Сутність, функції та показники економічної іекологічної ефективності охорони навколишньогоприродного середовища на підприємствах

З політекономічної точки зору економічна ефективність проявляється двояко: як загальноекономічна та соціально-еко­номічна. Економічна і соціальна ефективність виробництва виражають рівні поняття. Перша означає ефективність функціо­нування матеріального виробництва без його соціальної визна­ченості. Вона відображає рівень і ступінь досягнення об’єктив­ної мети виробництва, здійснення його основних виробничих функцій. Економічна ефективність завжди проявляється як відношення вироблюваних і споживаних ресурсів, тобто як відношення затрат до одержаного ефекту [179, с. 13].

Соціальна ефективність у кінцевому підсумку пов’язана з особистими інтересами виробників: визначається головним чи­ном за характером вирішення двох важливих проблем: а) підви­щення народного добробуту, в тому числі споживання продуктів харчування; б) органічного поєднання промисловості і сільсько­го господарства, наближення умов життя селян до умов життя міських жителів. Водночас названі аспекти ефективності взаємо­пов’язані й не заперечують один одного.

Проблема підвищення ефективності виробництва повинна розв’язуватись у тісному поєднанні її економічних та соціальних аспектів. Безумовно, повніше задоволення зростаючих мате­ріальних і духовних потреб працюючих, всебічний розвиток їх особливості пов’язані з економією праці та ресурсів при досягненні найвищого соціально-економічного ефекту.

На сучасному етапі в Україні розвитку агропромислового комплексу має придаватись пріоритетне значення. Регіональний АПК як особливе системно-структурне утворення характери­зується тісною взаємодією із навколишнім природним середови­щем, що визначає ще один аспект ефективності його функціонування – економічний.

Екологічні проблеми в умовах інтенсифікації агропромис­лового виробництва, збільшення антропогенного навантаження на агроландшафти та природне середовище в цілому набули особливої ваги. Сьогодні вони розглядаються як одна з найваж­ливіших умов життя і навіть виживання людства. Головною ознакою розвитку підприємств повинен стати принцип екологі­зації всіх заходів з механізації, хімізації, меліорації, впрова­дження досягнень науково-технічного прогресу.

В умовах становлення ринкових основ господарювання пріоритетності соціальної політики, інтенсифікації виробництва на ресурсозберігаючій основі потрібно переорієнтувати весь агропромисловий комплекс, металургійні підприємства, енер­гетику з техногенно-економічних пріоритетів функціонування на екологічні.

На відміну від можливостей одержання певного ефекту до­цільно виділяти види ефективності, виходячи з системи ведення господарства, що склалася у суспільстві: економічну (вклю­чаючи виробничо-технологічну), соціальну і екологічну.

Економічна ефективність виявляється в можливості одер­жання певного ефекту при використанні ресурсного потенціалу території за певний проміжок часу, зменшення витрат на віднов­лення нормального стану навколишнього середовища, в резуль­таті ефективності його охорони і можливості розширеного відтворення ресурсів.

Соціальна ефективність знаходить вияв у поліпшенні доб­робуту народу, зменшенні захворюваності, кількості мігрантів через забруднення навколишнього середовища, створення належних умов для життя населення.

Екологічна ефективність характеризується можливістю одержання ефекту в результаті зменшення витрат на ліквідацію наслідків інтенсивного антропогенного втручання в навколишнє середовище, створення належних умов для розширеного відтво­рення природних ресурсів.

Економіко-екологічна ефективність становить собою багато­факторну залежність. У загальному вигляді на макрорівні і регіоні може бути формалізована таким чином

(5.1)

де Е_е.-е. – економіко-екологічна ефективність, грн;

х₁ – збиток від забруднення атмосфери стаціонарними джерелами підприємства, грн;

х₂ – збиток від забруднення водойм неорганічними скидами підприємства, грн;

х₃ – збиток від забруднення земельних ресурсів підпри­ємством, грн;

х_n – збиток від забруднення біологічних ресурсів підпри­ємством, грн.

Розглянуті види ефективності ведення господарства можна охарактеризувати такими системами показників [73, с. 279].

