Управління охороною довкілля на мікрорівні

Управління є усвідомлене діяння на об’єкти, процеси і безпосередню участь в них людей, з метою отримати бажані результати.

Не всі процеси управління мають безпосереднє відношення до економіки і природокористування. Існують зокрема технічне, біологічне і соціальне управління. У всіх цих процесах загальним завжди є суб’єкт управління, керуючий вплив і їх об’єкт.

У ХХ столітті сформувалась спеціальна наука, яка вивчає загальні принципи управління, незалежно від того, де вони мають місце і відносно до яких об’єктів здійснюються. Наука, яка вивчає загальні закономірності управління в живій і неживій природі, в техніці і в економіці природокористування, отримала назву «кібернетика». Та її частина, що досліджує процеси управління в загальній економіці і в економіці природоко­ристування, відома під назвою «економічна кібернетика». Значний вклад у розвиток кібернетики вніс американський вчений Норберт Вінер, котрого інколи називають «батьком кібернетики».

Кібернетика виходить із єдиної схеми управління, характерної для всіх сфер діяльності

Рис. 2.8. Схема контуру управління

Відповідно цієї системи суб’єкт управління виробляє управ­ляючий вплив у вигляді плану або програми дій, наказу, коман­ди, сигналу, який передається об’єкту управління. Останній, приймаючий управлінський вплив, змінює свій образ дій з відповідним керуючим сигналом. Про те, як виконано команду, відреаговано на управлінській вплив, суб’єкт управління взнає, отримуючи інформацію по каналу зворотного зв’язку. В залежності від цієї інформації він виробляє новий управлінський вплив. Суть пропонованого управління полягає у зворотному зв’язку суб’єкта управління. Канал зворотного зв’язку може бути зоровим, слуховим, телефонним, телеграфним і т.п.

В економіці природокористування як суб’єкти природокорис­тування частіше усього виступають господарські керівники, адміністративні органи. Об’єкти управління – це трудові колективи, інженерно-технічні працівники та робітники на підприємствах, виробничі фактори у вигляді засобів вироб­ництва, природні ресурси, науково-технічний і інформаційний потенціал. Керуючий вплив здійснюється законами, планами, програмами, постановами, установками, інструкціями, мате­ріальними і фінансовими стимулами, моральним впливом. Зворотні зв’язки – це результати безпосередніх спостережень і контролю зі сторони суб’єкта управління, статистичні і поточні звіти, бухгалтерська документація, декларації про доходи від раціонального природокористування тощо.

У перехідному періоді до ринкової економіки у приро­докористуванні на підприємствах розрізнюють три методи управління працюючими людьми, виробничими колективами. Суттєві розрізнення цих методів зумовлені різними способами формування за різним змістом керуючого впливу.

При змішаній економіці діє організаційно-розпорядливе управління економікою природокористування. Воно ґрунтується на різних примушеннях, керуючий вплив має вид директив, наказів, команд. Тому такий вид управління часто називають командним або командно-адміністративним. Тут команди, роз­порядження підлягають безумовному виконанню тими вико­навцями, котрим вони адресовані. Логіка цього виду управління може бути виражена фразою: «Наказ керівника – закон для підлеглого».

Розпорядче управління – найбільш характерне не тільки для економіки навколишнього природного середовища, але й для всієї економіки централізованого неринкового типу, в якій управлінський вплив спрямовується зверху вниз у виді наказів, директивних планів, постанов, інструкцій, розпоряджень. Це жорстке управління, якому мінімально властиві лібералізм і демократизм.

Уособленням командного способу управління в центральній економіці і в тому ж числі у природокористуванні прийнято рахувати державне директивне планування, коли підприємствам централізовано розподіляються ресурси і установлюються планові завдання.

Другім методом управління в економіці природокорис­тування є економічне спонукання і стимулювання які спи­раються на інтереси людей. Це збуджує економічну зацікав­леність об’єкта управління у виконанні управлінських дій. В цьому випадку вплив зі сторони органів управління на керова­них виявляється у формі стимулів-спонук, таких, як заробітна плата, преміювання, різні форми нагород, надання пільг, пом’якшення обмежень, забезпечення дефіцитними ресурсами, розширення економічної волі, передача у власність цінного майна. При цьому має місце децентралізація управління. Нижче стоячі ланки економіки і економіки природокористування зокре­ма отримують значно більше прав і можливостей самостійно виробляти управлінські вирішення. По-іншому кажучи, значною мірою відбувається перехід до самоуправління підприємств і господарств. Регулювання економічних відносин набуває харак­теру не наказів, а скоріше прав, розв’язань, хоча обмеження, обов’язки, податки, штрафи, санкції складають невід’ємну частину регулювання.

