Одним із ключових елементів державної системи управління якістю навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки є науково обґрунтоване нормування викидів забруднюючих речовин в атмосферу. Нині нормування промислових викидів на території України здійснюється за методологією, розробленою Держкомгідрометом колишнього СРСР [133]. При нормуванні викидів у атмосферу використовуються й ряд відомчих інструктивно-методичних матеріалів, у тому числі затверджених і узгоджених Міністерством екології та природних ресурсів України.
Критерій оптимального використання ресурсів і умов довкілля визначається екологічною допустимістю. Екологічна допустимість характеризується набором натуральних характеристик середовища і є об’єктом жорсткого нормування.
До недавнього часу в плануванні охорони довкілля основним показником чистоти природного середовища вважалось дотримання ГДК шкідливих речовин у воді, повітрі і ґрунті. Практика показала, що діючі ГДК забруднюючих речовин відповідають лише вимогам підтримки рівня безпеки їх утримання у відповідному середовищі. В кінці 80-х років у всіх галузях і відомствах колишнього СРСР були впроваджені обмеження у вигляді гранично допустимих викидів (ГДВ), як більш контрольованих показників діяльності підприємств, обчислених із існуючих ГДК і особливостей регіону. Основою для розробки проектів ГДВ стала Постанова Ради Міністрів СРСР від 16 грудня 1981 р. «О нормативах предельно-допустимых выбросов загрязняющих веществ в атмосферу и вредных физических воздействий на нее», а також ГОСТ 17.2.3.02-78 «Охрана природы. Атмосфера. Правила установления допустимых выбросов вредных веществ промышленными предприятиями».
Обсяг, структура і зміст проектних матеріалів ГДВ відповідає «Рекомендаціям щодо оформлення й змісту проекту нормативів гранично допустимих викидів у атмосферу (ГДВ) для підприємства», розробленим ЗахСибНДІ Держкомгідромета СРСР і затвердженим 28 серпня 1987 року.
Зазначимо, що ГДК і ГДВ відбивають кінцеві результати природоохоронної діяльності суспільства в тому чи іншому регіоні, якість мешкаючого середовища. ГДК і ГДВ – санітарно-технічні показники, які не сполучні з кінцевими економічними результатами підприємства.
Слабкий зв’язок показників пояснюється перш за все тим, що кінцеві результати природоохоронної діяльності на рівні підприємства (мікрорівні) і суспільства (макрорівні) ще слабко зістиковані. В той же час поведінка на мікрорівні має залежати перш за все із стану якості навколишнього середовища.
Атмосферне повітря наприклад, є чистим за умов, коли концентрація а -ї шкідливої речовини в приземному шарі не перевищує середньодобової величини ГДК і якщо, сукупність шкідливих речовин не володіє сумацією дій, тобто
(2.7)
де Са і ГДКа – середньодобова концентрація а -ї шкідливої речовини в приземному шарі атмосферного повітря відповідно фактична і гранично допустима; при перетворенні в приземному шарі викинених шкідливих речовин в більш токсичні для здоров’я населення і живої природи атмосферне повітря вважається чистим, якщо для новоутворених речовин виконується умова (2.7).
При спільній присутності в приземному шарі декількох шкідливих речовин, які володіють сумацією дій, повітря визначається як чисте для кожної групи указаних шкідливих речовин однонаправленої дії за умови [36]:
(2.8)
де а – індекс шкідливої речовини ( 
).
Складність оцінки гранично допустимої концентрації (ГДК) визначається постійною зміною складу і маси шкідливих речовин по висоті приземного шару і в часі. Варіабельність цих величин залежить від взаємодії багатьох факторів.
Для забезпечення якісним атмосферним повітрям населених територій вміст шкідливих речовин, які викидаються промисловим виробництвом на території, на рівні ГДК нормують гранично допустимим викидом (ГДВ) для кожного промислового джерела або їх групи, так і виробництва в цілому відповідно з «Тимчасовою методикою нормування промислових викидів в атмосферу (розрахунок і порядок розробки нормативів гранично допустимих викидів в атмосферу)».
Під ГДВ розуміють науково-технічну норму викидів, яка встановлюється за умови, щоб вміст шкідливих речовин, які викидаються в приземний шар повітря від початкового джерела і від усієї сукупності інших речовин конкретної території з урахуванням перспектив його промислового розвитку не перевищувала гранично-допустимої концентрації (ГДК) з кожного шкідливого елемента для населення, рослинного та тваринного світу. Визначення ГДВ робиться, виходячи із умов повного навантаження і нормальної роботи технологічної і газоочисної техніки.