1. Економічна ефективність розвитку підприємств України:

· можливий і фактичний рівень задоволення потреб насе­лення продукцією вітчизняного виробництва (в першу чергу продуктами харчування);

· фактичний приріст виробництва основних видів товарів на душу населення;

· темпи приросту національного доходу населення України;

· темпи зростання (зниження) продуктивності праці – виробництво чистої продукції на середньорічного працівника;

· структура і темпи зміни рівня ресурсовіддачі:

- землевіддачі (виробництво чистої продукції на 1 га сільськогосподарських угідь), грн;

- фондовіддачі (виробництво чистої продукції на 100 грн. Основних виробничих фондів), грн;

- витратовіддачі (виробництво чистої продукції на 100 грн виробничих витрат), грн;

- матеріаловіддачі (виробництво продукції на 100 грн матеріальних витрат), грн;

· коефіцієнт ефективності капітальних вкладень;

· показники якості продукції вітчизняної промисловості:

· загальний рівень якості продукції, частка продукції висо­кої якості, що відповідає світовим стандартам, у загальній кількості виробленої продукції;

· система показників інтенсивності розвитку вітчизняної промисловості, що мають певне значення для підвищення економічної ефективності:

- темпи приросту виробництва продукції в розрахунку на одиницю витрат живої та уречевленої праці;

- зниження собівартості виробництва продукції;

- частка приросту продукції за рахунок інтенсивних факторів;

- темпи зростання технологічного рівня виробництва;

- частка підвищення продуктивності праці, одержаної за рахунок впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

· показники використання виробничих ресурсів на вироб­ництво одиниці продукції.

2. Соціальна ефективність розвитку вітчизняної промисло­вості:

· темпи підвищення продуктивності праці;

· рівень задоволення матеріальних і духовних потреб населення;

· динаміка рівня захворюваності населення (кількість професійних захворювань, види захворювань);

· ефективність і можливості використання вільного часу працівників;

· динаміка показників рівня життя населення (освіта, культура, охорона здоров’я, соціальне забезпечення, житлове і комунальне обслуговування, транспортне забезпечення);

· структура одержання і використання доходів населення;

· коефіцієнт соціальної ефективності

· відношення нормативних показників, що характеризують рівень окремих соціальних послуг, до фактичних.

3. Екологічна ефективність розвитку вітчизняної промис­ловості:

· коефіцієнт екологічної ефективності;

· відношення науково обґрунтованих нормативів чи показ­ників екологічної ефективності заходів того самого призначення до фактичних показників;

· структура і ефективність капіталовкладень на відтворення природних ресурсів;

· кількісні показники:

- динаміка показників негативного антропогенного впли-ву на навколишнє середовище (забруднення, шум, вібрація, зміна ландшафту, радіоактивність, випромі­нювання);

- досконалість технологій (частка безвідходних і мало­відходних технологій у загальному технологічному процесі);

- темпи відтворення природного стану (якості) компо­нентів навколишнього середовища (відтворення ресур­сів, рекультивація земель, очищення водойм, створення заповідників);

· структура капітальних і поточних витрат на приро­доохоронні заходи.

Визначають також загальну (абсолютну) соціально-економіч­ну ефективність. Проте у більшості випадків, її обчислення утруднено як через недостатність інформації так і складність економічних розрахунків. Для підприємств з різною формою власності доцільно розраховувати загальну (абсолютну) соціаль­но-економічну ефективність екологізації з метою:

- визначення витрат на охорону навколишнього середо­вища, відтворення природного аграрного потенціалу, відтворення природної деградації антропогенного фактора (людини);

- виявлення динаміки ефективності витрат на охорону навколишнього середовища за видами і рівнями їх зростання (зменшення);

- воцінка екологічного стану регіонів і окремих галузей з метою перерозподілу капіталовкладень на еколо­гізацію;

- оцінка можливості освоєння капіталовкладень вихо­дячи з технологічних можливостей галузей;

- запобігання захворюваності населення, що пов’язане з споживанням екологічно небезпечної продукції та погіршенням якості природного середовища;

- оцінка соціально значимих результатів у зв’язку з під­вищенням продуктивності праці на промислових підприємствах в умовах поліпшеного стану навколишнього середовища.

