суворої податкової системи в ряді країн [175, с. 458] відіграло значно більшу роль у покращанні стану водоресурсних об’єктів, ніж ужорсточення норм і стандартів.

Зазначимо, що більшість напрямів з покращання використання і збереження водних ресурсів в Україні, основні завдання і етапи переходу до сталого розвитку водогосподарського комплексу (ВГК), формування механизмів регулювання водогосподарської діяльності, міжнародна діяльність у сфері використання і охорони водних ресурсів вдало охарактеризовано в книзі Б. М. Данилишина, С. I. Дорогунцова, В. С. Міщенка, Я. В. Коваль, О. С. Новоторова, М. М. Паламарчука «Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України». – К.: РВПС України, 1999. – 716 с.

Важливе значення повинно приділятись охороні атмосферного повітря. В більшій мірі через забрудненне атмосферне повітря забруднюються водойми, земляні горизонти, рослинність [188, с. 226].

По збереженню атмосферного повітря належить передбачити такі напрямки:

- розробити і вдосконалити в Україні свої стандарти якості атмосферного повітря, узгодити їх з міжнародною системою стандартів та довести їх вимоги до кожного державного і приватного підприємства;

- проводити постійний контроль якості атмосферного повітря контролюючими органами відповідно до стандартів якості атмосферного повітря;

- доручити ДАІ міністерства внутрішніх справ Україні проводити жорстокий контроль пересувних джерел забруднення (автомобілів, тракторів, мотоциклів) на предмет шкідливих викидів у довкілля. Заборонити появу на автошляхах автотранспорту із викидами вихлопних газів, що перевищують допустимі норми;

- провести паспортизацію всіх пересувних засобів в Україні на предмет виявлення їх придатності безпечної експлуатації для навколишнього середовища;

- морально застарілі і непридатні забезпечувати якість атмосферного повітря пересувні засоби (автомобілі, трактори, мотоцикли) ліквідувати їх в установленому порядку та компенсувати їх вартість господарникам відповідно ступеню їх зношення;

- підвищити податки на пальне яке не забезпечує якості атмосферного повітря при викидах вихлопних газів автотранспорту;

- заборонити і в подальшому не допускати до експлуатації автотранспортних засобів не обладнаних пристроями каталітичного пригноблення шкідливих викидів;

- відновити роботу по екологічній паспортизації підприємств як з державною так і з приватною формою власності;

- провести установку сучасних пристроїв для очистки відхідних газів від стаціонарних джерел забруднення, а де необхідно провести їх модернізацію або заміну на більш ефективніші такі устаткування [188];

- на підприємствах з різною формою власності встановити вимірювальні прилади контролю за якістю повітря, а контролюючим органам слідкувати за їх експлуатацією;

- не допускати завезення в Україну автомобілів і мотоциклів іноземного виробництва і виробництва колишнього Радянського Союзу без засобів пригнічення вихлопних газів і необладнаних приладами для контролю викиду вихлопних газів;

- повна відмова від страхового нормування і лімітування викидів. Перехід до ліцензій і технологічних нормативів [231, с. 7].

Масштаби ресурсовикористування та створена в Україні структура промислового виробництва висунули її в число країн з найбільш високими відносними і абсолютними показниками утворення та нагромадження відходів. Тільки в Запорізькій області на підприємствах лише за 1992 рік було утворено І класу безпеки відходів гальваніки 110,9 тис. тонн.

Глобальне вирішення проблеми відходів і становлення мало – та безвідходного суспільного виробництва є двоєдиним завданням на підприємствах, яке включає напрями [74]:

- розробку і освоєння технологій, що обмежують утворення залишкових продуктів, насамперед, технологій повної, комплексної переробки;

- розширення використання тих відходів, що утворюються або вже нагромадились, як шляхом розробки відповідних технологій, так і шляхом перебудови матеріальних балансів і формування на цій основі міжгалузевих територіально-виробничих комплексів із замкнутими сировиними циклами;

- забезпечення ефективного знешкодження відходів або їх безпечної переробки, яка визначається наявністю відповідних технологічних розробок.

Вчені б’ють на сполох про незадовільний стан Чорного і Азовського морів. За 30 останніх років у Чорному морі загинуло 60 млн. тонн живих організмів, із яких 5 млн тонн – риби, а нині про біорізноманітність можна тільки згадувати. Найбільше забруднений північно-західний регіон моря, куди викидаються відходи хімікатів рисових чеків Північно-Кримського каналу. У Севастополі головний забруднювач Чорного моря – Чорноморський флот. Окремий розділ у ділі деградації морських біоутворень – нафта. Щорічно її розливають, скидають тисячами тонн. По оцінкам міжнародних експертів, економічні згублення від забруднення, скорочення рибного промислу у басейні Чорного моря складає 500 млн доларів щорічно [9].

А от Азов, на думку фахівців, може бути другим Аралом, Азовське море стало світовим лідером з темпів загибелі всіх видів риби. Унікальні рибопродукти – на грані повного зникнення. В кінці 80-х років у Чорне і Азовське моря прийшла ще одна біда – атлантичний грибневик (медуза), який з’їдає весь молодняк риби. Причому його завезли спеціально, цього тепер не приховують навіть в НАТО.

У ХХІ віці потрібно бути вірним гаслу, якого записав у книзі експедиційного севастопольского судна «Академік Ковальский» знаменитий дослідник глибин Жак-Ів Кусто: «Об’єднаємо всі зусилля для захисту морів».