Важливою ознакою еколого-економічного способу управлін­ня на підприємствах є те, що керуючий вплив на об’єкт управ­ління сприяє не тільки і не стільки зі сторони вищого органу управління, скільки зі сторони суміжників, споживачів. Такі еколого-економічні впливи фіксуються в договорах, погоджен­нях, контрактах у вигляді взаємних обов’язків, умов, вимог. Це дуже важливо для управління економікою ринкового типу при якій управління по горизонталі переважає над управлінням по вертикалі.

Рівень управління по горизонталі можна пояснити таким підходом: розставляються конкретні керівники на підприєм­ствах або фірмах на чолі окремих підрозділів. При такій організації управління краще забезпечуються чіткі розмежу­вання в роботі керівників і виконавців. Управлінська робота має бути скоординована так, щоб можна було досягти успіху з меншими економічними витратами. Деяким керівникам прихо­диться тратити час на координування праці інших керівників, котрі в свою чергу координують діяльність також керівників, доки справа не дійде до того керівника, котрий координує роботу не управлінського персоналу – людей, що виробляють екологічно чисту продукцію, дотримуючись економного використання природних ресурсів, або здійснюють послуги в охороні навколишнього природного середовища чи побутові послуги населенню.

Такий рівень управління і називається вертикальним.

Особливу групу утворюють соціально-психологічні методи управління – переконання в збереженні і охороні навколиш­нього природного середовища, морального впливу на психо­логію людей.

У кожної людини може бути складена певна система поглядів на працю, на природне середовище, приватність, гроші, багатство, економічні та природно-економічні відносини. В цілому це зведення принципів і правил, які можна назвати економічною психологією, мораллю, здебільше утворюючою частиною морального кодексу людини. Соціально-психологіч­не управління полягає в тому, щоб впливати на психологію, мораль, совість, честь, відповідальність.

Ефективність і дієвість соціально-психологічного методу управління дуже залежить від виховання, закладеної в людину моральної програми. Найбільших успіхів у цьому відношенні досягла Японія, де любов та повага до праці і природи, відданість своїй справі, своїй фірмі виховуються буквально із сповитку дитини. Треба визнати те, що соціально-психоло­гічний метод управління природокористуванням залежить від природного характеру самої людини.

Великий вплив на людей, в тому числі і на молодих, має релігія. Треба відверто сказати, що екологічна культура людей в Україні і в республіках колишнього Радянського Союзу знахо­диться на надто низькому рівні тому, що народ за часів колишнього Радянського Союзу був відірваний від релігії і церкви. Тим часом, церква може багато сприяти у вихованні загальної культури людини і культурного ставлення до при­родного середовища. Тому доцільно частіше запрошувати свя­щеннослужителів на державні та приватні підприємства для проведення богослужіння щодо милосердя стосовно збереження та відтворення навколишнього природного середовища. На наш погляд, церква повинна дати поштовх у відтворенні природи в Україні.

Економічний аналіз природокористування уявляє собою першочергове вивчення маркетингу природокористування, дос­лідження еколого-економічних процесів, їх здійснення у мину­лому, досягнення стійких тенденцій щодо економного викорис­тання природних ресурсів, розв’язання назрілих проблем з охорони навколишнього природного середовища.

Прогнозування – наукове передбачення ходу подій, побудова гіпотези, сценарію, моделі еколого-економічних процесів, які зможуть мати місце у майбутньому. Прогнозування конче необхідне як одна із початкових стадій управління, щоб оцінити управлінську можливість і очікувані наслідки. Прогнози мають будуватись в декількох варіантах, щоб вивчити різноманітні (альтернативні) способи дій і обрати кращі з них. Прогноз допомагає заздалегідь виявити і оцінити потрібні природні ресурси, прийняти раціональне управлінське рішення.