Якщо при спільній роботі заводів промислового центру в атмосферне повітря викидаються шкідливі речовини в складі і кількості, що відповідають науково-технічним нормативам, то таке забруднення дає можливість вважати повітря чистим. Сьогодні недостатньо мати в плані перелік тих або інших природоохоронних заходів. Необхідно знати про зміну в стані навколишнього середовища, які є під впливом конкретних заходів та які із них є найбільш ефективними і в які кошти вони обходяться трудовому колективу. Завдання у тому, щоб спільно з плануючими органами розробити чітку систему управління якістю довкілля, здійснити комплекс заходів на рівні підприємства. Соціальні нормативи якості середовища можна задавати не тільки технічними, але і економічними можливостями.
Показником оцінки ресурсу може бути величина диференціальної ренти, що виникає при використанні того або іншого ресурсу за умов оптимально організованого виробництва. На практиці для визначення конкретних економічних оцінок природних ресурсів велике значення мають визначення величини замикаючих витрат, які з деякою умовністю можна розглядати як допустимі витрати на отримання продукції ресурсодобуваючих виробництв в умовах оптимізації виробництва. Знаючи величину замикаючих витрат на цю продукцію, можна визначити показник економічної оцінки природного ресурсу.
Найбільш прийнятим економічним еквівалентом міри якості навколишнього середовища і показником оцінки соціально-економічної ефективності природокористування можна вважати показник економічного збитку. В «Рекомендаціях по збільшеній оцінці економічного збитку від забруднення атмосферного повітря» [32] економічну оцінку збитку (У), заподіяного річними викидами забруднень в атмосферне повітря на підприємствах, запропоновано визначати по формулі [36]:
(2.9)
(2.10)
де У – оцінка збитку, грн/рік;
γ – стале число, дорівнює 2,4 грн/ум. т;
σі – безрозмірна величина, яка характеризує відносну небезпеку забруднення атмосферного повітря на території і -го джерела викиду;
fі – безрозмірна величина, яка враховує характер розсіювання шкідливих речовин в атмосфері від джерела викидів;
– показник відносної агресивності а -ї шкідливої речовини в атмосферному повітрі;
– маса річного викиду а -ї шкідливої речовини із джерела викидів промислового підприємства.
Із формули (2.9) виходить, що при будь – якому значенні 
буде мати місце економічний збиток. Однак, уже при зниженні маси річного викиду до 
по кожній і-ій шкідливій речовині він стає рівним нулю. За цією умовою вираз (2.9) належить з’ясувати і розрахувати Мі для викидів із джерела, що діє на підприємстві, таким чином [36, c. 25]:
(2.11)
при сумації дії викинутих шкідливих речовин у атмосферне повітря [36, c. 25]
(2.12)
де 
– норматив викидів β - ї шкідливої речовини на якому-небудь підприємстві в умовах повного навантаження його потужності при випуску одиниці кінцевої продукції j -го виду при підсумовуванні діяння шкідливих викидів в атмосферу;
– гранично допустимий викид і -го джерела на якому–небудь підприємстві для β -ї шкідливої речовини;
– маса річного викиду а -ї шкідливої речовини із і -го джерела викиду в атмосферне повітря, т.
Для визначення соціально-екологічного критерію охорони атмосферного повітря промислового центру і екологічного збитку, заподіяного його продуктивним силам забрудненням атмосферного повітря викидами заводів, потрібні наступні вихідні дані: перелік найменувань кінцевої продукції і об’єми її випуску на протязі року; перелік найменувань шкідливих речовин і їх питомий викид в атмосферне повітря на одиницю указаної кінцевої продукції; гранично допустимий викид кожної розглядаючої шкідливої речовини в атмосферному повітрі по джерелам викидів із підприємств.
У широкому розумінні під нормуванням забруднення атмосфери слід розуміти не тільки процедуру встановлення нормативів гранично допустимих викидів (ГДВ) і розробку комплексу атмосфероохоронних заходів (тобто проектний етап), але й період реалізації цих заходів (технологічний етап). Лише після досягнення нормативів ГДВ процедура нормування може вважатись завершеною.