Осетрова риба була від віку об’єктом активного лову, який особливо різко зріс в останнє десятиліття. Серйозну тривогу про стан популяції азовських осетрових риб викликали результати морських досліджень.

Аналіз динаміки чисельності осетрових риб показав, що з 1993 року відбувається зменшення поголів’я осетрових у морі. Якщо, наприклад, в 1992 році в морі нараховувалося 16,1 млн екз. Осетрових риб, то в 1993 році – 9,2 млн, а в 1998 році – 4,2 млн екз. Особливо різке зменшення відзначається великих риб – осетра і севрюги. Білуга заборонена для промислу й у зв’язку з низькою чисельністю популяції включена у Червону книгу України.

В 1998 році осетра налічувалось 720 тис. екземплярів і 540 тис. екземплярів севрюги. Однією із основних причин настільки різкого зменшення чисельності популяції осетрових риб є зниження випускання в море молоді. З осетрово-водних заводів у другій половині 80–90-х років, причому в період практично повної відсутності природного розмноження. Якщо в 1976–1986 роках у море випускалось в середньому 35,9 млн екз. молоді (найбільший розмір 44,9 млн штук), то в наступні роки – у середньому 27 млн штук при максимальному розмірі – 31,1 млн штук [10]. Але усе ж без сумніву, головна причина що спливає на

Потужне хімічне забруднення моря і нераціональний промисел механічними драгами (повесні на місцях нересту) обумовили катастрофічне зменшення чисельності азовських бичків. Викликає крайню занепокоєність різке збільшення в останні роки так званого «неврахованого» улову, який у 3–5 разів перевищує промисловий. Безумовно при зберіганні таких темпів виловлення в найближчі роки запаси риби Азовського моря будуть підірвані.

Основними напрямками мають бути:

- значно розширити у Приазов’ї вирощування молоді осетрових риб, камбали (калкана і глосси) й інших азовських риб;

- використовувати штучні рифи-нерестовища;

- зупинити браконьєрський лов риби.

Стратегічним напрямом для рибогосподарських організацій має стати в Україні збільшення обсягів вирощування мідій і підвищення виробництва з них харчових продуктів у 10 разів.

Закріплення за Україною ролі сировинного придатку розвинутих держав неминуче погіршує загальну екологічну ситуацію, а це є прямо протилежним принципом сталого розвитку. Адекватно конструктивною відповіддю повинна стати розробка заходів, які б забезпечили екологічну безпеку українських міст. Перш за все, навіть в умовах фінансових негараздів, необхідно проводити профілактику їх техногенного забруднення [90, с. 11]. Вирішення цього питання стає пріоритетним напрямом.

На нашу думку до пріоритетних напрямів має бути вдосконалення на підприємствах з різною формою власності міжнародних стандартів ISO 14000 з екологічного менеджменту. Появу ISO 14000 називають однією з найзначніших міжнародних природоохоронних ініціатив [90, с. 67].

Стандарти ISO 14000 повинні забезпечувати зменшення несприятливих впливів на навколишнє середовище на трьох рівнях [90, с. 68]:

1) організаційному – через поліпшення екологічної «поведінки» корпорацій;

2) національному – через створення істотного доповнення до національної нормативної бази та формування компонента державної екологічної політики;

3) міжнародному – через поліпшення умов міжнародної торгівлі;

Стандарти серiї ISO 14000 можуть бути застосовані у діяльності кожної організації, але механізми дії зазначених стандартів має бути доведеним до кожного підприємства міністерством екологiї і природних ресурсів України.

Радою по вивченню продуктивних сил України [175, с. 715] проведена велика робота з дослідження природно-ресурсного потенціалу та перспектив економічного і соціального розвитку України де наводяться основні напрями реалізації економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності. Тут же звертається увага щодо вдосконалення наявності системи ліцензування та на комплексне управління природокористуванням.

Зазначимо, що ліцензії на комплексне природокористування є нормативно-правовим документом, який дозволяє контролювати масштаб і якість впливу підприємства на довкілля через, по-перше закріплення в одному документі вимог експертизи інформації про екологічний статус підприємств (екопашпорт) і обмежень по окремих ресурсах (регіональні ліміти), і, по-друге, через процедуру самої видачі ліцензій.

Є доцільним два рівні ліцензування природокористування [175, с. 640].

Перший – затвердження (на рівні Кабінету Міністрів України) регіональних лімітів, а також умов, погоджених ресурсними відомствами, комплексну ліцензію на природокористування, в якій відображені всі вимоги по використанню природних ресурсів та впливу на навколишнє середовище. Така комплексна ліцензія (чи ліцензія на комплексне природокористування) має необхідний статус для укладання з підприємством договору на комплексне природокористування і для контролю за діяльністю природокористувача (із сторони природоохоронних служб). Одним із економічних важелів стимулювання раціонального природокористування може бути пільгове кредитування підприємств і організацій, які здійснюють ефективну природоохоронну діяльність.

У даний час внаслідок різкого скорочення бюджетних асигнувань, які виділяються на охорону природи, актуальними завданнями є залучення кредитних ресурсів підприємствами для здійснення природоохоронних заходів.