Планування – одна з важливих функцій і складових частин управління економікою природокористування. Планування – це побудова плану раціонального природокористування, способу майбутніх дій, визначення траєкторії, тобто змісту і послідов­ності кроків, ведучих до наміченої мети, досягнення намічених кінцевих результатів.

Інколи еколого-економічне планування на підприємствах пов’язують тільки з централізованою системою господарюван­ня, вважаючи, що в ринковій економіці воно відсутнє. Це велика помилка. В ринковій економіці непопулярні державні дирек­тивні плани, які формуються і доводяться до виконавців зверху вниз центральними органами влади. Кожний господарчий суб’єкт має право сам виробляти свій план дій з охорони дов­кілля, тобто використовується самопланування. Дуже ретельно мають планувати свою господарську діяльність і діяльність у природокористуванні фірми. Найчастіше при ринковій еконо­міці мають складатись державні плани раціонального природо­користування, але не директивного, а швидше за все пропо­нуючого характеру (індикативні плани).

Організація являє собою настільки широко розповсюджену форму управління, що її інколи ототожнюють з ним в цілому. Сутність організації складається в упорядкуванні, узгодженні, регламентації дій виконавців, які беруть участь в загальній справі.

Складовою частиною охорони навколишнього середовища є формування організаційних структур управління, які називають ще організаційно-правовими природоохоронними його фор­мами. Природоохоронні організаційні структури характери­зують на підприємстві будову системи управління охорони навколишнього природного середовища і раціонального приро­докористування, виділення його рівнів і структурних підроз­ділів, характер підпорядкування, функції окремих ланок приро­доохоронних управлінських структур.

Природоохоронна організація управління включає оператив­не регулювання, під котрим розуміють природоохоронні поточ­ні рішення, інструкції, накази, розпорядження, установлення, які виробляють і приймають суб’єкти природоохоронного управ­ління по ходу діла відповідно з природоохоронними обстави­нами. Це доповнює плани природокористування і охорони довкілля і програми цього ж напрямку, без яких неможливо наперед передбачити хід подій щодо збереження навколишнього середовища.

Облік витрат природних ресурсів на підприємстві і вид управління документально фіксують стан об’єкту, наявність ресурсів, матеріальних цінностей для збереження навколиш­нього середовища, грошових коштів. Завдяки цьому забезпе­чується, з одного боку, їх збереження, а, з другого, суб’єкт управління має можливість отримати інформацію про те, які ресурси і можливості є у його розпорядженні і як управ­лінському суб’єкту виконувати необхідне контролювання.

В управлінні охороною довкілля на державному підприємстві і на приватних фірмах велике значення має бухгалтерській облік природоохоронної діяльності в суворій відповідності з установ­леними формами документації. Бухгалтер, що в буквальному перекладі з німецької, означає «тримач книг», зобов’язаний фіксувати стан і рухомість матеріальних і грошових коштів, доходи і витрати, дебет і кредит, заносячи та характеризуючи їх показники на визначені рахунки в бухгалтерських книгах.

Існує і загальнодержавна система обліку у вигляді державної статистики, в задачу якої входить реєстрація всіх складових національного багатства, включаючи захворювання населення, природні ресурси, викиди шкідливих речовин в атмосферу і скиди забруднень у водойми, кількість нещасних випадків на підприємствах і інше. Управління економікою природокорис­тування на державному рівні в значній мірі спирається на статистичний облік.

Замикає ланцюжок видів, форм, функцій управління охоро­ною навколишнього середовища контроль, резюмуючий активне слідкування управлінського впливу, перевірки дотримування природоохоронних законів, правил, постанов, інших норматив­них актів, регулюючих і регламентуючих еколого-економічну діяльність на підприємстві або ж на державному рівні. Контроль особливо необхідний у випадках, коли організація природо­охоронного управління сама по собі не забезпечує виконання прийнятих рішень щодо збереження природи внаслідок низької виконавчої дисципліни.

Об’єднані в єдине ціле види і форми управління, в яких його функція реалізується шляхом застосування методів примусу, збудження, переконань, називають господарським механізмом. Хоча сам цей термін відноситься до сукупності видів, форм і методів управління, звучить не зовсім вдало, бо має мало спільного з механізмом в технічному розумінні цього слова. Більш припустимим може бути термін «система управління навколишнім природним середовищем».