Дуже важливим напрямком боротьби із забрудненням атмосферного повітря є система контролю промислових викидів в атмосферу, як з державних підприємств так і приватних, кооперативів, тощо. Контроль за викидами шкідливих речовин джерелами підприємства виконується лаборантами державних лабораторій державних підприємств, експрес-лабораторій санепідстанцій, лабораторій з охорони навколишнього середовища державних інспекцій з охорони атмосферного повітря.
В основу системи контролю має входити визначення величин викидів шкідливих речовин в атмосферу від джерел і порівняння їх з нормативами ГДВ, нагляд за дотримуванням нормативів і перевірка виконання передбачених проектів заходів, спрямованих на зменшення викидів. Контроль за викидами можна розділити на прямий контроль кількості виділених шкідливих речовин безпосередньо джерелом і на контроль забруднення атмосфери у визначених точках місцевості. Вимірювання мають проводитись за планом-графіком, узгодженим з обласним комітетом з охорони природи та затвердженим керівником підприємства. Лабораторія, яка контролює стан забруднення атмосферного повітря, має бути забезпечена апаратурою і необхідним устаткуванням відповідно до положення «О санитарной лаборатории на промышленном предприятии», затвердженого Міністерством охорони здоров’я СРСР від 26.07.69 р., та сучасною комп’ютерною технікою. На кожному підприємстві має бути узгоджений з інспекцією з охорони атмосферного повітря перелік забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферу.
Фахівці визначили, що для будь-якого населеного пункту кількість інгредієнтів, на які припадає 95 % економічної шкоди, коливається від 4 до 10 найменувань [75].
Стаціонарний пост на підприємствах має бути призначений для забезпечення регулярного відбору проб повітря з метою регулярного аналізу, а також для безперервної реєстрації вмісту забруднюючих речовин автоматичними газоаналізаторами та внесення їх в комп’ютерний банк даних.
Збитки від забруднення водних джерел (Ув), завданні водоспоживачам, що здійснюють заходи для відновлення якості води, обчислюють за формулою [183]:
(2.13)
де mі – кількість однотипних водопостачань;
W – об’єм водопостачання, м3/рік;
– додаткові питомі приведені затрати водоспоживача, пов’язані із забрудненням водного джерела, грн/м3;
n – кількість водоспоживання.
Загальні збитки (Узаг), завдані народному господарству забрудненням джерел води, становлять суму збитків, завданих окремим водоспоживачам.
Економічну оцінку збитку від забруднення в k -му водоймі визначають за формулою [183]:
(2.14)
де У – оцінка збитку, грн/рік.
Якість води – характеристика складу і властивостей води, яка визначає придатність її для конкретних видів водокористування. Критерії якості води – ознака, за якою визначається оцінка якості води за видами водовикористання.
Обмеження водовикористання, що зумовлені забрудненням небезпечним для здоров’я або погіршуючим санітарні умови життя населення, називається гігієнічним критерієм.
Для господарчо-питного водозабезпечення, культурно-побутових потреб населення і для рибогосподарчої потреби використовуються ріки, водосховища, озера, штучні канали. Відповідно «Правилам охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами» СРСР 1974 р., водойми і водостоки, водні об’єкти вважаються забрудненими, якщо показники складу і властивостей води в них змінились під прямим або побічним впливом виробничої діяльності і побутового використання населенням, а також частково або повністю є непридатні для одного із видів водовикористання. Критерієм забруднення води є погіршення її якості внаслідок зміни органолептичних властивостей і появи шкідливих речовин для людини, тварин, птахів, риб, кормових і промислових організмів, а також підвищення температури води, які змінюють нормальну життєдіяльність водних організмів. Придатність складу і властивостей поверхневої води, яка використовується для господарчо-питного водозабезпечення і культурно-побутових потреб населення, а також для рибогосподарчої мети, визначається відповідними до них вимогами і нормативами, складеними з «Правил охорони поверхневих вод від забруднення стічними водами» (СРСР, 1975).
У випадках одноразового використання водного об’єкту або його дільниці для різних потреб народного господарства належить відходити із більш жорсткіших нормативів якості поверхневої води.
γ = 400 грн/ум. т; σк – безрозмірна константа, яка має різне значення для водойм України; М – річна маса забрудника в k -му водоймі, ум. т/рік.
(2.15)
де і – номер забрудника;
N – загальна кількість забрудників, які надходять у водойму;
Аі – відносна агресивність і -гозабрудника у водоймі, ум. т/т;
mі – загальна річна маса скидання і -ї домішки джерела, яка оцінюється, т/рік.