При формуваннi ефективного економічного механізму і системи управління природокористування на підприємствах мають стати слідуючи напрями:

- створити механізм відповідальності за стан збереження природного середовища, враховуючи Конституцію України, природоохоронні закони та кодекси;

- облік і соціально-економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу та економічного стану територій;

- планування охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів;

- створення фінансово-кредитного механізму природокористування;

- створити механізм платного природокористування для підприємств з різною формою власності;

- створити та запровадити в дію механізм економічного стимулювання;

- вдосконалити систему відшкодування збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства;

- вдосконалення організаційно-економічних методів природокористування на підприємствах;

- впровадження на підприємствах екобізнесу та формування ринку екологічної техніки;

- створити механізм екологічного страхування та запровадити його на підприємствах;

- розробити механізм врахування екологічного фактору при проведення приватизації.

До зазначених напрямів еколого-економічної політики держави, що наведені у вже згаданій літературі [175, с. 634] нами додатково пропонується слідуюче:

- на державному рівні в кожній галузі народного господарства підвищити рівень еколого-економічної освіти. Для підприємств розробити програми підвищення еколого-економічної освіти, проводити атестацію та переатестацію усіх працюючих з питань природокористування та збереження довкілля;

- при підвищенні кваліфікації працюючих у промислових господарствах включати питання по збереженню природного середовища;

- установити повну відмову від строкового нормування і лімітування скидів та викидів;

- ліквідувати систему гранично допустимих викидів (ГДВ) і дозволів на викиди та скиди у водойми;

- обов’язкове введення екологічного податку в системі оподаткування;

- ліквідувати будь-які «послуги» державних природоохоронних структур за гроші [231, с. 7];

- введення системи незалежного аудиту при вирішенні питання будівництва чи реконструкції промислових об’єктів. Це рішення має бути стандартним і не підлягати перегляду за будь-яких обставин за винятком фарсмажорних;

- введення екологічної сертифікації обладнання, що виробляється в Україні. Сертифікація має бути максимально спрощена і не повинна допускати волюнтаризму в прийнятті рішень;

- ліквідація екологічної прокуратури. Створення Вищого екологічного суду для вирішення правових і господарських суперечок, офіційного тлумачення положень законів і підзаконних актів [231];

- відновити систему інформації природоохоронної інновації на підприємствах по системі комп’ютерної мережі «Інтернет» та за допомогою преси;

Вкрай необхідно розв’язати проблему переробки відходів, що надходять із підприємств так і в побуті. До важливих напрямів в Україні має стати реконструкція діючих підприємств з утилізації вторинних ресурсів – це буде сприяти зменшенню витрат природних ресурсів, це сотні й тисячі додаткових робочих місць, поповнення місцевих бюджетів.

Свого часу президент Франції [235, с. 5] Жискар д’Етен, оцінюючи роботу державної геологічної служби своєї країни, наказав викарбувати на її офісі такі слова «Ніщо не коштує нам так дешево і ніяка галузь не принесла стільки користі нашій державі». Те саме можемо сказати і про нелегку працю наших геологів. Розвідані ними запаси восьми тисяч родовищ оцінюються за різними оцінками сумою від 8 до 11 трлн дол. США. Дякуючи їм, ми за багатствами мінерально-сировинної бази займаємо перше місце в Європі. Потреби господарського комплексу країни майже повністю задовольняються за рахунок власних сировинних ресурсів, але не завжди прозорим є

процес надання права видобутку корисних копалин та родовищ, розвіданих та підготовлених до експлуатації коштом держави. Тому до важливих напрямів у цій галузі належить віднести видачу ліцензій на конкурсних засадах з відповідним інформаційним супроводом.

Належить відновити роботу регіональним геологічним підприємствам з пошуку і розвідки стратегічно важливих для України корисних копалин – нафта, газ, золото, уран які будуть фінансуватись із держбюджету.

На нашу думку важливим напрямом для підприємств має стати бухгалтерський облік кредиту і дебіту використання природних ресурсів відповідно світових та національних стандартів бухгалтерського обліку.

Пріоритетними напрямами науки та техніки на підприємствах є екологічно чиста енергетика та ресурсозберігаюча технологія.

Крім природоохоронних напрямів, на нашу думку, належить на державному рівні розробити механізм культури використання навколишнього природного середовища та довести його до кожного підприємства.

На державному рівні належить розробити і вдосконалити механізм залучення громадськості у природозахисному процесі, проблеми довкілля. Тут мають взяти участь міністерства і засоби масової інформації, працівники культури і письменники, навчальні заклади і церкви, місцеві владні структури і підприємці.

Враховуючи, що розвиток внутрішньої торгівлі у кожній країні є одним з найдієвіших важелів стабільності й економічного зростання, на отриманні прибутки в Україні належить направляти не в закордонні банки, а надати допомогу покаліченому довкіллю в Україні.

ВИСНОВКИ

Україна – держава з високо розвинутою промисловістю та багатогалузевим сільським господарством. Основна спеціалізація промисловості: паливне виробництво, добувна, металургійна, хімічна, машинобудівна галузі. Їх наявність, а також інтенсивне сільське господарство, що базується на нераціональному природокористуванні, надмірна хімізація, застаріле обладнання та технології – все це призвело до вкрай небезпечного стану довкілля.