Підприємство, фірма становлять первинний осередок, основну ланку економіки природокористування. Частіше усього, коли кажуть про підприємство, то мають на увазі промислове виробництво. Таке уявлення належить вважати застарілим. Підприємство – це будь-яка організація, яка виробляє продук­цію, товари, надає послуги, інформацію, знання, здійснює економічну діяльність в самих різноманітних, в тому числі і в малих, формах. Кожне виробництво, здійснюючи визначену основну діяльність, створює продукцію, товари, послуги. В цьому його основна задача, сенс, ціль існування.

Щоб виробляти будь-які економічні продукти, необхідно використовувати фактори виробництва, екологічні ресурси, робочу силу, обладнання, природні ресурси, гроші, сировину, матеріали, інформацію. Управління підприємством включає управління працівниками, засобами виробництва, природними і матеріальними ресурсами, інформацією (в тому числі і природоохоронну), фінансами.

Підприємство зобов’язано, випускаючи продукцію, оберігати довкілля, виходячи з принципу раціонального природоко­ристування, дотримуючись державних стандартів з охорони довкілля в цілому.

Сукупність усіх видів і форм управління підприємством та раціональним природокористуванням називають менеджмен­том. Адміністраторів, керуючих діяльністю підприємства, в тому числі і охороною навколишнього середовища іменують менеджерами.

Хоча важливими є всі сторони керівництва на підприємстві, ведуче місце, без сумніву, належить управлінню персоналом, кадрами. Тому, природоохоронний менеджмент, можна з пов­ною підставою, називати мистецтвом отримувати необхідні результати в природокористуванні за допомогою вмілого керування людьми.

Уміння керувати людьми, персоналом – це наука і мистецтво. За ним, частіше усього, стоять досвід і знання, хоча природний дар також не слід недооцінювати. Між керівником-менеджером і безпосередньо йому підлеглими, а також іншими службовцями підприємства, складається система формальних і неформальних відносин, вирішальним чином впливаючих на успіх загальної справи, в тому числі справи природокористування. Якщо, в умовах командно-адміністративної системи економіки і еконо­міки природокористування, управління персоналом будується в основному на принципі підкорень наказам, виконання розпо­ряджень, то для ринкової економіки характерні дещо інші підходи.

Початковим тут є положення, відповідно з яким кожна людина є самобутня особистість, індивідум. А це означає, що керівник зобов’язаний перш за все бачити у працівникові людину і відноситись до неї з повагою. При взаєморозумінні, партнерстві пробуджується спільний інтерес до справи, що важливо для раціонального природокористування. Тільки в цьому випадку керівник зможе надійно використати соціально-психологічні методи управління охороною довкілля, досягаючи бажаного результату в цілому на підприємстві і в економіці природокористування завдяки довірі підлеглим і довіри їх до нього з другого боку.

В міжнародній практиці вже вироблено ряд правил, якими належить керуватись менеджеру у своїй управлінській роботі, щодо збереження природного середовища та раціонального природокористування.

Нижче приведена класифікація інструментів екологічного регулювання, за Р. А. Новиковим [146, с. 56]. Вона розкриває механізм управління природокористування і включає таке:

1. Безпосереднє здійснення державою різних заходів приро­доохоронного характеру.

2. Державне економічне стимулювання і підтримка приро­доохоронної діяльності приватного сектору (економічні інструменти).

3. Державні заходи, які спрямовані примусити природоко­ристувачів до охорони навколишнього середовища (нормативне регулювання і штрафні санкції). До них, наприклад, можна віднести: плату за забруднення (перерозподілюванні платежі), інші платежі – в поєднанні з економічними нормативами; штра­фи за порушення природоохоронних законів і правил, інші економічні і адміністративні санкції, закриття підприємств.

4. Заходи держави, які мають спрямувати природоко­ристувачів до охорони навколишнього середовища (комбіно­вані, нормативно-ринкові інструменти): збуджувальні відраху­вання за забруднення; купівля-продаж прав (дозволу) на забруднення.