Якщо з джерела води скидаються стічні води кількох типів, що відрізняються рівнем очищення, то слід визначити загальну масу mі річного складу і -ї домішки (у водоймі), яка скидається з усіма типами стічних вод, що випускаються:
(2.16)
де mij – маса i -ї речовини, що надходить за рік у водойму від даного джерела із стічними водами j -го типу, 
т/рік.
Якщо стічні води j -го типу скидаються у водойму тільки від одного джерела, яке оцінюється (без змішування із стічними водами інших джерел), концентрація і -ї домішки С (г/м3) в стічних водах j -го типу, що надходять у водойму протягом року, відносно постійна, то масу і -ої речовини, яка щорічно надходить із стічними водами j -го типу mij (т/рік), можна визначити за формулою
(2.17)
де Vj – обсяг річного скиду стічних вод j -го типу даним джерелом у водойму, млн м3/рік.
Аі кожного забрудника рекомендується визначити за формулою:
(2.18)
де ГДКр/хі – ГДКі-ї речовини у воді водних об’єктів, які використовуються для рибного господарства.
Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у воді водних об’єктів господарсько-питного і культурно-побутового водокористування приведені.
Належить зазначити, що ГДК є важлива складова частина водно-санітарного законодавства – гігієнічні нормативи шкідливих речовин у воді водоймищ. Дотримування ГДК забезпечує безпеку здоров’я населення і створює сприятливі умови для санітарно-побутового водовикористання. ГДК служить критерієм ефективності різних заходів з охорони водойм від забруднення, а також стимулами прогресу в галузі промислової технології. Гігієнічні ГДК необхідно ураховувати при затвердженні проектів, визначенні умов спуску стічної води у водойми і прогнозуванні його санітарного стану. Гігієнічні нормативи – важлива складова частина «Правил охраны поверхностных вод от загрязнения сточными водами» (СССР, 1974). В Правилах зауважено про заборону скидати у водойми стічні води «речовини, для яких не установлені гранично допустимі концентрації (ГДК). …При відсутності установлених нормтивів до початку проектування водокористувачі мають зебезпечити проведення необхідних досліджень для вивчення ступеня шкідливости речовин, що містяться у стічних водах і забезпечення для них ГДК у воді водних об’єктів» (п. 31). Наукове обґрунтування гігієнічних нормативів має бути центральною ланкою в системі санітарної охорони водойм.
При надходженні у водні об’єкти декількох речовин з однаковим лімітуючим показником шкідливості і сумішей від випусків сума відношень концентрацій ( 
) кожної із речовин у водному об’єкті до відповідних ГДК мусить не перевищувати одиниці:
(2.19)
Для рибогосподарчих потреб відрізняють дві категорії водойм рибогосподарчого використання. До першої категорії відносяться водні об’єкти, в котрих зберігаються і відтворюються цінні види риб, що володіють високою чутливістю до кисню. До категорії відносяться водні об’єкти, які використовуються для іншої рибогосподарчої мети. Категорія рибогосподарчого використання водойм визначається органами рибоохорони з урахуванням майбутнього розвитку рибного господарства і промисловості. Склад і властивості води таких водойм мають відповідати рибогосподарчим вимогам.
У місцях масового нересту, нагулу риб з розташуванням зимувальних ям спуск стічних вод не дозволяється. Можливість скиду їх поблизу означених місць, а також за умови зміщення стічної води з водою водного об’єкту в кожному окремому випадку установлюються органами рибоохорони. Склад і властивості води рибогосподарчих водойм не за одним із показників не мають перевищувати нормативи ГДК шкідливих речовин для рибогосподарчих водойм. В колишньому СРСР ГДК було установлено для 137 речовин. У теперішній час Україна продовжує користуватись цими показниками ГДК.
При потраплянні у водні об’єкти рибогосподарчого значення декількох речовин з однаковими показниками лімітуючими показниками шкідливості і речовин від вище розташованих випусків сума величин концентрацій ( ) кожної із речовин в розрахунковому створі водного об’єкту до відповідних ГДК не повинна перевищувати одиниці:
(2.20)
Склад і властивості води рибогосподарчих водойм не за одним із показників не повинна перевищувати установлені Законами нормативи.
При вирішенні питання про можливість спуску стічної води до водойм визначається оцінка його санітарного стану за формулою (2.20). Якщо 
більша за одиницю, то скидання промислових стоків у водний об’єкт у плануючій концентрації забороняється. Розрахунок концентрації забруднюючих речовин в контрольному створі здійснюється з урахуванням кратності розбавлення n, яка розраховується в залежності
(2.21)
де Qp – середньомісячна витрата 95 %-ї забезпеченності, м3/с;
Qcт – витрата промислових стоків, м3/с.