Екологічна криза почала проявлятися ще з середини 50-х років [7]. Щорічно у природний обіг України вводилося близько 1,5 мільярда тонн первинної сировини. Це майже 30 тонн на кожного громадянина України. Обсяг накопичених відходів від добувної, енергетичної, металургійної та деяких інших галузей промисловості становить вже близько 15 мільярдів тонн. Набагато більше потрапило у воду і повітря, які є первинною основою життя. Причина цьому – відсутність природоохоронних інституцій та застарілі екологонебезпечні промислові технології.

В Україні найбільша у світі розораність земель, безконтрольне використання великої кількості пестицидів, дві третини яких мають чіткий мутагенний ефект. Близько 40 % усіх сільськогосподарських угідь мають надто слабку здатність до самоочищення, тобто сприяють накопиченню отруйних речовин у життєво важливому шарі орного ґрунту. Все зростаючі руйнівні дії антропогенних факторів на навколишнє середовище наблизили його до межі небезпечної кризи. Економіко-екологічний механізм використання природних ресурсів і збереження довкілля в Україні практично не діє, вимоги щодо якості навколишнього природного середовища на підприємствах не дотримуються. В Україні до цього часу не запущено економічний механізм виконання закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». На підприємствах відсутня систематизація управління охороною навколишнього природного середовища та моніторинг його стану, а також відсутнє прогнозування стану забруднення природного середовища. Існуючі методи виховання та стимулювання, якими керуються підприємства України для покращання стану навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів малоефективні. У системі управління охороною навколишнього природного середовища значне місце має займати природоохоронний маркетинг. Спільно з екологічним маркетингом має діяти екологічний комунікаційний процес, який сприяє обміном інформації між людьми з питань екологічної ситуації на даному підприємстві чи в Україні. Для управління природоохоронною роботою на кожному працюючому підприємстві має бути затверджена до відома працюючих на виробництві структурна схема управління охороною навколишнього природного середовища на підприємствах (рис. 2.6).

На машинобудівних та металургійних виробництвах, хімкомбінатах, комбінатах будівельної індустрії, електростанціях і інших підприємствах де виділяються значні викиди в атмосферу, поки що не установлені прилади автоматичного контролю забруднення атмосферного повітря. Звідсіль витікає, що регулярний моніторинг на підприємствах не проводиться. У технологічних процесах на виробництвах по очищенню забруднюючих відходів діє застаріле устаткування, яке не забезпечує ефективного очищення, а відповідно цього наноситься еколого-економічний збиток природному середовищу.

У природі все взаємопов’язане, а тому природне довкілля підлягає всезагальному правилу збереження навколишнього природного середовища: у кожному разі взяті у природному середовищі ресурси мають бути повернені йому в тій же кількості, в якій брали, або ж у перетвореному стані – без шкідливого впливу на оточуюче нас середовище.

Працюючі на виробництві мають не достатній рівень освіти і виховання з питань економіки природокористування та охорони навколишнього середовища. Давно назріла потреба в посиленні контролю за станом збереження природного середовища. Помітно порушились природні процеси, спостерігається повна деградація деяких територій та значно погіршився стан здоров’я населення України.

Природні ресурси знаходяться під діянням закону вартості. Важливою умовою ефективного, економного природокористування на підприємствах є поєднання ринкових відносин з плануванням.

Бухгалтерський облік природоохоронної діяльності на підприємствах не ведеться, що явно є недостатнім заходом по збереженню природного середовища.

Одним із ключових елементів державної системи управління є якість навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, а також науково обґрунтоване нормування викидів та скидів забруднюючих речовин відповідно в атмосферу і водойми.

Найбільш економічним еквівалентом міри якості навколишнього середовища і показником оцінки соціально-економічної ефективності природокористування необхідно вважати показник економічного збитку. Ліс – основний біологічний очищувач атмосфери від забруднення. У формуванні мікроклімату зв’язок лісу з природним середовищем має вирішальне значення. Зменшення лісових площ у Закарпатті призвело до екологічного лиха.

На підприємствах відсутнє екологічне страхування. Відсутність правового механізму здійснення екологічного страхування стримує створення дійового додаткового джерела фінансування природоохоронних заходів і додаткових гарантій відшкодування громадянам та юридичним особам збитків, завданих забрудненням довкілля чи природною стихією. Гарантом такого відшкодування на державному рівні має стати закон України про екологічне страхування.

Економічний ефективний механізм охорони навколишнього природного середовища на підприємствах України відсутній. Не розроблена і не вдосконалена методика визначення економічної та екологічної ефективності охорони навколишнього природного середовища на підприємствах, що утруднює визначення екологічної рівноваги при виробничому навантаженні. Із проведеного огляду і аналізу вітчизняної і зарубіжної наукової літератури, власних досліджень автора установлена проблема щодо удосконалення економіко-управлінського механізму раціонального природокористування на мікрорівні галузевих секторів економіки України. Кожне промислове підприємство істотно впливає на навколишню природу.

Найбільше викидів у атмосферний простір України здійснюється металургійною промисловістю та електроенергетикою. Нашими дослідженнями установлено, що на регіональних територіях України в її атмосферне повітря більше усього шкідливі викиди здійснюються у південній частині України та у її західній частині.

Забруднення навколишнього середовища утворюється під дією цілого ряду факторів. Визначення і прогнозування величини економічного збитку від забруднення дає можливість отримати своєчасні матеріали для розробки довгострокової стратегії і тактики охорони навколишнього природного середовища. Екологічна оцінка матеріального виробництва ґрунтується на таких поняттях, як критерії і показники оцінки.