В розділі 1.1 цієї праці ми вже зазначили, що в системі нату­ральних показників розрізнюють дві групи: показники чистоти навколишнього природнього середовища і показники екологіч­ності технологічних процесів. Нагадуємо, що основою будуван­ня показників чистоти навколишнього природного середовища є своєрідний норматив – гранично допустимі концентрації шкідливих речовин (ГДК).

Якщо та інша шкідлива речовина на території підприємства є в одному числі і не перевищує гранично допустимої концент­рації і відповідає критерію (2.7) розділу І цієї праці, то це свічить про чистоту природного середовища:

У повітряному і водному басейнах, як правило знаходяться не одно, а декілька шкідливих речовин. Причому багато з них (сірчистий газ і двоокис азоту; сірчистий газ і сірководень і т. д.) володіють ефектом сінергізму. Сума концентрації речовин не повинна перевищувати одиниці при розрахунках по формулі (2.18):

де – фактичні концентрації шкідливих речовин у атмосферному повітрі, воді.

– відповідні величини ГДК цих речовин у атмосферному і водному басейнах.

Нагадуємо, що гігієнічні нормативи – ГДК та ГДВ є най­важливішими критеріями якості природного середовища які характеризують сутність екологічної ефективності підприємств матеріального виробництва.

Натуральним показником екологічності технологічних про­цесів є коефіцієнт ефективності використання природної сиро­вини, а значить і екологічністі матеріального виробництва.

Цей критерій можна визначити по одній із формул (2.26) або (1.1), що вже приведені у цій праці.

Ефективність роботи будь-якого виробництва характе­ризується екологічним коефіцієнтом який визначає кількість не перероблених відходів (В) виробництва [119].

Якщо вихідні матеріали, які необхідні для отримання виз­наченої продукції прийняти за одиницю, то різниця (1-В) є коефіцієнтом екологічності даного виробництва:

(5.2)

Якщо значення К_е коливається у межах від 0,9 до 1, то це вказує на його високу екологічну ефективність.

Екологічну ефективність на макрорегіональному рівні галузі можна визначити по формулі [179, с. 141]:

(5.3)

де С – відвірнені збитки внаслідок можливого порушення навко­лишнього середовища;

М – витрати на екологічні заходи, грн.

Рівень еколого-економічної ефективності природозабрудню­ючого виробництва можна виразити формулою [91]:

(5.4)

де Ч – чиста продукція природозабруднюючого виробництва, грн;

О_{е.е .} – екологічно-економічна оцінка відходів виробництва, грн;

П_е – продукція, яка випущена з порушенням екологічних норм, грн;

Ф – вартість основних виробничих фондів природозаб­руднюючого виробництва, грн.

Еколого-економічна ефективність природокористування (Е_е.е) на рівні регіону Північного Приазов’я або інших регіонів України можна визначтити по формулі:

(5.5)

де Е_с.п. – екологічна оцінка суспільного виробництва (продукція безвідходного(маловідходного) виробництва), грн;

П_п – продукція, що випущена з порушеннями екологічних норм (соціальний збиток від порушення навколишнього природного середовища);

С – поточні витрати на охорону, відновлення і експлуатацію природних ресурсів, грн;

Е_н – нормативний коефіцієнт еколого-економічної ефектив­ності природокористування;

К – одноразові витрати на охорону, відновлення і експлуа­тацію природних ресурсів, грн.

Якщо відходи виробництва утилізуються, тобто із них отри­мують яку-небудь продукцію, то це характеризує екномічну ефективність виробництва, яка визначається коефіцієнтом:

(5.6)

де С – вихідна кількість сировини, т (м³);

М – річна маса виготовленої продукції, т, (м³);

В – кількість неперероблених відходів, т (м³).