З урахуванням кратності розбавлення концентрація в контрольному створі (Срозр.) буде дорівнювати:
(2.22)
де Сст – концентрація інгредієнту, який розглядується в стічних водах.
Розрахункова концентрація в контрольному створі зрівнюється з ГДК для оцінки можливості або неможливості скинення промислових стоків у даний водний об’єкт. Невідповідність Срозр. нормативним вимогам призводить до необхідності збільшення ступеня очистки, зменшення об’єму стічних вод, побудови накопичувачів і скиду при сприятливих гідрологічних умовах та ін. Мережа спостережень, збору, обробки і управління даними в системах водопостачання на підприємствах є складовою національного моніторингу. Під моніторингом розуміють систему послідовних спостережень, які дають можливість визначити зміну становища навколишнього середовища під впливом діяльності господарюючих суб’єктів.
В теперішній час робити висновки про якість характеристики води можливо тільки шляхом порівняння показників з нормативами, характеризуючими гранично допустиму концентрацію тієї або іншої речовини у воді стічної води і у воді водного об’єкту.
Система моніторингу на підприємстві є інформаційною і не містить елементів управління. Вона входить до системи управління навколишнього природного середовища (або водними об’єктами) і регулювання її якості.
З підприємств стічні води поступають до центральної магістралі стоків, а звідти до підземних комунікацій, де є влаштовані каналізаційні колодязі. На кожному підприємстві має бути розроблена службою головного енергетика цехових та загальної підземної комунікації підприємства схема із розташуванням каналізаційних колодязів. Всі колодязі належить пронумерувати, слід мати стаціонарні таблички з нанесеними номерами і бути щільно закритими люками. Такі схеми мають бути у кожного начальника цеху і занесені в цеховий комп’ютер. Крім того цехова схема підземних комунікацій стічної води має бути розроблена у збільшеному масштабі і вивішена на видному місці. На виході комунікацій для стічної води із цеху мають бути влаштовані контрольні цехові каналізаційні колодязі звідки має відбиратись лаборантами для хімічного аналізу стічна вода із того чи іншого цеху. Вибір проб для хімічного аналізу має проводитись на початку і кінці зміни по затвердженому графіку. На сучасному етапі в контрольних цехових каналізаційних колодязях має бути установлена система автоматичного контролю з передачею в комп’ютерний банк даних безпосередньо в цех, на центральний диспетчерський пункт, головному інженерові підприємства, державній природоохоронній лабораторії, розташованій на підприємстві, головному енергетикові, службі маркетингу і менеджменту з охорони навколишнього природного середовища, головному економісту підприємства для прийняття відповідних заходів та відшкодування збитків від забруднення води.
Найменування приладів для забезпечення територіальних та центральних гідрохімічних лабораторій наводиться в таблицях [212, с. 156–162]. Загальна оцінка екологічної ефективності виробництва К, % (або критерій екологічності процесів), може бути визначена з рівняння [36, с. 27]
(2.23)
де М1 і М2 – маса привезеної і місцевої сировини та допоміжних матеріалів;
М3 – маса готової продукції (один або кілька видів);
М4 – маса відходів технологічних процесів.
Критерій К відображає рівень виробництва тільки у вигляді величини, протиставленої технологічному виходу продукції із одиниці сировини, і не дає дозволу на конкретну екологічну (і економічну) оцінку впливу промислового підприємства на навколишнє середовище з метою розробки заходів для досягнення умови 
тобто до екологічного виробництва. Однак, якщо продовжити перетворення рівняння (1.22), то отримаємо:
(2.24)
і можна перейти до кількісної оцінки екологічної ефективності конкретного процесу з урахуванням складу і питомої кількості відходів відносно продукції, що випускається. В цьому випадку [36].
(2.25)
де 
– питомі маси і -го токсичного компоненту в рідинних і газоподібних відходах, т/т продукції;
СРі, Сгі, СТі – концентрація і -го компоненту в рідинних, твердих і газоподібних відходах, мг/м3;
ГДКРі, ГДКгі, ГДКТі – відповідно гранично допустимі концентрації (рідинних, газоподібних і твердих) і -го компоненту у воді рибогосподарчих водойм і в повітрі населених місць, мг/м3.