Цінним показником екологічності технологічних процесів є коефіцієнт ефективності використання природної сировини. Незмінним скарбом і джерелом збагачення людства є ґрунт. Вміст гумусу у ґрунті є одним із найбільших чітких показників впливу господарчої діяльності людини на ґрунт, на його родючість. Середньозважений вміст гумусу в ґрунтах Запорізької області є набагато меншим ніж в інших регіонах України та сягає 3,31 %, що значно менше у порівнянні з попереднім періодом.

Основною причиною істотного зменшення ґрунтового гумусу є посилена мінералізація ґрунтів, втрата його при змиваннях верхнього, більш гумусового горизонту і недостатнє поповнення за рахунок надходження у ґрунт органічних речовин з перегноєм і рослинними залишками. Великої шкоди у збереженні гумусу, а відповідно і врожаю, наприклад, у Північному Приазов’ї завдає вітрова ерозія.

Пилова ерозія ґрунтів розповсюджена у районах з недостатньою вологою (випаровується вологи більше, ніж випадає опадів), високою весняною і літньою температурою і відносно низькою вологою повітря.

До природних факторів, які впливають на зменшення потужності земельних горизонтів або їх знищення і порушення будови ґрунтового профілю, відноситься водна ерозія. Води підвищеної мінералізації і особливо лужні води викликають вторинне осолонцювання ґрунтів. Головною причиною деградації ґрунтів є бездренажне зрошення, великі витрати води на фільтрацію, будівництво зрошувальних каналів у землі без гідроізолювання, зрошування мінералізованою водою. На півдні країни площа вторинно осолонцьованих ґрунтів сягає понад 1 млн га, а це свідчить про те, що поливні землі стають безплідними. Особливо значної шкоди землі завдають відкриті розробки корисних копалин та науково необґрунтована меліорація. Майже 50 тис. га орних земель підтоплені. Двадцять два відсотки території України можна характеризувати як сильно і дуже сильно уражені і непридатні до повного використання.

Велика кількість площ земельних ресурсів уражена забрудненням важкими металами, пестицидами і мінеральними добривами. 200 тис. гектарів родючих земель України насичені 10 мільярдами тонн шкідливих промислових відходів. Така ситуація значно погіршує умови життя населення, особливо негативно впливає на стан його здоров’я.

Вода користується великим попитом як для населення, так і для виробництва.

В Україні, на потреби виробництва найбільше використовувалося води у 1990–1996 рр., а найбільше водовідведення забрудненої води здійснювалось з 1993 по 1998 рр.

При зниженні валового внутрішнього продукту, що виробляється підприємствами України, кількість забраної свіжої води зменшується, але кількість скидів забрудненої води, яка попадає у водойми, майже не зменшується. Тобто підприємства показують менший обсяг забору води на потреби виробництва, але скиди забрудненої води увесь час залишаються високими. Це свідчить про те, що підприємства працюють у тіньовій економіці та використовують водні ресурси на повну потужність.

На території України є 1 500 підприємств, залишками виробництва яких є шкідливі відходи. В Україні (за офіційними даними) обладнано природоохоронним устаткуванням лише 50 відсотків джерел викидів. Повільно проводиться реконструкція й модернізація шкідливих виробництв. Найбільше забруднення атмосферного повітря характерне для півдня України, а також навколо обласних центрів. Одним із чинників зростання обсягу викидів шкідливих речовин у простір атмосфери є зростання кількості підприємств, які сприяють збільшенню викидів забруднюючих речовин при здійсненні виробничих процесів. Потрібно впроваджувати новітні екологонебезпечні технології, нові пило- і газоочисні пристрої і устаткування, а також здійснювати постійний моніторинг за станом навколишнього природного середовища. Сучасний рівень можливості в Україні зумовлений різноманітністю фізико-географічних умов і взаємодією суспільства з природою протягом певного історичного періоду, що становить у середньому 14,3 %. Лісистість, внаслідок впливу людини, зменшилась у 2–3 рази (зона лісостепу – в 4–5 рази).

Великої шкоди лісам завдають пожежі.

У степах України ліси займають всього 3,8 % території, що явно є недостатнім. Тут потрібно вирощувати засухостійкі деревостої. Стійкість лісових насаджень до забруднення атмосфери при незмінному рівні забруднення значною мірою залежить від екологічних умов.

Кар’єри видобутку корисних копалин стають місцем накопичення поверхневих та дощових вод, побутових та промислових відходів і, як наслідок, – джерелом забруднення водоносних горизонтів. Потрібно здійснити комплекс заходів щодо захисту водоносних горизонтів від забруднення.

На підприємствах України відсутня систематизація управління раціонального природокористування. Суттєвим недоліком системи природоохоронного планування є відсутність комплексного взаємозв’язку між показниками основної і природоохоронної діяльності. Не враховується позитивний вплив природоохоронної діяльності на показники роботи підприємства при складанні бізнес-планів. Заплановані заходи трактуються здебільшого тільки як природоохоронні і не пов’язані з основною діяльністю підприємства. Випуск продукції планується без урахування можливостей знешкодження забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферу під час випуску продукції.

У природоохоронному плануванні на підприємствах не досить широко застосовуються такі методи, як нормативний, економіко-математичний, метод системного підходу та ін.