При зменшенні маси неперероблених відходів, які здібні забруднювати навколишнє природне середовище, зменшується екологічність і економічність виробництва. Цю залежність характеризує коефіцієнт утилізації:

(5.7)

де К_у – коефіцієнт утилізації відходів виробництва;

К_е – коефіцієнт екологічності виробництва.

Велике значення має характеристика відходності вироб­ництва (К₀):

(5.8)

де П – показник безпеки відходів,

С – маса вихідної сировини або маса продукції виготовленої із відходів, т (м³).

Таким чином, по цим простим формулам можна провести оцінки екологічності любого виробництва – від шкільної майстерні до крупного підприємства.

Економічна ефективність, а відповідно і екологічна, нових технологій, проектів, заходів визначається не тільки ціною в порівнянні з існуючими, а і шкодою якою може бути завдано природному середовищу. Витрати на застосування нових техно­логій (Н) в порівнянні зі старими (С) мають бути такими, щоб при показникові шкоди (Ш), заподіяної природному середо­вищу, задовольнялось нерівність:

(5.9)

Ця умова свідчить про екологічну доцільність впровадження нових технологій нехай і навіть дорого коштує. За всіх умов екологічна безпека повинна бути критерієм будь-якої економіч­ної діяльності як у сфері виробництва, так і поза нею.

Рівень безпеки для навколишнього середовища можна охарактеризувати

(5.10)

де Н – обсяг реалізованої продукції, т (м³);

Q_p – обсяг використаних ресурсів, т (м³).

При використанні відходів перш за все визначається вели­чина народногосподарського ефекту [146]:

(5.11)

де Е₁ – економічний ефект переробки відходів у конкретний вид продукції, грн;

Е₂ – економічний ефект отриманий споживачем продукції із відходів, грн;

Е₃ – екологічний ефект використання відходів, грн.

Річний економічний ефект переробки відходів у конкретний вид продукції (Е₁) визначається за формулою:

(5.12)

де – сумарні приведені витрати на добичу (заготовку, ви­робництво) природної сировини і перероблення його в конкретний вид продукції з урахуванням перероблення у спряжених галузях, розрахунок яких здійснюється за фор­мулою [102, с. 127]:

(5.13)

де – витрати на одиницю продукції при кожному перероблені здобутку (заготовки, виробництва) природної сировини і її перероблення у конкретний вид продукції без урахування вартості вихідної сировини, грн;

– питомі капітальні вклади у виробничі фон­ди по кожному переробленні здобутку (заготовки, вироб­ництва) природної сировини і її переробки в конкретний вид продукції, грн;

a_і – внесена доля витрат у даний продукт у відповідності з його частиною, яка поступає на слідуючий етап комплексної переробки;

– кількість вихідної сировини або продукції по кожній переробці у розрахунку на одиницю кінцевої продукції;

Е_н – нормативний коефіцієнт ефктивності капітальних вкладень (0,5);

– сумарні приведені витрати на збір і підготовку відходів до реалізації в джерелах їх утворення, заготовлення спеціалізованими організаціями, обробку (підготовку до виробничого споживання) і витрати на переробку відходів у конкретний вид продукції, грн.

(5.14)

де – витрати на одиницю продукції по кожній переробці зібраних відходів і підготовці до реалізації відхо­дів підприємств – джерел їх утворення, заготовки спеціалізо­ваними організаціями, оброблення і перероблення відходів у конкретний вид продукції без урахування їх вартості, грн;

– питомі капітальні вкладення у виробничі фонди по кожній переробці зібраних відходів і підготовці до реалізації відходів з підприємств – джерел їх утворення, обробки і переробки відходів у конкретний вид продукції, грн;

– доля витрат у даний вид відходів у відповідності з його частиною, що поступає на наступний етап комплексної переробки;

– кількість твердих відходів по кожній переробці в розрахунку на одиницю продукції із відходів.