Для оцінки токсичності твердих відходів пропонується використовувати ГДКр тому, що при зберіганні цих відходів утримується їх розчин у атмосферних опадах, стічних і грунтових водах. Питома маса і -го компоненту в рідинних відходах поодинокого джерела визначається слідуючим чином:
(2.26)
де V – обсяг рідких відходів, м3/г;
t – число робочих днів у поточному році, дн;
Qф – фактичний обсяг товарної продукції, т/рік.
Питома маса і -го компоненту в газоподібних відходах дорівнює
(2.27)
де VГ – об’єм газоподібних відходів поодинокого джерела, м3/рік.
Питома маса і -го компоненту, викиненого з газоподібними відходами усіма поодинокими джерелами, визначається підсумовуванням gГі з урахуванням робочого часу:
(2.28)
Середню концентрацію і -го компоненту в газоподібних відходах можна визначити рівнянням:
(2.29)
Системний підхід до еколого-економічної оцінки ефективності виробництва з урахуванням взаємовідносин підприємства з навколишнім середовищем, приводить до найважливішого висновку; максимальний приріст маси відходів припадає на долю поверхневих стоків, тобто в яке б природне середовище не були направлені відходи виробництва, вони неминуче внесуть свій вклад у забруднення водойм. Цей висновок дає підставу проводить всі розрахунки стосовно до гідросфери при умові проведення дії всіх забруднюючих речовин на еквівалентне забруднення середовища. Необхідність прийняття цього рішення пов’язана з тим, що і в теперішній час в Україні є лише один економічний критерій для оцінки ефективності заходів по охороні навколишнього середовища – тариф на воду [36, с. 28]. Порівняти і виміряти різні джерела викидів в навколишнє середовище можна за допомогою індексу відносності токсичності
(2.30)
де ГДКі – гранично допустима концентрація умовної речовини, яка прийнята за еталон для водних об’єктів і дорівнює 1 г/м3 (мг/м3, мг/л);
ГДК – гранично допустима концентрація порівнюючого і -го компоненту (в тих же одиницях), який порівнюється. Звідси відносна токсичність джерела Іі або джерела Іn відходів дорівнює:
(2.31)
де Сі – концентрація і -го компоненту у викидах
Для знаходження умов приведення в дію всіх забруднюючих речовин на еквівалентне забруднення води рекомендовано [36, с. 29] розглянути залежність:
(2.32)
де 
– гранично допустимі концентрації компоненту в атмосферному повітрі, повітрі промислових підприємств і водойм, г/м3 (мг/м3, мг/л).
Рішення системи рівнянь показує, що:
(2.33)
Підставивши в рівняння (2.33) значення еталонної величини, отримаємо приведене до води значення еталонної величини:
г/м3 (мг/м3).
Таким чином, з відомими допущеннями можна обґрунтувати взаємозв’язок між ГДК для водних об’єктів і ГДК для атмосфери. Цей взаємозв’язок дає можливість спростити визначення відповідної токсичної маси викиду:
(2.34)
де Vi, Vn – об’єм поодинокого і загального викидів.
В якості загальної характеристики викиду в навколишнє середовище пропонується [36] прийняти одиницю відносної токсичної маси (ОТМ), яка характеризує забрудненість природного або техногенного середовища об’ємом 1 м3 при значенні 
і вмісту 1 кг токсичної маси. Зіставлення конкретних джерел викидів і визначити приоритет будівництва природоохоронних об‛єктів.
Найважливішою складовою природних ресурсів є земля – охоронниця природних багатств, основа рослинного і тваринного світу. Вона є операційною базою промисловості, населених пунктів і доріг, основний засіб виробництва у сільському господарстві. Тому раціональне землекористування є обов’язковою складовою комплексної системи експлуатації і охорони природних ресурсів.
Приведемо коротенькі дані про пестициди. В табл. 2.3 приведені ГДК пестицидів. Пестициди – загально прийнята складальна назва отрутохімікатів, які використовуються у сільському господарстві для захисту рослин і тварин і отримавших свою назву від pestis – зараза, руйнування, cido – вбивати. Це різноманітні хімічні з’єднання, які можуть знешкоджувати або припиняти розвиток живих організмів – комах, кліщів, ссавців (гризунів), бактерій, вірусів, спор, грибів, шкідливої рослинності й інших сільськогосподарських шкідників. Володіючи біологічною активністю пестициди спричиняють загибель не тільки шкідливих, але і корисних організмів.