Однією із значних і актуальних проблем екологічного дослідження в області природокористування є удосконалення планових системних показників щодо охорони природи, обліку і контролю [115]. В умовах ринкової економіки господарювання виникає необхідність вдосконалити організаційну структуру з охорони природи на підприємствах та впровадження структури показників охорони навколишнього природного середовища, яка б давала можливість прогнозувати валову кількість викидів шкідливих речовин у атмосферу або у водний басейн в залежності від плану випуску продукції. Прогнозуванню стану навколишнього середовища в Україні, має надаватись першочергове значення місцевою владою, у регіонах і на державному рівні. На кожному підприємстві (фірмі) мають бути розроблені, узгоджені з трудовими колективами та затверджені поточні плани (на 1 рік) і довготривалі (на 5 років) плани з охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів. Довготривалі (на 10 років) плани з охорони навколишнього природного середовища на підприємствах впроваджувати недоцільно в зв’язку з нанесенням довкіллю значного збитку, який виявиться не відтвореним, тому що підприємство може бути з часом ліквідовано, як банкрут, без компенсації завданого ж ним цього збитку. В природоохоронній роботі на підприємствах має передбачатись показник загальної економічної ефективності природоохоронних витрат. При удосконаленні прогнозування природоохоронних заходів на підприємствах необхідно визначати рентабельність природоохоронних заходів. Для довгострокових прогнозів у регіоні і виконання природоохоронних заходів доцільно виконувати за допомогою комп’ютерних програм операцію по дисконтуванню. При розв’язуванні таких задач використовується коефіцієнт дисконтування, який оснований на складних процентах.

Для діючих підприємств має діяти перше правило збереження довкілля в Україні: кількість шкідливих відходів залежить від кількості перероблених природних ресурсів, необхідних для тієї або іншої продукції.

При прогнозуванні витрат природних ресурсів необхідно виконувати друге правило збереження довкілля: у кожному разі взяті у природному середовищі водні і повітряні ресурси або корисні копалини мають бути повернені йому в тій же кількості у відповідному стані без шкідливого впливу на оточуюче нас середовище.

Установлено, що валові викиди в атмосферу залежать від обсягу випуску валового внутрішнього продукту. Для прогнозування викидів шкідливих речовин в атмосферу України можна здійснювати за рівнянням регресії (3.5).

Витрати води, як і електроенергії, свідчать про реальний випуск продукції, а відповідно збільшення скидів стічної забрудненої води дає підстави стверджувати про те, що реальний випуск продукції знаходиться у тіньовому секторі економіки. Витрати води були значно більшими, ніж було представлено у річних звітах по формі 2-тп (водгосп.).

Об’єми скидів забрудненої стічної води в Азовське море підприємствами дещо зменшувались з 1995 року. Це пояснюється зупиненням більшості машинобудівних підприємств, що діяли на початок 1991 року та значним зменшенням обсягу випущеної продукції підприємствами, які працюють. Новітні технології по зменшенню скидів забрудненої стічної води в басейн Азовського моря та по зменшенню викидів в атмосферу підприємствами впроваджується дуже мало.

На всій території України частка вкритих лісом земель складає 15,6 %, що значно менше розрахунково-оптимального показника (21–22 %), необхідного для досягнення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісокористування і економічними вимогами. Серед регіонів України найменша ступінь заліснення у Запорізькій області, якої становить 3,9 % із всієї території області. Необхідно зупинити нищівну вирубку стиглих деревостоїв. Площі вирубки часто залежать від випуску валового внутрішнього продукту в Україні чи регіоні.

Стандартизація є одним із атрибутів державності. Основним результатом стандартизації є нормативні документи. На підприємствах мають бути розроблені свої стандарти підприємств по збереженню та раціональному використанню довкілля. На кожному підприємстві мають бути розроблені нормативи гранично допустимих викидів в атмосферу (ГДВ) і заходи щодо їх досягнення. Обов’язковим для підприємств, цехів і дільниць мають бути екологічні паспорти. Для будь-якого населеного пункту кількість інгредієнтів, які забезпечують 95 % економічної шкоди має бути не більше 10 найменувань.

Показники якості господарчо-питної води на підприємствах мають відповідати ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая» і ГОСТ 17.1.3.03-77 «Охрана природы. Гидросфера, Правила выбора и оценка качества источников централизованного хозяйственного питьевого водоснабжения» та затвердженим Міністерством охорони здоров’я України наказом № 400 від 15.05.2010 р. державні санітарні норми та правила, «Гігієнічні вимоги до питної води, призначеної для споживання людиною» ДСані ПІН 2.2.4-400-10.

Первинною ланкою водного господарства країни є наявність малих річок. Особлива увага в Україні має бути приділена відродженню та оздоровленню малих річок. Єдиним власником і господарем водних ресурсів є держава, а їх розпорядником – Державний комітет України з водного господарства. Основу системи управління водогосподарською діяльністю суспільства має бути покладений не адміністративно-територіальний поділ, а басейновий принцип управління водними ресурсами та її регулювання.

В управлінні природокористуванням має бути покладена Кейнсіанська модель екологічної політики держави. В Україні ще немає чіткої моделі використання природних ресурсів і збереження довкілля. На підприємствах має діяти планове регулювання економіки, зокрема природокористування. Провідним і визначаючим має бути державне планування.