Таким чином, основна роль у механізмі екологічного регу­лювання природокористування належить державі, природоохо­ронна діяльність якої спрямована як на захист інтересів монополій, так і на задоволення загальнонаціональних потреб в збереженні навколишнього середовища.

Екологічна криза підриває устої суспільства, ставить під загрозу саме життя, повноцінне буття людини. В період його поглиблення ринково розвинути держави активізують свою природоохоронну політику. Прикладом цього можуть бути США. Семидесяті роки двадцятого століття, коли екологічна ситуація в США стала гострою до кризової межі, були прого­лошені «екологічним десятиріччям». Вийшов Закон про націо­нальну політику в галузі охорони навколишнього середовища. Значно була посилена увага до економічних аспектів охорони природи; швидко зростали екологічні інвестиції.

В Україні, в дев’яності роки минулого століття, державні підприємства здебільшого були зупинені і потребують перегля­ду та перепрофілюванню виробництв, а відповідно технологій і обладнання. У зв’язку з такою перебудовою підприємств потрібно вдосконалення екологізації виробництва на Україні. До тих пір, поки в народному господарстві не будуть панувати інтереси екологізації виробництва, управління природокорис­туванням буде малоефективним. Окремі негативні екологічні наслідки розвитку соціалістичного виробництва пов’язані не стільки з недосконалістю застосованої техніки і технології, скільки з незрілістю природоохоронного господарського меха­нізму, відсутністю належного «стикування» між загальнодер­жавними і колективними інтересами у справі охорони природи. Узгодження екологічних інтересів з інтересами підприємств може бути досягнено за допомогою такого господарського механізму, який забезпечить збереження і навіть деяке зміц­нення централізму при розв’язуванні питань охорони природи і одночасно розширення самостійності трудових колективів, підвищення їх відповідальності за кінцеві результати природо­охоронної діяльності. Централізм зобов’язаний укріплятись по лінії вирішення стратегічних задач, а самостійність – в галузі поточного господарювання.

Зазначимо, що механізм природокористування розуміють часто як планомірно організовану систему управління відтво­ренням природних ресурсів, що включає такі елементи: правові норми природокористування; організаційну структуру управлін­ня; народногосподарське планування; комерційні умови раціо­нального природокористування.

Велике значення має психологія управління і економічний образ мислення. Щоб уміло керувати, необхідно знати психо­логію людини, іменовану психологією особисто, і психологію колективу, оскільки мова іде про економіку природокорис­тування, то нас перш за все цікавить природоохоронна психо­логія людей і в сприйманні ними еколого-економічних процесів і ставлення до них. Добре відомо, що в залежності від того, як людина розуміє і сприймає економіку і екологію, так вона і ставиться до праці, виробництва, майна, грошей, багатства. Словом, еколого-економічна поведінка визначається їх екологіч­ною і економічною психологією, мораллю.

Існує багато різних структур органів управління підприємств. Однак, практично завжди підприємство очолює директор або генеральний директор, президент фірми. В окремих фірмах є президент і виконавчий директор. Частіше всього останній має декілька заступників з окремих напрямків діяльності підпри­ємства, скажемо, з економіки, екології, фінансів, кадрів та ін. Як правило, на вищі посади керування підприємством признача­лися у минулому працівники, котрі не завжди вірно розуміли економіку природокористування, екологію і уміння ними керувати.

При призначенні на відповідальні пости, на нашу думку, належить застосувати тестування, яке б засвідчувало володіння мистецтвом управління економікою, питаннями екології, наяв­ність еколого-економічного мислення володіння психологією та державною українською мовою з боку претендентів на керівні пости.

Навчання управлінню економікою природокористування – головне джерело формування відповідних кадрів, без котрих не здатна функціонувати ніяка економіка.

Характерна особливість підготовки фахівців з управління економікою і природокористуванням – це є швидке старіння знань. Наука про управління економікою і екологією дуже інтенсивно прогресує, що стає необхідним через кожні п’ять років обновляти знання. Тому до еколого-економічного управ­ління необхідно застосувати принцип безперервної екологічної освіти, періодичної перепідготовки фахівців. Відповідно цьому знання підлягають поповненню або на основі постійного самонавчання, або шляхом періодичного навчання на еколого-економічних курсах у навчальних закладах.