Сила токсичної діяльності вимірюється дозою речовини, вираженою в мг/кг маси тварини, або концентрацією речовини у повітрі мг/л чи мг/м3 повітря. Для оцінення токсичності пестицидів прийнято користуватись середньосмертельною дозою (ЛД50), за якої гине 50 % піддослідних тварин при однократному надходженні препаратів у шлунково-кишечний тракт.
В залежності від величини ЛД50 пестициди поділяються на сильнодіючі отруйні речовини, середньосмертельна доза яких менше 50 мг на 1 кг маси тварини, високоотруйні (ЛД50 від 50 до 200 мг/кг), середньоотруйні (ЛД50 від 200 до 1 000 мг/кг) і малоотруйні (ЛД50 1 г і більше).
За ступенем леткості пестициди діляться на дуже небезпечні (концентрація більше або дорівнює токсичній), небезпечні (концентрація більше порогової) і малонебезпечні (концентрація не сягає пороговій дії).
Найбільш широко застосовуються хлороорганічні, фосфорогранічні і ртутьорганічні пестициди. Найчастіше у сільському господарстві як гербицид, для обробки плодових культур застосовується ДНОК (динітроотртокрезол) – порошок яскраво-жовтого кольору, що є високотоксичним. Більш детально про хімічні властивості пестицидів можна познайомитись в книзі М. М. Мельникова у співавторстві «Пестициды и окружающая среда» (1977).
Оцінку санітарного стану ґрунтів в Україні поки що можна проводити відповідно з «Оценочными показателями санитарного состояния почвы населенных мест», затверджених Міністерством охорони здоров’я СРСР 27 липня 1977 р. Як хімічний показник береться «санітарне число» – часткове відділення кількості ґрунтового білкового азоту (в мг на 100 г абсолютно сухого ґрунту) на кількість органічного азоту (в тих же одиницях). В ґрунті, як відомо, утримується певна кількість азоту, який входить до складу білкових речовин. При надходженні до ґрунту забруднювачів збільшується вміст органічного азоту, а отже, змінюється і співвідношення між ним і білковим азотом.
Таблиця 2.3
Гранично допустимі концентрації хімічних
речовин у ґрунті [149, с. 293]
| Речовина | Формула | Гранично допустимі концентрації, мг/кг ґрунту |
| ГХЦГ(гексохлоран, технічний) | С6Н6Сl6 | |
| ДДТ | С14Н9Сl5 | 0,5 |
| Карбарил | С12Н11NO2 | 0,05 |
| Хлорофос | С4Н2 Сl3О4Р | 0,5 |
| Карбофос | С10Н19О6Рs | |
| Ліндан | С6Н6Сl6 | |
| Поліхлоркамфен | С10Н10Сl8 | 0,5 |
| Поліхлорпинен | С10Н10Сl8 | 0,5 |
| Прометрин | С10Н19N5 | 0,5 |
| Хлоралит | – | 0,05 |
За показник бактеріального забруднення ґрунту використовують титр кишкової палички (B. Coli) і титр одного із анаеробів (B. Perfringens). Ці бактерії попадають у ґрунт з фекаліями. Оскільки анаероб має здібність до спороутворення, він зберігається в ґрунті більш довший час, ніж кишкова паличка. Наявність у грунті анаероба при відсутності кишкової палички свідчить про старе фекальне забруднення.
Санітарно-гельминтологічним показником стану ґрунту є кількість яєць гельминтів в 1 кг ґрунту, а санітарно-ентомологічним – наявність личинок і лялечок мух в 0,25 м2 її поверхні. Для оцінки санітарного стану ґрунту можна орієнтовно користуватись даними, приведеними в табл. 2.4.
Таблиця 2.4
Комплексні гігієнічні показники санітарного
стану ґрунту [149, c. 294]
| Ґрунт | Число личинок і лялечок мух в 0,25 м2 ґрунту | Число яєць геогельминтів в 1 кг ґрунту | Титр-колі | Титр анаеробів (титр Per fringens) | Санітарне число |
| Чистий | 1 і вище | 0,1 і вище | 0,98–1 | ||
| Мало забруднений | Одиничні екземпляри | До 10 | 1,0–0,01 | 0,1–0,001 | 0,85–0,98 |
| Забруднений | 10–25 | Від 11 до 100 | 0,1–0,001 | 0,001–0,0001 | 0,7–0,80 |
| Дуже забруднений | 0,001 і нижче | 0,0001 і нижче | 0,7 і нижче |
Людству давно відомо, що з давніх часів дерево – символ життя. І ні метал, ні синтетичні матеріали, назви яких десятки тисяч, не можуть замінити того, що дає нам звичайне чудо природи – дерево, ця зелена фабрика, яка відновлює живильну силу відпрацьованого повітря. Так, 1 га найкращого деревостою поглинає щороку до 6,5 т СО і виділяє 5,0 т кисню. Велика роль лісів у природному балансі азоту. У формуванні мікроклімату зв’язок лісу з природним середовищем має вирішальне значення. Він з’єднує лісове, водне і сільське господарство.