Правові методи управління природним середовищем на підприємствах стримують розбазарювання природних ресурсів, тому в системі організації охорони природного середовища на підприємствах мають діяти правові методи в управлінні охороною навколишнього природного середовища. Підприємства (фірми) мають забезпечувати екологічну безпеку в регіонах, а держава має здійснювати чітке регулювання у використанні природних ресурсів і зобов’язувати здійснювати компенсування витрачених природних ресурсів шляхом їх відтворення. Орієнтація на розширення металургійної промисловості з використанням застарілих методів виплавки сталі, чавуну є згубною для довкілля. Для ефективного очищення відхідних газів у технологічних процесах нами запропоновані порувані волоконні фільтри із текстурованого волокна, які підлягають багатократній регенерації. Розроблені фільтруючі установки впровадженні у ливарних виробництвах машинобудівних підприємств м. Бердянська. Названі установки можуть бути застосовані у технологічних процесах будівельної індустрії, харчової промисловості і давати економічний прибуток за рахунок повернення уловленого продукту у технологічний цикл. Економічний ефект від впровадження у ливарних виробництвах машинобудівних підприємств Приазовського регіону становив 420 тис. грн.

Нашими дослідженнями установлено, що на виробництві, у збереженні довкілля, часто становить поведінчата Я-концепція. До об’єктів природокористування часто допускаються працюючі з низькою освітою і особистою непорядністю. Самосвідомість проявляється рідко.

За допомогою психолога необхідно виявляти Я-концепцію кожного працюючого, щоб регулювати склад бригад. Працюючих необхідно періодично навчати. На підприємствах необхідно через визначений період проводити тестування працюючих по збереженню природного середовища та проводити атестацію і переатестацію працюючих відповідно до знань охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування. Річні плани підприємств по випуску продукції не комплектуються відповідними планами з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. На державному рівні і на підприємствах не існує єдиної методики і єдиних вимог щодо розробки заходів з охорони навколишнього природного середовища. Важливим напрямком удосконалення планування по збереженню природного середовища при плануванні на державному рівні має бути функціонування економічного методу на основі контрольних цифр, гнучких економічних нормативів і державних замовлень. Контрольні цифри повинні відображати суспільні потреби і природоохоронної діяльності підприємств матеріального виробництва і економічної сфери, а також мінімальний рівень економічної ефективності природокористування. Для регулювання природокористування на підприємствах мають діяти основні складові економічного механізму: розвиток ринку екологічних товарів і послуг; функціонування системи платного природокористування середовища в процесі становлення ринкових відносин; можливість введення системи екологічного страхування.

Держава повинна найближчим часом надати можливість підприємствам створювати у себе природоохоронні фонди, котрі доцільно звільнити від оподаткування і витрачати тільки на природоохоронні заходи без права залучення їх керівниками на інші цілі. Утворення природоохоронних фондів на підприємствах і напрямки їх витрат повинні бути відображені у Статуті підприємства, чітко контролюватись за їх використанням. Верховна Рада України повинна найближчим часом доповнити природоохоронне законодавство пакетом документів про екологічне підприємства, в тому числі законами «Про екологічне страхування», «Про фінансові механізми для реалізації програми про охорону навколишнього середовища», «Про підтримку технологій і досліджень для збереження навколишнього середовища», «Про спеціальні екологічні фонди на підприємствах».

Створення екологічного банку в Україні надасть можливість тримати під контролем екологічні фонди на підприємствах та використовувати їх за призначенням.

В Україні має бути розроблений і діяти державний національний стандарт якості атмосферного повітря та постійний моніторинг. Установлено, що обсяги вилову риби у водоймах залежать від обсягу скинутої забрудненої води у водоймища. Обсяги вилову риби у рибних водоймах можна визначити за рівнянням регресії, що пропонуються у четвертому розділі. Землевласники і землекористувачі мають платити за використання земельних ресурсів згідно з економічною оцінкою земель. Ціна землі пов’язана з рентою.

При витратах води відсутня належна система обліку в житловому секторі, а на підприємствах – система обліку усередині підприємств. В основі взаємовідношень між споживачами і галуззю «водне господарство» має бути покладено комерційний розрахунок. Головними оцінюючими показниками діяльності має стати економія природної води і покращання її якості. Система платного водокористування передбачає плату за використання водних ресурсів та плату за забруднення. Ціни, тарифи на нормативне споживання водних ресурсів повинні диференціюватись за басейнами та ділянками річок з урахуванням розвитку і розміщення продуктивних сил регіонів.