Економічний ефект, який може отримати споживач продукції із відходів визначення за формулою:

(5.15)

де З₁, З₂, – приведені витрати на одиницю продукції, виробленої з використанням відповідно виготовлених із первинної сиро­вини відходів матеріалів, полуфабрикатів і виробів. Приве­дені витрати розраховуються (в гривнях) за формулою:

(5.16)

де С – собівартість одиниці продукції, виготовленої із відходів, грн;

К – питомі капітальні вкладення у виробництво продукції із застосуванням первинних матеріалів, полуфабрикатів і виробів, що виготовлено із відходів, грн;

А₂ – річний об’єм продукції, виготовленої із застосуванням матеріалів, полуфабрикатів і виробів із відходів у натураль­ному виразі

(5.17)

де А₀ – річний об’єм конкретного виду продукції виготовленої із застосуванням відходів у натуральному виразі;

Н₀ – питомі норми витрати на виготовлення із відходів матеріалу, полуфабрикатів і виробів на одиницю продукції яка використовується споживачем.

(5.18)

де С_о – вартість утворених відходів, що негативно впливають на природне середовище при сучасній технології переробки одиниці вихідної сировини, грн;

Е_н.е. – нормативний коефіцієнт екологічної ефективності, диференційований в залежності від шкідливості речовини;

Е_н.о. – галузевий норматив ефективності капітальних вкладень.

Ефективність використання відходів можна розрахувати за формулою:

(5.19)

де – сумарні приведені витрати на збір і підготовку відходів до реалізації на підприємствах, що є джерелами їх утворення, а також на заготовку спеціалізованими органі­заціями, обробку і перероблення відходів у конкретний вид продукції, грн;

– приріст (скорочення) приведених витрат підприємств – споживачів матеріалів, полуфабрикатів і виробів, виготов­лених із відходів, грн.

Госпрозрахункова ефективність використання відходів мож­на визначити за формулою [91, с. 129]:

(5.20)

де – збільшення (зменшення) прибутку: за рахунок реалі­зації вторинної сировини або за рахунок його використання для виробництва продукції на конкретному виробництві; зміна розмірів плати за забруднення навколишнього середо­вища і за природні ресурси, грн;

– сумарні капітальні вкладення у виробничі фонди по кожному переробленні при зборі відходів, заготовки, оброб­ки і переробки відходів у конкретний вид продукції, грн.

Річний економічний ефект, що визначає розмір прибутку, може бути отримано у результаті заміни первинної сировини відходами особистого виробництва або скорочення негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище.

Для їх здійснення необхідні відповідні капітальні вклади (виробничі фонди). Річний економічний ефект розраховується по кожному виду відходів за формулою [91, с. 130]:

(5.21)

де П – прибуток, отриманий в результаті використання одиниці відходів, грн;

Е_Н – нормативний коефіцієнт ефективності;

К – питомі капітальні вклади, що пов’язані із залученням відходів у господарчий оберт (включаючи збір і підготовку їх до реалізації продукції і інше), грн;

А_о – маса (об’єм) відходів, т (м³).

Коефіцієнт споживання ресурсів на підприємствах характе­ризуючи рівень інтенсивності виробництва, може виступати і як регулятор процесу природокористування, тобто визначати най­більш безпечний для навколишнього середовища тип інтенсив­ності виробництва.

Коефіцієнт споживання ресурсу можна визначити за такою системою формул [73]:

(5.22)

де Е_Ф – показник ефективності виробництва (коефіцієнт ефек­тивності);

Е_Л – ефект окремих заходів для досягнення ефективності виробництва;

І_Н – показник інтенсивності виробництва;

Е_р.м – можливий ефект від використання ресурсів;

В – витрати на виробництво і реалізацію продукції з використаних ресурсів;

k_с.р – коефіцієнт споживання ресурсу;

Q_р – обсяг використаних ресурсів.

Отже, коефіцієнт споживання ресурсів прямо пропорційний витратам на виробництво і реалізацію продукції.

Через нерозробленість системи цін на ресурси витрати на виробництво і реалізацію продукції в декілька разів вищі ніж вартість самої продукції, що робить її нерентабельною і неви­гідною виробку. Це найбільш характерно для продукції з вико­ристанням вторинних матеріальних ресурсів.