Ліс – основний біологічний очищувач атмосфери від забруднення. Проблема охорони і економічного використання лісових ресурсів особливо актуальна для України з невисокою лісостійкістю її території, нерівномірним розміщенням лісових насаджень, важливою водоохоронно-захисною роллю лісів. Одне з головних питань в Україні – повніше використання деревної сировини, в тому числі лісосічних відходів і всієї біологічної маси, що дасть змогу повніше задовольнити потреби в деревині. За існуючими розрахунками, використання 1 млн м3 відходів деревини зберігає 6 тис. га лісу і економить багато коштів. Роль лісу в Україні повинна зростати не лише у зв’язку із збільшенням потреби в деревині побічних його продуктах, а й у зв’язку з важливістю його як середовища – утворювального фактору.
Відомо, що надмірний шум може стати причиною нервового виснаження, психічного гноблення, вегетативного неврозу, захворювання виразками шлунку, жовчного міхура, кишкового тракту, спричинити розладнання ендокринної і серцево-судинної систем. Шум заважає людям працювати, відпочивати, знижує продуктивність праці. Як фізичне явище шум – це хвильове коливання пружного середовища. Рівні шуму прийнято вимірювати у відносних одиницях, які називаються децибелами, за формулою:
(2.35)
де L – рівень шуму, дБ;
І – інтенсивність звуку, Вт/м2;
І0 – інтенсивність звуку, що відповідає порогу чутливості (І0 = 10–12 Вт/м2 при частоті 1 000 Гц);
P – звуковий тиск, Па;
V – коливальна швидкість, м×с–1;
P0 – нульове значення звукового тиску, умовно прийняте рівним 2×105Па;
V0 – нульове значення коливальної швидкості, яке прийняте рівним 5×10–8мс–1.
Загальні рівні шуму, які виміряні за допомогою шумоміра, називають рівнями звуку і виражають в децибелах (дБ). Звичайно рівень звуку міряють шкалою А. Ця величина прийнята в акустичних стандартах багатьох держав, в тому числі і в Україні.
Нормованими параметрами постійного або переривистого шуму є рівні середньоквадратичного звукового тиску L (в дБ) в октавних смугах з частотами 63, 125, 250, 500, 1 000, 2 000, 4 000, 8 000 Гц.
Тривалу дія шуму можна визначати розрахунками або хронометрируванням часу дії джерела. В денні години може бути допустиме підвищення рівнів на 10 дБ. Поправки на години доби мають вноситись тільки для приміщень і територій при цілодобовому перебуванні людей.
За умов сучасних місць проживання населення на організм людини впливають електромагнітні поля, джерелами яких є телецентри, локатори, радіопередаючі пристрої, електрифіковані транспортні лінії і лінії електропередач. При цьому кількість джерел електромагнітних полів з кожним роком зростає. В діапазоні звукових електромагнітних полів струми промислової частоти (50Гц) є сильними джерелами електромагнітних хвиль. Вимірювання напруженості поля в місцях проходження високовольтних ліній електропередачі показали, що під лінією вона може досягти декількох тисяч і навіть десятків тисяч вольт на метр.
Найбільше напруження спостерігається у місцях максимального провисання проводів, у крапці проекції крайніх проводів на землю і в 5 м від неї до зовнішньої сторони повздовжньої вісі траси. Високовольтні лінії електропередач: 330, 500 і 750 кВ стають лінійним джерелом електромагнітного поля промислової частоти в населених пунктах. Несприятлива дія на організм людини виявляється при напруженні електричного поля, рівного 1 000 В/м. Електромагнітне поле промислової частоти має біологічну активність. Відповідно методичних вказівок з нормування електромагнітних полів радіочастот для умов населених місць рекомендовані такі гранично допустимі рівні електромагнітної енергії, приведені в табл. 2.5.
Таблиця 2.5