Відповідно до Лісового кодексу України всі ліси України без винятку декларуються як державна власність. Існує реальна потреба поступово перетворити нинішній Державний лісовий фонд у національний лісовий фонд України. Для використання лісових ресурсів та користуванням земельними ділянками лісового фонду в Україні має бути налагодженим ефективний фінансово-економічний механізм. Необхідно створити еколого-економічну орієнтовану систему плати за лісові ресурси на міжгалузевій основі. Аналізуючи сутність плати за лісові ресурси можна зазначити, що фактично вона прийняла форму фіксованого податку. Ціна лісу на корені, що відпускається на пні в даному випадку замінена ставкою податку, що суперечить чинному законодавству. Плата (орендна плата) за лісові ресурси повинна регулюватися не принципами податкового законодавства, а визначатися ринковими важелями, зокрема попитом і пропозицією. Плата за лісові ресурси, як і за землі лісового фонду, має рентну основу і повинна встановитися за правилами ринку в процесі конкуренції. Найбільш досконалою мірою ціни деревини на корені є торги в умовах конкуренції. Перш ніж виставити деревину як товар на торг, потрібно визначити її стартову ціну, в даному випадку ціну лісопродукції та витратами на її виробництво з урахуванням нормативного прибутку представляє собою рентний доход, який є основою встановлення ціни лісу на корені. Така форма визначення ціни лісу на корені має стати основою організації раціонального лісокористування стосовно до умов ринкової економіки. Відповідно до ціни лісу на корені, встановленої за кінцевими цінами, замість існуючих лісових такс доцільно встановити два види платежів: рентні платежі та платежі за відтворення лісових ресурсів, що використовуються. Визначення ренти слід проводити від ціни кінцевої продукції, яка реалізується споживачам внутрішнього і зовнішнього ринку. Це дозволить уникнути не тільки диспаритету цін, але і стане перешкодою проникнення ренти у тіньову економіку і до зарубіжного споживача. Така форма ренти хоч і ускладнена, але необхідність її впровадження в лісогосподарське виробництво обґрунтована, це основне завдання державної лісової політики на новому етапі економічного розвитку.

Нормативи плати за користування лісом повинні бути науково обґрунтовані, оскільки їх зниження завдає шкоди лісовласникам, не сприяє раціональному лісокористуванню. Не всі ресурси лісу використовуються на платній основі. Одержані платежі за лісові ресурси не перекривають витрати на їх збереження, охорону і відтворення, в результаті постійно зростає збитковість лісового господарства. Лісове господарство стало дотаційним, безпосередньою причиною чого є недосконалість чинного законодавства з питань ведення лісової політики в Україні. У лісовому господарстві, крім основної плати за лісові ресурси є резерви для розширення джерел фінансування галузі. Це зокрема, такі джерела: запровадження плати за використання лісових насаджень природоохоронного призначення (протиерозійні, водоохоронні, водорегулюючі тощо); удосконалення плати за землі лісового фонду як територіально-просторової бази, що використовується для розвитку рекреації, туризму, мисливства, заготівлі природних рослинних ресурсів (дикоросла продукція, лікарсько-технічна сировина тощо); узаконення плати за землі лісового фонду; встановлення плати за деревину, одержану від рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства; введення плати за перестійні лісові насадження, які не відповідають умовам місцезростання та нездатні в повній мірі виконувати природозахисні функції; справляння плати за забруднення лісів промисловими відходами підприємств і розміщення їх на землях лісового фонду; використання коштів за лісогосподарські заходи (лісорозведення, охорона і захист лісів тощо), відрахування частки прибутку підприємств лісового комплексу а інших організацій за право переробки продукції лісозаготівель (круглі лісоматеріали, дрова), платежів підприємств за понадлімітне і некомплексне використання лісових ресурсів та одержання від них сировини; організації страхування лісів від екологічних катастроф тощо. Без реформування фінансової системи лісового господарства його подальший розвиток стає проблематичним. Проблема створення власної фінансової системи фінансування набуває особливої уваги. В найближчі роки в Україні повинна бути здійснена експериментальна перевірка функціонування лісового господарства на принципах самофінансування і самоокупності, перш за все, на підприємствах Полісся, Карпат і окремих районах Лісостепу. Пільгове оподаткування прибутку підприємств з лісорозведення і лісовирощування можуть стати вагомим фактором зниження їх фінансової напруги. Економічна оцінка лісових ресурсів зараз не здійснюється, що є причиною зниження зацікавленості в їх охороні, відтворенні і раціональному використанні.

Платежі за видобуток корисних копалин типу роялті дозволяє виробити нову концепцію встановлення економічних санкцій за порушення законодавства про надра – в одних випадках через стягнення роялті у кратному розмірі, в інших – через облік недоотриманих платежів. Виникнення екстерналій є одним з недосконалих явищ ринку. Ціни на ринку не передають точної інформації про рівень забруднення довкілля і споживання ресурсів суспільної власності. Для зменшення шкідливого впливу на довкілля підприємствами і суспільством держава має видавати приписи, стимулювати штрафами, здійснювати екологічне оподаткування на забруднення довкілля. Податки мають стимулювати або стримувати забруднюючі виробничі процеси. Важливим є постійний і жорсткий контроль за станом природного середовища, привчати населення до виконання вимог екологічного законодавства. Щоб подолати екологічну кризу, необхідно повсюдно перебудувати природокористування за соціоекологічним принципом, який дає змогу обмежувати господарську діяльність виходячи із реального стану природних (ресурсів) та антропогенно-природних територіальних комплексів – геоекосистем. Відповідно до цього головним завданням у системі природокористування на сучасному етапі розвитку економіки України стає розробка економічного механізму оптимізації природокористування. Нами установлено, що економічні важелі є значно ефективнішими ніж адміністративні методи регулювання природокористуванням.

Головним економічним важелем, спроможним перетворити нераціональне природокористування на раціональне, слід вважати не спорадичні штрафи, а постійну обов’язкову плату за природні ресурси та пошкодження навколишнього середовища. Ця плата повинна бути достатньо високою, щоб економічно змушувати підприємства впроваджувати у виробництво ресурсозбережні, мало- та безвідхідні технології, ефективні очисні споруди, пристрої тощо.

[До змісту] [Попереднє] [Наступне]

РОЗДІЛ 5