Аналізуючи можливий хід формул [73] матимемо:

(5.23)

тобто коефіцієнт споживання ресурсів безпосередньо залежить від ефективності виробництва, що дає змогу говорити про можливість максимального і економного використання природ­них ресурсів при високій ефективності виробництва.

Важливою умовою економічного забезпечення рівня безпеки для навколишнього середовища є пошук залежності між спо­живанням ресурсів і екологічністю виробництва. Дослідження показують, що коефіцієнт екологічності виробництва і рівень безпеки навколишнього середовища при використанні ресурс­ного потенціалу залежні.

Це підтвержує такий логічний ряд [73]:

(5.24)

В сучасній ситуації використання природних ресусрів коефі­цієнт екологічності прямо пропорційний витратам на вироб­ництво і реалізацію продукції [73]:

(5.25)

тобто коефіцієнт екологічності виробництва залежить від типу інтенсивності виробництва.

На галузевому рівні показники екологізації галузі можна обчислити за прикладом, запропонованим У. Я. Блехціним (Эколого-экономические аспекты предплановых исследований. – Л., Наука, 1984):

(5.26)

де r_е – рівень екологізації;

Ф_е – вартість галузевих фондів екологічного призначення;

– вартість фондів екологічного призначення всього комплексу;

Ф_п – вартість промислово-виробничих фондів галузі;

– загальна вартість промислово-виробничих фондів.

Соціальний коефіцієнт екологізації може бути розрахований за формулою:

(5.27)

де Q_ч – кількість виробленої екологічно чистої продукції в регіоні;

Q₃ – загальна кількість продукції;

Н₄ – кількість населення, що має можливість спожити екологічно чисту продукцію;

Н₃ – загальна кількість населення регіону.

Як показник загальної соціально-екологічної ефективності екологізації у регіоні пропонується відношення суми річного соціального ефекту за його галузями до суми витрат необхідних для його досягнення:

(5.28)

де С_е – загальна соціально-економічна ефективність екологізації в регіоні;

Е_ху – ефект екологізації, зменшення витрат х -го виду ресурсів за галузями від запобігання витратам продукції в у -й галузі, розміщеній у зоні інтенсивної екологізації;

З – витрати на екологізацію.

Показники загальної (абсолютної) соціально-економічної ефективності екологізації виробництва є відношення суми річного соціально-економічного ефекту в галузях до суми витрат, необхідних для його досягнення [73]:

(5.29)

У цьому випадку економічну ефективність капітальних вкла­день спрямованих на екологічні заходи, розраховують за формулою:

(5.30)

де К_л – капіталовкладення на ліквідацію непродуктивної, екологічно небезпечної діяльності, грн;

R – величина збитків, грн.

Ефективність природоохоронних заходів, що здійснюються на промислових підприємствах, визначають за формулою:

(5.31)

де П_ч.п. – загальна сума, одержана від виробництва екологічно чистої продукції, грн;

С_ч – засоби, витрачені на її виготовлення, грн;

Q_п.р. – сума загального приросту продукції, грн;

С – сума витрат на запобігання наслідкам від споживання неекологічної продукції, грн.

Загальний соціально-економічний ефект від зменшення захворюваності населення, що пов’язана з екологічними наслід­ками і споживанням екологічно небезпечної продукції, може бути визначений як сума таких результатів:

а) екологічних збитків від захворюваності внаслідок спожи­вання екологічно небезпечної продукції:

(5.32)

де Z – економічні втрати від захворюваності робітників, грн;

С – загальна вартість виробленої продукції, грн.

б) скорочення втрат у сфері охорони здоров’я на лікування хвороб, зумовлених забрудненням навколишнього середовища.

Отже, економічний механізм природокористування повинен грунтуватися на можливості комплексного підходу до проблем розвитку на галузевих рівнях, необхідне врахування як пози­тивних, так і негативних тенденцій розвитку. Лише тоді загаль­на соціально-економічна ефективність екологізації виробництва буде віідображатися в загальних соціально-економічних резуль­татах діяльності суспільства, пов’язаних з підвищенням суспільного виробництва і збільшенням багатства країни.

[Вгору] [Вниз]